Рішення № 132425872, 08.12.2025, Семенівський районний суд Полтавської області

СЕМЕНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Шевченка, 41а, селище Семенівка, Кременчуцький район, Полтавська область, 38200

тел. (05341) 9 17 39,e-mail: inbox@sm.pl.court.gov.ua, web: https://sm.pl.court.gov.ua

ідентифікаційний код02886143

Справа №547/462/22

Провадження №2/547/9/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2025 року с-ще Семенівка, Полтавська область

Семенівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді В.Ф.Харченка,

за участі секретаря судового засідання О.О.Харченко,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_1 адвоката М.О.Мірошника,

відповідачки ОСОБА_2 ,

представника відповідачки ОСОБА_2 адвоката В.В.Трембача,

третьої особи ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань № 1 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_3 , про стягнення вартості фактично виконаних робіт з ремонту та реконструкції квартири,

ВСТАНОВИВ:

Письмові заяви по суті справи

Позивач ОСОБА_1 звернувся доСеменівського районногосуду Полтавськоїобласті зпозовом довідповідачки ОСОБА_2 ,яким просивстягнути знеї 206640,50грн приросту ринкової вартості житлової квартири.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідачка ОСОБА_2 придбала 12.03.2015 квартиру АДРЕСА_1 . Позивач вселився у квартиру зі згоди відповідачки оскільки перебував у шлюбі з ОСОБА_3 , яка є дочкою відповідачки ОСОБА_2 . Позивач 05.04.2017 уклав договір із ФОП ОСОБА_4 щодо капітального ремонту квартири. Позивач сплатив за ремонтні роботи 206640,50 грн. Надалі рішенням суду від 02.09.2020 розірвано шлюб між позивачем ОСОБА_3 та третьої особою ОСОБА_3 . Рішенням суду від 14.04.2020 позивача виселено із вказаної квартири відповідачки за позов відповідачки про виселення.

Члени сім`ї власника квартири зобов`язані брати участь у витратах по утриманню квартири та проведенні ремонту. Капітальний ремонт є невід`ємним поліпшенням квартири на яку збільшилася її вартість, і які є витратами з поліпшення квартири. Добросовісний набувач має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилась його вартість. Позивач був добросовісним володільцем квартири оскільки вселився туди зі згоди відповідачки.

Відповідачка відмовляється компенсувати 206640,50 грн позивачеві, які були ним використані для капітального ремонту квартири.

Надалі позивач змінив предмет позову і просив стягнути з відповідачки на його користь 133830,31 грн. Цю суму визначив судовий експерт як вартість фактично виконаних робіт, які встановив експерт під час натурно-інструментального обстеження квартири.

Відповіддю на відзив щодо змінених позовних вимог вказує, що позивач був добросовісним користувачем квартири та витратив кошти на її поліпшення. Ст. 390 ЦКУкраїни передбачає право на компенсацію своїх витрат на майно, якщо вони стосуються збереження та утримання майна, вони є необхідними, а незайвими або навіть корисними, мають бути здійснені добросовісним або недобросовісним набувачем (володільцем). Понесені позивачем витрати є необхідними для забезпечення нормального стану та зберігання майна відповідача. Суд має застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягають застосуванню до відносин між сторонами.

Відповідачка ОСОБА_2 у відзиві заперечувала проти позову повністю. Вказала, що позивач ОСОБА_1 почав проживати у спірній квартирі за її згоди починаючи із 2018 року. ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем майна (ремонту). Добросовісним набувачем є особа, яка не знала чи не могла знати про придбання майна у особи, яка не мала права його відчужувати. ОСОБА_1 з відома і з дозволу ОСОБА_2 жив у її квартирі спільно з дочкою відповідачки-третьою особою ОСОБА_3 .

Заперечує проти заяви про зміну предмету позову. Вказує, що первинно позивач посилався на ч. 4 ст. 390 ЦК України як правову підстав для задоволення позову, а після зміни вимог не вказує на жодну правову підставу свого позову. Змінений позов є безпідставним через посилання на жодну норму матеріального права.

Третя особа ОСОБА_3 письмовим поясненням заперечує проти позову. Вказала, що від імені її матері-відповідачки ОСОБА_2 12.03.2015 придбала спірну квартиру. Квартира перебувала у придатному для проживання стані. Ремонт надалі у квартирі зроблено за кошти батьків третьої особи. ОСОБА_1 не витрачав свої кошти на ремонт квартири, оскільки тоді перебував за місцем роботи на обліку для поліпшення житла. Після отримання квартири вони планували переїхати в отримане житло. Ремонт квартири робили не працівники ФОП ОСОБА_4 , а не пов`язані з ним особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . Позивач не є добросовісним набувачем спірної квартири.

У судовому засіданні

Позивач ОСОБА_1 підтримує змінені позовні вимоги, бажає отримати 133830,31 грн, які визначив експерт. Він брав у чоловіка відповідачки ОСОБА_2 200000,00 грн і 100000,00 грн. Ці гроші давалися не на ремонт квартири. За ці гроші відповідач утримував себе і свою сім`ю. У 2015 році позивач служив у поліції, у листопаді 2015 року звільнився зі служби в м. Березань. Влітку 2015 року у квартирі був частково зроблений ремонт. Спільно з дружиною-третьою особою ОСОБА_3 вони обирали меблі, шпалери, кахель, ламінат тощо. У жовтні 2015 року завезли меблі. У 2016 році завезли меблі після їх перероблення. Восени 2017 року у квартиру завезли ще меблі. Новий Рік 2018 зустріли у квартирі. У квартирі зроблено перепланування: прибрали кладову, зробили суміжний санвузол, зробили дверний прохід із коридору в кімнату, встановили перегородку у кімнаті щоб було 2 кімнати, демонтували перегородку лоджії, додали систему опалення тощо. Позивач не ініціював і не оформлював дозвільні документи на перепланування квартири. Підрядника для капітального ремонту обирав сам. До і під час ремонту усі разом жили у 2-кімнатній квартирі матері позивача. Мати позивача жила окремо у будинку. Квартиру продали у 2018 році.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат М.О.Мірошник додав, що позивач ОСОБА_1 і третя особа ОСОБА_3 були сім`єю, жили з дітьми у квартирі, яку купила відповідачка. Позивача виселено з квартири у судовому порядку у 2022 році. Квартира первинно була не придатною для проживання. На її ремонт позивач витратив 206640,50грн. Експерт не зміг встановити повністю вартості та обсяги робіт порівняно з договором на виконання ремонту, тому позивач ініціює стягнення визначених експертом 133830,31 грн. Позивач був добросовісним володільцем квартири. Цю квартиру планували переоформити на старшу дочку.

Відповідачка ОСОБА_2 зазначила,що загроші,які малавона іїї чоловік,вона придбаласпірну квартиру.Квартира малажилий станна моментпридбання.У січні2015року вониз чоловікомдали позивачу ОСОБА_1 200000,00грн дляоблаштування квартири.У березні2015року додалище 100000,00грн.Ремонт робилитакий,як бажали ОСОБА_3 і ОСОБА_1 .Це буловпорядкування квартириїх дітьми.Відповідачка незаперечували протиперенесення балкону. ОСОБА_2 наголосила,що грошідавала двічісаме наремонт квартири,а нена утриманнясім`ї.Суми називав ОСОБА_1 .Намомент купівліквартири вонаквартиру небачила.У жовтні2015року впершепобачила квартиру,у квартирівже бувповністю закінченийремонт.Вона булау квартиріна виборах25.10.2015року.У січні2017року цераз булау квартирі.Увесь цейчас відповідачкажила зісвоїм чоловікому с.Старомлинівка.Вони маливелике господарствоі маликошти длядітей. ОСОБА_2 наголосила, що договір підряду має ознаки недостовірності. ОСОБА_1 є досить скрупульозним і ніколи б не підписав договір і акт із завищеними площами і обсягами робіт, завищеними цінами. Договір і фактичні обсяги робіт істотно відрізняються. Залученян експертів було ініціативою позивача.

Представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат В.В.Трембач вказав на безпідставність позову, відсутність будь-якої правової підстави для стягнення грошей, не доведення витрачання позивачем саме своїх коштів для ремонту квартири. Наголосив, що позивач визнав отримання від позивачки 300000,00 грн. Ці кошти були зумовлені лише витратами на квартиру. Утримання за рахунок цих кошів сім`ї позивача не доведено. ОСОБА_9 . ОСОБА_10 витрачав ці кошти на потреби сім`ї, то мав би їх відображати як подарунок чи інші доходи у своїй декларації для НАЗК, а також сплатити з них податок на доходи фізичних осіб. Ні перше, ні друге він не вчиняв. Позивач обрав невірний спосіб захисту. За ч. 3 ст. 390 ЦК України слід довести необхідні витрати на утримання і збереження майна, а насправді квартира цілком переобладнана в інший об`єкт. Це не відповідає вимозі "необхідні витрати". За ч. 4 ст. 390 ЦК України слід довести суму збільшення вартості майна, яка не доведена. ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем, оскільки знав про правомірність свого проживання у квартирі і витрачав на ремонт квартири кошти, які йому надавала ОСОБА_2 .

Третя особа ОСОБА_3 заперечувала проти позову. Вона разом зі своїм чоловіком ОСОБА_1 брали у її батьків кошти для придбання і ремонту квартири. Це були суми 200000,00 грн і 100000,00 грн. ОСОБА_1 не витрачав отримані у ОСОБА_2 кошти на потреби сім`ї. Ці кошти витрачалися на квартиру. ОСОБА_1 тоді працював у поліції у м. Березань. Ремонт у квартирі було завершено у 2015 році. Влітку 2015 року спільно обирали меблі, шпалери, кахель, ламінат для ремонту. У жовтні 2015 року у квартиру завезли меблі. Останні меблі завезли у 2016 році. Під час ремонту жили у квартирі матері позивача. За ремонтні роботи, будівельні матеріали, меблі платив ОСОБА_1 .

Щодо змагальності цивільного судочинства

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За змістом ст.ст. 12, 13 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Увипадку невиконання учасником справи його обов`язків суд застосовує до такого учасника справи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. Завведення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом (ч.ч. 2-4 ст. 43 ЦПК).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 1, 4, 6 ст. 81 ЦПК).

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч.1ст. 83 ЦПК).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Тобто процесуальний обов`язок доведення позовних вимог, у т.ч. надання відповідних доказів (письмових, речових і електронних доказів; висновків експертів, показань свідків) покладено саме на позивача, якщо відповідач проти позову заперечує. Такий самий обов`язок зберігається і у разі відсутності заперечень на позов.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч. 1, 2, ст. 89 ЦПК).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК).

Основні відомості про рух справи

21.10.2022 суд отримав матеріали позовної заяви.

10.11.2022 відкрито провадження у справі.

23.12.2022 з ініціативи суду залучено до участі у справі третю особу ОСОБА_3 як таку, що на час спірних правовідносин перебувала у шлюбі з позивачем ОСОБА_1 і усі їх доходи та витрати, за загальним правилом, мали статус спільної сумісної власності подружжя або витрачалися за спільною згодою подружжя.

02.02.2023 призначено судову експертизу за клопотанням представника позивача, зупинено провадження у справі.

28.08.2023 поновлено підготовче судове провадження через повідомлення судового експерта від 16.08.2023 про неможливість проведення судової експертизи.

29.09.2023 призначено судову експертизу за клопотанням представника позивача, зупинено провадження у справі.

02.09.2024 поновлено підготовче судове провадження після отримання висновку експерта.

17.10.2024 прийнято до провадження суду заяву про зміну предмету позову із стягнення приросту ринкової вартості житлової квартири на стягнення вартості фактично виконаних робіт з ремонту та реконструкції квартири.

20.01.2025 закрито підготовче судове засідання.

27.11.2025 оголошено про перехід до стадії ухвалення рішення.

Вивчивши матеріали справи і надані до суду дані і докази, вислухавши учасників справи і їх представників, суд встановив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

12.03.2015 за договором купівлі-продажу відповідачка ОСОБА_2 придбала у власність у співвласників ОСОБА_11 і ОСОБА_12 житлову квартиру АДРЕСА_1 . Зі сторони ОСОБА_2 договір підписано (укладено) її представником третьою особою ОСОБА_3 . Продаж вчинено за 86655,00 грн. Така сама вартість квартири визначена звітом про оцінку ФОП ОСОБА_13 від 03.02.2015. Квартира придбана у технічному стані придатному для проживання.

На час придбання квартира мала житлову площу 18,5 кв.м., загальну площу 36,5 кв.м. Площа кухні складала 6,8 кв.м., вбиральні (сполученої) 3,0 кв.м., комори 0,6, 0.8 кв.м., лоджії 1,9 кв.м., висота приміщень 2,55 кв.м. Вказані відомості відображено у технічному паспорті квартири від 28.01.2015.

Позивач ОСОБА_1 під час допиту як свідок дав покази, що у 2015 році спірна квартира була придбана відповідачкою. Від її імені діяла дочка відповідачки-третя особа. Із 01.01.2018 вони почали жити у квартирі. У 2020 році позивач і третя особа розлучилися, але відповідач продовжував жити у квартирі. У 2022 році позивача виселено за позовом відповідачки. Була домовленість, що відповідачка "перепише" квартиру на ОСОБА_14 старшу дочку позивача і третьої особи. Ця домовленість не дотримана, тому подано позов.

Технічна сторона ремонту повністю була за ОСОБА_1 , а дизайнерська за дружиною ОСОБА_3 . Із ОСОБА_15 . ОСОБА_16 ремонт не узгоджували, але вона знала що робилося у квартирі. Першим ремонт у квартирі почав робити ОСОБА_5 . Йому заплатили близько 50000,00 грн. ОСОБА_5 зробив отвір під каналізацію, демонтував старий котел, встановив перегородку, почав вирівнювати стіну під фарбування, пощикатурив стіну за котлом, частину стіни у санвузлі, посилив зовнішню частину стіни у кімнаті, розбив частину стіни між кімнатою і лоджією. Через високу вологість і пору року погано висихали стіни тощо, тому вирішили відкласти завершення ремонту до весни. Також були зауваження до роботи ОСОБА_5 .

Позивач шукав іншого підрядника для ремонту. Так знайшов ОСОБА_4 . З ним підписав договір і кошторис, його працівники закінчили роботи на суму 206640,50 грн. Працівники їздили із м. Глобине. Протягом вересня-листопада 2017 року вони зробили всі роботи у квартирі. ОСОБА_3 заплатив 206640,50 грн ОСОБА_4 за рахунок своїх заощаджень і заробітної плати.

ОСОБА_1 протягом 2015 2018 років брав гроші у ОСОБА_2 : 200000,00 грн і 100000,00 грн. У 2018 році ще брав у неї 100000,00 грн, але не пам`ятає на які потреби. Гроші від ОСОБА_2 у сумі 300000,00 грн лежали у ОСОБА_3 до 2022 року і не витрачалися.

Відповідачка ОСОБА_2 під час допиту як свідок дала покази, що у січні 2015 року їй зателефонували ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , сказали що знайшли собі квартиру у ОСОБА_17 дала гроші і квартиру оформила її дочка ОСОБА_3 . Квартиру купили за 87000,00 грн.

Приблизно 14 січня 2015 року, коли вони приїхали у гості, ОСОБА_2 дала О.М.Гезею 200000,00 грн для ремонту квартири. Цю суму назвав він. У березні 2015 року він сказав, що треба ще 100000,00 грн. Відповідачка дала йому ці гроші. Пам`ятає що ще давала пізніше гроші на холодильник. Чоловік відповідачки мав колгосп, вони обробляли 20 га землі, тримали господарство на 7 га, 12 га він успадкував, 1 га було його власним. Тому кошти у відповідачки та її чоловіка були.

Вперше побачила квартиру коли були вибори 25.10.2015. У квартирі були нові батареї, вікна котел, перегородка, балкону вже не було. Ще у квартирі була у грудні 2019 року на день народження онуки ОСОБА_18 . Також у квітні і липні 2022 року була у квартирі.

ОСОБА_1 наполягав, щоб відповідачка "переписала" квартиру на ОСОБА_14 (дочку ОСОБА_1 і ОСОБА_3 / онуку відповідачки). Відповідачка у цьому відмовила. У 2021 році ОСОБА_1 дав ОСОБА_2 кошторис і сказав, що наданих нею грошей на ремонт не вистачило. Вона повинна йому доплатити.

Третя особа ОСОБА_3 під час допиту як свідок повідомила, що у січні 2015 року її батьки дали 200000,00 грн для ремонту квартири. У березні 2015 року батьки дали ще 100000,00 грн. Це була 1-кімнатна квартира. У ній планували зробити перегородку у кімнаті щоб була кімната для дітей. У жовтні 2015 року у квартирі вже була встановлена тепла підлога, залита підлога, встановлена перегородка, виведено "чорнові" стіни. У жовтні 2015 року був дзвінок, що вже готові меблі у кватиру. Приблизна вартість 80000,00 грн. Ремонт був повністю завершений у 2016 році. У квартиру заїхали 01.01.2017. Вони очікували, що позивачеві ОСОБА_1 дадуть службову квартиру і вони усі туди переїдуть.

ОСОБА_3 побачила документи із ОСОБА_4 лише із позовною заявою. Доцього їх не було.

Під час служби у м. Березань ОСОБА_1 залишав їй для сім`ї 2000 3000,00 грн на місяць. Ніякого витрачання для сім`ї 200000,00 грн чи 100000,00 грн не було.

На пропозицію суду жоден із учасників справи не надав можливі фотознімки стану квартири на момент її придбання, після першої і після другої частин ремонту, документи про придбання будівельних матеріалів, меблів, платіжні документи про сплату за електроенергію чи споживання газу тощо, у т.ч. протягом 2015 2018 років.

Не послідовною та суперечливою є відсутність у жодного учасника справи фотографій спільного святкування Нового року 2016, 2017 чи 2018 у квартирі, приймання у ній гостей, святкування ювілеїв, дат тощо, у т.ч. за участі 2-х спільних дочок ОСОБА_1 і ОСОБА_3 . Відсутність у позивача і третьої особи сімейного фотоархіву значних подій у квартирі наразі вдається сумнівною.

Такі докази достовірно свідчили б про спірний момент завершення ремонту: Новий рік 2017 чи Новий рік 2018.

Свідок ОСОБА_19 . ОСОБА_20 дав покази, що робив ремонт у квартирі у жовтні-листопаді 2015 року. Він встановив перестінок у залі, вікна, каналізацію, водогін, встановлював новий котел і нові батареї, вхідні двері, зробив пройом у спальню і двері у ньому. У спальні зашпаклювали стіни, наклеїли шпалери. ОСОБА_21 клеїла жінка на ім`я ОСОБА_22 . Восени 2015 року не змогли завершити роботи через погодні умови, погано сохла штукатурка, плитку не клали. Взяли паузу у роботах до весни. За роботу платив ОСОБА_1 . Які суми свідок не пам`ятає. Письмовий договір вони не підписували.

Свідок ОСОБА_4 дав покази, що його бригада робила ремонт у селищі Семенівка. О.М. ОСОБА_10 запропонував завершити ремонт у його квартирі. Вони погодились, склали кошторис і договір. Свідок не цікавився хто власник квартири. У квітні-травні 2017 року почали ремонт. Робили стелю, стіни, вікна, двері, переставляли котел. Матеріали для ремонту частково були від ОСОБА_1 і частково від свідка ОСОБА_4 . Ремонт тривав близько 6 місяців. Ремонтом керував бригадир ОСОБА_23 , він відповідав за обміри і площі робіт. ОСОБА_4 не бачив роботи, лише контролював щоб ремонт тривав. ОСОБА_1 платив за ремонт на рахунок свідка в Укрсиббанку. Свідок закрив ФОП у 2021 році тому не має доступу до закритого рахунку. Площі і види робіт у кошторисі можуть мати певні неточності. ОСОБА_4 ніколи не бачив ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_24 дав покази, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 замовляли у нього меблі у квартиру. Заміри робили у 2016 році. Виготовлені меблі майже рік простояли на складі у м. Кременчуці до 2017 року. Замовляли меблі у дитячу, вітальню-зал, санвузол, кухню. Ремонт тривав близько року. У кінці вересня 2017 року завершили монтаж меблів. Замеблі платив ОСОБА_1 . Свідок не знає хто робив ремонт у квартирі. У жовтні 2015 року меблі вже були готові. Заміри робили після ремонтних робіт. Меблі кухні двічі возили на підрізку у м. Кременчук.

30.10.2015 складено акт перевірки димових та вентиляційних каналів у спірній квартирі, здійснено заміну газового котла і встановлено котел Ferolli. Зі сторони замовника акт підписала третя особа ОСОБА_3 .

02.11.2015 укладено договір на сервісне обслуговування газового котла Ferolli, який було встановлено у вказаній квартирі. Зі сторони змовника договір підписала третя особами ОСОБА_3 .

02.11.2015 за актом Семенівського РГП здійснено наладку та пуск природного газу через газовий лічильник у вказаній квартирі, здійснено його опломбування. Зі сторони споживача акт підписано відповідачкою ОСОБА_2 .

Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 02.09.2020 розірвано шлюб між позивачем ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_3 , який було укладено 10.08.2002.

Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 14.04.2022, яке набрало законної сили 22.09.2022, задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 : усунуто перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 у спосіб виселення ОСОБА_1 з квартири. Судом встановлено, що ОСОБА_1 не мав зареєстрованого місця проживання у цій квартирі; вселився у квартиру за згоди власника квартири ОСОБА_2 як член її сім`ї чоловік дочки ОСОБА_2 ОСОБА_3 .

05.04.2017 між ОСОБА_1 , як замовником, та ФОП ОСОБА_4 , як виконавцем, укладено договір про надання послуг з капітального ремонту приміщень спірної квартири АДРЕСА_2 . Загальна вартість договору визначена 206640,50 грн.

На суму 206640,50 грн сторони договору склали та підписали кошторис ремонту квартири. Вартість матеріалів визначена у загальній сумі 38102,74 грн і вона включена до ціни договору 206640,50 грн.

У вересні 2017 року сторони договору склали акт виконаних робіт на суму 206640,50грн.

Кошторис і акт виконаних робіт є ідентичними щодо видів робіт, кількості, площ робіт, ціни, сум тощо.

Акт виконаних робі містить позначку ФОП ОСОБА_4 про сплату йому ОСОБА_3 206640,50 грн у вересні 2017 року. Дата платежу і дата складення акту не вказані.

Згідно висновку експерта Полтавського НДЕКЦ МВС України від 20.06.2024 № СЕ-19/117-24/3352-БТ виконаний у квартирі АДРЕСА_1 ремонт (фактично виконані роботи з ремонту та/або реконструкції) по обсягах та вартості проведених робіт частково не відповідає укладеному 05.04.2017 між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 договору про надання послуг з капітального ремонту квартири (з додатками) та акту виконаних робіт від вересня 2017 року.

Судовий експерт зазначив, що неможливо встановити відповідність обсягів та вартості всіх фактично виконаних робіт за кошторисом від 05.04.2017 і акту виконаних робіт за вересень 2017 року. На момент натурно-інструментального обстеження в розрізі наданих експерту на дослідження документів вартість фактично виконаних робіт становить 133830,31грн. Експерт склав таблицю 1 "Невідповідності обсягів…" і таблицю 3 "Порівняння фактично виконаних обсягів робіт із роботами зазначеними в акті. Експерт під час складення дослідження відхилив таблицю "Стоимость материалов" оскільки вона не підписала на, не вказує якого договору стосується, відсутні замовник і виконавець, не співпадають одиниці виміру із кошторисом тощо.

Також за наслідками порівняння первинного технічного паспорта на квартиру від 28.01.2015 із даними натурно-інструментального обстеження від 01.04.2025 експерт виявив низку перепланувань: у кімнаті влаштовано перегородку, котра розділяє приміщення на 2 частини; у стіні між коридором і кімнатою влаштовано дверний проріз, демонтовано дверний і віконний блок внаслідок чого площа лоджії увійшла до площі житлової кімнати; у прорізі лоджії встановлено металопластиковий віконний блок; у коморі 2 замуровано дверний проріз, демонтовано стіни внаслідок чого площа комори увійшла до площі житлової кімнати; у ванній кімнаті демонтовано ванну та влаштовано підлогу для душової кабіни.

Внаслідок перепланувань квартира має 2 житлових кімнати, коридор, кухню, вбиральню сполучену, комору, відсутня комора 2 і лоджія.

Суд наголошує, що експерт порівнював план квартири станом на 28.01.2015 з її станом на 01.04.2025. Всі учасники справи дали пояснення і покази, у т.ч. й свідок ОСОБА_5 , що частина робіт у квартирі була виконана ОСОБА_5 до залучення ОСОБА_1 до ремонтних робіт ФОП ОСОБА_4 .

На вимоги судових експертів і на пропозицію суду жоден із учасників справи не надав можливі фотознімки, схеми, заміри тощо щодо стану квартири до та після виконання в ній ремонтних робіт ОСОБА_5 чи ФОП ОСОБА_4 .

З цих підстав суд робить висновок про неспроможність доводів позову про те, що усі виявлені експертом зміни у квартирі у порівнянні з кошторисом на ремонт квартири виконано саме ФОП ОСОБА_4 і саме на суму 133830,31 грн. Додатковим аргументом до такого висновку є й те, що про обсяг зроблених ОСОБА_5 робіт було повідомлено вже після складення експертного висновку.

Позивач надав відомості про отримання у 2016 році одноразової грошової допомоги 275600,00 грн у зв`язку із встановленням інвалідності 2 групи; кредиту 23988,57 грн 09.12.2016; пенсії 74465,06 грн за 2016 рік; пенсії 82307,36 за 2017 рік.

Суд витребував у позивача декларації за 2015, 2016, 2017 і 2018 роки.

Позивач ОСОБА_1 надав лише декларації за 2016 і 2017 роки щорічні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Через невиконання вимог ухвали суду суд самостійно сформував із сайту НАЗК України копію декларації за 2018 рік. У всіх трьох деклараціях позивач своїми доходами вказував лише заробітну плату, пенсію, матеріальну допомогу і одноразову матеріальну допомогу. Жодна з декларацій не містить відомостей про грошові активи за наслідками 2016, 2017 чи 2018 року.

Відомості з Державного реєстру фізичних-осіб-платників податків про джерела та суми доходів позивача ОСОБА_1 за 2015 2018 також вказують, що його доходами були лише виплати військовослужбовцям, державна та соціальна матеріальна допомога, пенсія, заробітна плата.

Суд наголошує, що позивач дав суперечливі відомості про отримання ним від відповідачки коштів під час вступної промови, надання пояснень і під час допиту як свідка. Під час пояснень стверджував, що отримав 200000,00 грн і 100000,00 грн, які витратив на потреби сім`ї, а як свідок дав покази, що зберігав і зберігає ці 300000,00 грн і не витратив їх.

Отже, у разі отримання від відповідачки коштів для утримання сім`ї, позивач мав би це відобразити як свої доходи чого не робив.

У разі зберігання отриманих від відповідачки коштів позивач мав би відображати їх як грошові активи чого також не робив.

Суд звернув увагу позивача, що його покази як свідка і пояснення про те, що він зберігає отримані у відповідачки 300000,00 грн, можуть зумовити пред`явлення до нього відповідачкою позову про повернення цієї суми. І що він раніше стверджував, що витратив ці кошти на потреби сім`ї. У відповідь позивач продовжував стверджувати про зберігання цих коштів.

Вказані пояснення і покази позивача є порушенням вимог п.п. 2, 4, 5 ч. 2 ст. 43 ЦПКУкраїни: учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні. У випадку невиконання учасником справи його обов`язків суд застосовує до такого учасника справи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. За введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом (ч.ч. 2-4 ст. 43 ЦПК).

Питання дотримання позивачем вимог антикорупційного законодавства щодо достовірності декларування, дотримання податкового законодавства щодооподаткування доходів, завідомо неправдивого показання свідка перебувають поза межами цієї справи, але достовірно свідчать про мінливість позиції і доводів позивача, а також непослідовність його дій і недостовірність наданих судові пояснень і показів.

За обставин справи позивач правомірно отримав право користування спірною квартирою відповідачки як подружжя (чоловік) третьої особи-дочки відповідачки; позивач був виселений з квартири після припинення сімейних відносин із третьою особою-дочкою відповідачки.

Частиною 3 ст. 390 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість (ч. 4 ст. 390 ЦК України).

Отже вказані норми передбачають відшкодування або (1) витрат на утримання, збереження майна або (2) витрат у сумі на яку збільшилась вартість майна.

За обставин справи протягом 2015 2018 років квартира зазнала істотних змін і перепланувань. Суд відхиляє доводи позову про те, що відповідне істотне покращення і зміна квартири може бути віднесена до витрат на утримання і збереження майна. Такий довод позову суперечить закону.

Встановлення здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість квартири, наразі неможлива. Про це відомо учасникам справи як про причину неможливості складення першого експертного висновку у справі. Це обумовило й зміну позивачем первинних позовних вимог у справі.

З питання добросовісності чи недобросовісності заволодіння (користування) позивачем квартирою позивача і зроблених ним змін у квартирі суд застосовує такі релевантні виснування Верховного Суду, викладені у постанові від 27.04.2021 у справі№161/10477/18 і у постанові Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі №6-389цс16.

Так, суди встановили, що впродовж 2016 2017 років позивачем виконані роботи для поліпшення спірного будинку, які є невід`ємними (гідроізоляція підлоги першого поверху з облаштуванням теплої підлоги, встановлено підвіконники і проведено шпаклювання відкосів вікон, стін і стель в кімнатах і коридорах житлового будинку, газифікація житлового будинку з встановленням батарей обігріву в кімнатах, а також двоконтурного котла опалення на підставі виготовленого робочого проекту газифікації житлового будинку; підведено водопостачання, змонтовано каналізацію і витяжну систему).

Відповідно до частин третьої, четвертою статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

У постанові Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі № 6-389цс16 зазначено, що: частина третя зазначеної норми матеріального права регулює права добросовісного або недобросовісного набувача чужого майна на відшкодування витрат, здійснених ним з часу, коли у власника виникло право на повернення цього майна або на отримання доходів від його використання. Разом з тим положення частини четвертої статті 390 ЦКУкраїни застосовуються до правовідносин, при яких добросовісному набувачу (володільцю) належить право на поліпшення набутого ним майна та залишення за собою результатів такого поліпшення за умови можливості їх відокремлення або право на відшкодування сум, на які збільшилась вартість поліпшеного майна, за неможливості їх відокремлення. Застосування зазначених норм матеріального права суттєво різниться залежно від визначення підстав та сум, які підлягають відшкодуванню. Зокрема за положеннями частини третьої підлягають відшкодуванню фактичні витрати, здійснені добросовісним або недобросовісним набувачем, які необхідно було зробити задля збереження майна або на його утримання з часу, коли власнику належало право зокрема на повернення майна. На відміну від норми частини третьої статті 390 ЦК України, за положеннями частини четвертої цієї статті добросовісному набувачу або володільцю належить право отримати відокремлювані поліпшення майна або право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень. Оскільки позивачка та відповідачка дійшли згоди щодо укладення договору купівлі-продажу майна на певних умовах, у т.ч. домовилися про оплату та проживання позивачки в будинку, суд дійшов вірного висновку, що позивачка є добросовісним володільцем. Однак, визначаючи суму відшкодування, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивачки апеляційний суд на підставі частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України виходив з вартості будівельних робіт, які здійснено позивачкою на поліпшення отриманого нею майна без установлення можливості відокремлення поліпшень, або суми, на яку збільшилась вартість будинку (частина четверта цієї статті), або часу, з якого майно підлягало поверненню та вартості необхідних витрат на його утримання та збереження, які вимушена була здійснити позивачка починаючи з цього часу (частина третя цієї статті). Проте, всупереч положенням частини четвертої статті 390 ЦК України про право добросовісного володільця на відшкодування здійснених ним витрат у сумі, на яку збільшилась вартість майна, суд не дослідив питання, чи забезпечили проведені в будинку ремонтні роботи приріст ринкової вартості будинку. Отже, стягнувши з відповідачки всю суму коштів на проведення ремонтних робіт, суд неправильно застосував вказану норму права. Прицьому до спірних правовідносин суд одночасно застосував обидві зазначені норми, які за своєю суттю не є тотожними та регулюють різні права й обов`язки учасників правовідносин, різні підстави та розміри відшкодування здійснених витрат .

Суди не встановили факт та розмір приросту ринкової вартості будинку та/або вартість необхідних витрат на його утримання та збереження, які вимушена була здійснити позивач починаючи з часу, з якого майно підлягало поверненню, у зв`язку з чим зробили передчасний висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача загальної суми витрат на ремонтні роботи.

Ба більше, упродовж 2002 2020 років позивач ОСОБА_1 і третя особа ОСОБА_3 перебували у шлюбі.

За загальним правилом ст.ст. 60-63, 65, 67, 69, 70 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається,що кожнаріч,набутазачас шлюбу,крім речейіндивідуального користування,є об`єктомправаспільноїсумісної власностіподружжя. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже усі правочини, що вчинялися ними упродовж 2002 2020 років, вчинялися за згодою іншого подружжя, а майно, яке набуте внаслідок таких правочинів, а так само і будь-яке інше майно набуте під час перебування у шлюбі, - є спільною сумісною власністю колишнього подружжя позивача і третьої особи.

У цій справі позивається лише ОСОБА_1 . Третя особа ОСОБА_3 спростовує доводи і підстави позову. За умови доведення підстав позову вважалося б, що позивач розпорядився без згоди третьої особи спільними з нею коштами на ремонт тощо.

Ураховуючи зазначені встановлені судом обставини справи, оцінивши надані судові учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд робить висновок про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позову, зокрема й з огляду на цільове надання відповідачкою коштів позивачеві і цільове витрачання позивачем цих коштів на ремонт квартири.

Як наслідок суд відмовляє у задоволенні позову повністю.

Щодо судових витрат

Відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи, що підтверджено посвідченням серія НОМЕР_1 від 03.07.2020.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, особи з інвалідністю II групи.

Отже позивач звільнений від сплати судового збору.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2102,00 грн.

Згідно ч. 1, п.п. 1 ч. ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже загальна належна сума судового збору із позовної заяви ОСОБА_1 з ціною позову 206640,50 грн, яка подана у 2022 році, складає 2066,41 грн (1,0 % 206640,50 ? 2102,00 0,4).

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, у зв`язку з відмовою у позові, суд компенсовує судовий збір 2066,41 грн, від сплати якого звільнено позивача, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судові не надано доказів сплати позивачем коштів за призначену судом 02.02.2023 першу судову експертизу.

За складення експертного висновку за призначену судом 29.09.2023 другу експертизу позивач сплатив 18174,80 грн.

Витрати на правничу допомогу позивачеві ОСОБА_1 адвокатом М.О.Мірошником визначено договором у розмірі 20000,00 грн. ФОП ОСОБА_25 склав для замовника ОСОБА_1 рахунки за надання правничої допомоги на суми 6000,00 грн, 2000,00 грн, 6000,00 грн, 2000,00 грн, 2000,00 грн, 2000,00 грн. Випискою з банківського рахунка ОСОБА_25 підтверджено отримання 2000,00 грн, 2000,00 грн, 6000,00 грн, 2000,00грн і 6000,00 грн. Усього ОСОБА_1 сплачено 18000,00 грн (2000,00 + 2000,00 + 6000,00 + 2000,00 + 6000,00).

Згідно повного звіту про виконану роботу ОСОБА_1 та ОСОБА_25 визначили вартість правової допомоги у загальній сумі 20000,00 грн.

Витрати на правничу допомогу відповідачці ОСОБА_2 адвокатом В.В.Трембачем визначено договором у розмірі 1500,00 грн за годину роботи.

Згідно опису виконаних робіт і акту приймання-передачі виконаних робіт загалом надано юридичні послуги на суму 21000,00 грн. Квитанцією В.В.Трембача від 10.11.2025 підтверджено отримання 21000,00 грн гонорару від ОСОБА_2 .

ОСОБА_26 заперечує проти вказаного гонорару, вважає, що обсяг складених В.В.Трембачем документів не свідчить про відповідні витрати часу на їх складання, об`єктивно необхідний час є завищеним, ціна позову вказує на "малозначний" характер спору, складність справи є типовою, не вказано на дату, годину і хвилину початку та закінчення участі у судових засіданнях, квитанція про отримання коштів порушує порядок ведення касових операцій у національній валюті України.

ОСОБА_27 заперечив проти таких доводів вказавши, що витрати на правничу допомогу відповідачки є майже такими самими як і витрати позивача. Якщо позивач витратив на гонорар 20000,00 грн, а відповідачка 21000,00 грн, то це є свідченням співмірності і однаковості витрат обох сторін за послуги адвоката.

Слід наголосити, що ОСОБА_25 отримав гонорар адвоката на рахунок фізичної особи підприємця, але при цьому вказує на помилковість квитанції В.В.Трембача про отримання гонорару готівкою саме ОСОБА_28 .Трембачем (не ФОП ОСОБА_28 .Трембачем).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК).

Відповідно до ст. 15 ЦПК учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи (п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК).

За змістом ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Зарезультатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Длявизначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас вказані положення ст. 137 ЦПК не відхиляють можливість і не знімають із суду обов`язок застосувати принципи пропорційності, розумності та співмірності під час вирішення відповідних питань.

Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів (ч. 6 ст. 139 ЦПК).

Відповідно до ч.ч. 2, 3, 8, 9 ст. 141 ЦПК інші судові витрати (окрім судового збору), пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2)у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Привирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, якімають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Увипадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Додаткова Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020, справа №755/9215/15-ц, зазначила, що ЦПК передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3)розумність їхрозміру, з урахуванням складностісправи та фінансового стану учасників справи.

За змістом ст.ст. 10, 11, 12, 13 ЦПК в узагальненому вигляді випливає, що при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у рішенні від 23.01.2014 у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (§ 268).

Крім цього, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У рішенні від 28.11.2002 ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.10.2023 у справі № 206/2971/22, провадження № 61-5826св23).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

Верховний Суд у постанові від 13.10.2023 у справі № 206/2971/22 зазначив, що положенняст. 137 ЦПК не відхиляють можливість і не знімають із суду обов`язок застосувати принципи пропорційності, розумності та співмірності під час вирішення відповідних питань.

Крім цього, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

При встановленні розміру гонорару відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Проадвокатуру і адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

Відтак, з урахуванням складності справи, співмірністю витрат обох сторін на правничу допомогу (20000,00 і 21000,00), активну участь адвокатів М.О.Мірошника і В.В.Трембача у судових засіданнях але з переважанням кількості участі В.В.Трембача, тривалістю судових засідань, помилковістю доводів про не складність справи але зі зміною позовних вимог у ній, сумнівністю доводів про те, що витрачений адвокатом час повинен відповідати переважно кількості аркушів і змісту складених адвокатом заяв, вартістю експертного дослідження тощо, відмовою у задоволенні позову суд:

- покладає повністю на позивача 18174,80 грн витрат з оплати ініційованої позивачем судової експерти;

- покладає повністю на позивача 20000,00 грн понесених ним витрат на професійну правничу допомогу;

- покладає на позивача 15000,00 грн витрат відповідачки на професійну правничу допомогу внаслідок зменшення судом витрат на оплату професійної правничої допомоги з 21000,00 грн до 15000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1-5, 10-13, 48, 49, 76-83, 89, 133, 141, 174, 182, 209, 211, 223, 258, 259, 264, 265, 272, 273, 351, 352, 354, 355 ЦПК, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Компенсувати за рахунок держави судовий збір 2066,41 грн, від сплати якого звільнено позивача ОСОБА_1 , у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Витрати позивача ОСОБА_1 на залучення експерта 18174,80 грн і на надання професійної правничої допомоги 20000,00 грн покласти на позивача ОСОБА_1 .

Зменшити 21000,00 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги відповідачкою ОСОБА_2 і стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15000,00 грн судових витрат як витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Уразі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку учасниками справи до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи

Позивач ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; адреса проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідачка ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ; адреса реєстрації як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Третя особа ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).

Повне рішення складене 08.12.2025.

Суддя Віктор ХАРЧЕНКО