Рішення № 13239373, 13.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 14/37413.12.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрвторметсервіс"

про стягнення 762 993,49 грн.

Суддя М.Є. Літвінова

Представники:

Від позивача Разінькова Т.О. –предст. за довір. № б/н від 21.07.2010р.;

Від відповідача не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрвторметсервіс" про стягнення 173 247, 29 грн. основного боргу, 7202,17 грн. неустойки, 6 258,82 грн. процентів річних, 187 627,26 грн. інфляційних втрат, 14 476,17 грн. штрафу та 374 181,78 грн. збитків.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язань по сплаті лізингових платежів за договором фінансового лізингу №076-07/2008 від 07.07.2008р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2010р. порушено провадження у справі №14/374, розгляд справи призначено на 30.08.2010р.

У судове засідання, призначене на 30.08.2010 р., відповідач свого представника не направив, про причини неможливості його явки суд не повідомив, відзив на позов та витребувані судом документи не надав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2010р. розгляд справи відкладено на 15.09.2010р.

15.09.2010р. через відділ діловодства суду позивачем подані пояснення щодо складу понесених позивачем збитків.

У зв’язку із перебуванням судді Нарольського М.М. на лікарняному та з метою уникнення затягування розгляду справи, розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва № 27 від 27.09.2010р. справу № 14/374 передано для подальшого розгляд судді Літвіновій М.Є.

Ухвалою від 29.09.2010 р. справа № 14/374 прийнята суддею Літвіновою М.Є. до свого провадження, її розгляд призначено на 13.10.2010р.

Відповідач в судове засідання 13.10.2010р. свого представника не направив, вимог ухвали суду №14/374 від 29.09.2010р. не виконав, витребуваних судом документів не надав, заяв та клопотань до суду не подавав.

13.10.2010р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з перебуванням останнього у відряджені. У судовому засіданні 13.10.2010р. клопотання позивача судом задоволено, розгляд справи відкладено на 27.10.2010р.

У судових засіданнях 27.10.2010р. та 15.11.2010р. відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувались перерви.

У зв'язку із необхідністю витребування нових доказів ухвалою суду від 29.11.2010р. розгляд справи відкладено на 13.12.2010р.

У судове засідання, призначене на 13.12.2010р. відповідач свого представника не направив про причини неможливості його явки у судове засідання не повідомив, відзив на позов та витребувані судом документи не надав.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 №01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 №01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судові засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Заслухавши у судовому засіданні 13.12.2010р. пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши у судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться у матеріалах справи, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

07.07.2008p. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрвторметсервіс" був укладений договір фінансового лізингу № 076-07/2008 (далі - договір).

За умовами договору позивач, як лізингодавець, зобов’язався придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у договорі), та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах фінансового лізингу, визначених договором, з урахуванням того, що продавець буде обраний лізингоодержувачем (п. 1.1. договору).

Додатком № 1/1 до договору "Специфікація" сторонами були погоджені характеристики предмету лізингу –сідельного тягача MAN ТGA 18.480 4х2 BLS та напівпричепа SN 24 Р 90/1.110. Постачальником предмету лізингу є ТОВ "Укрростехно", попередня вартість предмету лізингу становить 970 692,28 грн.

Згідно із п. 1.5. договору строк лізингу починається з дати передачі та закінчується останньою датою платежу, зазначеною у Графіку платежів, якщо інше не передбачено умовами договору.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що факт передачі предмету лізингу лізингоодержувачу у фінансовий лізинг засвідчується підписаним сторонами актом приймання-передачі предмету лізингу.

Як свідчать матеріали справи 15.07.2008 р. сторонами був підписаний акт прийому-передачі майна №076/1 (додаток № 3/1 до договору), за яким позивач передав відповідачеві предмет лізингу, визначений у специфікації (додаток № 1/1 до договору). Вартість предмета лізингу складає 965 078,46 грн.

Як передбачено п. 3.1. договору, всі платежі, що здійснюються на підставі договору, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю на умова, вказаних у договорі, Графіку платежів та Умовах фінансування, якщо інше не встановлено письмовою домовленістю сторін. Лізингоодержувач зобов'язується своєчасно сплачувати лізингодавцю всі передбачені договором платежі (п. 3.2. договору).

Згідно із п. 3.4. договору лізингоодержувач сплачує лізингові платежі, зазначені у Графіку платежів, щомісяця на підставі рахунку Лізингодавця, направленого на вказану в договорі електронну адресу лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв'язку. Лізингодавець направляє лізингоодержувачу рахунки за 3 дні до дати платежу.

Пунктом 3.6. договору передбачено, що лізингові платежі вказані в українській гривні на день підписання Додатку № 4 (Графіку платежів). В подальшому лізингоодержувач сплачує лізингові платежі згідно із виставленими йому рахунками в українській гривні, які можуть корегуватися відповідно до п.п. 3.11, 3.14. договору.

Формула розрахунку лізингових платежів наведена у п. 3.6. договору.

Як передбачено п. 3.10. договору, не є об’єктом оподаткування ПДВ нарахована до оплати сума винагороди лізингодавця (проценти або комісії) у складі лізингового платежу, що не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день сплати такої винагороди лізингодавцю (проценти або комісії) за відповідний лізинговий період, розрахований від вартості від вартості предмета лізингу.

Якщо на момент нарахування лізингового платежу винагорода лізингодавцю (проценти або комісії) в складі лізингового платежу перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, то винагорода лізингодавця (проценти або комісії) буде об'єктом оподаткування ПДВ. В такому випадку лізингодавець збільшить розмір винагороди лізингодавця (проценти або комісії) на суму, що дорівнює сумі ПДВ, базою для нарахування якого буде сума, що перевищує розмір винагороди лізингодавця над подвійною обліковою ставкою Національного банку України

Підпунктом 3.2.2. пункту 3.2. статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що не є об’єктом оподаткування ПДВ операції з нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об’єкта лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу; по об’єкту фінансового лізингу, оціненого в іноземній валюті, сплата процентів, з метою оподаткування визначається у гривнях по курсу валют, визначеного Національним банком України на момент сплати.

Таким чином, сума комісії, що перевищує вказану суму, є об’єктом оподаткування ПДВ.

Графік лізингових платежів був погоджений сторонами у додатку № 4/1 до договору, копія якого міститься у матеріалах справи.

Додатковою угодою № 1 від 14.08.2008 р. сторони виклали Додаток № 4/1 - "Графік лізингових платежів" в новій редакції.

Як стверджує позивач, відповідач не сплатив лізингові платежі за період з березня 2009 р. по липень 2009 р., тобто з 8 по 12 лізингові періоди у сумі 173 247,29 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 11, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Як передбачено ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" на лізингоодержувача покладено обов’язок своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується із положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з розрахунком позивача сума заборгованості по лізинговим платежам з 8 по 12 період становить 173 247,29 грн. До вказаної суми позивачем також включено податок на додану вартість на суму нарахованої комісії в частині, що перевищує суму комісії, яка не оподатковуються ПДВ.

Відповідач не надав доказів повної та своєчасної сплати лізингових платежів у зазначені позивачем періоди.

Оскільки розмір заборгованості відповідача належним чином доведений та документально підтверджений, позовні вимоги про стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України передбаче6но, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно із п. 3.16. договору, якщо лізингоодержувач своєчасно не сплачує лізингові платежі та інші платежі, передбачені договором, він зобов'язаний сплатити лізингодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент прострочення грошового зобов'язання, від суми заборгованості за кожний день затримки платежу.

Відповідно до п. 8.1.6.1. договору відповідач зобов'язався періодично надавати позивачу документи, що відображають фінансовий стан, а саме: щокварталу надавати проміжну фінансову звітність (баланс та звіт про фінансові результаті) не пізніше 20 календарних днів після завершення календарного кварталу, а також щорічно не пізніше 16 лютого календарного року, наступного за звітним –копії документів, що входять у річну фінансову звітність та повний аудиторський висновок.

За кожний випадок порушення вищезазначеного зобов'язання відповідач зобов'язаний сплати штраф у розмірі 0,5% від вартості предмета лізингу.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевикладених норм законодавства та умов договору, позивачем у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання зі сплати лізингових платежів та надання документів, що відображають його фінансовий стан, нараховані неустойка (пеня) у розмірі 7 202,17 грн., штраф у розмірі 14 476,17 грн., проценти річних у розмірі 6 258,82 грн., розрахунок яких відповідає вимогам закону та правильність якого перевірена судом.

Позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 14 033,46 грн. згідно із нижченаведеним розрахунком суду:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу

14.03.2009 - 29.07.201033 402,881,1093640,91

17.04.2009 - 29.07.201035 504,561,0842982,38

16.05.2009 - 29.07.201035 008,001,0782730,62

17.06.2009 - 29.07.201035 011,861,0672345,79

16.07.2009 - 29.07.201034 319,991,0682333,76

14 033,46

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача суми збитків у розмірі 374 181,78 грн., завданих останнім порушенням зобов'язань за договором.

В обґрунтування зазначених вимог позивач посилається на те, що повернуті відповідачем предмети лізингу втратити значну частину своєї вартості, що позбавляє лізингодавця можливості у подальшому здійснити продаж або передати це майно у фінансовий лізинг за їх залишковою вартістю, що дорівнює несплаченій частині вартості предмета лізингу. Позивач зазначає, що до суми понесених позивачем реальних збитків включається сума невідшкодованої вартості предмету лізингу.

Як передбачено ст. 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно із ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 3 ст. 623 Цивільного кодексу України та ч.ч. 3-4 ст. 222 Господарського кодексу України визначено, що збитки визначаються з урахуванням цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни, що існували на день ухвалення рішення.

За загальним правилом, підставами цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків, є: протиправність поведінки боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина боржника. На кредитора покладається обов'язок доведення наявності перших трьох підстав відповідальності.

Як вбачається зі змісту наданих позивачем письмових пояснень щодо складу понесених збитків в обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що:

-          кошти, спрямовані на фінансування відповідача були залучені позивачем на підставі валютних кредитних договорів з-за кордону;

-          повернення залучених позивачем коштів має здійснюватись у іноземній валюті;

-          предмети лізингу втратили значну частину свої вартості і зазначена обставина позбавляє позивача можливості здійснити продаж чи передати це майно у фінансовий лізинг за їх залишковою вартістю;

-          внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань позивач фактично неспроможний виконати свої валютні зобов'язання перед кредитором-інвестором;

-          позивач виконує своїх зобов'язання за рахунок власного прибутку, отриманого від надходжень від інших добросовісних лізингоодержувачів.

Як передбачено ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак позивачем не надано жодних доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги про стягнення реальних збитків у розмірі невідшкодованої вартості предметів лізингу.

Так, позивачем не надано суду доказів на підтвердження отримання у кредит коштів у іноземній валюті для фінансування придбання предметів лізингу, які були передані відповідачу за договором; необхідності сплати продавцю предметів лізингу їх вартості у іноземній валюті або у гривні з урахуванням зміни курсу іноземної валюти; неможливості виконання валютних зобов'язань перед кредитором-інвестором; неможливості продажу чи передачі предметів лізингу у фінансовий лізинг за їх залишковою вартістю.

Крім цього, на думку суду наданий позивачем розрахунок розміру збитків є необґрунтованим, оскільки позивачем не було враховано сплату відповідачем частини вартості предметів лізингу в складі лізингових платежів за 1-4 лізингові періоди та стягнення з відповідача суми лізингових платежів (до яких включена і вартість предметів лізингу) за 8-12 лізингові періоди.

Таким чином, позивачем не доведено наявності всіх підстав цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків, у зв'язку із чим позовні вимоги про стягнення збитків не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач не надав доказів повної та своєчасної сплати лізингових платежів за договором та не навів підстав для звільнення від обов’язку їх оплатити.

З урахуванням викладених вище обставин, наявних у матеріалах справи письмових доказів, наданих представниками сторін пояснень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у загальній сумі 215 217,91 грн.

З огляду на часткове задоволення позову витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача та відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 193, 218, 224, 230, 231, Господарського кодексу України, ст. ст. 22, 525, 526, 530, 549, 623, 625, 629, 806 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст. ст. 32, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрвторметсервіс" (03083, м. Київ, проспект Науки, буд. 119Б, ідентифікаційний код 33146300) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг" (03056, м. Київ, вул. Польова, буд. 24, ідентифікаційний код 35378830) 173 247 (сто сімдесят три тисячі двісті сорок сім) гривень 29 коп. основного боргу, 7 202 (сім тисяч двісті дві) гривні 17 коп. пені, 14 476 (чотирнадцять тисяч чотириста сімдесят шість) гривень 17 коп. штрафу, 14 033,46 (чотирнадцять тисяч тридцять три) гривні 46 коп. інфляційних втрат, 6258 (шість тисяч двісті п'ятдесят вісім) гривень 82 коп. процентів річних, 2 152 (дві тисячі сто п'ятдесят дві) гривні 18 коп. державного мита та 66 (шістдесят шість) гривень 56 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині у позові відмовити.

4.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5.          Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя           М.Є. Літвінова

Дата підписання

повного тексту рішення: 28.12.2010