Рішення № 132363204, 05.12.2025, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 333/8498/25

Провадження №: 2/336/4970/2025

05.12.25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2025 року м.Запоріжжя

Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді Звєздової Н.С., при секретарі судового засідання Іванченко О.С.,

розглянувши цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Оздоровчий комплекс «Мотор» про розірвання трудового договору, -

ВСТАНОВИЛА:

Представник позивача адвокат Рукавкова Л.Б., яка дії на підставі ордеру серії АН № 1780175 від 05.09.2025, через підсистему «Електронний суд» звернулася до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з вказаною позовною заявою, в якій просила розірвати трудовий договір , укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Оздоровчий комплекс «Мотор» на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 10.06.2020 між ТОВ «Оздоровчий комплекс «Мотор» та позивачем був укладений трудовий договір на невизначений термін, на підставі якого видано наказ № 52-к від 09.06.2020 про прийняття на посаду сторожа.

У зв`язку із воєнною агресією російської федерації позивач був вимушений поїхати з м. Приморська до м. Києва, як тимчасово переміщена особа. Своєчасно отримати трудову книжку на підприємстві не мав можливості, оскільки з 01.03.2022 по 28.03.2024 приймав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України. Після отриманого поранення та звільнення з лав Збройних Сил України йому надано статус безробітного.

В червні 2025 року він звернувся до Київського міського центру зайнятості «Кар`єрний центр» щодо розірвання трудових відносин в односторонньому порядку, на що отримав відповідь про неможливість вчинення цих дій. Відповідно до Акту від 21.02.2025 «Перевірки фактичного знаходження суб`єкту господарювання», встановлено, що ТОВ Оздоровчий комплекс «Мотор» за юридичною адресою не знаходиться, фактичне місце його перебування встановити не вдалось. Позивач неодноразово намагався зв`язатись з підприємством, але листи повертались з позначкою «адресу не знайдено, ваше повідомлення не доставлено».

З урахуванням того, що трудові відносини з відповідачем фактично припинені, в силу об`єктивних причин, він не має можливості виконувати трудові обов`язки, але існування трудового договору порушує його право на належний соціальний захист.

Оскільки, підприємство на якому працював позивач, знаходиться на території, де ведуться бойові дії, ця територія є тимчасово окупованою військами рф, та він через центр зайнятості не може припинити трудові відносини в односторонньому порядку, також відсутня можливість подати поштовим відправленням заяву про припинення трудових відносин за юридичною адресою підприємства, тому просить розірвати трудові відносини між ним та ТОВ «Оздоровчий комплекс «Мотор», у зв`язку зі звільненням за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

27.10.2025 на підставі ухвали судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12.09.2025 надійшла означена справа за територіальною підсудністю до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 27.10.2025 справу передано в провадження судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Звєздової Н.С.

Ухвалою суду від 03.11.2025 відкрито провадження по справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Відповідачем відзив на позов подано не було.

Дослідивши позовну заяву та письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При розгляді справи судом були встановлені наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини:

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , згідно наказу № 52-к від 09.06.2020 прийнятий на роботу сторожем ТОВ «Оздоровчий комплекс «Мотор», про що в його трудовій книжці зроблено відповідний запис.

ОСОБА_1 був зареєстрований і проживав за адресою: АДРЕСА_1 та переміщений з тимчас3008-7001989870 від 25.03.2024 року про прийняття на облік внутрішньо переміщеної особи.

З 01.03.2022 по 27.06.2023 безпосередньо приймав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України (а.с. 7), та був звільнений з лав Збройних Сил України (а.с. 16).

ОСОБА_1 звернувся до Філії Київського міського центру зайнятості «Кар`єрний центр» про розірвання трудових відносин з ТОВ «Оздоровчий комплекс «Мотор» в односторонньому порядку, на що отримав відповідь про неможливість вчинення цих дій.

Відповідно до Акту від 21.02.2025 «Перевірки фактичного знаходження суб`єкту господарювання», встановлено, що ТОВ Оздоровчий комплекс «Мотор» за юридичною адресою не знаходиться, фактичне місце його перебування встановити не вдалось.

Звернення до ТОВ «Оздоровчий комплекс «Мотор» щодо звільнення з посади сторожа були залишені без уваги, листи вертались із позначкою «адресу не знайдено, ваше повідомлення не доставлено».

Станом на день розгляду справи територія м. Приморська Запорізької області є тимчасово окупованою відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309 «Про затвердження переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)».

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, в Україні було введено військовий стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який послідуючими указами Президента України неодноразово продовжувався та триває і на даний час.

Станом на час звернення до суду з позовом, ТОВ «Оздоровчий комплекс «Мотор» знаходиться на території не підконтрольній Україні.

З початком збройної агресії Російської Федерації проти України 24.02.2022 року, що призвело до бойових дій та окупації частини територій України, через активні бойові дії та тимчасову окупацію території України, позивач вимушений був виїхати з окупованого м. Приморська і не мав можливості дотриматись порядку припинення трудових відносин, проте фактично вони припинились. Позивач переїхав до м. Києва та зареєструвався як внутрішньо переміщена особа, де і мешкає по теперішній час.

Зважаючи на той факт, що підприємство, в якому позивач працював, знаходиться на непідконтрольній владі України території, до своїх трудових обов`язків в ТОВ «Оздоровчий комплекс «Мотор» він повернутись не зміг, як не зміг подати заяву про звільнення, оскільки листування з окупованими територіями не здійснюється.

У позивача відсутня будь-яка можливість припинити трудові правовідносини з відповідачем, подавши відповідну заяву на звільнення. Заробітна плата позивачеві не нараховується та не виплачується. Наявність запису в трудовій книжці про прийняття на роботу до ТОВ «Оздоровчий комплекс «Мотор» і відсутність запису про звільнення, перешкоджає позивачеві для реалізації його законних прав та інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною другою статті 8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується.

Згідно із частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Конституційний суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року у справі №1-14/2004, від 16 жовтня 2007 року у справі №1-16/2007 та від 29 січня 2008 року у справі №1-5/2008 вказав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Відповідно до вимог ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Згідно зі ст. 1 КЗпП України, законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 21 КЗпП України трудовий договір - угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно зі статтею 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено ст. 38 КЗпП України, згідно з якою працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника, або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

За змістом ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що у зв`язку з тимчасовою окупацією території м. Приморська Запорізької області фактично припинив роботу на ТОВ «Оздоровчий комплекс «Мотор».

Згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 260 від 08 червня 2001 року «Про затвердження форми трудового договору між працівником і фізичною особою» та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 27 червня 2001 року за № 554/5745, зняття з реєстрації у центрі зайнятості трудового договору можливо за умови звернення до нього обох сторін трудових відносин. У разі виникнення трудового спору між сторонами трудових відносин: фізичною особою - роботодавцем та найманим працівником, а також у разі відсутності однієї зі сторін у центрі зайнятості, підставою для зняття трудового договору з реєстрації є рішення суду, яке набрало законної сили, про припинення дії трудового договору.

Відповідно до п. 4 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» зареєстрована (взята на облік) внутрішньо переміщена особа, яка не звільнилася з роботи (не припинила інший вид зайнятості), у разі неможливості продовження роботи (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю та соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття може припинити трудові відносини, надавши нотаріально посвідчену письмову заяву про припинення працівником трудових відносин з підтвердженням того, що ця заява таким громадянином надіслана роботодавцю рекомендованим листом (з описом вкладеної до нього такої заяви).

Враховуючи той факт, що станом на день розгляду справи територія м. Приморська Запорізької області, де знаходиться відповідач, є тимчасово окупованою відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309 «Про затвердження переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)», УДППЗ «Укрпошта» не здійснюється пересилання пошти на тимчасово окуповані території, які не підконтрольні Україні, тому позивач не мав можливості подати поштовим відправленням заяву про припинення трудових відносин, оскільки такі відправлення на вказану територію не приймаються.

Таким чином, суд вважає, що на сьогодні трудові відносини між сторонами фактично не існують, однак процедура припинення трудових відносин відповідно до законодавства України про працю повністю не виконана.

З урахуванням вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що існує порушення права позивача на звільнення з роботи з ініціативи працівника, передбачене частиною першою статті 38 КЗпП України, тобто припинення трудових відносин.

Згідно з вимогами ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За встановлених судовим розглядом обставин щодо порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний позивачем спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі №757/61865/16-ц.

У постанові Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі №201/1384/16-ц визнано ефективним і таким, що не суперечить закону спосіб захисту порушеного права шляхом припинення трудових відносин на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»( далі - Закон) тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Положеннями ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», передбачено гарантії прав і свобод громадян України, які виїхали за межі тимчасово окупованої території, визначено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ від 15.03.2022 року, який набрав чинності 24.03.2022 року, визначає, крім іншого, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Стаття 4 Закону встановлює особливості розірвання трудового договору з ініціативи працівника, а саме у зв`язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа організація, та існування загрози для життя і здоров`я працівника, який може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві.

Судовим розглядом встановлено, що дійсно Товариство з обмеженою відповідальністю «Оздоровчий комплекс «Мотор» ЄДРПОУ 43346379, розташоване на території, яка є тимчасово окупованою територією України, що визначено Верховною Радою України.

Трудові відносини між позивачем та підприємством фактично припинені, проте позивач позбавлений можливості оформити припинення трудових відносин у встановленому законодавством порядку, що порушує його конституційні права.

Таким чином, за результатами судового розгляду, суд дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами довів наявність обставин, на які посилається як на підставу своїх позовних вимог.

При таких обставинах, враховуючи те, що установа відповідача знаходиться на непідконтрольній Україні території, у позивача відсутня можливість припинити трудовий договір в інший спосіб, окрім звернення до суду, оскільки поштова служба зв`язку не працює, зважаючи на об`єктивні обставини, що склалися в межах цієї справи, бути наділеним правом на розірвання договору з метою надання можливості позивачу в подальшому реалізовувати своє право на працю, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України, згідно з якими у разі звільнення позивача від сплати судового збору, судовий збір стягується з відповідача в дохід держави.

Враховуючи, що позивачем заявлено вимогу не майнового характеру, а позивач звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача в дохід держави судового збору у розмірі 1211,20 гривень.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 21, 22, 24, 36, 38 КЗпП України, ст. ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Оздоровчий комплекс «Мотор» про розірвання трудового договору задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оздоровчий комплекс «Мотор» за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з 14.08.2025.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оздоровчий комплекс «Мотор» на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 гривень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Реквізити учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Оздоровчий комплекс «Мотор», ЄДРПОУ 43346379, юридична адреса місцезнаходження: м. Запоріжжя, вул. Вересаєва, буд. 3.

Суддя: Н.С. Звєздова