Рішення № 132362828, 01.12.2025, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 01.12.2025

Справа № 334/8004/25

Провадження № 2-о/334/307/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2025 року м. Запоріжжя

Дніпровськийрайоннийсуд м. Запоріжжяу складі:

головуючого судді Філіпової І. М.,

за участю секретаря Мандик М. О.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вцивільну справуза заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту,

ВСТАНОВИВ:

24.09.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя з заявою про факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, місце народження с. Красно-Талівка, Станично-Луганського району, Луганської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на території російської федерації в м. Санкт Петербург.

Заявник вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її чоловік, ОСОБА_2 , вона є спадкоємцем першої черги, як дружина спадкодавця. ОСОБА_2 тривалий час хворів, мав третю групу інвалідності, тому ще до повномасштабного вторгнення виїхав до російської федерації на лікування та більше на території України не повертався, та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Факт смерті ОСОБА_2 підтверджується довідкою про смерть №С-15767. виданою 19.04.2024 року відділом РАЦС по м. Санкт Петербург Комітету про справам запису актів цивільного стану та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . виданим відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Санкт Петербург Комітету про справам запису актів цивільного стану.

Після смерті чоловіка відкрилася спадщина, проте приватний нотаріус Карташова Т. М. відмовила у відкритті спадщини після смерті ОСОБА_2 та рекомендувала звертися до суду з питанням встановлення факту смерті. Встановлення факту смерті необхідне для реєстрації смерті на території України та отримання свідоцтва про смерть.

В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснила, що її чоловік тяжко хворів, вони шукали для нього варіанти кращого лікування, тому він вихав до м. Санкт Петербург, де постійно мешкав та проходив лікування, там і помер. Наразі заявник бажає оформити спадщину, проте для цього потрібне свідоцтво про смерть видане українськими органами реєстрації.

Представник заінтересованої особи у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.

Суд, вислухавши пояснення заявника, вивчивши доводи заяви та дослідивши додані до неї письмові документи в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (частина 3 статті 294 ЦПК України).

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як роз`яснено в пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Таким чином юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

1.Факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення.

2. Встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

3. Заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).

4. Чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є чоловіком заявника, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 .

Відповідно до копії свідоцтва про смерть НОМЕР_1 , виданого 97800023 Відділом реєстрації актів цивільного стану про смерть по м. Санкт Петербург Комітету у справах запису актів цивільного стану рф, ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Санкт Петербург російської федерації помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин рф.

Частиною 4ст.263 ЦПК Українипередбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі №235/2357/17 викладено правову позицію, згідно із якою документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Проте, суд враховує, що в даному випадку не йдеться про встановлення факту смерті фізичної особи на тимчасово окупованій території України. Відповідно, положенняЗакону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»застосуванню під час розгляду даної справи не підлягають.

Згідно до положень ч.2ст.49 ЦК України, актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи, а згідно з положеннями частини 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно дост.3 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»державна реєстрація актів цивільного стану у встановлених законом випадках є обов`язковою. Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та Єдиного державного демографічного реєстру в обсязі, визначеномуЗаконом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус". Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться відповідно до цьогоЗакону, Цивільного таСімейного кодексів Українита інших актів законодавства органами державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно з ч.1ст.18 вказаного законупро факт державної реєстрації акта цивільного стану органами державної реєстрації актів цивільного стану видається відповідне свідоцтво.

За положеннями ч.1,6ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» №2398-VI від 01.07.2010, державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров`я, де настала смерть, та інших осіб.

Відповідно до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженихнаказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 №52/5, державну реєстрацію актів цивільного стану громадян України, які проживають або тимчасово перебувають за кордоном, проводять дипломатичні представництва та консульські установи України. Підставою для проведення державної реєстрації смерті є:

а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затвердженанаказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть);

б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затвердженанаказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть);

в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;

г) рішення суду про оголошення особи померлою;

ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;

д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів;

е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Оцінюючи досліджені докази, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.

Положеннями ч.2ст.19 Конституції Українивизначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до п. 13постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995«Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. При цьому слід мати на увазі, що встановлення з зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті (яке провадиться на підставі п. 4ст. 273 ЦПКі полягає у з`ясуванні, насамперед, обставин не самої події смерті, а її реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану) та від оголошення особи померлою, яке провадиться за правилами глави 35ЦПК.

Факт смерті особи у певний час за відмови органів реєстрації актів цивільного стану зареєструвати факт смерті встановлюється за умови подання заявником документів про відмову органів реєстрації актів цивільного стану у реєстрації факту смерті, яка обумовлюється несвоєчасним зверненням до цих органів або відсутністю документів, які стверджують подію смерті.

При зверненні до суду заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланням на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Доказами, цього можуть бути: медичне свідоцтво, акт органів поліції, акт органів пожежного і водного нагляду та інші докази.

Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 травня 2022 року у справі №478/1072/21, провадження №61-1370св22.

За положеннямистатті 49 ЦК Україниактом цивільного стану є, зокрема, смерть фізичної особи, яка підлягає державній реєстрації відповідно до закону та обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Як передбачено у частині 1статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

За пунктом 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженихнаказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, чинним законодавством передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку, або такий порядок може бути визначений міжнародно-правовим договором.

Устатті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право»визначено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

10 січня 2002 року Верховна Рада України дала згоду на приєднання України до Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Конвенція набрала чинності для України 22 грудня 2003 року і застосовується у відносинах з державами, що не висловили заперечень проти приєднання України до Конвенції.

Частинами 1, 2 статті 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів передбачено, що вона поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

В силу статті 2 Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

Статтею 3 наведеної Конвенції визначено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Однак дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

В силу вимог статей 4, 5 Конвенції передбачений статтею 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також другою мовою. Заголовок «Apostille» (Convention de la Haye du 5 octobre 1961)» повинен бути викладений французькою мовою.

Апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред`явника документа. Заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують ніякого засвідчення.

Статтею 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах передбачено, що документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Верховною Радою 01 грудня 2022 року прийнятоЗакон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року».

Наслідком цього є те, що із дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року.

Водночас, пунктом 1постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04 лютого 2023 року №107передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Отже, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав, приймаються на території України без спеціального посвідчення, якщо така практика існувала станом на 24 лютого 2022 року відповідно до міжнародних договорів України, зокрема, Мінської конвенції.

Як встановлено судом, факт смерті чоловіка заявника ОСОБА_2 на території російської федерації зафіксовано відповідним державним органом іноземної держави, 97800023 відділом реєстрації актів цивільного стану про смерть по Сенкт - Петербургу Комітету по справам запису актів цивільного стану, серії VІ-АК №595556.

Зазначене свідоцтво про смерть видано на підставі вимог чинного законодавства іноземної держави, на території якої помер чоловік заявника, містить необхідні реквізити, та в силу вимогпостанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04 лютого 2023 року №107не потребує засвідчення апостилем та подальшої легалізації, та вважається дійсним на території України.

У зв`язку з цим необхідність у реєстрації факту смерті ОСОБА_2 компетентними органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видачі українського свідоцтва про смерть відсутня.

Згідно копії повідомлення від 6.10.2024 року приватного нотаріуса Карташової Т. М. вбачається, що приватним нотаріусом було отримано заяву ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , заведена спадкова справа №169 за 2024 рік. Також, нотаріус пропонує ОСОБА_1 особисто з`явитися до нотаріальної контори, оскільки заява про прийняття спадщини надійшла поштою, а також додатково вказує, на необхідність подання нотаріусу документу, що підтверджує факт смерті спадкодавця, у зв`язку з відсутністю інформації у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян актового запису про смерть ОСОБА_2 .

Відповідно до відповіді Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №1669/32.8-01-23 від 10.10.2023 року, ОСОБА_1 відмовлено у видачі повторного свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , яке було зареєстроване на території російської федерації через зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільним. сімейних та кримінальних справах з російською федерацією.

Таким чином, вбачається, що у заявника відсутній оригінал свідоцтва про смерть НОМЕР_1 , виданого 97800023 Відділом реєстрації актів цивільного стану про смерть по м. Санкт Петербург Комітету у справах запису актів цивільного стану рф, про смерть ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Санкт Петербург російської федерації.

Заявник не позбавлений можливості використовувати свідоцтво про смерть свого чоловіка, видане компетентними органами іноземної держави, у будь-яких правовідносинах на території України, зокрема, щодо оформлення спадщини чи субсидії тощо. Доказів наявності у неї перешкод у цьому, не прийняття такого документа державними органами чи посадовими особами України не надано, оскільки з поданих відповідей вбачається, що заявник оригінал свідоцтва про смерть чоловіка до вказаних органів не пред`являла.

Повторна реєстрація смерті особи законодавством України не передбачена, у тому числі за відсутності оригіналу свідоцтва про смерть у заявника.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про відмову у задоволені заяви.

Керуючись ст.12-13,19,76-80,95,223,247,258-259,263-265,272-273,293,315,317-319 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У задоволеннізаяви ОСОБА_1 , заінтересована особа Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Проголошення рішення суду 15 год. 30 хв. 01.12.2025 року.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Заінтересована особа: Дніпровський відділ реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), код ЄДРПОУ 04053950, юридична адреса: м. Запоріжжя, вул. П. Ребра, буд. 9а.

Суддя: Філіпова І. М.