Ухвала суду № 132340823, 04.12.2025, Личаківський районний суд м.Львова

Справа №463/10585/25

Провадження №2-з/463/42/25

УХВАЛА

про забезпечення позову

04 грудня 2025 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Головатого Р.Я.

з участю секретаря судового засідання Афанасьєва Д.С.

розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, -

встановив:

ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 звернувся в суд із позовною заявою до ОСОБА_4 , просить визнати незаконним вивезення та утримування ОСОБА_4 на території України малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ???Зобов?язати ОСОБА_4 повернути малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до місця постійного проживання в Федеративній Республіці Німеччина; ???Якщо рішення не буде виконано відповідачем в добровільному порядку, зобов?язати ОСОБА_4 передати малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України батьку ОСОБА_1 для забезпечення повернення дитини в державу постійного проживання - Федеративну Республіку Німеччина; ???Якщо відповідач не виконає зобов?язання передати малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України батьку, відібрати дитину і передати ОСОБА_1 для забезпечення повернення дитини в державу постійного проживання - Федеративну Республіку Німеччина.

01.12.2025 представник позивача подала заяву про забезпечення вказаного позову, у якій просить застосувати заходи забезпечення позову, якими зобов`язати ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України, адреса проживання: АДРЕСА_1 ) забезпечувати спілкування (контакт) малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин Федеративної Республіки Німеччина, адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) кожного вівторка з 18 год до 19 год та кожної суботи з 10 до 11 год шляхом використання телефонного та відеозв`язку (програм FaceTime або Zoom) без проведення відео-, аудіозаписів такого спілкування.

Заяву обґрунтовує тим, що сторони при розірванні шлюбу домовилися про здійснення спільної опіки на дитиною. Проте оскільки спілкування з відповідачкою було складним, траплялися випадки відмови з її сторони від домовленостей щодо передачі дитини позивачу, позивач звернувся до суду для врегулювання порядку спілкування з дитиною.

В ході судового провадження зі сторонами проводилися зустрічі та консультації з приводу вирішення питань щодо участі батьків у вихованні дитини спеціалістами організації «Батьківство та розлучення» («Elternschaft und Trennung»), яка була призначена судом в якості представника органу опіки. Перед кожним засіданням представник організації спілкувався з обома сторонами для незалежного з`ясування позиції батьків щодо предмета спору та визначення інтересів дитини.

08.11.2022 під час судового засідання Окружного суду Гамбург-Вандсбек у справі №732F172/22 сторони уклали угоду про визначення способів участі батьків у вихованні дитини, що підтверджується протоколом, складеним на закритому судовому засіданні Окружного суду Гамбург-Вандсбек.

Проте вже 24.11.2022 відповідачка відкликала свою згоду на укладення мирової угоди у справі № 732F172/22, що підтверджується листом організації «Батьківство та розлучення» від 07.12.2022.

Рішенням Окружного суду Гамбург-Вандсбек від 22.02.2023 у справі №732F172/22 визначений порядок участі батька (позивача) у вихованні дитини. Рішенням визначено, що батьки мають спільну опіку над дитиною, а також встановлено, що батько з самого початку виконував свою батьківську роль і сформував надійний емоційний зв`язок з сином.

06.02.2025 позивач звернувся до Окружного суду Гамбург-Вандсбек із позовом про надання йому одноосібного права на батьківську опіку щодо Грегора (справа №732F34/25) та про зміну місця постійного проживання дитини.

Як вбачається з листа від 13.03.2025 представника інтересів дитини, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у судовому провадженні № 732F23/24 24.02.2025 з відповідачкою була проведена зустріч щодо позову про надання батькові одноосібного права на батьківську опіку щодо ОСОБА_9 .

Представник інтересів дитини домовилася з відповідачкою про візит на 05.03.2025 до її дому для зустрічі з дитиною. 04.03.2025 відповідачка перенесла зустріч на 12.03.2025. Проте 12.03.2025 зустріч не відбулася оскільки відповідачки не було вдома за адресою: АДРЕСА_3 .

Позивач востаннє бачив сина 03.03.2025. В цей день він передавав дитину матері після спільно проведеного часу. Дитину прийняла бабуся по лінії матері ОСОБА_10 за адресою місця проживання дитини з відповідачкою: АДРЕСА_3 .

Наступна зустріч позивача з сином мала відбутися 10.03.2025, але за адресою місця проживання відповідачка з дитиною були відсутні, відповідачка на телефонні дзвінки позивача не відповідала.

10.03.2025 позивач звернувся до поліції Гамбурга із заявою про вчинення злочину за фактом викрадення дитини. Справу під номером 031/1К/0166529/2025 з 02.07.2025 розглядає Прокуратура м. Гамбурга під номером 4105Js47/25. Вказані факти підтверджуються листом комісара кримінальної поліції Гамбурга від 01.09.2025.

17.03.2025 Окружний суд Гамбург-Вандсбек виніс рішення у справі № 732F66/22, яким передав позивачу право визначення місця проживання дитини, ОСОБА_5 , а також зобов`язав відповідачку передати дитину позивачу.

02.04.2025 позивач звернувся до Федерального управління юстиції Федеративної Республіки Німеччина із заявою про сприяння поверненню дитини ОСОБА_5 (відповідно до Гаазької Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980).

Листом від 02.07.2025 № 94199/108848-32-25/12.2 Міністерство юстиції України повідомило позивача, що відповідачка відмовилась добровільно повернути дитину до Німеччини, тому позивачу рекомендовано ініціювати судовий розгляд щодо повернення дитини у компетентному українському суді.

З моменту незаконного вивезення дитини з Федеративної Республіки Німеччина і на даний час відповідачка не виходить на зв`язок з позивачем, не відповідає на його дзвінки, повідомлення ні на електронну пошту, ні в месенджерах, не надає можливості позивачу спілкуватися з сином, чим порушує його права як батька на участь у вихованні дитини, а також право дитини на контакт з обома батьками.

Позивач позбавлений можливості підтримувати контакт та зустрічатися з сином, оскільки відповідачка фактично приховує його місцезнаходження та ігнорує всі звернення щодо спілкування з дитиною. Враховуючи вік дитини, вона повністю залежить від рішень матері, тому можливість спілкування з батьком визначається виключно бажанням відповідачки.

Своїми навмисними діями матір створює фізичний та емоційний бар`єр між дитиною та батьком, намагаючись досягти того, щоб син забув про нього. Всі повідомлення та листи позивача відповідачкою ігноруються.

Кожен день відсутності будь-якого контакту призводить до руйнування психологічного та емоційного зв`язку між батьком та сином, дитина поступово втрачає спогади про батька та відвикає від нього. Звичний режим та умови життя дитини, які сформувалися за місцем її постійного проживання у Федеративній Республіці Німеччина, незаконно порушуються відповідачкою з березня 2025 року.

У зв`язку з тим, що дитина поза її волею та всупереч її інтересам навмисно відчужується від батька, існують реальні ризики того, що у разі, якщо у справі і буде ухвалено рішення про повернення дитини до країни постійного проживання та відібрання дитини, виконати таке рішення ефективно та без завдання шкоди дитині буде не можливо, оскільки за час розгляду справи судом та ухвалення остаточного рішення у справі, що може бути тривалим процесом, психологічні та емоційні зв`язки батька і сина можуть бути втрачені або мінімізовані.

У зв`язку з цим позивач змушений звертатися до суду із даною заявою про забезпечення позову шляхом встановлення судом обов`язку відповідачки забезпечити контакт (систематичні побачення та спілкування) дитини з батьком.

Такі заходи забезпечення позову в першу чергу відповідатимуть найкращим інтересам дитини, а також збалансують процесуальні можливості сторін у справі, що одночасно буде відповідати принципу змагальності сторін у цивільному судочинстві та принципу пропорційності. За умови особистого контакту дитини з обома батьками забезпечуватиметься дотримання рівності батьківських прав обох батьків та право дитини на особисте спілкування з батьками, а також обидві сторони у справі зможуть однаково ефективно збирати необхідні докази у справі та доводити перед судом обґрунтованість своїх позовних вимог та/або заперечень.

Заходи забезпечення позову, які заявник просить суд застосувати носять короткостроковий характер та певну періодичність, а також мають цілком легітимну мету та передбачувані цілі, а саме: підтримати контакт батька з дитиною задля можливості ефективного виконання можливого рішення суду про відібрання та повернення дитини до місця постійного проживання, тому просить заяву задовольнити.

Згідно з ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п.3, 10 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції про права дитини визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, зокрема в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. ЄСПЛ зауважив, що під час визначення найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Суть висновків ЄСПЛ у справі «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» («Сristian Сatalin Ungureanu v. Romania», заява № 6221/14, рішення від 04 вересня 2018 року) зводиться до того, що допущення державою ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини ще й протягом тривалого часу, зокрема за наявності судового спору між батьками, від якого, зокрема, залежить характер цього доступу, навіть якщо це відбувається без порушення існуючих нормативних правил держави, є порушенням статті 8 Конвенції - права на повагу до приватного і сімейного життя того з батьків, доступ до дитини якого обмежується або унеможливлюється. Відповідно до обставин справи «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» мова не йшла про ситуацію, коли є об`єктивні підстави вважати, що зазначений доступ до дитини явно суперечить її інтересам.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, а й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Забезпечення найкращих інтересів дитини не виключає можливого втручання у приватне та сімейне життя одного з батьків дитини і не завжди може відповідати найкращим інтересам одного з батьків (постанова Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі №686/8535/20).

Подібний висновок зроблено й у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі №501/488/21/21 (провадження №61-11187св22).

У постанові Верховного Суду від 05 грудня 2023 року у справі №490/2077/23 (провадження № 61-13103св23) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції, що з метою запобігання втраті емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршенню психоемоційного зв`язку між ними на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, забезпечення позову шляхом безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу батька з малолітнім сином, за місцем проживання першого у період з 11:00 год. кожної другої суботи місяця до 16:00 год неділі, з можливістю ночівлі дитини з батьком, відповідає нормам процесуального права.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що зустрічі та спілкування одного з батьків з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову щодо фізичної опіки над дитиною, враховуючи, що спір виник із сімейних правовідносин (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №127/31828/19 (провадження №61-10859св20), від 22 червня 2022 року у справі №757/33742/19-ц (провадження №61-21029св21), від 24 лютого 2022 року у справі №361/8355/21 (провадження №61-241св22), від 31 серпня 2022 року у справі №545/3933/21 (провадження №61-6056св22), від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22 (провадження №61-7628св22), від 15 листопада 2023 рок у справі №467/403/22 (провадження №61-6283св23), від 05 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23 (провадження №61-13103св23), від 10 вересня 2025 року у справі №177/2492/24, (провадження №61-3694св25), від 25 вересня 2025 року у справі №756/11925/23 (провадження №61-3045св25), від 12 листопада 2025 року у справі №288/1993/24 (провадження № 61-17592св24).

Вжиття заходів забезпечення позову у спорах щодо фізичної опіки над дітьми спрямоване на недопущення чи припинення дій одного з батьків, які порушують права іншого на участь у вихованні дитини, контакт з нею. Відчуження одного з батьків можна охарактеризувати як форму психологічного насильства, яке проявляється у необґрунтованому звинуваченні у застосуванні стосовно дитини насильства іншим з батьків або звинуваченні у жорстокій та насильницькій поведінці стосовно одного з батьків, переконанні дитини у тому, що контакт з іншим з батьків є несприятливим для неї, нав`язуванні дитині відчуття, що вона знаходиться в небезпеці під час контакту з одним з батьків, необґрунтованих звинуваченнях на адресу бабусі й дідуся, інших членів сім`ї, зміна місця проживання без попереднього обговорення тощо.

Підстави забезпечення позову є суб`єктивними та враховуються судом залежно від конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та забезпеченням якнайкращих інтересів дитини.

Батьківські повноваження належать обом батькам однаковою мірою. Дитина, як правило, однаково любить обох батьків та потребує турботи та підтримки кожного з них.

Батьки і дитина мають право на вільне спілкування один з одним, якщо воно не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини.

Судом встановлено, що між сторонами дійсно існує спір з приводу фізичної опіки над малолітнім сином сторін, який наразі перебуває із матір`ю.

Про наявність конфліктної ситуації між сторонами з приводу участі позивача у спілкуванні з дитиною свідчить факт звернення позивача 10.03.2025 до поліції Гамбурга із заявою про вчинення злочину за фактом викрадення дитини, що підтверджуються листом комісара кримінальної поліції Гамбурга від 01.09.2025, а також лист від 02.07.2025 №94199/108848-32-25/12.2 Міністерства юстиції України, яке повідомило позивача, що відповідачка відмовилась добровільно повернути дитину до Німеччини, тому позивачу рекомендовано ініціювати судовий розгляд щодо повернення дитини у компетентному українському суді.

У зв`язку з наведеним ОСОБА_2 і звернувся в суд із позовною заявою до ОСОБА_4 про визнання незаконним вивезення та утримування відповідачем на території України малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов?язати відповідача повернути малолітню дитину до місця постійного проживання в Федеративній Республіці Німеччина.

Наведене свідчить про наявність обставин, які позбавляють позивача можливості спілкуватися з малолітнім сином, а тому враховуючи права батька на особисте спілкування з дитиною та відсутність обставин, які обмежують право на таке спілкування, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для забезпечення позову шляхом встановлення відповідачу ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянці України, адреса проживання: АДРЕСА_1 ) обов`язку забезпечувати спілкування (контакт) малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин Федеративної Республіки Німеччина, адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) кожного вівторка з 18 год до 19 год за Київським часом (UTC+2) та кожної суботи з 10 до 11 год за Київським часом (UTC+2) шляхом використання телефонного та відеозв`язку (програм FaceTime або Zoom).

В той же час суд не вбачає підстав для покладення на відповідача обов`язку забезпечити спілкування (контакт) малолітньої дитини з позивачем без проведення відео-, аудіозаписів такого спілкування, оскільки в цій частині заява про забезпечення позову не містить жодного обґрунтування.

При цьому, суд зауважує, що застосування судом тимчасового (до набрання законної сили рішенням по суті спору) заходу забезпечення позову шляхом усунення перешкод одному з батьків, з яким дитина на час вирішення спору фактично не проживає, у спілкуванні й вихованні дитини, не свідчить про вирішення судом по суті спору про повернення дитини. Такі заходи забезпечення позову перебувають у межах виконання органами державної влади позитивних зобов`язань, які випливають з гарантій, передбачених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідають наведеній вище практиці Верховного Суду.

Керуючись ст.149-153, 247, 259, 260, 353, 354 ЦПК України,

постановив:

Заяву представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 про забезпечення позову задовольнити частково.

Встановити ОСОБА_4 до набрання законної сили рішенням у справі обов`язок забезпечувати спілкування (контакт) малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_6 кожного вівторка з 18 год до 19 год за Київським часом (UTC+2) та кожної суботи з 10 до 11 год за Київським часом (UTC+2), шляхом використання телефонного та відеозв`язку (програм FaceTime або Zoom).

В задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову відмовити.

Копію ухвали одночасно з направленням представнику позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 , для негайного виконання направити ОСОБА_4 та в Личаківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів).

Стягувач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин Федеративної Республіки Німеччина, адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ;

Боржник: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянка України, адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала суду про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга протягом 15 днів з дня її складення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Ухвала суду складена та підписана суддею 04.12.2025.

Суддя: Р.Я. Головатий