Рішення № 132284428, 27.11.2025, Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/1138/25

27 листопада 2025 року селище Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Куценка О.О., за участю секретаря судового засідання Двібородчин І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Богородчани цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

25 серпня 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулось до Богородчанського районного суду Івано-Франківської області з вказаним позовом.

В позові зазначають, що 26 квітня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 було укладено угоду № 200515674 щодо кредитування (далі кредитний договір). За твердженням позивача, відповідно до умов цього договору Банк надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 9 692,39 грн на умовах повернення, платності та строковості, зі строком користування з 26.04.2016 по 26.04.2018, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у порядку та строки, визначені договором.

23 травня 2016 року ПАТ «Банк Михайлівський» було віднесено до категорії неплатоспроможних, у банку запроваджено тимчасову адміністрацію Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, управління банком перейшло до Фонду. Надалі, у процесі виведення банку з ринку, кредитний портфель банку, у тому числі й права вимоги за кредитними договорами з фізичними особами, виставлявся на продаж на електронних торгах.

Як убачається з позовної заяви, 20 липня 2020 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір № 7_БМ про відступлення прав вимоги, за результатами проведення електронного аукціону (лот GL16N618071). Згідно з цим договором, позивач набув, зокрема, право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 200515674. На підтвердження цього до матеріалів справи долучено копію договору відступлення прав вимоги з додатком у вигляді реєстру кредитних договорів, у витягу з якого зазначено також кредитний договір відповідача з відповідною сумою боргу.

Позивач зазначає, що господарські операції за договором № 200515674, включно з розрахунком заборгованості, здійснювалися ПАТ «Банк Михайлівський» відповідно до вимог НБУ та умов договору з використанням ліцензованого програмного забезпечення. Станом на 07.04.2025 року, за твердженням позивача, загальна заборгованість відповідача перед ним за вказаним кредитним договором становить 28 590,27 грн, у тому числі: 9 692,39 грн заборгованість за кредитом, 18 897,88 грн заборгованість за відсотками. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 13 290,77 грн інфляційних втрат та 2 575,47 грн 3 % річних у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання. Загальний розмір заявлених до стягнення вимог становить 44 456,51 грн, а також судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Окремо у позовній заяві ТОВ «Діджи Фінанс» просить поновити строк позовної давності на звернення до суду, посилаючись на тривалий судовий спір у справі № 910/11298/16 щодо належності права вимоги за кредитним портфелем ПАТ «Банк Михайлівський», об`єктивну відсутність у позивача оригіналів документів до початку 2023 року, продовження строків позовної давності на період дії карантину у зв`язку з поширенням COVID-19 та на період дії воєнного стану.

Ухвалою від 28 серпня 2025 року, після виконання вимог ст. 187 ЦПК України відкрито провадження у справі та постановлено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача подав клопотання про слухання справи за його відсутності на підставі наявних у справі письмових доказів.

Відповідач у судове засідання не з`явився, відзив на позов не подав. Про час і місце розгляду справи учасники були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами судом не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, оцінивши їх у сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні усіх обставин справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Суд виходить з того, що відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, за винятком прямо передбачених законом випадків. Згідно зі ст.ст. 76, 77, 79, 80, 89 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, достовірними ті, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми такі, що в сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що мають значення для вирішення спору.

Правова природа спірних правовідносин визначається положеннями глави 71 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити проценти. Частина 1 ст. 509 ЦК України визначає зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь іншої певну дію (в тому числі сплатити гроші), а інша має право вимагати виконання такого обов`язку.

Разом з тим сам по собі факт укладення кредитного договору не є беззаперечним підтвердженням того, що кредитні кошти фактично були надані позичальнику у зазначеному в договорі розмірі. На кредиторі лежить обов`язок довести факт видачі кредиту, його розмір, а також наявність і розмір непогашеної заборгованості.

Досліджуючи докази, надані ТОВ «Діджи Фінанс», суд установив, що до матеріалів справи долучено копію кредитного договору № 200515674, копію договору відступлення права вимоги № 7_БМ від 20.07.2020 року з витягом із реєстру кредитних договорів, виписку по особовим рахункам відповідача, сформовану Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, а також розрахунок заборгованості станом на 07.04.2025 року.

Кредитний договір підтверджує досягнення домовленості між банком і відповідачем щодо можливого надання кредитних коштів на визначених умовах, зміст зобов`язань сторін, строків їх виконання. Однак, зазначений доказ не є достатнім на підтвердження факту реальної видачі коштів позичальнику.

Договір відступлення права вимоги підтверджує перехід до позивача прав вимоги, які існували у первісного кредитора - ПАТ «Банк Михайлівський». Витяг із додатку 1 до цього договору свідчить про те, що у складі придбаного позивачем портфелю значиться і кредитний договір відповідача.

Однак, у силу ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора в тому обсязі, який існував на момент переходу. При цьому сам факт відступлення права вимоги не звільняє нового кредитора від обов`язку довести саме існування зобов`язання і його розмір, так само як і не надає додаткових доказових переваг порівняно з первісним кредитором.

Щодо виписки по особових рахунках відповідача, наданої позивачем, суд зазначає таке. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Такі документи повинні бути складені під час здійснення операції або безпосередньо після її закінчення, містити обов`язкові реквізити та дозволяти ідентифікувати суть операції, її учасників та суму.

Постанова Правління НБУ № 22 від 21.01.2004 року, якою затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, передбачає, що платіжні доручення, меморіальні ордери та інші розрахункові документи повинні містити обов`язкові реквізити, засвідчуватися відповідальними працівниками банку та є належним доказом здійснення переказу коштів. Належно оформлені виписки з рахунків клієнта банку на підставі первинних документів можуть підтверджувати факт перерахування коштів.

У даному випадку подана позивачем виписка сформована не банком-кредитором, а Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, як органом, що здійснював ліквідацію банку. Така виписка за своїм змістом є узагальненим документом, сформованим на підставі внутрішніх даних Фонду, і не містить усіх обов`язкових реквізитів первинного документа банку, що здійснив видачу кредиту. З наведеної виписки неможливо однозначно встановити, що сума 9 692,39 грн була фактично надана ОСОБА_1 як кредит за договором № 200515674, а не є результатом внутрішніх проводок чи коригувань з боку банку.

Розрахунок заборгованості, поданий позивачем, є внутрішнім, одностороннім документом кредитора, відображає арифметичний підрахунок заявлених до стягнення сум, проте сам по собі не може вважатися належним доказом ані факту видачі кредиту, ані точного розміру заборгованості. На переконання суду розрахунок заборгованості без підтвердження первинними документами не може бути достатньою підставою для стягнення боргу.

Отже, з поданих позивачем доказів суд не має можливості встановити дійсний факт надання відповідачу кредитних коштів у сумі 9 692,39 грн, а відтак і факт виникнення заявленої до стягнення заборгованості у розмірі 28 590,27 грн, а також похідних від неї вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування (первинними бухгалтерськими документами), не можуть підтверджуватися іншими документами, що мають похідний, зведений чи узагальнений характер.

Тягар доведення обґрунтованості заявлених вимог покладається на позивача. Суд позбавлений можливості підміняти собою сторону у процесі доказування та самостійно витребувати у третіх осіб чи банку первинні документи, якщо позивач не вказує на їх наявність чи місцезнаходження, а лише посилається на загальні обставини ліквідації банку та передачі документів.

За таких умов доведення у цій справі не може ґрунтуватися на припущеннях щодо того, що раз кредитний договір існує, то кредитні кошти обов`язково були видані, а розрахунок заборгованості є правильним лише тому, що складений кредитором. Позивач не надав суду належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів, які б у сукупності дозволили встановити факт видачі кредиту, наявність заборгованості у заявленому розмірі та її структуру.

Що стосується посилань позивача на сплив позовної давності та клопотання про її поновлення, суд зазначає, що з огляду на висновки про недоведеність самого факту боргу та його розміру, вирішення питання щодо строків позовної давності не впливає на результат розгляду справи. У разі відсутності належних доказів існування зобов`язання та боргу в заявленому розмірі, позовні вимоги підлягають відмові як необґрунтовані, незалежно від того, чи сплив строк позовної давності, чи ні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ТОВ «Діджи Фінанс» не виконало покладений на нього процесуальним законом обов`язок доведення обставин, на які воно посилається як на підставу своїх вимог. Докази, надані позивачем, не підтверджують належним чином факту отримання відповідачем кредитних коштів за договором № 200515674 та наявності у нього заборгованості у розмірі, заявленому до стягнення. У зв`язку з цим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з поданням позову, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 1013, 7681, 89, 141, 247, 263265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 200515674 від 26.04.2016 року - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на це рішення може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 02 грудня 2025 року.

Суддя: