Рішення № 132260772, 02.12.2025, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/30245/24

Провадження №2-др/760/223/25

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«02» грудня 2025 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Тесленко І.О., розглянувши заяву представника відповідача - адвоката Титаренко Володимира Миколайовича, про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Солом`янського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2025 року у справі № 760/30245/24 провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, - закрито; повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» на його рахунок ІВАN НОМЕР_1 суму судового збору сплачену відповідно до платіжної інструкції №3534054 від 25 червня 2024 року у розмірі 2 422,40 грн.

30 жовтня 2025 року до суду надійшла заява представника відповідача - адвоката Титаренко Володимира Миколайовича про ухвалення додаткового рішення яка обґрунтована наступним. Разом з відзивом Відповідачем було подано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат. Адвокат та Відповідач, уклавши договір про надання правової допомоги погодили, що оплату гонорару буде здійснено у розмірі 8000,00 грн. На підтвердження зазначеного до матеріалів справи додано копію Договору про надання правничої допомоги №2103/01-ВТ від 21 березня 2025 року. Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бєлоусов проти України», що стосується судових витрат «Суд зазначає, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження у Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними» (див. вищезазначене рішення у справі «Савін проти України» (Savin v. Ukraine), п. 97)». Так, копію ухвали представником Відповідача було отримано засобами електронного суду 24.10.2025 р., після чого, 28.10.2025 між адвокатом було складено звіт про надання послуг та отримання оплати за надані послуги, який по своїй суті є актом виконаних робіт. Окремо наголошує щодо окремих підстав, з яких вбачається необхідність задоволення даної заяви та винесення додаткового рішення, зважаючи що в даній справі провадження закрито згідно відповідної ухвали, а отже рішення по суті позовних вимог не виносилось. Так, 23 жовтня 2025 року від представника Позивача надійшло клопотання про закриття провадження у справі яке обґрунтоване наступним. Зокрема, як зазначено в Ухвалі від 23.10.2025 У даному випадку предмет спору між Позивачем та Відповідачем був відсутній на момент на час пред`явлення позову, оскільки Відповідач не мала відношення до о/р НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_2. Отже, звернення до суду Позивача з даним позовом було безпідставним. Проте, для можливості захисту своїх прав Відповідачем було понесено судові витрати. Матеріалами справи підтверджується, що для можливості доведення факту неналежності Відповідача у даному спорі було вчинено наступні оплатні дії: 1. Написання та подання Відзиву на позовну заяву; 2. Написання та подання Заперечення на відповідь на відзив; 3. Клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів. Крім того Відповідачу надавалися консультативні послуги щодо провадження у справі та побудови правової позиції. Отже, в результаті дій Позивача, пов`язаних з поданням позовної заяви в даній справі, подання якої, фактично, було безпідставним зважаючи на неналежність Відповідача, остання понесла додаткові витрати, які підлягають стягненню з Позивача. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року № 755/9215/15-ц зробила висновок, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами; саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Чинне законодавство покладає обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 23.01.2020 року по справі № 300/941/19. Також, Верховний Суд у постанові від 09.04.2019 року у справі №826/2689/15 зазначив, зокрема, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості, а тому сторона не повинна надавати докази на підтвердження обґрунтованості ринкової вартості послуг. Підсумовуючи все вищевикладене, Відповідач зазначає, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу є не лише компенсацією стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених нею витрат, але й у певному сенсі має спонукати іншу сторону, утримуватися від протиправних дій та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб. Зазначене узгоджується з висновками викладеними в постановах Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі № 826/841/17, від 24.10.2019 року по справі № 820/4280/17, від 25.10.2019 року по справі № 826/13270/16. Відповідач вважає, що розмір понесених ним судових витрат відповідно до Договору про надання правничої допомоги є повністю співмірним з обсягом виконаної роботи. З врахуванням наведеного просив ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з Позивача на користь Відповідача судові витрати, а саме витрати на професійну правову допомогу, в сумі 8000,00 грн.

30 жовтня 2025 року на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду матеріали заяви передані судді Тесленко І.О. Фактично справу передано судді згідно реєстру передачі справ 31 жовтня 2025 року.

12 листопада 2025 року від представника позивача надійшла заява про зменшення витрат на оплату правничої допомоги яка обґрунтована наступним. У заяві про ухвалення додаткового рішення вказано: «….в результаті дій Позивача, пов`язаних з поданням позовної заяви в даній справі, подання якої, фактично, було безпідставним зважаючи на неналежність Відповідача, остання понесла додаткові витрати…». Указана вище теза є маніпулятивною та спростовується матеріалами судової справи. 25.11.2024 Позивач звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію. 25.12.2024 ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва відкрито провадження за вказаною позовною заявою Позивача. 26.12.2024 Відповідач за допомогою телефонного дзвінка звернувся до представника Позивача та проінформував останнього про те, що Відповідач не здійснював споживання електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки там проживають інші особи, а сам Відповідач проживає за цією ж адресою, але у іншій квартирі і є власником іншої частини будинку, споживання електричної енергії в якій обліковується за іншим особовим рахунком. Однак, у довідці з державних реєстрів, що наявна у додатках до поданої позовної заяви, взагалі не відображено наявність квартир у будинку за адресою АДРЕСА_2 , оскільки це один приватний будинок. Також у Довідці не відображеного інших власників, окрім Відповідача, у якої визначено у приватній власності частину приватного будинку. 10.03.2025 Позивачем до Солом`янського районного суду міста Києва подано клопотання про витребування доказів, а саме: витребувати у Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» правовстановлюючі документи на усі об`єкти нерухомості (квартири, будинки, споруди), що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 за період з 01.08.2021 по теперішній час. 10.03.2025. Позивачем за поданими Відповідачем документами було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_3 . 20.05.2025 ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва задоволено вказане вище клопотання Позивача та витребувано відповідну інформацію та документи. 21.03.2025 звернулася за правовою допомогою до Адвокатського об`єднання «ЛЕКС ВЕРІТАС». Вказані дії Відповідача були не потрібними, оскільки Відповідач вже мав переоформлений на своє ім`я особовий рахунок № НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_3 , надав Позивачу наявні правовстановлюючі документи, за допомогою яких Позивач вчиняв подальші дії для встановлення належного відповідача у справі та урегулювання ситуації, про що Відповідачу було відомо. Звертають увагу суду, що Відповідачем жодним чином не обґрунтовано та не вказано, які саме дії Позивача були безпідставними при подачі позову та чому сам факт звернення Позивача до суду із позовною заявою були безпідставними. Відповідач не надає жодних доказів на підтвердження цього. Станом на дату подачі позову до суду Позивач мав докази того, що Відповідач була власником частини будинку (єдиний об`єкт, не розділений в натурі на квартири), тому мав обґрунтовані підстави звернутися за стягненням заборгованості. Зокрема, відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (ст. 355 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (ст. 358 ЦК України). Також відповідно до ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. Обставини, викладені вище, були встановлені вже в процесі розгляду справи, до цього Позивач не міг знати, в якій частині будинку Відповідач споживала електричну енергію і як співвласники домовилися здійснювати часткову власність. Як уже зазначалось вище, лише після подання позовної заяви Відповідач звернувся до Позивача для виконання своїх обов`язків, покладених на нього нормами чинного законодавства України щодо постачання електричної енергії побутовим споживачам та переукладення відповідних договорів як з новим власником приміщення. Наголошують, що право відповідача на компенсацію понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, у випадках, передбачених частиною 5 статті 142 ЦПК України (закриття провадження або залишення позову без розгляду), виникає лише внаслідок необґрунтованих дій позивача. Це означає, що сам факт закриття провадження у справі не є автоматичною підставою для стягнення витрат з позивача. Відповідач повинен довести, що саме конкретні дії (або бездіяльність) Позивача були необґрунтованими та призвели до необхідності несення Відповідачем відповідних витрат. Згідно з частиною п`ятою статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Отже, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідач повинен довести необґрунтованість дій позивача. Саме по собі звернення позивача до суду за захистом порушеного права не може свідчити про зловживання процесуальними правами, а дії, направлені на захист свого права, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов`язок відшкодування понесених витрат на правову допомогу. З огляду на вищевикладене слідує, що на Відповідача покладається обов`язок довести у чому полягає недобросовісність подання Позивачем позову до Відповідача, що у свою чергу спричинило понесення Відповідачем витрат на правничу допомогу. Однак у заяві про ухвалення додаткового рішення Відповідач ці факти не вказав та не обґрунтував належними доказами. Щодо бездіяльності Відповідача, які стали передумовою для звернення до суду з позовною заявою. Відповідно до ст. 13 Конституції України та ч. 4 ст. 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) власність зобов`язує. П.3 ч.3 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» встановлено, що споживач зобов`язаний дотримуватися правил технічної експлуатації, правил безпеки під час експлуатації власних електроустановок, нормативно правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, та умов укладених договорів. Абз. 8. п. 1.2.15 Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ), які затверджені постановою НКРЕКП «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» від 14.03.2018 № 312, встановлено, що на роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених цими Правилами. Більш того, Відповідач, з 22.03.2019 по 26.12.2024 включно не вживала заходів для врегулювання договірних відносин з Позивачем і не подавала заяву на приєднання до умов публічного договору а відтак Відповідач самостійно створив передумови для звернення з позовом саме до нього як до одного із співвласників приватного будинку. Саме ж повідомлення про приєднання до договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, на яке посилається Відповідач як на доказ у справі, датовано 10.03.2025, а тобто фактично Відповідач намагався таким чином врегулювати несвоєчасно врегульовані договірні відносини із Позивачем вже після відкриття провадження у справі. З огляду на викладене слідує, що, якби Відповідач відразу після купівлі вказаного вище будинку за адресою: АДРЕСА_2 звернулась до Позивача з відповідними документами та переоформила на себе особовий рахунок, чим виконала покладені на неї обов`язки згідно норм ПРЕЕ, то Позивач знав би, що Відповідачка не має стосунку до о/р за яким здійснювалося стягнення і йому б не довелось звертатись до Відповідача з позовною заявою про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію. Щодо заявленої суми судових витрат та вимоги представника Відповідача. Представник Відповідача зазначає, що розмір понесених Відповідачем судових витрат становить 8 000,00 грн., та підлягає стягненню з Позивача у повному обсязі. До заяви представник Відповідача долучив Договір про надання правової допомоги від 21.03.2025 за № 2103/01-ВТ укладеного між Адвокатським об`єднанням «ЛЕКС ВЕРІТАС» та ОСОБА_1 та звіт про виконану роботу до вказаного вище договору від 28.10.2025, який підписано представником Відповідача - адвокатом Титаренком В.М. Загалом сама заява про ухвалення додаткового рішення складається лише з трьох абзаців, які стосуються суті судової справи та дій представника Відповідача, усе інше - це компіляція норм права, судової практики, рішень ЄСПЛ, які жодним чином не обґрунтовують необхідність залучення адвоката Відповідача до розгляду справи та зроблену ним роботу. Варто зауважити, що підготовка і подання відзиву на позовну заяву, заперечень на відповідь на відзив та клопотання про долучення доказів не вимагала у адвоката багато витрат часу, оскільки поданий відзив та заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву не були об`ємним за змістом, не містили складної аналітики виниклої ситуації та не містили жодних контррозрахунків, а складалися лише з компіляції норм законодавства з урахуванням чого, Позивач вважає завищеними витрати на правову допомогу. Окремо звертає увагу на такий вид правничої допомоги як консультація з питань побудови правової позиції та вивчення матеріалів справи. Такий крок в роботі представника Відповідача є досудовою роботою і в будь-якому випадку не може покладатись на іншу сторону у судовій справі. Також до заяви про ухвалення додаткового рішення у справі не долучені докази сплати ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 8 000,00 грн., на рахунок адвоката. З огляду на вищевикладене Позивач вважає, що Відповідачем жодним чином не доведено необхідність залучення до справи зі сторони Відповідача адвоката, оскільки сам Відповідач міг брати участь у справі та складати від свого імені процесуальні документи без відповідної допомоги. З врахуванням наведеного просив відмовити Відповідачу у стягненні судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) в сумі 8000,00 грн (зменшити до 0,00 грн).

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2025 року заяву прийнято до розгляду; призначено розгляд заяви; постановлено розгляд справи проводити без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами цивільно-процесуального законодавства.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2025 року провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, - закрито; повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» на його рахунок ІВАN НОМЕР_1 суму судового збору сплачену відповідно до платіжної інструкції №3534054 від 25 червня 2024 року у розмірі 2 422,40 грн. (а.с. 159 - 160).

Згідно з ч. 5 ст. 142 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Слід зазначити, що адвокати, укладаючи із клієнтом договір про надання правової допомоги, мають вказувати перелік послуг, які будуть надаватися під час виконання такого договору.

З приводу цього питання Верховний Суд у постанові по справі № 826/856/19 від 22.12.2018 зазначив, що «з розрахунку наданих адвокатом послуг вбачається, що певні його дії (зробити копії необхідних документів чи друк квитанцій) не потребують професійних навичок, а акт виконаних робіт містить вид послуг, що не були передбачені договором».

Таким чином, для можливості наступного відшкодування судових витрат слід ретельно підготувати договір про надання правової допомоги та передбачити, якими доказами будуть підтверджуватися надані адвокатом послуги.

На підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги представником відповідача надано суду договір про надання правової допомоги №2103/01-ВТ від 21 березня 2025 року, звіт про виконану роботу від 28 жовтня 2025 року.

Як вбачається з п.1.1. Договору про надання правової допомоги №2103/01-ВТ від 21 березня 2025 року, укладеного між Адвокатським об`єднанням «ЛЕКС ВЕРІТАС» та ОСОБА_1 , предметом даного договору є надання виконавцем усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані з захистом та відновленням порушених? оспорених, невизнаних його прав та законних інтересів.

Таким чином, вказаний договір не містить у собі будь - якого посилання щодо надання ОСОБА_1 відповідних послуг саме у цивільній справі №760/30245/24, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги», яка перебувала на розгляду суду.

Судом також досліджено Звіт про виконану роботу відповідно до договору, який містить у собі інформацію щодо послуг та їх вартості, однак не надає можливості встановити у якій справі вони надані. Крім того, вказаний звіт підписаний одноосібно адвокатом і не містить у собі будь - якого погодження з боку ОСОБА_1 . Доказів надання та / або направлення вказаного звіту відповідачу до матеріалів справи надано також не було.

За таких обставин з наданих суду доказів не вбачається понесення витрат відповідачем на оплату правової допомоги у цивільній справі, яка перебувала в провадженні суду.

Також, відповідно до п.4.1. Договору про надання правової допомоги №2103/01-ВТ від 21 березня 2025 року, розмір гонорару за надання послуг із правової допомоги сторони визначили у сумах, що визначаються додатковими угодами до даного договору, які є невід`ємними частинами даного договору

Однак, будь - яких додаткових угод до Договору про надання правової допомоги №2103/01-ВТ від 21 березня 2025 року, надано відповідачем до матеріалів справи не було.

Суд також звертає увагу, що згідно до п.4.5. вказаного договору, оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3 календарних днів з дати підписання даного договору.

Однак, доказів оплати позивачем послуг з правової допомоги надано суду не було.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

За змістом пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічних висновків дійшла ВП ВС у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, ОП КГС ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.

Таким чином, суд дійшов висновку, що надані до матеріалів справи докази на підтвердження понесення відповідачем витрат на правову допомогу, не містять у собі інформації щодо будь - якого зв`язку зі справою що розглядалась судом, погодження переліку та вартості послуг, їх фактичного надання, прийняття відповідачем, тощо.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви представника відповідача - адвоката Титаренко Володимира Миколайовича, про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, слід відмовити.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 133, 134, 137, 141, 270 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника відповідача - адвоката Титаренко Володимира Миколайовича, про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги», місцезнаходження: 04050, місто Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 31, код ЄДРПОУ 41916045;

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Суддя І. О. Тесленко