Рішення № 132255277, 09.10.2025, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/21172/23

Провадження № 2/369/1338/25

РІШЕННЯ

Іменем України

09.10.2025 м. Київ

Києво - Святошинський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Янченка А.В., за участі секретаря судового засідання Лисяк К.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження з викликом сторін в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу № 369/21172/23 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Рось» про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі позивач) звернулося з позовом до ОСОБА_1 (далі перший відповідач), ОСОБА_2 (далі другий відповідач), Фермерського господарства «Рось» (далі третій відповідач) про стягнення заборгованості

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 лютого 2024 року відкрито провадження у цивільній справі. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.

20 травня 2024 року представником ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву.

16 серпня 2024 року до суду надійшло клопотання про зменшення позовних вимог, яким позивач просить з стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Рось 14» 3% річних, інфляційні витрати за невиконання простроченого зобов`язання за кредитним договором №207 КМ від 23.07.2008 у розмірі 250 692,87 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29.10.2024закрито підготовче провадження у справі.

У судовому засіданні 01.10.2025 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні 01.10.2025 року просив застосувати строки позовної давності та відмовити з огляду на безпідставність та необгрунтованість позовних вимог.

Інші учасники у судове засідання 01.10.2025 року не з`явилися, про дату та час судового засідання повідомлялися належним чином.

Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача 2, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Положеннями ч. 1ст. 15 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 263 ЦПК Українипередбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судом встановлено, що 23.07.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , було укладено договір про надання останньому строком до 15.07.2013 кредиту в розмірі 71000,00 євро.

Виконання зобов`язань позичальника, що випливали з цього договору, було забезпечене шляхом укладання договорів поруки: № 207КМ_В/Р від 23.07.2008 р. з ОСОБА_2 та № 207КМ_В/Р1 від 23.07.2008 р. з Фермерським господарством «Рось 14».

12.01.2009 р. між позивачем та ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» був укладений договір поруки № 467, яким останнє поручилося за виконання позичальником вищезазначеного зобов`язання в частині повернення суми у розмірі 200,00 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27.08.2010 по справі № 2-10170/10 задоволено позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «Українське фінансове агентство «ВЕРУС», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Рось 14» про стягнення суми заборгованості за кредитним договором № 207 КМ_В від 23.07.2008 частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Рось 14» на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 1007969,61 грн. заборгованості за кредитною угодою від 23.07.2008 р. № 207КМ_В.

З огляду на зазначене, позивач звернувся з даним позовом до суду про солідарне стягнення з відповідачів трьох процентів річних, інфляційних втрат від суми боргу 1007969,61 грн. за період з 23.02.2019 по 23.02.2022.

В матеріалах справи також наявна виписка по рахунку ПАТ КБ «ПриватБанк» за період з 27.08.2010 року по 01.04.2024 року з якої вбачається погашення 01.04.2013 ОСОБА_1 , заборгованості на загальну суму 19149,91 ЕВРО, що еквівалентно 196000,04 грн.

Статтею 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно дост. 629 ЦК Українидоговір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1ст. 530 ЦК Україниякщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК Українивизначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 2статті 1054 ЦК Українипередбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За змістом ч. 1ст. 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч. 1ст. 612 ЦК Україниборжник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, передбаченіст. 611 ЦК України.

Відповідно до ч. 1ст. 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановленихст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (ч. 2ст. 509 ЦК України).

Зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1ст. 598 ЦК України).

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2статті 1050 ЦК України, так як в охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною 2статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Частиною 2статті 625 ЦК Українипередбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 1ст. 553 ЦК Україниза договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 1 та 2ст. 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Частиною 1статті 1049 ЦК Українивстановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2ст. 1050 ЦК Україниякщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2статті 1050 ЦК України.

Тобто, припинення нарахування передбачених договором процентів та неустойки можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором; пред`явлення вимоги в порядку ч.2ст. 1050 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другоюстатті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.

Тлумачення якстатті 3 ЦК Українизагалом, так і пункту 6статті 3 ЦК Українисвідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Відповідно до усталеної практики постанов Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, Об`єднаної палати Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 встановлено, що розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм. Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкціястатті 625 ЦК Українищодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку відповідно до правової позиції у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц.

Частиною 1статті 267 ЦК Українипередбачено, що особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Відповідно дост. 625 ЦК Україниборжник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності свідчить, що: натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном; задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності Законодавець в пункті 4 частини першоїстатті 602 ЦК Українипередбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника.

Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в пункті 4 частини першоїстатті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.

Отже, аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3% річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику у випадку спливу позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на заявнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги.

Приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги або без пред`явлення рішення до примусового виконання у відповідний строк, на яку нараховуються 3% річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

Зі змісту позовної заяви (з урахуванням заяви про зменшення від 16.08.2024) судом встановлено, що позивач ставить питання про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 23.07.2008 р. № 207КМ_В за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Отже, зобов`язання відповідачів є задавненим, у зв`язку з чим набуло характеру натурального зобов`язання. Як вбачається з встановлених обставин, 3 % річних та інфляційні втрати були нараховані позивачем на вимогу, яка на цей час існує в натуральному зобов`язанні.

Приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, без примусового стягнення заявленої вимоги, на яку нараховуються 3% річних та інфляційні втрати. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до заявленої вимоги позовної давності (строку пред`явлення виконавчого документу до примусового виконання), а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги такого строку.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20.

Вирішуючи питання щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд виходить з наступного.

Позивач звернувся з позовом до суду 13.12.2023 року, чим пропустив строк позовної давності за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 23.07.2008 р. № 207КМ_В.

20.05.2024 року відповідачем 2 подано відзив на позовну заяву з заявою про сплив строків позовної давності, яка, відповідно до приписівстатті 267 ЦК України, є підставою застосування судом наслідків спливу строків позовної давності та відмови в задоволенні позову з спливом строку позовної давності в разі обґрунтованості позовних вимог.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі 444/9519/12 висловлена позиція про те, що до кожного виду позовних вимог застосовуються окремі строки позовної давності, виходячи з моменту, коли в позивача виникло право вимоги за цією позовною вимогою.

Зокрема, зазначено: «47.У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четвертастатті 267 ЦК України)».

Водночас Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 і від 03.10.2023 у справі №366/203/21, від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 виснувала, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання, тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Верховний Суд також зауважував, що стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих на зобов`язання, щодо якого спливла позовна давність, по суті нівелює наслідки спливу позовної давності на таке зобов`язання та дозволяє кредитору обійти їх попри вимогистатті 267 Цивільного кодексу України. Адже в разі задоволення таких вимог складається нерозумна ситуація, коли зі спливом позовної давності та неможливістю захисту відповідної вимоги про стягнення заборгованості кредитор зберігає можливість постійно заявляти вимоги про стягнення нарахованих на таку вимогу інфляційних втрат і 3% річних, що означає по суті виконання вимоги, щодо якої пропущено позовну давність, без можливості боржнику уникнути переслідування після закінчення встановленого законом строку (такий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29.01.2024 у справі №924/159/14(924/502/23), від 15.03.2024 у справі № 912/921/23 та постанові від 23.11.2022 у справі №285/3536/20).

Крім того, у постановах від 23.11.2022 у справі №285/3536/20 і від 18.03.2020 у справі №442/398/15-ц Верховний Суд зауважив, що натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (оскільки боржник заявив про застосування позовної давності та вона застосована судом), але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкціястатті 625 ЦК Українищодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3% річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 у справі №757/44680/15-ц).

Враховуючи вищезазначене, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, з урахуванням того, що відповідно дост. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений, своєчасний розгляд та вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов переконливого висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Згідно із п. 2 ч. 2ст. 141 ЦПК Українисудові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.13,76-89,141,247,258,263-265,271-273,354-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Рось» про стягнення заборгованості відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено: 02.12.2025 року.

Суддя А.В. Янченко