Рішення № 132253103, 02.12.2025, Брусилівський районний суд Житомирської області

Справа № 275/892/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2025 року селище Брусилів

Брусилівський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Миколайчука П.В.,

зі секретарем судових засідань Довгаленко О.І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

11.09.2025 до суду надійшла позовна заява ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 , у якій позивач просить стягнути з відповідача на користь ТОВ "Споживчий центр" заборгованість за кредитним договором № 13.09.2024-100001076 від 13.09.2024 в розмірі 21 430 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 13.09.2024 ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір (оферти) № 13.09.2024-100001076. Відповідно до умов договору, позичальнику надано кредит в розмірі 8 000 грн строком на 140 днів до 30.01.2025, зі сплатою процентів: фіксована незмінна процентна ставка 1% за один день користування кредитом; комісії за надання кредиту - 20% від суми кредиту 1 600 грн; неустойки 80 грн за кожен день невиконання/ неналежного виконання окремого зобов`язання; процентів за ст.625 ЦК України за ставкою 365% річних. Кошти були надані позичальнику шляхом перерахування їх на рахунок споживача за реквізитами платіжного засобу №5457-08ХХ-ХХХХ-7948, договір укладений в електронній формі та підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором Е634. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 21 430 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту - 6 000 грн, за процентами 9830 грн, по комісії 1 600 грн, неустойка 4 000 грн. Таким чином, права та інтереси ТОВ «Споживчий центр» було порушено, у зв`язку з чим позивач і просив стягнути вказану заборгованість з відповідача.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії

Ухвалою судді Брусилівського районного суду Житомирської області від 16.09.2025 відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про місце, час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином. У прохальній частині позовної заяви зазначено вимогу про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «Споживчий центр». Позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, просить заявлені вимоги задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином шляхом надсилання копії ухвали про відкриття провадження у справі та судових повісток на адресу зареєстрованого місця проживання. Причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов, заяв, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подавав.

На підставі ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи згідно із положеннямист. 280 ЦПК України.

У відповідності до ч. 2ст. 247 ЦПК України,фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

02.12.2025 суд перейшов до стадії ухвалення рішення.

Фактичні обставини встановлені судом

З`ясувавши обставини, дослідивши докази, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 13.09.2024 ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 13.09.2024-100001076. Відповідно до умов договору, позичальнику надано кредит в розмірі 8 000 грн строком на 140 днів до 30.01.2025, зі сплатою процентів: фіксована незмінна процентна ставка 1% за один день користування кредитом; комісії за надання кредиту - 20% від суми кредиту 1 600 грн; неустойки 80 грн за кожен день невиконання/ неналежного виконання окремого зобов`язання; процентів за ст.625 ЦК України за ставкою 365% річних. Кошти надаються позичальнику шляхом перерахування їх на рахунок споживача за реквізитами платіжного засобу №5457-08ХХ-ХХХХ-7948. Договір укладений в електронній формі та підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором Е634. (а.с. 11-17, 31 зв.).

Як вбачається з Заявки до договору № 13.09.2024-100001076 від 13.09.2024 та відповіді позичальника про прийняття пропозиції, сума кредиту складає 8 000 грн; строк кредитування - 140 днів; фіксована незмінна процентна ставка - 1% за один день користування кредитом; комісія за надання кредиту - 20% від суми кредиту (1 600 грн); неустойки 80 грн за кожен день невиконання/ неналежного виконання окремого зобов`язання; процентів за ст.625 ЦК України за ставкою 365% річних. Кошти надаються позичальнику шляхом перерахування їх на рахунок споживача за реквізитами платіжного засобу №5457-08ХХ-ХХХХ-7948. (а.с. 14-16).

13.09.2024 позивач через ТОВ «Універсальні платіжні рішення» перерахував кредитні кошти у розмірі 8 000 грн на картку НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою №201-0509 від 05.09.2025, чим виконав свої зобов`язання своєчасно та в повному обсязі (а.с. 18, 21-30).

Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 13.09.2024-100001076 від 13.09.2024, за ОСОБА_1 рахується заборгованість у розмірі 21 430 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту - 6 000 грн, за процентами 9830 грн, по комісії 1 600 грн, неустойка 4 000 грн (а.с. 19).

Інших доказів по суті позову суду не надано.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права, що регулюють дані правовідносини

За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

З урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд вважає доведеним укладення в електронній формі договору про надання кредиту № 13.09.2024-100001076 від 13.09.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 .

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору про надання кредиту. Зазначений договір недійсним не визнано.

При цьому, встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

Відповідно достатті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства.

У частині першійстатті 1048 ЦК Українивизначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першоїстатті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина першастатті 1048 ЦК України).

Договір позики, кредитний договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Суд визнає доведеним перерахування ТОВ «Споживчий центр» коштів у сумі 8 000 грн, згідно договору № 13.09.2024-100001076 від 13.09.2024 на банківську картку № НОМЕР_1 , оскільки це підтверджується довідкою №201-0509 від 05.09.2025 ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та не заперечується ОСОБА_1 .

Уст. 530 ЦК Українивизначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. ст.525,526 ЦК України,зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК Українивстановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зістаттею 611 ЦК України,у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено законом або договором, або розірвання договору, сплата неустойки.

Відповідно частини першоїстатті 625 ЦК Україниборжник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у цивільній справі № 342/180/17 зроблено висновок про те, що оскільки фактично отримані та використані Позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, Банк має право вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої ним суми кредитних коштів.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року по справі №496/3134/19, така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Так, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (ч. 1ст. 1048 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другійстатті 1050 ЦК України, відповідно до якої якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч.5 ст.8 Закону України "Про споживче кредитування",максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Розмір процентної ставки 1%, передбачений умовами кредитного договору та не суперечить ст.8 Закону України "Про споживче кредитування".

Позивачем у позовній заяві зазначено, що відповідачем проведено часткову сплату за кредитним договором № 13.09.2024-100001076 від 13.09.2024: на суму 1000 грн 08.11.2024 та на суму 1000 грн 07.12.2024. Позивачем сплачені кошти в розмірі 2000 грн, в супереч п.4.4. договору, зараховано на погашення основного боргу в бік покращення умов кредитування для позичальника, тому суд приймає таке зарахування.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає 17260 грн, з яких: 6000 грн основного боргу (8000 грн отриманого кредиту 2000 грн погашеного основного боргу), 1600 грн комісії та 9660 грн процентів за користування кредитом, які розраховані наступним порядком. 1120 грн в І періоді (8000 грн тіла кредиту х 1% в день х 14 днів) + 1120 грн в ІІ періоді (8000 грн тіла кредиту х 1% в день х 14 днів) + 1120 грн в ІІІ періоді (8000 грн тіла кредиту х 1% в день х 14 днів) + 980 грн в ІV періоді (7000 грн тіла кредиту х 1% в день х 14 днів) + 980 грн в V періоді (7000 грн тіла кредиту х 1% в день х 14 днів) + 980 грн в VІ періоді (7000 грн тіла кредиту х 1% в день х 14 днів) + 840 грн в VІІ періоді (6000 грн тіла кредиту х 1% в день х 14 днів) + 840 грн в VІІІ періоді (6000 грн тіла кредиту х 1% в день х 14 днів) + 840 грн в IX періоді (6000 грн тіла кредиту х 1% в день х 14 днів) + 840 грн в X періоді (6000 грн тіла кредиту х 1% в день х 14 днів) = 9660 грн

Щодо стягнення неустойки, суд зазначає наступне.

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг»3498-IX прийнятий Верховною Радою України 22.11.2023 та набув чинності 24.12.2023.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 13.09.2024-100001076, за яким нараховано пеню за користування кредитними коштами, укладено 13.09.2024.

Таким чином правовідносини щодо споживчого кредиту з 24.01.2024 не врегульовані спеціальною нормою права, відтак застосуванню підлягає загальна норма праваЦивільного Кодексу України.

Відповідно доЗакону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану»,розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу Українидоповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїстаттею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

24 лютого 2022року Указом Президента України № 64/2022«Про введення воєнного стану в Україні»у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України,Закону України «Про правовий режим воєнного стану»введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та діє по цей час.

На час розгляду справи положення пункту 18розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу Україниє чинними.

Відповідно до частини 1статті 4 ЦК Україниоснову цивільного законодавства України становитьКонституція України.

Основним актом цивільного законодавства єЦивільний кодексУкраїни (частина 2статті 4 ЦК України).

Отже, частина другастатті 4 ЦК Українизакріплює пріоритет норм цьогоКодексунад нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії нормЦК Україниз нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цьогоКодексунад нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Також, Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18Прикінцевих та перехідних положень ЦК Українидо зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18Прикінцеві та перехідні положення ЦК України(постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23), від 12.02.2025 № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24), згідно яких, тлумачення пункту 18Прикінцевих та перехідних положень ЦК Українисвідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другоюстатті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З аналізу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» та статей1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд доходить до висновку про те, що на договір про споживчий кредит № 13.09.2024-100001076 від 13.09.2024, укладений між сторонами у справі, розповсюджується дія пункту 18розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а відтак позичальник ОСОБА_1 звільняється від обов`язку сплати на користь позикодавця неустойки за прострочення виконання зобов`язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року, а нарахована позикодавцем неустойка, що передбачена відповідним договором, підлягає списанню позикодавцем.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з мотивів, що викладені вище, в частині стягнення заборгованості за основним боргом в сумі 6 000 грн, за комісією в сумі 1 600 грн та за процентами в сумі 9 660 грн, а всього на суму 17 260 грн.

Розподіл судових витрат

Відповідно дост. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені та документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягають стягненню 1951,03 грн (17 260 грн задоволених позовних вимог х 2422,40 грн. сплаченого судового збору / 21 430 грн заявлених позовних вимог) судового збору за подання позовної заяви.

Заяв про розподіл інших судових витрат не надійшло.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст.514,526,536,611,625,1050,1054,1077,1078,1081 ЦК України, ст. ст.13, 76, 81, 89, 141, 273, 274, 352, 354, 435 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 13.09.2024-100001076 від 13.09.2024 задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" заборгованість за кредитним договором № 13.09.2024-100001076 від 13.09.2024 в сумі 17 260 (сімнадцять тисяч двісті шістдесят) гривень 00 копійок, з яких 6000,00 гривень основний борг, 9660,00 гривень заборгованість за відсотками, 1600,00 гривень заборгованість за комісією.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 1 951 (одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят одна) гривня 03 копійки.

Заочне рішення може бути переглянуте Брусилівським районним судом Житомирської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не будуть подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд-якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Повне судове рішення складено 02.12.2025.

Сторони у справі:

Позивач:Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»: код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя П.В. Миколайчук