Рішення № 132248304, 02.12.2025, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2025 р. справа № 300/7841/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якої діє Куций Олександр Степанович до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення від 08.10.2025 за № 092350010608, зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

Куций Олександр Степанович звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення від 08.10.2025 за № 092350010608, зобов`язання до вчинення дій.

Позовні вимоги мотивує тим, що відповідач оскаржуваним рішенням протиправно відмовив в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з підстав відсутності необхідного страхового стажу страховий стаж позивача становить 19 років 4 місяці 29 днів при необхідних від 22 до 32 років, при цьому не врахувавши до її страхового стажу період роботи в Естонській Республіці з 04.09.1986 по 24.04.1989, з тих підстав, що зазначений страховий стаж не підтверджено компетентною установою Естонської Республіки. Крім того, представник позивача вказує на те, що відповідачем також протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період зайняття нею підприємницькою діяльністю з 15.08.1996 по 31.12.2003. Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

18.11.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Представник відповідача вказує на відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що зазначені періоди не підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача. Відтак, на думку позивача, оскаржуване рішення є правомірним. Крім того, вважає, що належним відповідачем у даній справі є Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області. Просив суд відмовити в задоволенні позову.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив таке.

ОСОБА_1 01.10.2025 звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком.

Відповідно до принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсій, вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, за результатами розгляду якої прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 08.10.2025 за № 092350010608 (а.с.15).

Згідно вказаного рішення, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з підстав відсутності необхідного страхового стажу: за наданими документами відповідачем встановлено наявність страхового стажу позивача 19 років 4 місяці 29 днів при необхідних від 22 до 32 років; не враховано період роботи позивача в Естонській Республіці з 04.09.1986 по 24.04.1989, з тих підстав, що зазначений страховий стаж не підтверджено компетентною установою Естонської Республіки.

Вважаючи таку відмову протиправною, представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбачений Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. №1058-IV(далі по тексту Закон № 1058-IV).

Статтею 1 Закону № 1058-IV, визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Згідно ч.2 статті 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років у період з 01.01.2025 по 31.12.2025 за наявності страхового стажу від 22 до 32 років.

Як підтверджено матеріалами справи, пенсійним органом не враховано період роботи позивача в Естонській Республіці, оскільки відсутні відповідні формуляри за період з 04.09.1986 по 24.04.1989.

Водночас, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивач з 04.09.1986 по 24.04.1989 працювала у швейно-виробничому об`єднанні "Балтика" (а.с.9, 10).

При визначені права на пенсійне забезпечення суд відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону №1058-IV, вправі застосовувати міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД.

Так, відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього срср за час до набуття чинності цією Угодою.

Судом враховано, що Естонська Республіка не є учасником аналізованої Угоди.

Разом з тим, оскільки Естонська РСР в той час, входила в склад срср, а відповідно до ч. 2 ст. 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, Україна взяла на себе зобов`язання зараховувати в страховий стаж, що дає право на пенсію, трудовий стаж набутий на території колишнього срср.

Суд враховує, що Естонія проголосила свою незалежність та вийшла з срср з 20.08.1991 року. За таких обставин, враховуючи вимоги ч.2 ст.6 Угоди, Україна визнає стаж набутий громадянам на території Естонії саме до цієї дати - до 20.08.1991 року.

Крім того, слід зазначити, що Угода між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення від 05.10.2010 року (набула чинності 01.02.2012 року) не стосується питання визнання чи не визнання стажу, набутого за часів срср, а лише питання визнання чи не визнання стажу вже набутого на території України та Естонської Республіки після набуття незалежності обома країнами.

У свою чергу, питання врахування у страховий стаж часу роботи на підприємствах, установах та організаціях за часів срср врегульоване Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, частиною другою статті 6 якої передбачено, що для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам-учасникам

Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього срср за час до набуття чинності цієї Угоди.

З вказаного слідує, що Україна та інші держави-учасники Угоди зазначеним документом взяли на себе зобов`язання враховувати трудовий стаж, набутий їх громадянами на території колишнього срср.

При цьому, в Угоді йде мова про території колишнього срср взагалі, та не пов`язується визнання стажу, виключно набутого на територіях союзних радянських республік, правонаступниками яких є держави-учасники Угоди.

Оскільки, Естонська рср входила до складу срср, то суд дійшов висновку, що трудовий стаж позивача набутий на території колишнього срср, повинен бути зарахований до її загального страхового стажу.

При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Відтак, оскаржуване рішення є протиправним та таким, що підлягає до скасування.

Відповідно до вимог частини 2 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років у період з 01.01.2025 по 31.12.2025 за наявності страхового стажу від 22 до 32 років.

Відтак, враховуючи висновки суду щодо протиправності оскаржуваного рішення, на момент звернення із заявою про призначення пенсії, страховий стаж роботи позивача становить більше 22 років.

Враховуючи досягнення позивачем 63-річного віку, наявність страхового стажу понад 22 роки, то позивач набула права на пенсію за віком.

Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Проте відповідно до пункту 1 частини 1 даної статті пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

30.09.2025 ОСОБА_1 виповнилось 63 роки.

Позивач звернулася із заявою про призначення пенсії за віком 01.10.2025, тобто в межах зазначеного тримісячного строку.

Отже, в цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення, шляхом зобов`язання відповідача зарахувати періоди роботи позивача з 04.09.1986 по 24.04.1989 до страхового стажу та призначити пенсію за віком з 01.10.2025.

Слід зазначити, що звертаючись до суду з даним позовом представник позивача вказав, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не враховано до страхового стажу роботи зайняття підприємницькою діяльністю з 15.08.1996 по 31.12.2003.

Відповідно до приписів частини 1статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

З наведених процесуальних норм слідує, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

В контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу.

В той же час, суд зазначає, що в оскаржуваному рішенні, не зазначено жодних застережень щодо періоду зайняття позивачем підприємницькою діяльністю з 15.08.1996 по 31.12.2003.

Відтак, судом не встановлено порушення зазначеним рішенням прав позивача в цій частині.

Доводи відповідача щодо необхідності залучення до розгляду справи в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, є необґрунтованими, позаяк вказаний орган не був учасником спірних правовідносин.

Як наслідок, суд доходить висновку, що заявлений позов підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частинами 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу.

Судові витрати по даній справі складаються зі сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн., та з понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн..

Факт оплати позивачем вартості послуг в розмірі 5000 гривень підтверджується квитанцією від 27.10.2025 (а.с.20).

Судовий збір у розмірі 1211,20 гривень сплачено позивачем згідно квитанції від 27.10.2025 (а.с.5).

Згідно з частинами 1-3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно частин 5, 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, потребують дослідження на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Верховний Суд у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19) вказав, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В контексті викладеного, суд доходить висновку щодо співмірності заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу.

Разом з тим, частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача частину сплаченого судового збору в розмірі 807,46 грн. та 3333,33 грн. витрат на правову допомогу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500) про визнання протиправним та скасування рішення від 08.10.2025 за № 092350010608, зобов`язання до вчинення дій задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії від 08.10.2025 за № 092350010608.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) період роботи з 04.09.1986 по 24.04.1989 та призначити пенсію за віком з 01.10.2025.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 807 (вісімсот сім) гривень 46 копійок та 3333 (три тисячі триста тридцять три) гривні 33 копійки витрат на правову допомогу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.