Рішення № 132224117, 29.10.2025, Лановецький районний суд Тернопільської області

Справа № 602/254/25

Провадження № 2/602/198/2025

ЛАНОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

Тернопільської області

Р ІШ ЕН НЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" жовтня 2025 р. м.Ланівці

Лановецький районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді - Холява Л.І.,

секретар - Домчук В.І.,

з участю:

відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши в режимі відеоконференцзв`язку у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ланівці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», представник позивача КАКУН Анна Станіславівна до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», представник позивачаКакун А.С., звернулось в суд із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №1415868 від 31 січня 2024 року в сумі 118875.00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що між ТОВ «Слон Кредит» та відповідачем 31 січня 2024 року укладено договір про надання споживчого кредиту №1415868. В подальшому, 14 жовтня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №14102024, відповідно до якого Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Відповідно до Реєстру боржників за кредитними договорами, укладеними між позичальником та ТОВ «Слон Кредит» - Додатку №1 до Договору Факторингу №1410202024 від 14 жовтня 2024 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 118875.00 грн, з яких: 15000.00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 96375.00 грн - сума заборгованості за відсотками; 7500.00 грн -сума заборгованості за пенею.

Позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконує взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків за його використання, внаслідок чого утворилась заборгованість в загальній сумі 118875.00 грн, які в добровільному порядку відповідач не повертає.

Тому представник позивача просить суд стягнути з відповідача в користь позивача вказану суму заборгованості за кредитним договором, а також судові витрати понесені ним, які складаються із судового збору в розмірі 3028.00 грн та витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів в розмірі 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 1514.00 грн.

Представник позивача Какун А.С. в судове засідання не з`явилася, хоча про день, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, однак на адресу суду від неї надійшла заява, в якій вона просить розгляд справи проводити у її відсутності, позовні вимоги підтримує і просить позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив та пояснив, що 31 січня 2024 року між ним та ТОВ «Слон Кредит», було укладено договір позики, на суму 15000.00 грн терміном на 30 днів, з кінцевою сумою за договором 18937,5 грн на яку він погоджувався при укладенні договору з початковим кредитором. Однак, в позовній заяві, позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ», надає у доказах договір позики, укладений терміном на 360 днів, з оплатою відсотків кожні 30 днів, що викликає сумніви, оскільки ТОВ «Слон Кредит» не є банківською установою та видає лише швидкі кредити терміном від 15 до 30 днів та свідчить про те, що договір перед можливим продажем було змінено. В реквізитах де зазначаються підписи сторін на договорі, вказано багато контактних номерів. Однак, коли він реєструвався на сайті, вказував лише один свій номер. Звідки позивач взяв інші телефонні номери, не відомо, що свідчить про те, що договір було змінено.

Щодо договору факторингу зазначив, що йому відомо про можливість перепродажу боргу, однак повинно бути документальне підтвердження зміни кредитора. Договір факторингу повинен бути належним чином оформлений та підписаний, мають бути докази проведення оплати. Натомість, новим кредитором в договорі факторингу приховані всі умови договору, не показані суми та на яку суму здійснюється продаж новому кредитору, не вказано кількість боржників, яка їм переходить та немає квитанції про оплату, що свідчило б про те, що договір дійсно був укладений, була проведена оплата та до позивача дійсно перейшли права вимоги за вказаним договором. При огляді своєї кредитної історії на сайті Українського бюро кредитних історій, ним було виявлено, що проти його прізвища стоїть знак запитання. А тому, не відомо, чи його борг проданий та кому саме, оскільки в кредитній історії така інформація відсутня.

Ще в липні 2024 року ТОВ «Слон Кредит» повідомив, що його заборгованість продана іншому кредиторові, в той час як в позовній заяві вказано про договір факторингу від жовтня 2024 року. З первісним кредитором він намагався домовитися про сплату заборгованості та мав сплатити тіло кредиту, як йому було запропоновано, однак через відмову кредитора надати йому гарантійний лист, в них нічого не вийшло. Кредит він брав, не погашав, так як вони з установою з перших днів домовились про термінування та йому була відома кінцева сума кредиту, а на даний час сума суттєво відрізняється. Окрім того, позивачем вказано про нараховану пеню, яку не можна нараховувати під час воєнного стану і протягом 30 днів після його закінчення. Також зазначає, що відсоткова ставка не може бути змінена в сторону погіршення.

Позовні вимоги не визнає, доказів продажу його кредиту не наведено, а тому просить в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача, оцінивши наявні докази, суд встановив наступні факти:

Судом встановлено, що 31 січня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» №1415868, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 15000.00 грн строком на 360 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом за стандартною процентною ставкою 2,50%. який підписано сторонами за допомогою електронного підпису з одноразовим ідентифікатором Т484.

14 жовтня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 14102024, відповідно до умов якого Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.

Згідно з п. 1.2. Договору факторингу, перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому передачі відповідного реєстру боржників згідно додатку № 2 після чого Фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі реєстру боржниківпідтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №14102024 від 14 жовтня 2024 року ТОВ «Слон Кредит» відступив ТОВ «ФК «ЄАПБ» право грошової вимоги до ОСОБА_3 в сумі 118875 грн, з яких 15000.00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 96375.00 грн - сума заборгованості за відсотками, 7500.00 грн - сума заборгованості за пенею.

Згідно зст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В силу положень ч. 1ст. 205 ЦК Україниправочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно дост.207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно зст.6ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Верховний Суд в постанові від 11 січня 2024 року в справі № 916/1247/23 виснував, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Згідно з ст.ст.626,628ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно частини 1статті 638ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2ст. 639 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.639 ЦК України, договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Договір, як правило, існує у вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Аналізуючи викладене, слід прийти до висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексуУкраїни може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Згідно зст.526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

У відповідності до ч.ч. 3, 4, 6ст. 11 Закону Україну «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно з ч.12 ст. 11 Закону Україну «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

В статті 12 Закону Україну «Про електронну комерцію» унормовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи, вище описаний кредитний договір, укладений між первісним кредитором та відповідачем було підписано шляхом накладення електронного цифрового підпису позичальника шляхом введення одноразового ідентифікатора.

Отже, між сторонами було укладено кредитний договір, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису, при цьому суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договори у встановленому законом порядку оспорювалися чи визнавалися недійсними, і протилежного сторонами не доведено.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18),ст.204ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до вимогст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В силу положень ч.ч. 3, 4ст.12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.ч.1, 2ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно дост.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, як мають значення для вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч.1ст.95 ЦПК України).

За змістомст.77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Належність доказів правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зст.80ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд звертає увагу на те, що належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20 доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

В постанові Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі №910/3105/21, також зазначено, що: «Розрахунок заборгованості самостійно, за відсутності первинних документів, не може вважатися доказом, який підтверджує суму видачі банком кредиту позичальнику, суми траншів кредиту, дату коли саме та яка сума кредитних коштів була повернута позичальником банку за відображеним у ньому періодом і як наслідок загальну суму боргу.

Виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Виписки по особовому рахунку (картковому рахунку) можуть бути належним доказом заборгованості щодо тіла кредиту за кредитним договором, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору».

Однак, для висновку про отримання відповідачем кредитних коштів та порушення останнім обов`язку щодо їх повернення, долученого позивачем Розрахунку заборгованості за кредитним Договором №1415868 від 31 січня 2024 року, який надано на підтвердження суми боргу станом на 14 жовтня 2024 року, недостатньо. Відповідний розрахунок заборгованості є одностороннім документом позивача, не містить підпису первинного кредитора та сам по собі не є належним доказом з огляду на вимоги частини першоїстатті 77 ЦПК України, а також не містить посилань на картковий чи інший банківський рахунок, яким користувався відповідач.

З доказів, наданих позивачем, у суду немає можливості встановити наявність чи відсутність заборгованості у відповідача, а також встановити розмір заборгованості відповідача перед позивачем.

При цьому, суд зазначає, що обґрунтований розрахунок сум, які стягуються, є складовою змісту позову (фактично його обґрунтуванням, ілюстрацією арифметичних дій за результатами яких склалась сума, заявлена позивачем до стягнення), та не є доказом у справі (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України).

Не є доказами на підтвердження заборгованості також і Витяг з реєстру боржників до договору факторингу №14102024 від 14 жовтня 2024 року, оскільки такі не підтверджують здійснення фінансових операцій та не є первинними документами, що підтверджують розмір заборгованості.

Крім того, позивачем до позовної заяви у повному обсязі не долучено Договору факторингу №14102024 від 14 жовтня 2024 року, який містить Розділи 1, 2, 3 та частково 9, однак відсутні Розділи з 4 по 9 включно.

При цьому, суд зазначає, що в п.п.3.2, 3.3 п.3.1 Договору факторингу №14102024 від 14 жовтня 2024 року не вказано жодних сум та розміру фінансування, в той час, як на їхньому місці наявні лише пропуски, а тому долучений до матеріалів справи Договір факторингу №14102024 від 14 жовтня 2024 року, суд до уваги не приймає.

Також, Акт прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу №14102024 від 14 жовтня 2024 року не може бути визнаним допустимим доказом, оскільки в п.1 Акту відсутня інформація щодо кількості боржників переданих ТзОВ «Слон Кредит» новому фактору, на місці якої наявний пропуск.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором не є первинним документом, що підтверджує розмір заборгованості, такий документ складено позивачем (односторонньо) та лише ілюструє обрахунки позивача щодо порядку визначення суми, заявленої до стягнення, але не підтверджує наявність заборгованості, її походження і розмір.

Розрахунок заборгованості без належних підтверджуючих доказів не може свідчити про наявність визначеної позивачем суми заборгованості, а з доданих до позовної заяви доказів суд позбавлений можливості зробити достеменний висновок про те, що відповідачем не вчинялись дії щодо її погашення.

З урахуванням того, що наданий позивачем розрахунок суми боргу за кредитним договором не є зведеними документом, який не було погоджено з відповідачем і не підтверджено первинними обліковими бухгалтерськими документами, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості за вказаним договором кредиту у розмірі, зазначеному у розрахунку.

В постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі №905/306/17 зазначено, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

А тому, суд приходить висновку, що належних, допустимих та достатніх доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позові, щодо наявності у відповідача заборгованості та її розміру, матеріали справи не містять, на підставі чого позов є недоведеним та необґрунтованим.

Позивач при зверненні з позовом до суду, не повідомляв, що докази, які мають виключне значення для розгляду даної справи з об`єктивних причин не можуть бути подані у встановлений законом строк, та не звертався до суду з клопотанням про витребування доказів.

За таких обставин, на підставі поданих доказів, суд позбавлений можливості перевірити правильність здійснених позивачем розрахунків заборгованості, у зв`язку з чим, не вбачає правових підстав для задоволення позову.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, як це закріплено положеннями ч.7ст.81 ЦПК України.

З огляду на вищенаведене, оскільки факт набуття позивачем ТОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги за кредитним договором №1415868 від 31 січня 2024 року не знайшов свого підтвердження в ході судового розгляду, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості за вказаним кредитним договором в розмірі 118875.00 грн слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів в розмірі 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають до стягнення з відповідачки, оскільки у позові відмовлено, окрім того, позивачем не надано доказів на підтвердження витрат пов`язаних з розглядом справи.

Таким чином, керуючись ст. ст.512,514,516,525, 526, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.12,81,141, 258,264,265,354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ЄДРПОУ35625014,місце знаходження:01032,м.Київ,вул.СимонаПетлюри,30,IBAN№ НОМЕР_1 у АТ«ТАСкомбанк»), представник позивача КАКУН Анна Станіславівна (місце знаходження: 07400, м.Бровари вул.Лісова,2, поверх №4) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешканця: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Тернопільського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 07 листопада 2025 року.

Суддя: Л. І. Холява