Рішення № 132207899, 01.12.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/29623/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2025 рокум. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Радчука А.А., розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 38296363) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, у якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 38296363) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_2 ), передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 03.09.2014 по 25.09.2015 року та з 10.03.2017 по 28.02.2018 року у розмірі 0,1 % місячного грошового забезпечення;

зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 38296363) вчинити певні дії, а саме нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_2 ), передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», 14 щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі місячного грошового забезпечення за період з 03.09.2014 по 25.09.2015 року та з 10.03.2017 по 28.02.2018 року;

в порядку ч. 1 ст. 382 КАС України зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону, у встановлений судом строк, подати до суду звіт щодо виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду за адміністративним позовом ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 02.09.2014 року між Міністром оборони України та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на п`ять років, в період з 03.09.2014 по 25.09.2015 року та з 10.03.2017 по 14.03.2021 року ОСОБА_1 проходив службу на різних посадах у складі військової прокуратури Південного регіону України.

В червні 2024 року ОСОБА_1 стало відомо про порушення його прав військовою прокуратурою Південного регіону України у зв`язку із не нарахуванням та несплатою в період проходження останнім військової служби, визначеної постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року щомісячної додаткової грошової винагороди. З метою поновлення своїх прав позивач вернувся до суду та на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 по справі № 420/18280/24 та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2024, а також на підставі виконавчого листа № 420/18280/24, виданого 14.01.2025, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 77843630 та зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом десяти робочих днів. 26.06.2025 на картковий рахунок ОСОБА_1 від Відповідача надійшли грошові кошти в сумі 499 гривень 27 копійок. Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повідомлено про повне та фактичне виконання рішення суду.

Позивач вважає дії відповідача щодо нарахування спірної додаткової грошової винагороди, без дотримання положень Постанови КМУ № 889, визначивши розмір щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 0,1 відсотка грошового забезпечення за період з 03.09.2014 по 25.09.2015 та з 10.03.2017 по 28.02.2018 протиправними та такими, що суперечить змісту і меті нормативного регулювання, передбаченого підпунктом 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010.

Ухвалою суду від 03.09.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

18.09.2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.

Відповідно до відзиву, відповідач позов вважає необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню та вказує, що скасовуючи рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 у справі № 420/18280/24 в частині визначення розміру щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889, суд апеляційної інстанції вказав, що обов`язок визначення розміру місячної грошової допомоги законодавством покладено на відповідача, віднесено до його дискреційних повноважень, відтак, не може перебиратися судом. Питання визначення розміру спірної додаткової винагороди має бути визначено саме відповідачем, оскільки п. п. 1 п. 1 Постанови № 889 чітко вказано, що щомісячна додаткова грошова винагорода виплачується у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення, тобто її розмір не є фіксованим, а тому відповідач уповноважений самостійно здійснювати розрахунок такої винагороди в межах місячного грошового забезпечення. З урахуванням викладеного та враховуючи п. 2 Постанови № 889, відповідно до якої щомісячна додаткова грошова винагорода установлена у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення, на думку відповідача, будь-яких протиправних дій з його боку під час нарахування та виплати позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889, у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення із розрахунку 0,1% від місячного грошового забезпечення, не допущено.

Також відповідач зауважує, що якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він мав би звернутися до суду в порядку ст. 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред`являти новий адміністративний позов.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання СП СО ПР вчинити певні дії, а саме нарахувати та виплатити ОСОБА_1 передбачену Постановою № 889 щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі місячного грошового забезпечення за період з 03.09.2014 по 25.09.2015 та з 10.03.2017 по 28.02.2018, відповідач також вказує, що під час розгляду справи № 420/18280/24 така вимога вже була розглянута і судом апеляційної інстанції фактично відмовлено у її задоволенні.

18.09.2025 року до суду від представника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіоні надійшла заява про розгляд за правилами загального позовного провадження справи № 420/29623/25.

Ухвалою суду від 01.12.2025 року відмовлено в задоволенні заяви представника відповідача про розгляд за правилами загального позовного провадження справи № 420/29623/25 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Згідно Витягу з наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 02.09.2014 №512 з позивачем, ОСОБА_1 , укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на п`ять років, прийнято на військову службу та відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідні посади.

На підставі вказаного наказу Міністра оброни України та рапорту позивача, Наказом військового прокурора Південного регіону України № 145к від 03.09.2014 року старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_1 призначено прокурором відділу представництва інтересів громадян і держави у судах військової прокуратури Південного регіону України, зараховано до списків особового складу військової прокуратури Південного регіону України та поставлено на всі види забезпечення.

Згідно вказаного Наказу № 145к від 03.09.2014 року ОСОБА_1 вважається таким, який приступив до виконання службових обов`язків за посадою з 03 вересня 2014 року.

11.09.2020 юридичну особу «військова прокуратура Південного регіону України» перейменовано в «Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 16.02.2021 № 50 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом г пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

17.03.2023 року юридичну особу «Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону» перейменовано у «Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Позивач продовжує працювати в органах прокуратури по теперішній час.

Вважаючи, що відповідачем неправомірно не була нарахована та виплачена щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», позивач звернувся до відповідача зі зверненням, у якому просив нарахувати та виплатити йому визначену постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22 вересня 2010 року, щомісячну додаткову грошову винагороду. Однак позивачу було відмовлено у виплаті вказаної винагороди.

Такі дії відповідача стали підставою звернення позивача до суду з позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 по справі № 420/18280/24 задоволено в повному обсязі адміністративний позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, а саме:

визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», у розмірі місячного грошового забезпечення за період з 03.09.2014 по 25.09.2015 року та з 10.03.2017 по 28.02.2018 року;

зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», у розмірі місячного грошового забезпечення за період з 03.09.2014 по 25.09.2015 року та з 10.03.2017 по 28.02.2018 року.

Постановою П`ятого апеляційний адміністративний суд від 07.11.2024 частково задоволено апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 скасовано в частині щодо визначення розміру щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №889 від 22.09.2010, виклавши резолютивну частину рішення суду в наступній редакції:

«Визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою КМУ №889 від 22.09.2010р. «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», за період з 3.09.2014р. по 25.09.2015р. та з 10.03.2017р. по 28.02.2018р..

Зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою КМУ №889 від 22.09.2010р. «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», за період з 3.09.2014р. по 25.09.2015р. та з 10.03.2017р. по 28.02.2018р.».

З метою примусового виконання рішення, позивач звернувся до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з виконавчим листом № 420/18280/24.

Відповідно до квитанції №52752015334 26.06.2025 на рахунок ОСОБА_1 від Відповідача надійшли грошові кошти в сумі 499 гривень 27 копійок, призначення платежу:« 0901010; 2800; Нар. грош. винаг. з 03.09.14 по 25.09.15 та з 10.03.17 по 28.02.18; зг. Пост. ВПВРДДВС МЮУ від 17.04.25, ВЛ №420/18280/24, ВП№7784 3630, поповн. картк. рах. ОСОБА_1 ;».

28.07.2025 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на підставі виконавчого листа № 420/18280/24, виданого 14.01.2025, винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 77843630. В постанові зазначено, зокрема, що Листом від 16.06.2025 № 21-3514ВИХ-25, Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону повідомлено про повне та фактичне виконання рішення суду, а саме: нараховано та виплачено ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" за період з 03.09.2014 по 25.09.2015 та з 10.03.2017 по 28.02.2018.

Позивач вважаючи протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо нарахування та виплати додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року за період з 03.09.2014 по 25.09.2015 року та з 10.03.2017 по 28.02.2018 року у розмірі 0,1 % місячного грошового забезпечення звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" і проходять військову службу відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Військові звання вищого офіцерського складу військовослужбовцям військової прокуратури присвоюються Президентом України, інші військові звання - відповідно до встановленого законодавством порядку проходження військової служби.

Відповідно до частини 1 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 2 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 8 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом.

Відповідно до пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, установлених цією постановою, а також окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.

Відповідно до частини 4 статті 83 Закону України "Про прокуратуру" на військовослужбовців військової прокуратури поширюються усі передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та іншими законодавчими актами про військову службу соціальні і правові гарантії.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення військовослужбовця входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з частиною 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій (далі - постанова № 889), зокрема пунктом 1, установлено щомісячну додаткову грошову винагороду:

1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року- у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

4) військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення:

5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

6) співробітникам кадрового складу (військовослужбовцям) Служби зовнішньої розвідки - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Згідно з пунктом 2 постанови № 889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

Частиною восьмою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом. Тобто наведеною нормою визначено, що військовослужбовцям, які проходять службу в органах прокуратури виплачується саме грошове забезпечення.

Разом з тим, відносини в контексті виплати грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах врегульовані цим же законом, а саме частиною четвертою статті 27 та частиною четвертої статті 83 Закону України «Про прокуратуру».

Тобто положення частини восьмої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» підлягають застосуванню у сукупності із частиною четвертою статті 27 та частиною четвертої статті 83 цього Закону, які містять пряму відсилку до спеціального законодавства, що регулює виплату військовослужбовцям грошового забезпечення як складової гарантованого державою таким особам соціального захисту.

У контексті спірних правовідносин у справі № 640/19556/18 Верховний Суд дійшов висновку, що визначення частиною восьмої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» складу грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах на підставі цього Закону, тобто із визначенням посадового окладу відповідно до прокурорсько-слідчої посади, не звільняє відповідача від обов`язку здійснювати виплату складових грошового забезпечення, зокрема, надбавки за вислугу років, відповідно до положень законодавчих актів про військову службу.

Системний аналіз вказаних приписів, дозволяє зробити висновок, що до дня початку роботи Спеціалізованої прокуратури у воєнній та оборонній сфері об`єднаних сил військовослужбовці Військової прокуратури об`єднаних сил у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру», при цьому, вони проходять військову службу особливого характеру відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для військовослужбовців. Тобто, на військовослужбовців військової прокуратури поширюється законодавчі акти про військову службу, які регулюють порядок призначення, проходження, звільнення з військової служби, у тому числі приписи постанови № 889.

Зі змісту Постанови № 889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.

З огляду на викладене, оскільки пп.2 пунктом 1 Постанови № 889 встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби), тому позивач має право на отримання щомісячної додаткової грошової винагороди у спірний період.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 31 січня 2023 року по справі №520/21428/21.

У даній справі спір у виник у зв`язку з незгодою позивача з діями Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо нарахування та виплати додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року за період з 03.09.2014 по 25.09.2015 року та з 10.03.2017 по 28.02.2018 року у розмірі 0,1 % місячного грошового забезпечення.

При цьому суд зазначає, що позовна вимога про зобов`язання Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі місячного грошового забезпечення за період з 03.09.2014 по 25.09.2015 року та з 10.03.2017 по 28.02.2018 року не підлягає до задоволення, з огляду на те, що Постановою № 889 не визначено, що така щомісячна додаткова грошова винагорода повинна виплачуватись саме у розмірі місячного грошового забезпечення, водночас в Постанові зазначено, що розмір даної винагороди не повинен перевищувати місячне грошове забезпечення.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 відповідно до умов статті 15. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача визначити конкретний розмір щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».

Суд зазначає, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної.

Практикою ЄСПЛ сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у Рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Також у Рішенні від 13 грудня 2001 року в справі «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).

Поняття «законні очікування» (legitimate expectations) слід розглядати як елементи верховенства права та «юридичної визначеності» (legal certainty). Практика Суду ЄС і ЄСПЛ розглядає законні очікування як елемент правової визначеності в умовах відсутності єдиної теорії легітимних (законних) очікувань, придатних для всіх національних правопорядків.

Крім того, ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці характеризує якість закону як правове положення, що може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи (Ґавенда проти Польщі від 14.03.2002).

Чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (Броньовський проти Польщі від 22.06.2004). Якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право (Аманн проти Швейцарії від 16.02.2000).

Приписи Постанови № 889 щодо розмірів щомісячної додаткової грошової винагороди, є чіткими та передбачуваними та не містять множинного трактування.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Як передбачено ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 4-9, 72, 74-78, 90, 139, 242-246, 255, 262, 291, 295, 297 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 38296363) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

СуддяА.А. Радчук

.