Рішення № 132207774, 01.12.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/31975/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду 18.09.2025 позовна заява ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, в якій позивач просить суд:

1 Рішення Державної міграційної служби України № 53-25 від 05.09.2025 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує - додаткового захисту - визнати неправомірним та скасувати;

2. Зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення відносно громадянина Нігерії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач 15.09.2025 отримав повідомлення № 76 від 15.09.2025 від Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення Державної міграційної служби України № 53-25 від 05.09.2025.

Ухвалою судді від 22.09.2025 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; витребувати від Державної міграційної служби України матеріали особової (міграційної) справи позивача.

06.10.2025 до суду (вх.№104858/25) від Державної міграційної служби України надійшов відзив на позовну заяву разом із додатками, в якому відповідач проти позовних вимог заперечує та вказує, що незважаючи на висловлену зазначено, що відповідач не визнає даний адміністративний позов, та вважає, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Відповідач зазначає, що перевіркою ДМС підтверджено відсутність умов передбачених п. 13 ч. 1 статті 1 Закону, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

У відзиві вказано, що в своєму адміністративному позові ОСОБА_1 посилається на те, що він не може повернутися до країни громадянської належності через побоювання за власне життя, внаслідок ситуації в Федеративній Республіці Нігерія. Співробітниками міграційної служби було проведено аналіз наданої позивачем інформації та документів і встановлено, що за матеріалами особової справи основною причиною виїзду за межі країни громадянської належності вказано навчання в учбовому закладі на території України. Як стверджує відповідач, з матеріалів особової справи спостерігається, що позивач не зміг належним чином обґрунтувати заяву про набуття міжнародного захисту в контексті наявності в неї ознак, передбачених пунктами 1, 13 ст. 1 Закону.

Відповідач вважає, що твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні. Також, позивач не змогла повідомити обставини, які б вказували, що причини її виїзду за межі країни громадянської належності пов`язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Додатково, позивач не надав належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для її життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину.

З урахуванням вищевикладеного, Державна міграційна служба України просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

07.10.2025 від представника відповідача до суду надійшли матеріали особової справи ОСОБА_1 №2023OD0008.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: Федеративна Республіка Нігерія (місто Ібадан); громадянство / підданство NGA.

У вересні 2018 року позивач легально прибув на територію України авіарейсом Лагос (Нігерія) - Одеса, міжнародний аеропорт «Одеса» (Україна), на підставі паспортного документу гр. Нігерії серії НОМЕР_1 та оформленої багаторазової візи типу «D» серії НОМЕР_2 . На підставі відповідної багаторазової візи на навчання позивача було документовано посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_3 , скасованої 07.06.2021.

Протягом періоду проживання на території України позивач жодних виїздів за межі України не здійснював.

08.02.2023, тобто через 4 роки та 5 місяців після потрапляння на територію України та перебування на території України у якості нелегального мігранта з 08.06.2021, позивач звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про надання міжнародного захисту, в обґрунтуванні якої зазначив, що він бажає перебувати на території України легально, а у випадку повернення до Нігерії йому загрожуватиме небезпека, так як його муть викрасти «пастухи Фулані», або вбити представники терористичного угрупування «Боко Харам».

За результатами розгляду заяви позивача та проведеного аналізу матеріалів особової справи позивача, наказом ГУ ДМС в Одеській області від 16.02.2023 № 34 позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не погодившись із чим, позивачем подано даний адміністративний позов.

Не погодившись із даним наказом позивач звернувся до суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.03.2023 по справі №420/3829/23, яке набрало законної сили 05.07.2023, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

У даному рішенні суд, зокрема, дійшов таких висновків:

«…Враховуючи необґрунтованість історії переслідування позивача та проаналізовану інформацію по країні громадянської належності, якою підтверджена відсутність існування серйозних ризиків життю або здоров`ю особи в Нігерії, вбачається, що позивач має усі можливості для повернення до регіону постійного проживання…

Враховуючи неповноту, уникнення конкретики та фактичне узагальнення тверджень позивача стосовно причин та можливості загрози на території Нігерії, а також аналізуючи актуальну інформацію по країні походження, можливо стверджувати про неправдоподібність отриманих пояснень.

Зважаючи на вищевикладене, позивача можна кваліфікувати як «мігранта» у відповідності до п. 62 Керівництва УВКБ ООН з процедур і критеріїв визначення статусу біженця, тобто особою, яка добровільно залишає країну громадянської належності з причин, що відрізняються від умов, які містяться у визначенні «біженця»….

… суд дійшов до висновку, що доводи позивача є надуманими, останній не навів фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення при розгляді його заяви про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги відсутність будь-яких доказів існування переслідувань стосовно позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість оскаржуваного наказу від 16.02.2023 № 34, яким позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту…».

07.11.2023 ОСОБА_1 вдруге звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні, зазначивши, що у 2023 році з його батьками втрачено зв`язок, також заявник додав роздруківку з Інтернету за 2023 рік, статті засобів масової інформації, в яких висвітлено події не вибіркового характеру, пов`язані з діяльністю терористичного угрупування «Боко Харам».

22.03.2024 Державною міграційною службою України прийнято рішення № 42-24 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Не погодившись із даним наказом позивач звернувся до суду з позовом по справі №420/14944/24.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.07.2024 по справі №420/14944/24, яке набрало законної сили 22.10.2024, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення № 42-24 від 22.03.2024, зобов`язання прийняти рішення,- відмолено.

У даному рішенні суд, зокрема, дійшов таких висновків:

«…суд дійшов до висновку, що доводи позивача є надуманими, останній не навів фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення при розгляді його заяви про надання статусу біженця. Причини, які позивач вказав, щоб залишитись в Україні, не пов`язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань….

Проведеним аналізом особової справи можливо встановити, що позивач не потрапляє під категорію виключення згідно ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» через відсутність інформації щодо його причетності до вчинення злочину проти миру або особо тяжкого злочину, вчиненні дій, які суперечать меті та принципам ООН тощо. Позивач також не був визнаний біженцем в іншій країні.

Аналізом матеріалів особової справи було встановлено, що факти, повідомлені позивачем стосовно власних переслідувань в країні громадянського походження не можуть бути визнаними підставою для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності до умов, передбачених п.п. 1, 13 ч. 1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

14.04.2025 позивач втретє звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні, зазначивши, що з початку 2024 року його батьки проживали в штаті Плато в центральній Нігерії, оскільки це гарне місце для сільського господарства. Незважаючи на напади, викрадення, насильство та вбивство християн, вони продовжували займатися сільськиим господарством, часто з великим ризиком. 03.04.2025 в місцевості де мешкають батьки позивача відбулись релігійні та міжетнічні напади, внаслідок яких загинуло майже 40 людей. Відтоді, вказано заявником, він немає новин ні від батька, ні від матері, а тому просить надати йому захист, оскільки в Нігерії він не буле в безпеці, його життя завжди буде під загрозою. Також заявник додав роздруківку з Інтернету.

14.04.2025 з позивачем проведено анкетування під час якого він, зокрема, повідомив, що він хоче залишитись та проживати в Україні легально, на законних підставах. Нових обставин повторного звернення у нього немає. Там, де наразі працює батько позивача та проживає його родина небезпечно. Позивач зазначим, що долучив роздруківки із ЗМІ про рух проти християн, що там формуються банди, які нападають на людей-християн, а християни це як ціль та мішень. Це стосується міста Джос, штату Плато, штату Бенуе. ОСОБА_1 вказав, що його батьки проживали у регіоні, який є небезпечним, інші люди були вбиті, що його батьки були обмежені в пересуванні, точний період назвати не можу, але фізичного впливу на них не було здійснено та що вони наразі перебувають у безпечному місці в Абуджі. Під час анкетування ОСОБА_1 повідомив, що востаннє він з батьками підтримував зв`язок минулих вихідних.

За заявою позивача Головним управлінням ДМС в Одеській області прийнято наказ від 01.05.2025 №87 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивачу було призначено співбесіди на 01.05.2025, 02.06.2025, 23.06.2025 та зроблено відповідні запити та уточнення.

Під час проведення інтерв`ю позивач зазначав про те, що у випадку повернення до Нігерії його там не чекає нічого, оскільки він живе вже багато років в Україні, і що батьки також радять не повертатись додому. Батьки не радять повертатись, адже позивач буде в небезпеці, всі звідти поїхали, сестра ж поїхала, брат скоро звідти поїде, матір поїхала на деякий час з Нігерії. Позивач зазначив, що будував своє життя тут, це буде як «відкат назад» до початку.

17.07.2025 за результатами розгляду заяви та особової справи ОСОБА_1 , Головне управління ДМС в Одеській області склало висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі Висновок).

У Висновку вказано, що ОСОБА_1 є уродженцем м. Ібадан, штат Ойо. Тривалий час разом із іншими членами родини проживав у м. Абуджа. За національністю та етнічною належністю йоруба, за віросповіданням християнин, дотримується канонів протестантизму. Рідна мова - діалект йоруба. Додатково особа вільно володіє англійською мовою, на побутовому рівні розмовляє російською мовою. За сімейним станом неодружений, ніколи не перебував у шлюбних відносинах. Дітей не має. Шукач захисту має неповну вищу освіту, що здобув у таких навчальних закладах: 1999-2004 роки, початкова школа «Faith qualitative nursery» (м. Ібадан, штат Ойо); - 2004-2007 роки, середня школа «Walbrook college» (м. Ібадан, штат Ойо); - 2007-2010 роки, вища школа «Oladipo Alayande» (м. Ібадан, штат Ойо); - 2010-2013 роки, вища школа без назви (м. Абеокута, штат Огун); - 2014 рік, навчальний заклад «ЕАС» (м. Ібадан, штат Ойо); - 2015-2017 роки, Морська академія (м. Орон, штат Аква-Ібом); - 2018-2022 роки, Одеський національний морський університет (м. Одеса, Україна). Навчання не закінчив через фінансові труднощі та відрахування з вишу. Щодо працевлаштування, на Батьківщині ніколи не працював. В Україні офіційно не працевлаштований, підробляє у сферах ІТ-технологій та музики. Зі слів заявника, він належить до категорії невійськовозобов`язаних, строкову службу на Батьківщині не проходив. З усних тверджень, ані шукач захисту, ані його близькі родичі ніколи не були членами жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій як на території Нігерії, так і поза межами цієї країни. На території Нігерії до кримінальної або адміністративної відповідальності не притягувався.

Встановлені наступні близькі родичі особи: 1. Фестос, батько, приблизно 60-65 років, працював інженером сільського господарства. Проживає у м. Абуджа, пенсіонер, не працює; 2. Фолюке, матір, приблизно 50 років, працювала фен-дизайнером одягу. За останніми даними заявника, матір перебуває в гостях у доньки (м. Бірмінгем, Велика Британія). До матеріалів ОС долучена копія вклеєної у паспортний документ британської візи типу C-visit, терміном дії від 03.04.2025 до 03.10.2025 року; 3. Феромі, рідний молодший брат, приблизно 24-25 років, неодружений, студент. Проживає у м. Абеокута, штат Огун; 4. Оре, рідна молодша сестра, 28 років, заміжня. Починаючи з 2023 року проживає на території Великої Британії (м. Бірмінгем). До матеріалів ОС долучена копія форми дозволу перебування на території ВБ, як випускника, терміном дії до 25.09.2026 року. Інформація стосовно переслідувань близьких родичів на території Нігерії за матеріалами особової справи не виявлена.

За результатами опитування встановлено, що у вересні 2018 року на підставі паспортного документа для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 та української багаторазової візи типу D серії М () 06475332 заявник легально виїхав із Нігерії, авіасполученням Лагос (Нігерія) Доха (Катар) - Стамбул (Туреччина) Одеса (Україна). 16.09.2018 року прибув до України, пункт перетину кордону - міжнародний аеропорт «Одеса». Із зазначеного періоду часу територію України не залишав. Під час перевірки за обліками ДПС України (підсистема «Аркан») спостерігається відмітка про в`їзд/виїзд з території України 19.10.2019 року через ПП «Нові Яроловичі» на кордоні з Республікою Білорусь (виїзд пов`язаний із придбанням транспортного засобу).

Підставою для прийняття до розгляду третьої заяви у сфері міжнародного захисту стали роздруківки з мережі Інтернет. Таким чином, шукач захисту наполягав на перегляді справи, що пов`язаний із зміною внутрішньополітичної та безпекової ситуації на території Нігерії (арк. 5 анкетування від 23.04.2025, арк. 3 співбесіди від 01.05.2025). Інші істотні елементи за матеріалами особової справи протягом квітня липня 2025 років не виявлені.

У висновку зазначено, що інформаційні матеріали мають технічний характер, надавалися з метою підсилення історії шукача захисту задля третього прийому (реєстрації) заяви в сфері міжнародного захисту та не свідчать про погіршення загальної без пекової ситуації в Нігерії; за матеріалами особової справи не встановлено об`єктивних підстав щодо застосування до заявника тортур, нелюдського або принизливого поводження чи покарання, в тому числі у випадку повернення до Нігерії; клопотання особи не відповідає умовам, передбачених п. 13 ч.1 ст. 1Закону № 3671-VI, а саме в заявника відсутні загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань; ймовірність зазнати серйозної шкоди на території Нігерії, в тому числі після повернення виключається через визнання регіону постійного попереднього місця проживання таким, де рівень безпеки для цивільного населення є достатньо безпечним.

За матеріалами особової справи не встановлено будь-яких суб`єктивних чи об`єктивних елементів переслідування чи дискримінації за ознаками визначення біженцем, а також елементів, які б свідчили про застосування серйозної шкоди в країні громадянської належності, як це передбачено пп. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI. Разом з тим, вказано у Висновку, як спостерігається зі звіту UK Office за липень 2024 року щодо альтернативи внутрішнього переміщення в Нігерії, особи, які не належать до вразливих категорій та мають побоювання переслідувань з боку державних або антиурядових агентів, можуть скористатися альтернативою внутрішнього переміщення переважно.

05.09.2025 відповідачем було прийнято рішення №53-25 «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» яким відмовлено у визнанні біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 .

У рішенні вказано, що на підставі всебічного вивчення документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підтримуючи висновок Головного управління ДМС в Одеській області, встановлено, що стосовно заявника умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, відсутні.

Про вказане рішення позивача повідомлено Головним правлінням ДМС в Одеській області, відповідно до повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 15.09.2025 №76.

Вважаючи рішення № 53-25 від 05.09.2025 протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Вирішуючи дану адміністративну справу, суд виходить з такого.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Згідно з п. п. 1, 13 ст. 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

У ст. 5 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту визначено порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до частини п`ятої якої особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Згідно з ч. ч. 1, 7 ст. 7 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Частиною 11 статті 9 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч. 6 ст. 8 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництво) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.

Відповідно до п. п. 45 та 66 Керівництва для того, щоб уважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно п. 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана, серед іншого: подати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи зі змісту Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців Про обов`язки та стандарти доказування у заявах біженців 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії біженців або осіб, які потребують додаткового захисту, або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

Одночасно, слід зазначити, що заявник, в свою чергу, зобов`язаний надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення. Крім того, на заявника загальними правовими принципами доказового права покладено обов`язок доказу тверджень, які він висловлює. І тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

При цьому, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Отже, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, інших міжнародних, державних і неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Відповідно до абз. 5 п. 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 №3 Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні (далі Постанова №3), інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.

За своєю суттю позиція шукача захисту щодо побоювань зазнати переслідувань в країні походження ґрунтується на покликаннях ймовірного переслідування правоохоронними органами країни походження.

Вивчивши протоколи співбесід з позивачем, які проводились органами ДМС України, а також співставивши їх доводами заяви-анкети та обставинами справи в цілому, суд робить наступні висновки.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у вересні 2018 року легально прибув на територію України авіарейсом Лагос (Нігерія) - Одеса, міжнародний аеропорт Одеса (Україна), на підставі паспортного документу гр. Нігерії серії НОМЕР_1 (термін дії 02.03.2018 01.02.2023) та оформленої багаторазової візи типу D серії (М) Y 06475332. На підставі відповідної багаторазової візи на навчання позивача було документовано посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_3 , скасованої 07.06.2021.

07.06.2021 на підставі рішення ГУДМС в Одеській області посвідка на тимчасове проживання ОСОБА_1 скасована у зв`язку з відрахуванням його з закладу освіти.

За приписами п. 67 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №322 від 25.04.2018, після закінчення строку дії посвідки іноземець та особа без громадянства зобов`язані в семиденний строк зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України. При цьому посвідка здається до територіального органу/територіального підрозділу ДМС.

Таким чином, з 08.06.2021 позивач перебував на території України нелегально.

14.04.2025, тобто більш як через 6 років після потрапляння на територію України та перебування на території України нелегально з 08.06.2021, позивач звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про надання міжнародного захисту відмова у задоволенні якої є предметом позову у даній справі.

Це було вже третє звернення позивача.

Суд враховує, що значна тривалість проміжків часу між: виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. Правові висновки аналогічного змісту викладені Верховним Судом, зокрема, в постанові від 16.02.2018 у справі №825/608/17, у постанові від 11.10.2018 у справі №815/1892/17.

Позивач наполягав на перегляді справи, пов`язаної із зміною внутрішньополітичної та без пекової ситуації в Країні.

Судом з`ясовано, що виїзд ОСОБА_1 з країни громадянської належності, за словам заявника, відбувся з метою навчання у навчальному закладі на території України. Однак, як встановлено судом, шукач захисту із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся із зволіканнями, про зазначене свідчить обставина нелегального перебування заявника на території України з 08.06.2021р. до моменту звернення до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області 08.02.2023, у зв`язку з чим за порушення правил перебування іноземців в Україні (проживання без документів на право проживання в Україні) по відношенню до заявника було складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МОД №009481 від 06.02.2023, згідно зі ст. 203 КУпАП та прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення НП МОД №009572 від 06.02.2023.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, звертаючись з заявою про надання міжнародного захисту вперше, заявник зазначав про неможливість повернення до країни громадянської належності через події, що відбуваються у Нігерії. Крім того, в обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначив, що він бажає перебувати на території України легально, а у випадку повернення до Нігерії його можуть викрасти, оскільки вважатимуть, з міркувань того, що у нього є гроші, статки, оскільки це розповсюджена ситуація у Нігерії, стосується не тільки тих, хто повернувся з-за кордону, а й тих, хто там перебуває.

Підставою для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в поданій заяві-анкеті позивач вказав лише бажання залишитися та проживати в Україні, тобто обставини, які виключають підстави для визнання його біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

У заяві від 14.04.2025 позивач покликався на події в Нігерії, що відбулися 03 та 04 квітня 2025 року.

Як зазначено відповідачем та не заперечувалось позивачем, відповідно до ІКП, на території Нігерії відсутні міжнародні та внутрішні збройні конфлікти. Дійсно, у деяких регіонах країни понад десять років спостерігається незмінна і напружена ситуація боротьби держави із бойовиками. Зокрема, заявник надав твердження про існування ймовірності викрадення з боку «пастухів народності «Фулані».

Разом із тим, відповідно до звіту Європейської агенції з питань притулку (EUAA, станом на липень 2024 року), збройні сутички фермерів та представників Фулані мають місце у північних та північно-західних регіонах Нігерії. Таким чином встановлено, що подібні напади на території столиці країни, де проживає батько заявника відсутні. Це підтверджує факт спроби надання недостовірної інформації задля підсилення історії про неможливість повернення до Нігерії (додаток № 4 до висновку

Відсутність такої загрози з боку пастухів Фулані також підтверджено позивачем, який повідомив, що особисто він або члени його родини не зазнавали серйозної шкоди у вигляді загроз або побоювань (арк. 3 співбесіди від 02.06.2025). Додатково, заявник повідомив про цілком задовільну безпекову ситуацію в м. Абуджа, де станом на теперішній час проживає його батько (арк. 3 співбесіди від 02.06.2025).

Щодо угрупування «Боко Харам», за звітом Європейської агенції з питань притулку (EUAА, липень 2024 року), протягом 2023 року діяльність «Боко Харам» залишалася активною в північних регіонах Нігерії. Позивач та члени його родини не проживають на зазначених територіальних одиницях. Крім того, за звітом у м. Абуджа та прилеглих федеральних територіях не спостерігається присутності представників зазначеного угрупування, що виключає сегмент небезпеки в разі повернення шукача захисту до країни. ОСОБА_1 самостійно заперечив факт діяльності «Боко Харам» у регіонах свого попереднього постійного місця та теперішнього проживання батька (арк. 4 співбесіди від 23.06.2025).

Під час проведення співбесід, позивач здійснив посилання на матеріали з Інтернету, вказав що в країні викрадають людей з метою викупу. (арк. 5 співбесіди від 01.05.2025, арк. 5 співбесіди від 23.06.2025). Будь якою додатковою інформацією він не володіє, у тому числі про суб`єктів ймовірної небезпеки. Відповідно до звіту інформаційного агентства «The Cablе» y 2023 році в Нігерії відбулося 4243 викрадення. Разом із тим, у звіті надано перелік територіальних одиниць де відбувалися подібні дії: Замфарі, Кадуна, Нігер та Сокото. В той же час, позивач проживав у м. Ібадан (штат Ойо), м.Абеокута (штат Огун), а також батько, який проживає у м. Абуджа не мають належності до таких територіальних одиниць. Тобто, належать до категорій осіб, які не зазнають серйозної шкоди.

Також позивач підтвердив, що держава докладає значних зусиль для боротьби із вищезазначеною проблемою, проводить заходи, що спрямовані на досягнення стабілізації та зменшення подібних випадків (арк. 5 співбесіди від 23.06.2025).

Щодо посилань позивача на загибель 40 людей внаслідок нападів на села, то як зазначено відповідачем та не спростовано позивачем, такі події стосуються місцевості на якій не проживав ОСОБА_1 .

Отже, побоювання, на які покликається позивач, мають сумнівний характер.

Єдиною, на думку позивача, загрозою, яка може виникнути у разі його повернення до Нігерії є ймовірне його викрадення з корисливих мотивів, оскільки він, як особа, яка повернулась з-за кордону може мати, на думку викрадачів, гроші.

Однак, вказане не є тими підставами, які в розумінні Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» є свідченням, що позивач є біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

Матеріалами справи не підтверджено, що шукач захисту зазнавав переслідувань за ознаками віросповідання, сповідував християнство. Проти нього ніколи не висувалось офіційних обвинувачень на території Нігерії, він не притягався до кримінальної відповідальності в країні громадянської належності.

Твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, є суперечливими та непослідовними. Заявником не повідомлено обставин, які б вказували, що причини його виїзду за межі країни громадянської належності пов`язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Висловлені заявником твердження щодо наявної загрози для нього у випадку повернення на Батьківщину не прийнято органом ДМС в якості підстави для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, враховуючи проведений аналіз наявних документів, твердження позивача під час проведених процедур, опрацьовану інформацію за країною походження особи з достовірних джерел.

Суд вважає безпідставним посилання позивача на те, що інформація по країні походження підтверджує наявність у нього цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у разі повернення до Нігерії, оскільки сама по собі інформація по країні походження не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись з відповідною заявою без наявності передбачених на це законодавством підстав для конкретної особи, яка звернулась за захистом. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 06.03.2019 у справі № 826/14576/16, від 04.03.2019 у справі №815/2505/17.

Згідно з п.п. 99-100 глави 2 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах (тобто відмова видати національний паспорт, або і продовжити термін дії, або відмова в дозволі повернутися на свою територію).

Вказані факти можуть розглядатися як відмова в захисті країни громадянської належності. Позивач не відноситься до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни своєї громадянської належності. Його значення розкривається фразою внаслідок таких побоювань. Коли особа бажає скористатись захистом своєї країни, таке бажання, як правило, неспівставне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. В будь-якому випадку, якщо приймається захист з боку своєї країни і немає ніяких підстав для відмови з причини цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, така особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.

Як встановлено судом, відомості щодо громадянства та установчі дані позивача в органі міграційної служби підтверджено оригіналом паспортного документа громадянина Федеративної Республіки Нігерії для виїзду за кордон серії НОМЕР_4 (період дії: 04.09.2023 03.09.2028), орган видачі Посольство Республіки Нігерія, виданий посольством Республіки Нігерія у м. Анкара, Турецька Республіка. За етнічною належністю позивач належить до племені «йоруба». Органом міграційної служби встановлено, що шукач захисту не має належності до окремої соціальної групи, політичні переконання відсутні; ані позивач, ані його близькі родичі ніколи не належали до жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій як на території Нігерії, так і поза межами країни громадянської належності, що підтверджено за результатами опитування (арк.6 анкетування від 09.11.2023, арк. 7 протоколу від 15.11.2023).

Позивач користується захистом країни своєї громадянської належності, про що свідчить факт добровільного та безперешкодного отримання ним паспорта, візи, легального перетину кордону. У вересні 2023 року через Посольство Нігерії у м. Анкара (Туреччина) позивачем оформлено новий паспортний документ.

Зазначене свідчить про те, що держава, громадянином якої є позивач, забезпечує його права як громадянина, позивач користується захистом органів офіційної влади, тобто добровільно прийняв захист від країни своєї громадянської належності, а відтак не потребує міжнародного захисту та не є біженцем.

За наслідками розгляду справи, враховуючи наведені норми права, обставини справи і докази, якими вони підтверджуються, суд дійшов висновку, що ДМС України обґрунтовано зроблено висновок про те, що позивач не бажає повертатись до країни своєї громадської належності з причин, що не мають конвенційних ознак, за наявності яких особу можна визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи за межами країни своєї громадянської належності позивач не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а саме у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, на підставі викладеного, Одеський окружний адміністративний суд, за правилами, встановленими ст. 90 КАС України, перевіривши наявні у справі докази щодо правомірності прийняття спірного рішення приходить до переконання, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Суд вважає, що у даній справі ним було надано вичерпну відповідь на всі питання, які входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному аспектах.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі Краска проти Швейцарії визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов`язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2009 року у справі Руїс Торіха проти Іспанії).

Відповідно до приписів ст.139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП відсутній);

Відповідач - Державна міграційна служба України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 9, код ЄДРПОУ 37508470).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА

.