Рішення № 132195029, 27.10.2025, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2025 року Справа № 915/320/21

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,

при секретарі судового засідання Шараєвій М.В.,

за участю представників

від прокуратури: Брагар Д.В.

від позивача: не з`явився

від відповідача-1: Онищенко Л.В.

від відповідача-2: Петровський Д.О.

розглянувши у закритому судовому засіданні справу

за позовом: Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (54005, м. Миколаїв, вул. Вадима Благовісного, 18а)

за позовом: Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері (54005, м. Миколаїв, вул. Нікольська, 18а)

в інтересах держави в особі

Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022) орган, уповноважений здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах

до відповідача-1: Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв (54056; м.Миколаїв, пр. Миру, 62а, ідентифікаційний код 08029523)

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю Нива (57050, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, с. Ставки, вул. Центральна, 39, ідентифікаційний код 03765708)

У С Т А Н О В И В

15.03.2021 Заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі МОУ, позивач) до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №5-4-690ВИХ-21 від 13.03.2021 (вх. №3771/21) до Квартирноексплуатаційного відділу міста Миколаїв (далі КЕВ м.Миколаїв, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю Нива(далі ТОВ Нива, відповідач-2), в якій просить суд:

1) визнати недійсним Договір №540/6 від 06.07.2016, укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом м.Миколаїв та Товариством з обмеженою відповідальністю Нива про спільний обробіток землі, припинивши його дію на майбутнє з моменту набрання рішенням суду законної сили;

2) зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Нива звільнити земельну ділянку площею 177,58 га, розташовану на території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області (територія полігону військової частини НОМЕР_1 ), яка використовується останнім на підставі Договору №540/6 від 06.07.2016 про спільний обробіток землі, укладеного між Квартирно-експлуатаційним відділом м.Миколаїв.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на приписи ст. 4, 10, 203, ч. 1, 3 ст. 215, ст. 216, 391 Цивільного кодексу України, ст. 207, 208 Господарського кодексу України, ст.152, 153, 212 Земельного кодексу України, ст.23 Закону України Про прокуратуру та зазначає наступне:

- спірний Договір №540/6 про спільний обробіток землі від 06.07.2016 підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, як цивільно-правова угода, вчинена з порушенням норм чинного законодавства України, оскільки укладений з порушенням вимог діючого законодавства щодо укладання договорів спільної діяльності, порядку передачі земель оборони у користування, без погодження уповноваженими на це суб`єктами владних повноважень;

- відповідно до оспорюваного договору КЕВ м.Миколаїв фактично передав Товариству з обмеженою відповідальністю Нива земельну ділянку, що відноситься до земель оборони, без рішення (погодження) відповідних посадових осіб Міністерства оборони України та органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади, тому Договір №540/6 від 06.07.2016 про спільний обробіток землі є таким, що суперечить нормам діючого законодавства України та підлягає визнанню недійсним.

- зі змісту Договору №540/6 від 06.07.2016 випливає, що зобов`язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним;

- незважаючи на факт спричинення державі шкоди, внаслідок фактично самовільного захоплення земель оборони та протиправного її використання, Mіністерство оборони України тривалий час не вживає заходів із захисту порушених інтересів держави.

Про факт протиправного використання земель оборони військового полігону Міністерство оборони України дізналося з листа Військової прокуратури Миколаївського гарнізону за вих.№5-2-137вих21 від 18.01.2021. Однак, до цього часу на порушення вимог Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, представництва інтересів у судах і виконання рішень судів у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №744 від 30.12.2016, позов про визнання недійсним спірного договору не пред`являвся.

Приписи чинного законодавство України передбачають право прокурора здійснювати представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади без будь-яких застережень щодо причин, через які орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист законних інтересів держави.

Відтак, достатньою підставою для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в ocoбі органу державної влади є, зокрема, факт нездійснення цим органом захисту державних iнтересів незалежно від причин такої бeздiяльнocтi. Наведені прокуратурою обставини свідчать про усвідомлену пасивну поведінку органу, уповноваженого на звернення до суду за захистом інтересів держави, не здійснення ним захисту інтересів держави та є підставою для пред`явлення цього позову прокурором в інтересах держави в особі Міністерства оборони України.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 15.03.2021 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 915/320/21 та визначено до розгляду судді Адаховській В.С.

Ухвалою суду від 22.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 21.04.2021.

20.04.2021 від представника відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю Нива, на електронну адресу суду надійшла заява б/н від 20.04.2021 (вх.№5880/21), в якій просить суд відкласти розгляд справи, призначений на 21.04.2021 об 11:30 у зв`язку з неможливістю прибути в судове засідання через хворобу COVID-19.

21.04.2021 від відповідача-1 КЕВ м.Миколаїв на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву №1980 від 16.04.2021 (вх. №6017/21), в якому позов не визнає в повному обсязі та просить відмовити в задоволенні позовних вимог на підставі наступного:

- заступником прокурора зроблено висновок, відповідно до якого шкода, завдана Міністерству оборони України у вигляді безпідставного використання земель оборони (фактичного самовільного захоплення земельних ділянок) є безпосередньою шкодою інтересам держави. Військовою прокуратурою повідомлено Міністерство оборони України про необхідність здійснення представництва в формі звернення до суду з відповідним позовом. При цьому жодного обґрунтування неналежного здійснення чи не здійснення Міністерством оборони України захисту власного порушеного права чи інтересу за текстом позовної заяви немає, жодного посилання на докази, які б підтверджували таку бездіяльність чи неналежні дій не надано;

- заступником військового прокурора зовсім не визначено в чому саме полягає заінтересованість особи, яка оспорює дійсність правочину та хто саме являється даною особою та вважає, що Міністерство оборони України не є заінтересованою особою, яка може оскаржувати дійсність правочину, оскільки права та законні інтереси останнього ніяким чином не порушуються, більш того, саме завдяки існуванню оспорюваного Договору та низки таких же договорів наповнюється спеціальний фонд державного бюджету Міністерства оборони України, внаслідок чого збільшуються надходження для фінансування потреб армії, що є визначальною умовою зазначених договорів про спільний обробіток землі, в умовах сьогоднішніх реалій. Більш того, внаслідок визнання Договору про спільний обробіток землі №540/6 від 06.07.2016 недійсним, Міністерство оброни не лише не відновить своїх прав, а й понесе значні збитки в вигляді недоотриманого прибутку.

- прокуратурою пропущений строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки Міністерство оборони України було обізнано про існування договорів про спільний обробіток землі з моменту їх укладення, про що свідчать, крім отримання погодження зазначених договорів, низка вказівних документів, датованих 2016 роком, а також отримання Міністерством оборони України п`ятдесяти відсотків від грошових коштів від спільної діяльності. Більше того, Міністерство оборони України не лише знало про існування договорів про спільний обробіток землі, останнім був навіть розроблений керівний документ Методичні рекомендації щодо укладення договорів спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарський культур на земельних ділянках землекористувачів МОУ, затверджених заступником Міністра оборони України в 2016 році. Відтак, якщо навіть припустити, що інтереси Міністерства оборони були порушені існуванням оспорюваного договору про спільний обробіток землі, то про порушення свого права останнє дізналось ще в 2016 році. КЕВ м.Миколаїв зазначає, що про підстави для представництва Військова прокуратура Південного регіону України дізналась ще в серпні 2016 року, отримавши лист КЕВ м.Миколаїв №2352 від 15.08.2016, а з позовом Заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону звернувся лише у 2021 році, тобто поза строками позовної давності;

- посилання прокурора на п.36, 38 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб ЗСУ та основні правила користування наданими землями, а також керівництво з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирноексплуатаційної служби ЗСУ, затверджені наказом МОУ №483 від 22.12.1997, відповідно до яких передача земель в тимчасове користування відбувається за погодженням заступників Міністра оборони України, то оскільки форма такого погодження підзаконним нормативноправовим актом не встановлена, протокол наради, підписаний заступником Міністра оборони України можна чітко розцінювати як наявність такого погодження від посадової особи Міністерства оборони України.

Разом з цим, у відзиві КЕВ м.Миколаїв просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності до вимог Заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах Міністерства оборони України до КЕВ м.Миколаїв та Товариства з обмеженою відповідальністю Нива про визнання недійсним на майбутнє Договору №540/6 про спільний обробіток землі від 06.07.2016 та повернення земельної ділянки, та відмовити в позові.

21.04.2021 року представники в судове засідання не з`явилися, суд ухвалою занесеною до протоколу судового засідання продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 24.05.2021 о 14 год. 00 хв.

22.04.2021 від відповідача-1 КЕВ м.Миколаїв на адресу суду надійшло клопотання про продовження строків №2012 від 21.04.2021 (вх. №6096/21), в якому просить визнати поважними причини пропуску строку на подання відзиву на позов та продовжити встановлений судом процесуальний строк на подання відповідачем відзиву на позов до 20.04.2021 року.

06.05.2021 від Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері надійшло клопотання №5-4-526вих-21 від 05.05.2021 (вх. №6862/21), в якому прокуратура просить у зв`язку зі зміною назви вважати надані Військовою прокуратурою Миколаївського гарнізону докази допустимими та такими, що належать Миколаївській спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері та розглядати справу за участю останньої.

24.05.2021 від Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері надійшла відповідь на відзив КЕВ м.Миколаїв №5-4-673вих-21 від 22.05.2021 (вх. №7744/21), в яких викладено доводи на заперечення відповідача-1 КЕВ м.Миколаїв та зазначено, що незважаючи на протиправні дії КЕВ м.Миколаїв щодо укладання договору спільного обробітку землі, без належних на те підстав, Міністерство оборони України, як центральний орган виконавчої влади і військового управління, тривалий час не вживало дієвих заходів щодо захисту інтересів держави.

Прокуратура вказує, що зважаючи на той факт, що починаючи з 18.01.2021 (дата листа військової прокуратури Миколаївського гарнізону за вих.№5-2-137вих21) до 13.03.2021 (дата пред`явлення позовної заяви), ані Міністерство оборони України, ані КЕВ м.Миколаїв не зверталися до суду із позовною заявою, Військова прокуратура Миколаївського гарнізону на підставі ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону України Про прокуратуру, з метою захисту порушених інтересів держави, звернулася до суду із відповідною позовною заявою.

Щодо твердження КЕВ м.Миколаїв про сплив строків позовної давності, прокуратура вважає, строк звернення прокурора з вказаним позовом не порушений, з огляду на таке.

Посилаючись на ст. 256, ч. 1 ст. 261 ЦК України прокуратура зазначає, що визначальним під час вирішення цього спору є обізнаність позивача Міністерство оборони України, (як органу державної влади, що здійснює повноваження з розпорядження землями оборони) не лише про наявність оспорюваного Договору, а саме про порушення своїх прав внаслідок його укладення. Обґрунтованість такого висновку підтверджено правовими позиціями, що містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 30.05.2018 у справі №367/2271/15-ц, від 30.05.2018 у справі №368/1158/16-ц, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13 та Верховного Суду України від 10.09.2020 у справі №923/197/18, від 01.10.2020 у справі №912/1672/18.

Про порушення вимог законодавства під час укладення оспорюваного Договору, Miністерство оборони України дізналося з листа Військової прокуратури Миколаївського гарнізону від 18.01.2021 за вих.№5-2-137вих21. Тобто, саме з цієї дати має починаючи перебіг строків позовної давності. Окрім того, відповідачем до відзиву на позовну заяву додано рішення Голови Веселинівської районної ради №30 від 09.06.2016 про погодження військовій частині НОМЕР_1 та КЕВ м.Миколаїв надання дозволу суб`єктам господарської діяльності, у т.ч. Товариству з обмеженою відповідальністю Нива, на вирощування сільськогосподарських культур на землях, що розташовані на території полігону КиєвоОлександрівський, що знаходиться на території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області. Водночас, вказане рішення винесене із перевищенням повноважень органу місцевого самоврядування. Прокуратура вважає, що пред`явлений в інтересах держави позов повністю відповідає вимогам законодавства та ґрунтується на відповідних доказах, у зв`язку з чим, підтримує позовну заяву у повному обсязі.

Ухвалою занесеною до протоколу судового засідання від 24.05.2021 року суд оголосив перерву до 15.06.2021 року о 10 год. 30 хв.

03.06.2021 від відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю Нива до суду надійшли заперечення б/н від 03.06.2021 (вх. №8479/21), в яких відповідач виклав письмові заперечення на відповідь на відзив КЕВ м.Миколаїв та вважає, що позовні вимоги прокурора не підлягають задоволенню з огляду на те, що прокурор не має підстав для представництва інтересів держави в суді у даному випадку, пропустив строк позовної давності, і сам позов є непоґрунтований та недоведений. Посилаючись на ст. 167 ГПК України ТОВ Нива просить суд прийняти вказані заперечення та врахувати їх при ухваленні рішення, відмовити в задоволенні позову повністю.

15.06.2021 від представника відповідача-2 ТОВ Нива на електронну адресу суду надійшла заява б/н від 15.06.2021 (вх. №9076/21), в якій просить суд провести підготовче судове засідання, призначене на 10:30 15.06.2021 за його відсутності.

15.06.2021 року судове засідання не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді.

Ухвалою від 16.07.2021 року суд призначив підготовче судове засідання на 22.07.2021 року о 10 год. 15 хв.

19.07.2021 на електронну адресу господарського суду від представника позивача надійшла заява б/н від 16.07.2021 (вх. №10991/21) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, призначеному на 22.07.2021 о 10 год. 15 хв.

Ухвалою суду від 20.07.2021 задоволено заяву представника Міністерства оборони України про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі №915/320/21.

22.07.2021 у підготовчому судовому засіданні судом оголошено перерву до 17.08.2021 року об 11 год. 15 хв.

04.08.2021 на електронну адресу господарського суду від представника позивача надійшла заява б/н від 03.08.2021 (вх. №11915/21) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, призначеному на 17.08.2021 об 11 год. 15 хв.

Ухвалою суду від 16.06.2021 року задоволено заяву представника Міністерства оборони України про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі № 915/320/21.

17.08.2021 від Міністерства оборони України на електронну адресу суду надійшли пояснення б/н від 17.08.2021 (вх. №12497/21), в яких посилаючись на норми чинного законодавства позивач зазначає, що нормативно-правовим актом, що деталізує правовий титул земель оборони, є Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, а також Керівництво з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затверджені наказом Mіністра оборони України №483 від 22.12.1997. У контексті вирощування та виробництва сільськогосподарської продукції звичайно йдеться про здійснення такої господарської діяльності на значних за площею земельних ділянках земельних ділянках військових полігонів. Так, на виконання окремого доручення Міністра оборони України №17773/з від 22.09.2015 щодо здійснення військовими частинами, зареєстрованими як суб`єкти господарської діяльності у Збройних Силах України, господарської діяльності з вирощування зернових/технічних культур на землях оборони КЕВ м.Миколаїв було укладено ряд договорів спільного обробітку землі з вирощування сільськогосподарської продукції на землях Широколанівського та Києво-Олександрівського полігонів, зокрема, Договір №540/6 про спільний обробіток землі від 06.07.2016 з Товариством з обмеженою відповідальністю Нива. Земельна ділянка площею 177,58 га, залучена сторонами до спільної обробки за умовами спірного Договору №540/6 від 06.07.2016, у складі сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 4821785000:06:000:0002 загальною площею 6977,5 га відноситься до земель державної власності категорії землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що згідно Державного акту на право користування землею серії Б №062408 від 1978 року надані в постійне користування військовій частині НОМЕР_2 для розміщення військових потреб (Києво-Олександрівський полігон). При цьому, рішення Веселинівської районної ради від 09.06.2016 №30, що діяла в порядку ч.2 ст.43 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та відповідно ст.4 Закону України Про використання земель оборони погоджено КЕВ м.Миколаїв надання дозволу фізичним та юридичним особам (зокрема, ТОВ Нива) на вирощування сільськогосподарських культур на землях, розташованих на території полігону Києво-Олександрівський, що знаходиться на території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області. Листом від 09.06.2016 за №865_01_02_07 Веселинівська районна державна адміністрація Миколаївської області також висловила своє погодження щодо вирощування сільськогосподарських культур на землях Києво-Олександрівського полігону, у тому числі ТОВ Нива. Наведені КЕВ м.Миколаїв у відзиві на позов доводи щодо обізнаності Міністерства оборони України про укладення договорів про спільний обробіток землі, зокрема спірного, та їх погодження міністерством визнаються та підтримуються. Міністерством оборони України не заперечується дійсність спірного Договору №540/6 про спільний обробіток землі від 06.07.2016, укладеного між КЕВ м.Миколаїв та ТОВ Нива.

У судовому засіданні 17.08.2021 року судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 07.10.2021 року об 11 год. 00 хв.

25.08.2021 на електронну адресу господарського суду від представника позивача надійшла заява б/н від 25.08.2021 (вх. №12837/21) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, призначеному на 07.10.2021 року о 11 год. 00 хв.

06.10.2021 від представника відповідача-2 на електронну адресу суду надійшла заява б/н від 04.10.2021 (вх. №15065/21), в якій просить суд відкласти розгляд справи, призначений 07.10.2021 о 11 год. 00 хв. у зв`язку перебуванням на амбулаторному лікуванні та неможливості прибуття в судове засідання.

07.10.2021 судове засідання не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді.

Ухвалою від 26.11.2021 року суд призначив судове засідання на 20.12.2021 року о 15 год. 00 хв.

26.11.2021 на електронну адресу господарського суду від представника позивача надійшла заява б/н від 26.11.2021 (вх. №17842/21) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, призначеному на 20.12.2021 о 15 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 06.12.2021 року задоволено заяву представника Міністерства оборони України про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі №915/320/21.

17.12.2021 від представника відповідача-2 до суду надійшли пояснення б/н від 16.12.2021 (вх. №19067/21), в яких просить долучити до матеріалів справи наведені пояснення та врахувати їх при розгляді справи по суті; застосувати строк позовної давності до позовних вимог прокурора; відмовити у задоволенні позову прокурора в повному обсязі.

Так, представник відповідача-2 у своїх поясненнях зазначає, що прокурором не наведено належних форм діючого законодавства, які нібито порушені та не доведено факту спричинення спричинення спірним договором шкоди інтересам держави, не обґрунтовано належним чином необхідність втручання органів прокуратури у господарську діяльність суб`єктів господарювання.

Також, представник відповідача-2 у своїх поясненнях зазначає, що прокурором не зазначено конкретної та належної норми діючого законодавства яка порушена спірним договором. Частиною 2 статті 3 Закону України Про управління об`єктами державної власності №185-V від 21.09.2009 (далі Закон №185-V) встановлено, що дія цього Закону не поширюється на управління об`єктами власності Українського народу, визначеним частиною першою статті 13 Конституції України. З преамбули Постанови Кабінету Міністрів України №296 від 11.04.2012 Про затвердження Порядку укладання державними підприємствами , установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном вбачається, що вона прийнята на виконання підпункту л пункту 18 частини другої статті 5 Закону №185-V, отже дія наведеної постанови не може поширюватися на об`єкти виключені зі сфери дії Закону №185-V. Оскільки спірний Договір стосується спільного обробітку землі, на порядок управління якою не поширюється дія Закону №185-V та Постанови КМУ №296, то посилання прокурора на порушення цих нормативних актів при укладанні спірного Договору є неспроможними, адже вони не регулюють виниклі правовідносини. З аналізу положень Земельного кодексу України та постанов КМУ, вбачається що пункти 39 та 40 Положення, на які прокурор посилається у позові, як на норми законодавства, що нібито були порушені спірним договором, встановлюють вимоги до передачі земель у тимчасове користування, а саме договір оренди землі. Тому, посилання прокурора на відсутність погоджень, передбачених п. 39, 40 Положення, як на підставу визнання спірного договору недійсним, є помилковим, необґрунтованим та таким, що не відповідає діючому законодавству, оскільки на теперішній час жодний нормативний документ не вимагає таких погоджень для укладення договорів про спільний обробіток землі. Внаслідок помилкового тлумачення змісту спірного договору та неправильного застосування законодавчих актів, прокурор помилково вважає що відбулась передача земель позивача у користування ТОВ Нива та прокурором не надано жодних доказів вибуття земельної ділянки із користування КЕВ м.Миколаєва та передачі земельної ділянки полігону у користування ТОВ Нива

Представник відповідача-2 у своїх поясненнях зазначає, що лист направлений прокурором до Міністерства Оборони України від 05.01.2021 року №5-2-2вих21 містить надумані порушення та посилання на нормативні акти, які регулюють інші правовідносини, а доводи наведені прокурором у направленому до Міністерства Оборони України листі від 18.01.2021 №5-2-137вих21 не свідчили про порушення діючого законодавства, а свідчили лише про неправильне тлумачення прокурором норм діючого законодавства та намагання застосувати до виниклих правовідносин нормативні акти, які їх не регулюють.

17.12.2021 від представника відповідача-2 на електронну адресу суду надійшла заява б/н від 16.12.2021 (вх. №19068/21), в якій просить суд відкласти розгляд справи, призначений на 20.12.2021 о 15 год. 00 хв. у зв`язку перебуванням на амбулаторному лікуванні та неможливості прибуття в судове засідання.

Ухвалою суду занесеною до протоколу судового засідання від 20.12.2021 суд відклав розгляд справи на 10.02.2022 о 15 год. 00 хв.

26.01.2022 на електронну адресу суду від представника позивача надійшла заява б/н від 26.01.2022 (вх. №1204/22) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, призначеному на 10.02.2022 о 15 год. 00 хв.

08.02.2022 від представника відповідача-2 на електронну адресу суду надійшла заява б/н від 08.02.2022 (вх. №2006/22), в якій просить суд відкласти розгляд справи, призначений на 10.02.2022 о 15 год. 00 хв. у зв`язку перебуванням на амбулаторному лікуванні та неможливості прибуття в судове засідання.

09.02.2022 від представника відповідача-2 на електронну адресу суду надійшла заява б/н від 08.02.2022 (вх. №2055/22), в якій просить суд надати можливість ознайомитись з матеріалами справи.

09.02.2022 від представника відповідача-2 до суду надійшла заява б/н (вх. №2056/22), в якій просить суд долучити до матеріалів справи наступні документи:

- копію адвокатського запиту №1-4/21 від 17.11.2021;

- копію експрес-накладної та копію квитанції про сплату доставки адвокатського запиту до Міністерства оборони України від 18.11.2021;

- копію листа т.в.о. начальника Центрального управління інженерноінфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України А.Берназ №370/2/11611 від 03.12.2021;

- копію резолюції заступника Міністра оборони України І.Халімон №15581/з/5-2020 від 01.07.2021;

- копію резолюції Міністра Оборони України А.Таран №15581/з/5-2020 від 30.06.2021;

- копію листа головнокомандувача Збройних Сил України Р.Хомчака на ім`я Міністра оборони України А.Таран від 29.06.2021 №15581/з/5-2020;

- копію розрахунку прогнозованих збитків;

- копію листа заступника Міністра оборони України І.Халімон на ім`я Міністра оборони України А.Тарана від 07.07.2021 №15581/з/б-2020;

- копію конверту від 15.12.2021(№370/2/11611).

Ухвалою суду від 10.02.2022 заяву представника Міністерства оборони України про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі №915/320/21 задоволено.

Ухвалою від 10.02.2022 занесеною до протоколу судового засідання суд відклав розгляд справи на 15.03.2022 о 15 год. 00 хв.

15.03.2022 судове засідання не відбулося у зв`язку з обставинами, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду в умовах військової агресії Російської Федерації проти України.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 24.02.2022, який неодноразово було продовжено, шляхом затвердження Верховною Радою України відповідних Указів Президента України про продовження строку дії воєнного стану.

Відповідно до положень частини 7 статті 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів, враховуючи, зокрема, неможливість Господарським судом Миколаївської області здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Голова Верховного Суду розпорядженням від 22.03.2022 №12/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ на Господарський суд Одеської області.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25.07.2022 №41 з 26 липня 2022 року відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області. Господарському суду Одеської області вказано забезпечити розгляд справ (проваджень), які до 25 липня 2022 року включно надійшли на розгляд цього суду відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 22 березня 2022 року №12/0/9-22.

В умовах воєнного стану, введеного в Україні 24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, суд повинен забезпечити безпеку учасників судового провадження та запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист і визначених законом процесуальних прав.

Ухвалою суду від 11.09.2025 призначено розгляд справи на 22.09.2025 о 13:30, постановлено провести розгляд справи поза межами встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.

Ухвалою суду від 22.09.2025 задоволено усне клопотання прокурора про розгляд справи №915/320/21 у закритому судовому засіданні; розгляд справи №915/320/21 постановлено проводити у закритому судовому засіданні; відкладено розгляд справи на 09 жовтня 2025 року об 11:00.

09.10.2025 від представника відповідача-2 надійшло клопотання від 09.10.2025 (вх. №14265/25), в якому адвокат Петровський Д.О. просить надати йому можливість ознайомитись з матеріалами справи, в тому числі шляхом надання доступу до електронних матеріалів у системі Електронний суд та відкласти розгляд справи на іншу дату.

Ухвалою суду від 09.10.2025, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи по суті на 27 жовтня 2025 року о 12:00.

У судове засідання 27.10.2025 з`явились прокурор та представники відповідачів, яких суд заслухав.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином (доставлено ухвалу суду від 09.10.2025 в кабінет електронного суду).

В судовому засіданні прокурор підтримав позовні вимоги, просить задовольнити позов у повному обсязі.

Присутні в судовому засіданні представники відповідачів заперечили проти позову та просять відмовити в його задоволенні.

На підставі норм ст. 233 ГПК України, в судовому засіданні 27.10.2025 судом оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду.

Щодо строку розгляду справи суд зазначає наступне.

Згідно з приписами ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Розгляд справи здійснено поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

04.11.2014 за Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаїв на праві постійного користування оформлено земельну ділянку площею 6977,5000 га, яка розташована за адресою: Миколаївська обл., Веселинівський р-н, Ставківська сільська рада, як землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із присвоєнням кадастрового номеру 4821785000:06:000:0002. Форма власності державна. Зазначене підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4801154452014 від 25.11.2014.

06.07.2016 між Квартирно-експлуатаційним відділом м.Миколаїв (Сторона-1, відповідач-1 у справі) та ТОВ Нива (Сторона-2, відповідач-2 у справі) укладено Договір №540/6 про спільний обробіток землі (надалі Договір), відповідно до якого з метою відпрацювання співпраці з підприємствами і залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності та життєдіяльності КЕВ м.Миколаїв, сторони за цим Договором домовилися про спільну діяльність і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані Стороні-1 в безстрокове користування та можливостей Сторони-2 спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація (п.1.1. Договору).

У відповідності до п. 3.1 Договору сторони узгодили, що Сторона-1 за цим Договором зобов`язається залучити до спільної обробки, що буде проводитися разом зі Стороною-2 земельні ділянки, що надані Стороні-1 в безстрокове користування, площею 177,58 га, терміном на 2 сільськогосподарських років тобто до 31.12.2017 року.

Відповідно п. 6.1 Договору внесок Сторони-1 вартість права обробки земельних ділянок загальною площею 177,58 га, згідно до Акту обміру земельної ділянки, який є невід`ємною частиною Договору, а також ділова репутація та ділові зв`язки та складає 186459,00 грн.

Згідно п. 8.1 Договору прибуток, що отримується сторонами від спільної обробки землі, підлягає розподілу пропорційно понесеним фактичним затратам на вирощування сільськогосподарської продукції, при цьому Сторона-1 в будь якому випадку повинна отримати прибуток у розмірі не менше частки та внеску, визначеними у статті 6 цього Договору.

У відповідності до п. 8.2 Договору сторони дійшли згоди, в разі необхідності, тримати під паром не більше 20% земельної ділянки, як цього вимагає технологічний процес сільськогосподарського виробництва, проте дана домовленість не змінює умови виконання сторонами пунктів 8.1 та 8.4 даного Договору.

Фактичний розподіл прибутку здійснюється шляхом перерахування відповідної частки прибутку Стороні-1 та утримання відповідної частки прибутку Стороною-2 (п.8.3 Договору).

Відповідно до п. 8.4 Договору, сторони погодились, що Сторона-2 має право перераховувати Стороні-1 щомісячно у рівних долях у строк до 01 червня поточного сільськогосподарського року грошові кошти на загальну суму, що дорівнює розміру внеску Сторони-1 як достроково розподілений прибуток від спільної діяльності у сільськогосподарському році. В такому разі, Сторона-2 самостійно на свій розсуд розпоряджається зібраним врожаєм, отриманим від результату діяльності. Кінцеві терміни етапів дострокового розподілу прибутку може змінюватися сторонами за взаємною згодою, але не перевищувати тримісячного терміну від дати зазначеної в Договорі. Сплата усіх видів податків та зборів, що належать при здійснені такого виду діяльності здійснюється Стороною-2 в порядку та у межах, передбаченому чинним законодавством та сутністю підприємства (фізичної особи-підприємця), окрім тих видів податків та зборів, які, згідно законодавства, покладаються виключно на Сторону-1.

Пунктом 12.2. Договору сторони погодили, що договір укладений строком на 2 сільськогосподарськи роки, тобто до 31.12.2017 з обов`язковим щорічним узгодженням (індексацією) ціни внесків сторін за договором на кожний наступний сільськогосподарський рік впродовж строку дії договору.

Додатками до вказаного вище договору визначено схему земельних ділянок, акт обміру земель, бланки звітів, акт звірки розрахунків, список водіїв, які залучаються до спільної обробки земель (п. 13.1-13.5 Договору).

Вказаний договір підписано сторонами та скріплено їх печатками, а також погоджено Командиром військової частини НОМЕР_1 та сільським головою.

В подальшому, до Договору №540/6 про спільний обробіток землі від 06.07.2016 було укладено Додаткову угоду №1 від 12.08.2016, Додаткову угоду №2 від 07.04.2017 та Додаткову угоду №3 від 21.03.2018, згідно умов, яких строк дії Договору продовжено до 31.12.2025 та збільшено вартість ділової репутації та ділових зав`язків до 406658.20 грн. Також сторони виклали п. 8.4. розділу 8 договору у новій редакції.

Всі наведені додаткові угоди підписані сторонами без заперечень та зауважень, та скріплені печатками сторін.

Звертаючись до суду з позовом, прокурор, зокрема, зазначив, що КЕВ м.Миколаєва укладено Договір №540/6 від 06.07.2016 з порушенням вимог діючого законодавства щодо укладення договорів спільної діяльності, порядку передачі земель оборони у користування, без погодження уповноваженими на це суб`єктами владних повноважень.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як вже встановлено судом, 06.07.2016 між Квартирно-експлуатаційним відділом м.Миколаїв (Сторона-1, відповідач-1 у справі) та ТОВ Нива (Сторона-2, відповідач-2 у справі) укладено Договір №540/6 про спільний обробіток землі, а в подальшому, до Договору №540/6 про спільний обробіток землі від 06.07.2016 було укладено Додаткову угоду №1 від 12.08.2016, Додаткову угоду №2 від 07.04.2017 та Додаткову угоду №3 від 21.03.2018.

Крім того, у матеріалах справи наявне рішення Веселинівської районної ради Миколаївської області від 09.06.2016 року №30 щодо погодження військовій частині НОМЕР_1 та КЕВ м.Миколаєва надання дозволу фізичним та юридичним особам, зокрема ТОВ Нива на вирощування сільськогосподарських культур на землях, розташованих на території полігону Києво-Олександрівський, що знаходиться на території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

Також, 09.06.2016 Веселинівська районна державна адміністрація Миколаївської області на лист КЕВ м. Миколаїв від 03.06.2016, надала погодження щодо вирощування сільськогосподарських культур на вказаних вище землях.

12.09.2016 року за вих. №303/22/2/268 Південно-Східне територіальне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України на адресу відповідача-1 було надіслано листа, яким Південно-Східним ТКЕУ не заперечувалося щодо укладення КЕВ м. Миколаїв договорів, предметом яких є надання послуг з вирощування зернових та технічних культур на землях військових полігонів, з рекомендацією вартість наданих послуг за цінами, не нижче ринкових не менше 1850 грн. за 1 га; та повернуто оригінали договорів та додаткових угод до них, які було направлено КЕВ м. Миколаїв листом від 08.08.2016 року за вих. №2289.

01.09.2016 КЕВ м. Миколаїв також повідомило Південно-Східне територіальне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України листом №2505 про приведення ціни низки договорів, укладених між відповідачем-1 та суб`єктами господарської діяльності, до ринкових, а саме 1850 грн за 1 га.

Рішенням адміністративного департаменту Міністерства Оборони України від 19.03.2016, оформленого протоколом, було вирішено збільшити вартість внеску військової частини за договорами спільного обробітку землі.

Разом з тим, матеріали справи містять низку внутрішніх листів як КЕУ Збройних сил України, так і відповідальних осіб Міністерства оборони України щодо організації роботи по надходженню коштів на спеціальні рахунки Міністерства оборони України, раціонального використання земель Міністерства оборони України, тощо; Методичні рекомендації щодо укладання договорів спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оборони України, затверджені Заступником Міністра оборони України у 2016 року.

15.08.2016 Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв Південно-Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України листом №2352 повідомило Першого заступника військового прокурора Південного регіону України про те, що КЕВ м. Миколаїв 06.07.2016 та 29.07.2016 було дійсно укладено договори про спільний обробіток землі з суб`єктами господарювання на підставі ст. 4 Закону України Про використання земель оборони та Протоколу наради заступника Міністра оборони України з власниками фермерських господарств від 17.03.2016.

18.01.2021 Військовою прокуратурою Миколаївського гарнізону на адресу Міністерства оборони України було направлено відповідні листи, в яких прокурор, просив Міністерство повідомити прокуратуру про те, чи вживалися Міністерством заходи щодо захисту порушених інтересів держави.

У відповідь на вказаний вище лист, Міністерство оборони України листом від 12.02.2021 вих. №370/2/1454 повідомило прокуратуру про те, що відповідно до рішень, прийнятих Міноборони у 2016 році, КЕВ організовано укладення договорів з вирощування сільськогосподарських культур на конкурсних засадах, при цьому, умовами таких договорів передача земельних ділянок та припинення права постійного користування не передбачено.

На час надання відповіді, зобов`язання за договорами про спільний обробіток виконуються належним чином.

Разом з тим, Міністерство зазначило, що Збройні Сили України заінтересовані у укладенні договорів вирощування сільськогосподарських культур, оскільки це зменшує ризик самовільного зайняття земельних ділянок сторонніми особами, надає можливість ефективного використання земель оборони та забезпечення надходження коштів до спеціального фонду Міноборони з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ.

Відтак, Міністерство зазначило, що підстав та доцільності припинення договірних відносин з наведеними у листі суб`єктами господарювання не вбачається, та з огляду на відсутність порушених інтересів Міноборони заходи претензійної та позовної роботи не вживалися.

Предметом спору у даній справі є встановлення наявності або відсутності підстав для визнання недійсним договору від 06.07.2016 року №540/6, укладеного між Квартирно-експлуатаційним відділом м.Миколаїв та ТОВ Нива про спільний обробіток землі, та припинення його дії на майбутнє з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Згідно до ч. 1 ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Відповідно до ч. 2 ст. 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

На підставі загального аналізу глави 77 ЦК України (спільна діяльність) та умов договору, укладеного між сторонами у справі, суд встановив, що за своєю правовою природою вчинений правочин підпадає під ознаки договору про спільну діяльність.

На відміну від будь-яких інших зобов`язань, в яких інтереси сторін є протилежними і відбувається перехід майна (права на майно) або результату роботи (послуги) від однієї сторони до іншої, при цьому, одна сторона має на меті продати (передати в користування) майно (результат роботи, послуги) та отримати за це певну грошову суму, а інша - набути майно (право на майно), отримати результат роботи, послугу тощо, в правовідносинах спільної діяльності взаємні права і обов`язки сторін опосередковані необхідністю досягнення загальної мети, тобто сторони мають загальний інтерес.

Як зазначено судом та вбачається з умов спірного Договору про спільний обробіток землі, цей договір містить всі ознаки спільної діяльності.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до положень ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У відповідності до вимог ст. 13 ЗК України, ст. 9, 14 Закону України Про Збройні Сили України землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, зокрема земельних ділянок, відносяться до повноважень Кабінету Miністрів України.

У відповідності до ч. 1, 4 ст. 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військовонавчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

На розвиток наведеної норми ЗК України прийнято Закон України Про використання земель оборони, ст. 2 якого встановлено, що військові частини та установи зобов`язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України Про використання земель оборони визначено, військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Статтею 117 Конституції України та статтею 49 Закону Про Кабінет Міністрів України встановлено, що Уряд в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання; акти Кабінету Міністрів України підписує Прем`єр-міністр України.

Таким чином, прийняття актів Кабінету Міністрів України, внесення до них змін, відновлення їх дії тощо відноситься до виключної компетенції уряду.

Отже, порядок надання військовими частинами дозволів фізичним і юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби та заготівлі сіна на землях оборони, наданих військовим частинам у постійне користування стосується обов`язків Кабінету Міністрів України.

На час укладання спірного договору, Кабінетом Міністрів України не визначений порядок використання земель оборони в господарських цілях.

У Рішенні від 12.02.2002 №3 рп/2002 Конституційний Суд України зазначив, що для реалізації закріпленого в Конституції України права власності потрібні галузеві закони, які встановлюють конкретні норми використання власником належного йому майна з урахуванням інтересів усіх суб`єктів правовідносин (абз.4 пп.3.1 п.3 мотивувальної частини рішення).

Окрім того, в Рішенні Конституційного Суду України від 11.11.2008 №25-рп/2008 (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини) зазначено, що правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном (землею) визначаються законом.

Збройні Сили України перебувають у підпорядкуванні Міністерства оборони України, яке згідно ст.10 Закону України Про Збройні Сили України забезпечує їх життєдіяльність, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.

Згідно п.п. 1, 2 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №671 від 26.11.2014 (надалі Положення), Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва.

Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба.

Міноборони у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до п.п. 3-5 п. 5 Положення, Міноборони з метою організації своєї діяльності, зокрема: організовує плановофінансову роботу в апараті Міноборони, на підприємствах, в установах і організаціях, які належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку; забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів, державних фінансових і матеріальних ресурсів, усунення недоліків і порушень, виявлених органами державного фінансового контролю та правоохоронними органами; здійснює в межах повноважень, передбачених законом, контроль за цільовим використанням державних коштів, які передбачено для реалізації проектів, виконання програм, зокрема міжнародних.

Враховуючи, що відповідно до ст. 4 Закону України Про використання земель оборони порядок надання військовими частинами дозволів фізичним і юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби та заготівлі сіна на землях, наданих їм у постійне користування, має бути визначений Кабінетом Міністрів України, суд вважає, що саме на Кабінет Міністрів України як на вищий орган виконавчої влади Конституцією та законами України покладено повноваження, зокрема, стосовно підзаконного регулювання порядку використання земель оборони, тому заміна такого порядку нормативними документами Міністерства оборони України не може вважати належним врегулюванням даних правовідносин.

Вказаний висновок суду ґрунтується, у тому числі, на правовій позиції Верховного Суду, сформульованій у постанові від 21.07.2020 у справі №815/1784/18, відповідно до якої для цілей одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності військові частини вправі здійснювати господарську діяльність, у тому числі шляхом укладення з фізичними та юридичними особами відповідних договорів з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, наданих військовим частинам у постійне користування. При цьому порядок укладення таких договорів і надання дозволів фізичним та юридичним особам на використання земель оборони у сільськогосподарських цілях має визначатися Кабінетом Міністрів України. Отже, залучення уряду до розгляду справи зумовлено тим, що на Кабінет Міністрів України як на вищий орган виконавчої влади Конституцією та законами України покладено повноваження, зокрема, стосовно підзаконного регулювання порядку використання земель оборони, тож, відповідно, рішення у цій справі стосується обов`язків уряду щодо здійснення такого регулювання.

Отже, чинним на момент укладення спірного договору законодавством було передбачено, що військові частини мають, за наявності погодження відповідного органу, уповноваженого від імені держави на розпорядження цією землею, право надавати дозвіл фізичним та юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, що належать до категорії земель оборони. Між тим відсутність порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, унеможливлювала реалізацію такого права.

Зазначена позиція цілком узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, відповідно до якої постійний користувач земельної ділянки не наділений повноваженнями надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений виключно відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Подібні правові висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №915/166/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 21.06.2019 у справі №910/22880/17, від 06.11.2019 у справі №916/1424/18, від 01.10.2020 у справі №910/21935/17, від 07.07.2021 у справі №903/601/20, від 03.11.2021 у справі №918/1226/20, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 29.09.2022 у справі №918/351/21(918/672/21), від 21.03.2023 у справі №917/1550/21, а також у постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.09.2024 у справі №916/1719/22.

Отже, у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, а земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній власності, позаяк особа, якій земельну ділянку надано у постійне користування із земель державної власності, наділяється лише правомочностями володіння і користування нею, а право розпорядження виключно компетенція власника.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2024 у справі №905/20/23.

Крім того, згідно з даними витягу з Державного земельного кадастру, копія якого містяться в матеріалах справи, органом уповноваженим розпоряджатися земельними ділянками державної форми власності (вид використанняJ.15.01; документ, що посвідчує право-державний акт серії Б №062408 від 1978р.) площею 6977,5 га (кадастровий номер 4821785000:06:000:0002) є Миколаївська обласна державна адміністрація. Отже, саме із зазначеним органом виконавчої влади мало бути погоджено надання дозволу фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури на землях державної власності, переданим у постійне користування військовій частині згідно з Державним актом серії Б №062408 від 1978 року.

Отже, відповідно до оспорюваного договору КЕВ м. Миколаїв фактично передав ТОВ Нива земельну ділянку, що відноситься до земель оборони, без рішення (погодження) відповідних посадових осіб Міністерства оборони України та органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади суд дійшов висновку щодо неправомірності укладення КЕВ міста Миколаїв з ТОВ Нива договору про спільний обробіток землі №540/6 від 06.07.2016.

Щодо позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з положеннями наведеної норми у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатись про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

У постанові Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №922/3120/19 наголошено, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

При цьому перебіг позовної давності у справах за позовами, заявленими прокурором в інтересах держави в особі її органів, починається від дня коли про порушене право довідався або міг довідатися саме такий державний орган, а не прокурор, який звернувся з позовом до суду. Зазначена правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду, на які посилаються скаржники у касаційний скаргах, зокрема, від 05.03.2019 у справі №908/1409/17, від 22.05.2018 у справі №922/1084/17, від 24.01.2018 у справі №914/801/17, від 19.06.2018 у справі №922/2756/17 та постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі №3-23гс14, від 23.12.2014 у справі №3-194гс14, від 23.03.2015 у справі №3-21гс15, від 01.07.2015 у справі №6-178цс15.

Початок обліку позовної давності у справах за позовами прокурора з моменту, коли відповідний орган, в інтересах держави в особі якого прокурор звертається до суду свідчить про те, що зазначені норми закону щодо позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушені, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що спірний договір укладений 06.07.2016 року та про його укладення Міністерство оборони України знало як до його підписання (умови укладання спірного договору обговорювались на нараді заступника Міністра оборони України, що відбулась 17.03.2016), так і одразу після укладення договору та у будь якому випадку протягом 2016 року.

Крім того, про укладення спірного договору з 2016 року знала й військова прокуратура. В матеріалах справи наявний лист КЕВ м. Миколаїв від 15.08.2016 №2352 про повідомлення військову прокуратуру про укладання 06.07.2016 року договорів про спільний обробіток земель загальновійськового полігону. А тому прокурор мав можливість у встановленому законом порядку перевірити законність вчинених правочинів, у тому числі спірного договору про спільний обробіток землі №540/6 від 06.07.2016 та, у разі встановлення на це законних підстав звернутися з відповідним позовом до суду в межах строку позовної давності.

Військова прокуратура Миколаївського гарнізону у січні 2021 року формально, направила до Міністерства оборони листа від 18.01.2021 за №5-2/вих-21, в якому повідомила Міністерство оборони України, що при укладанні КЕВ м. Миколаїв договору №540/6 від 06.07.2016, порушені вимоги діючого законодавства.

Проте, Міністерство оборони України, під час розгляду справи, наполягало на тому, що як до отримання листа прокуратури, так і після такого отримання, знало про укладення спірного договору, знало його суть, але ні під час його укладання, ні наразі не вбачає порушень спірною угодою нормативних актів, зазначених прокурором.

Постановою Верховного суду від 07.06.2022 у аналогічній справі №915/317/21 вказано, що колегія суддів Касаційного Господарського суду вважає, що вказані оскаржені висновки судів попередніх інстанцій (що до початку перебігу строків позовної давності від часу отримання Міністерством оборони листа від 18.01.2021 за №5-2-136вих21, в якому прокуратура повідомила Міністерство оборони України, що при укладанні КЕВ м. Миколаїв договору №542/8 від 06.07.2016, на думку прокурора, порушені вимоги діючого законодавства.) є передчасними та такими, що зроблені без установлення усіх необхідних обставин справи.

Також, п. 38, 39, 39.1 постанови Верховного Суду від 07.06.2022 у вказаній справі зазначено, що:

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 11.05.2016 у справі №910/3723/14 (в подальшому неодноразово підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10.05.2018 у справі №914/1708/17, від 22.05.2018 у справі №922/1084/17 та від 19.11.2019 у справі №910/16827/17) держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за діяльність її органів, прийняття нормативноправових актів не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства.

Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №372/1387/13 (висновок з неї застосували суди попередніх інстанцій) дійсно вказано про те, що закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

Але, зі змісту вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №372/1387/13 вбачається, що зроблений судом касаційної інстанції висновок був обумовлений тим, що позивачі (Київська ОДА, Обухівська РДА та ДІСГ в Київській області) про порушення інтересів держави (неправомірне розпорядження землями водного фонду), яке мало місце у 2003 році могли довідатися лише після того, як ДІСГ в Київській області як територіальний орган під час здійснення державного нагляду (контролю) в листопаді 2012 року виявив допущені виконавчим комітетом Козинської селищної ради порушення чинного законодавства при передачі у приватну власність громадянам земельних ділянок, які є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, тоді як Київська ОДА та Обухівська РДА згідно з наданими їм повноваженнями не мали можливості самостійно встановити зазначені обставини раніше.

Із оскаржуваних у справі №915/317/21 рішень вбачається, що застосовуючи вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду, суди попередніх інстанцій наведених особливостей справи №372/1387/13 не врахували і не з`ясувавши повноважень МОУ щодо можливості перевірки оспорюваного правочину на предмет його відповідності приписам чинного законодавства, передчасно виснували про те, що компетентний орган дізнався про порушення інтересів держави лише після отримання листа прокуратури і знати про такі порушення раніше ніяк не міг.

При цьому, суд враховує, що відповідно до п 14.7. Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 №448 Контроль за фінансово-господарською діяльністю квартирно-експлуатаційних органів ЗС України здійснюється контрольно-ревізійними органами МО України.

Так, відповідно до пункту 1 розділу 1 Положення про Головну контрольно-ревізійну інспекцію Міністерства оборони України, затверджене Наказом Міністерства оборони України №313 від 31.12.1993 (втратив чинність 16.04.2021 р. тобто діяло з 2016 року по 2021 рік включно) головна контрольно-ревізійна інспекція (ГКРІ) є органом МОУ, входить до апарату МОУ і має призначення здійснювати у межах своєї компетенції контроль за дотриманням чинного законодавства у Збройних Силах України.

Згідно з пунктом 2 розділу 1 головна контрольно-ревізійна інспекція підпорядковується безпосередньо Міністру оборони України, виконує його доручення і про результати перевірок доповідає йому особисто для прийняття відповідного рішення.

Розділом 2 Положення передбачено, що на головну контрольно-ревізійну інспекцію покладається:

1. Проведення планових перевірок додержання законності в адміністративно-господарській діяльності командирів та інших посадових осіб, виконання ними вимог чинного законодавства, Статутів Збройних Сил, наказів, директив Міністра оборони України, а також проведення вибіркових контрольних ревізій.

2. Проведення за дорученням Міністра оборони України перевірок фактів порушень чинного законодавства посадовими особами Збройних Сил.

3. Здійснення контролю за виконанням у Збройних Силах України законодавства про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей. Проведення перевірок з приводу порушень прав і свобод військовослужбовців та членів їх сімей і підготовка відповідних пропозицій Міністру оборони щодо поновлення порушених прав.

4. Проведення контрольних перевірок фактичного усунення раніше виявлених порушень вимог законів, військових статутів, наказів та директив Міністра оборони України.

5. Виконання доручень Міністра оборони з питань, які віднесені до компетенції інспекції.

6. Аналіз та узагальнення причин порушень законності і умов, що їм сприяють, внесення рекомендацій та пропозицій щодо їх усунення і запобігання в подальшому.

7. Організація і проведення контрольних перевірок і ревізій у військових формуваннях, де раніше працювали інші ревізійні структури Збройних Сил України.

8. Методичне керівництво контрольно-ревізійними органами Збройних Сил України.

9. Отримання, узагальнення та аналіз звітності контрольно-ревізійної роботи у Збройних Силах України, підготовка звітів до державних статистичних органів та відпрацювання пропозицій щодо удосконалення цієї роботи.

10. Організація і здійснення разом з Головним управлінням військової освіти Міністерства оборони України навчання інспекторського складу контрольно-ревізійних органів Збройних Сил України.

За змістом розділу 4 Положення робота інспекції організується на основі перспективних планів, які затверджуються Міністром оборони України на кожне півріччя. Головна контрольно-ревізійна інспекція, як правило, приймає до перевірки матеріали, що містять факти порушень законності посадовими особами центрального апарату Міністерства оборони України, видів Збройних Сил, керівним складом округів (оперативних командувань), об`єднань і з`єднань. Крім цього, можуть також прийматися матеріали перевірок, проведених раніше іншими органами військового управління, якщо об`єктивність їх висновків викликає сумнів.

Відповідно до вищенаведеного, МОУ через підконтрольну та підзвітну йому Головну контрольно-ревізійну інспекцію мало повноваження хоча б раз у півроку перевірити на відповідність діючому Законодавству діяльність КЕВ м. Миколаєва та таким чином мало можливість щодо можливості перевірки оспорюваного правочину договору №540/6 від 06.07.2016 на відповідність діючому Законодавству щонайпізніше у другій половині 2016 року.

Крім того, представником ТОВ Нива було подано адвокатський запит №1-4/21 від 17.11.2021 року до МОУ та отримано відповідь.

На вказаний адвокатський запит, Центральне управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України Міністерства оборони України листом №370/2/11611 від 03.12.2021 надіслало представнику відповідача-2 належним чином засвідчені копії листа Міністру оборони України від Головнокомандувача Збройних Сил України №15581/з/5-2020 та проект доповіді заступнику Міністра оборони України №15581/3/6-2020 від 07.07.2021.

Так, відповідно до листа Міністру оборони України від Головнокомандувача Збройних Сил України №15581/з/5-2020, останній не вбачає підстав припинення договірних відносин за шістьма договорами, у тому числі за спірним договором №540/6 від 06.07.2016, у зв`язку з чим відсутні підстави для підтримання позовних вимог прокурора в суді. Також в листі зазначається, що за проведеними розрахунками вбачається настання негативних наслідків у вигляді можливості стягнення позивачами з Міноборони коштів, що були отримані за договорами, у тому числі компенсації плати за землю загалом в розмірі понад 33033990,36 грн, у зв`язку з чим з метою захисту інтересів Міноборони пропонується відмовитись від позовних вимог прокуратури, у тому числі у даній справі, та не підтримувати позовні вимоги в подальшому, на що уповноважити представників Міністерства оборони України.

Крім того, згідно доданого листа від 08.08.2016 р. КЕВ м. Миколаїв до Міністерства оборони України у особі Південно-східного територіального КЕУ до МОУ було передано серед іншого копію оскарженого правочину з ТОВ Нива №540/6 від 06.07.2016 для його погодження.

Також, згідно доданого листа №2505 від 01.09.2016 КЕВ м. Миколаїв до Міністерства оборони України у особі Південно-східного територіального КЕУ до МОУ було доведено, що серед іншого для приведення оскарженого правочину №540/6 від 06.07.2016 у відповідність до ринкових цін, вказаних дорученням міністра оборони України №11268/з/2 від 21.06.2016 було укладено додаткову угоду від 12.08.2016.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивач у даній справі МОУ з 17.03.2016 знав та повинен був знати про будь-які порушення законодавства зі сторони КЕВ м. Миколаїв при укладанні оспорюваного правочину з ТОВ Нива №540/6 від 06.07.2016, що стали підставами цього позову, який підтримує прокурор.

Суд відзначає, що на лист КЕВ м. Миколаїв від 15.08.2016 листом №2352, яким Першого заступника військового прокурора Південного регіону України повідомлено про те, що КЕВ м. Миколаїв 06.07.2016 та 29.07.2016 було укладено договори про спільний обробіток землі з суб`єктами господарювання на підставі ст. 4 Закону України Про використання земель оборони та Протоколу наради заступника Міністра оборони України з власниками фермерських господарств від 17.03.2016.

Вказане свідчить про укладення спірного Договору з 2016 року, а тому прокурор мав можливість у встановленому законом порядку перевірити законність вчинених правочинів, у тому числі спірного Договору про спільний обробіток землі №540/6 від 06.07.2016.

Проте, органи прокуратури протягом 5 років не вчиняли будь-яких дій стосовно укладених КЕВ м. Миколаїв договорів про спільний обробіток землі, у тому числі спірного Договору №540/6 від 06.07.2016. Позов у цій справі пред`явлено у березні 2021. Позивачу було відомо про оспорюваний правочин з 17.03.2016, прокурору з серпня 2016.

Отже, у зв`язку зі спливом позовної давності, про який заявлено ТОВ Нива та КЕВ м. Миколаїв, подана прокурором у рамках провадження у даній справі позовна заява про визнання договору недійсним задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Згідно зі ст. 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Посилання позивача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на відмову у позові сплачений за його подачу судовий збір покладається на прокуратуру.

Керуючись ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити повністю в задоволенні позову.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення суду підписано 28.11.2025 (з урахуванням умов воєнного стану).

СуддяВ.С. Адаховська