Рішення № 132179122, 26.11.2025, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2025 р. м. УжгородСправа № 907/782/25

Господарський суд Закарпатської області у складі: головуючого - судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Далекорій Б.В, розглянувши в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП», код ЄДРПОУ - 39153507, місцезнаходження - 03022, місто Київ, вулиця Васильківська, будинок 34,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРСПЕКТИВА КТ», код ЄДРПОУ - 39958007, місцезнаходження - 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Корзо, будинок 7, квартира 7,

про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за порушення умов договору поставки,

за участі представників сторін:

від позивача: адвоката Попової Г.Г. (згідно ордеру на надання правничої допомоги серії АІ №1947773 від 14.07.2025),

від відповідача: не з`явився,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» (далі позивач, постачальник), від імені та в інтересах якого діє представник - адвокат Попова Г.Г. (на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АІ №1947773 від 14.07.2025) звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою від 14.07.2025 про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРСПЕКТИВА КТ» (далі відповідач, покупець) заборгованості за договором поставки, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у справі, позивач зазначає про укладення з ТОВ «ПЕРСПЕКТИВАКТ» договору поставки №3101-1 від 31.01.2025 (далі договір), за умовами якого оплата за товар здійснюється частинами, шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок позивача. На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 3396625,20 грн. Відповідачем було здійснено оплату не в повному обсязі.

Таким чином, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язань зі сплати товару, заборгованість за договором на день подання позову становить 158650,07 грн, та позивачем через порушення відповідачем умов договору щодо перерахунку коштів за поставлений товар нараховано пеню в сумі 43880,31 грн, 3% річних у сумі 4395,19 грн, інфляційні втрати в сумі 35339,34 грн.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2025.

З урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог від 14.08.2025 (яка прийнята судом до розгляду згідно ухвали від 29.10.2025), судовий розгляд у справі здійснено за позовними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРСПЕКТИВА КТ» про стягнення заборгованості у розмірі 83614,81 грн, що складається з суми пені 43880,28 грн, 3% річних 4395,19 грн, інфляційних витрат 35 339,34 грн.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 18.07.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу 5 днів для усунення недоліків позовної заяви, про які зазначено в ухвалі.

На виконання ухвали суду від 18.07.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшла заява представника позивача ТОВ «ЮФП ГРУП» адвоката Попової Г.Г. від 21.07.2025 про усунення недоліків позовної заяви (зареєстрована за вх№02.3.1-02/6595/25 від 22.07.2025), до якої долучені докази усунення недоліків позовної заяви. Зокрема, позивачем викладено у новій редакції прохальну частину позовної заяви, згідно з якою ТОВ «ЮФП ГРУП» просить стягнути з ТОВ «ПЕРСПЕКТИВА КТ» заборгованість у розмірі 242264,90 грн, що складається з суми основного боргу у розмірі 158650,07 грн, пені 43880,30 грн, 3% річних 4395,19 грн, інфляційних витрат 35339,34 грн.

Ухвалою суду від 18.07.2025 позовну заяву ТОВ «ЮФП ГРУП» від 14.07.2025 до ТОВ «ПЕРСПЕКТИВА КТ» про стягнення заборгованості за договором поставки, пені, 3% річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 242264,90 грн прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та встановлено строки для подання заяв по суті спору.

У постанові від 27.06.2024 у справі №759/16487/21, провадження № 61-772св24 Верховний Суд з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини (справи "Заводнік проти Словенії", заява № 53723/13, рішення від 21 травня 2015 року, пункт 70; справа "Созонов та інші проти України", заява № 29446/12, рішення від 08 листопада 2018 року, пункт 8) зазначив, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, суди зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення.

Відповідно до частини 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Частиною 1 статті 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

Згідно з частиною 5 статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У постанові від 07.06.2024 у справі № 904/1273/23 Об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначила, що процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов`язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Враховуючи, що згідно відповіді №12777091 від 16.07.2025 про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС, сформованої на запит суду, встановлено, що ТОВ «ПЕРСПЕКТИВА КТ», код ЄДРПОУ 39958007, не має зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, то копія ухвали суду від 18.07.2025 про відкриття провадження направлена відповідачу рекомендованою поштовою кореспонденцією з повідомленням про вручення №0601172230311 від 21.07.2025 по адресу ТОВ «ПЕРСПЕКТИВА КТ», зазначеному в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Корзо, будинок 7, квартира 7.

07.08.2025 на адресу суду повернулося невручене адресату (відповідачу в справі) рекомендоване поштове відправлення №0601172230311 від 21.07.2025 та зазначено причину повернення: «за закінченням встановлено терміну зберігання».

14.08.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача адвоката Попової Г.Г. надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог від 14.08.2025 (зареєстрована за вх.№02.3.1-02/7217/25), в якій позивач повідомляє про сплату відповідачем суми основної заборгованості за договором у розмірі 158650,09 грн, на підтвердження чого до заяви долучаються:

- копія інформаційного повідомлення про зарахування коштів №1700 від 06.08.2025 про перерахунок відповідачем позивачу 158650,09 грн з призначенням платежу: «оплата за ємкість модульну, зг.рахунку №324 від 31.01.2025, у т.ч. ПДВ 20 %-26441,68 грн»;

- копія рахунку на оплату по замовленню №324 від 31.01.2025, складеного постачальником ТОВ «ЮФП ГРУП», для покупця ТОВ «ПЕРСПЕКТИВА КТ», згідно договору №3101-1 від 31.01.2025 на суму 3396625,20 грн щодо оплати ємності модульної об`ємом 242 м.куб в зборі.

Відтак у поданій заяві від 14.08.2025 позивач заявляє про зменшення розміру позовних вимог у справі на 158650,09 грн, зменшення на 2 коп розміру пені до 43880,28 грн та у зв`язку з наведеним просить стягнути з відповідача 83614,81 грн, що складається з суми пені 43880,28 грн, 3% річних 4395,19 грн та інфляційних витрат у сумі 35339,34 грн.

05.09.2025 надійшло клопотання ТОВ «ЮФП ГРУП» від 04.09.2025, подане його представником адвокатом Попова Г.Г. про стягнення витрат на правову допомогу (зареєстроване за вхідним №02.3.1-02/7750/25 від 05.09.2025).

Оскільки заява про зменшення розміру позовних вимог від 14.08.2025 подана позивачем з урахуванням положень п.2 ч.2 ст. 46 ГПК України відповідно до ч. 3 ст. 252 ГПК України впродовж тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі, а тому згідно ухвали від 29.10.2025 суд прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог від 14.08.2025, подану представником позивача адвокатом Поповою Г.Г. та постановив подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням зменшених позовних вимог.

Поряд з цим, в ухвалі від 29.10.2025 суд постановив: запропонувати позивачу подати у десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали додаткові пояснення і докази (з урахуванням мотивів, наведених в ухвалі) щодо обгрунтування підстав та порядку нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені стосовно несвоєчасної оплати товару відповідно до умов договору; запропонувати відповідачу здійснити і подати суду в десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали контррозрахунок здійсненого позивачем і долученого до заяви про усунення недоліків позовної заяви розрахунку (оновленого) заборгованості за договором поставки №3101-1 від 31.01.2025; звернути увагу відповідачу на його обов`язок зареєструвати свій електронний кабінет на виконання вимог ч. 6 ст. 6 ГПК України; призначити справу до розгляду у судовому засіданні на 26.11.2025 на 11:30.

07.11.2025 представником ТОВ «ЮФП ГРУП» - адвокатом Поповою Г.Г. через підсистему «Електронний суд ЄСІТС» до суду були надані додаткові пояснення від 07.11.2025 (зареєстровані від 07.11.2025 за вх.№02.3.1-02/9744/25), згідно з якими представник позивача з посиланням на обставини справи і докази, обгрунтовує підстави стягнення з відповідача пені в сумі 43880,28 грн, 3% річних в сумі 4395,19 грн та інфляційних втрат у сумі 35339,34 грн.

Згідно з ухвалою від 17.11.2025 суд задовольнив заяву представника ТОВ «ЮФП ГРУП» - адвоката Попової Г.Г. від 10.11.2025 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та постановив: забезпечити участь представника позивача - адвоката Попової Г.Г. у судовому засіданні 26.11.2025 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів через сайт «Eazycon».

Враховуючи, що згідно відповіді №26059802 від 29.10.2025 про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС, сформованої на запит суду, встановлено, що ТОВ «ПЕРСПЕКТИВА КТ» не має зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, то копія ухвали суду від 29.10.2025 направлена відповідачу рекомендованою поштовою кореспонденцією з повідомленням про вручення №R067029105232 від 30.10.2025 по адресу ТОВ «ПЕРСПЕКТИВА КТ», зазначеному в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Корзо, будинок 7, квартира 7.

17.11.2025 на адресу суду повернулося невручене адресату (відповідачу в справі) рекомендоване поштове відправлення №R067029105232 від 30.10.2025 та зазначено причину повернення: «адресат відсутній».

Враховуючи приписи статей 6 і 242 ГПК України, ухвали Господарського суду Закарпатської області від 24.07.2025, від 29.10.2025, від 17.11.2025 були скеровані позивачу в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету позивача і його представника, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду» від 24.07.2025 і від 29.10.2025, від 17.11.2025.

В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022р. у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до "Електронного кабінету" є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.

Щодо не отримання ухвал суду від 24.07.2025 (про відкриття провадження) та від 29.10.2025 (про призначення справи до розгляду), які направлялися відповідачу по адресу ТОВ «ПЕРСПЕКТИВА КТ», зазначеному в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - згідно з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №0601174169733 від 25.07.2025 і №067029105232 від 30.10.2025, і поверталися суду без їх вручення відповідачу, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 та 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з п. 3, 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 №1071) (далі - Правила надання послуг поштового зв`язку).

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою «Вручити особисто», рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка» приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (п. 8 та 15 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Згідно з п. 81, 82, 83 Правил надання послуг поштового зв`язку рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначками «Судова повістка», «Повістка ТЦК»), повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним.

Рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.

Системний аналіз ст. ст. 120, 242 ГПК України, п. 8, 11, 15, 17, 81, 82, 83, 99 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі №904/2584/19; у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17 та від 04.12.2018 у справі №921/32/18).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 16.05.2018 у справі №910/15442/17 та від 04.12.2018 у справі №921/32/18).

Таким чином, з урахуванням сформованої позиції судів вищих інстанцій щодо належного повідомлення учасників процесу, господарський суд дійшов висновку, що відповідач належним чином повідомлявся про відкриття провадження у справі та призначене на 26.11.2025 судове засідання.

Застосовуючи при розгляді справи відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.

Таким чином, з урахуванням сформованої позиції судів вищих інстанцій щодо належного повідомлення учасників процесу, господарський суд дійшов висновку, що відповідач належним чином повідомлений про наявність провадження з розгляду даної справи у суді, у належний спосіб, своєчасно повідомлений про відкриття провадження у справі, про його право подати заперечення проти позовних вимог у формі відзиву на позовну заяву та докази на підтвердження таких заперечень, а також про призначене судове засідання.

Відповідно до частини 9 статті 165, частини 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно приписів ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи наданий процесуальним законом строк для розгляду відповідної справи, приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав відзив на позовну заяву, а також до суду від сторін, які належним чином повідомлені про відкрите провадження у справі, не надходило інших заяв чи клопотань, 26.11.2025 суд за участі представника позивача розглянув справу по суті, перейшов до стадії ухвалення судового рішення, після повернення з якої відповідно до статті 240 ГПК України проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до частини 5 статті 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Суть спору за позицією позивача

Позивач посилається на укладення між Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕРСПЕКТИВА КТ» договору поставки №3101-1 від 31.01.2025, за умовами якого оплата за товар здійснюється частинами, шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Зокрема, згідно з пунктом 3.4 договору поставки №3101-1 від 31.01.2025, з посиланням на який позивач обгрунтовує свої позовні вимоги до відповідача, визначено порядок оплати за товар, зокрема, покупець (відповідач) зобов`язався здійснювати оплату товару постачальнику (позивачу) у наступному порядку:

- 20% від загальної вартості товару протягом 5 (п`яти) днів з дати підписання договору поставки;

- 60% від загальної вартості товару протягом 20 (двадцяти) днів з дати підписання договору поставки;

- 10% від загальної вартості товару протягом 5 (п`яти) днів з моменту отримання повідомлення про готовність товару та не пізніш 5 (п`яти) днів з дати завершення монтажних робіт та отримання повідомлення;

- 10% від загальної вартості товару не пізніше 5 (п`ять) днів з дати проведення гідравлічних випробувань резервуарів, але не пізніше 20 (двадцяти) днів з дати завершення монтажних робіт.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 3396625,20 грн, проте відповідачем було здійснено оплату не в повному обсязі.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язань зі сплати товару, заборгованість за договору поставки №3101-1 від 31.01.2025 на день подання позову становить 158650,07 грн, та позивачем через порушення відповідачем умов договору щодо перерахунку коштів за поставлений товар нараховано пеню в сумі 43880,31 грн, 3% річних у сумі 4395,19 грн, інфляційні втрати в сумі 35339,34 грн.

Згідно інформаційного повідомлення про зарахування коштів №1700 від 06.08.2025 встановлено перерахунок відповідачем позивачу 158650,09 грн з призначенням платежу: «оплата за ємкість модульну, зг.рахунку №324 від 31.01.2025, у т.ч. ПДВ 20 %-26441,68 грн».

У зв`язку з оплатою відповідачем основної суми заборгованості за договором поставки у розмірі 158650,09 грн станом на 14.08.2025 (на день подання заяви про зменшення позовних вимог) ТОВ «ЮФП ГРУП» зменшені позовні вимоги та він просить стягнути з відповідача 83614,81 грн, що складається з суми пені 43880,28 грн, 3% річних 4395,19 грн та інфляційних витрат - у сумі 35339,34 грн.

Позиція відповідача

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів погашення заборгованості не представив.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відтак, з врахуванням положень ч. 9 ст.165, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

31.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» (у договорі постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕРСПЕКТИВА КТ» (у договорі покупець) укладено договір поставки №3101-1 (далі договір).

Згідно з п.1.1 договору, у порядку та на умовах визначених, договором, постачальник зобов`язується передавати покупцю товар, визначений п. 1.2 договору, покупець в свою чергу, зобов`язується прийняти товар та здійснити його оплату в порядку і в строк визначених цим договором.

Згідно з 1.2. договору, товар який підлягає поставці за цим договором ємність модульна 242 м3 (діаметр 6,4 м, висота 7,5 м).

Відповідно до п. 1.2.1. договору, найменування товару та його характеристика: ємність модульна 242 м3 (діаметр 6,4 м, висота 7,5 м).

Розмір товару, матеріали з якого він виготовлений, вага товару та окремих його елементів, креслення товару з прив`язаною його до погодженого сторонами місця збирання (розгортання) обов`язково вказується у додатках до даного договору ( п. 1.2.4. договору).

Відповідно до п. 1.3. договору, товар поставляється покупцю на умовах DDP (ІНКОТЕРМС 2010) за адресою: Закарпатська область, місто Чоп, вулиця Загородня, 4в.

Приймання передача товару здійснюється представником постачальника та покупця за адресою, зазначеною в цьому договорі (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 2.5. договору, приймання-передача товару здійснюється шляхом надання для підписання покупцем видаткової накладної на товар або акту приймання-передачі товару, або іншого документу.

Право власності на товар переходить до покупця з моменту повної оплати товару. До моменту повної оплати товару покупець має право виключно володіти товаром, якщо він монтується (збирається) на належному покупцю майданчику, та зобов`язаний забезпечити його належне зберігання (п. 2.6 договору).

Згідно з 3.1. договору, ціна за одиницю товару становить: 1 698 312,60 грн, в тому числі ПДВ 283052,10 грн.

Відповідно до п. 3.2. договору, загальна ціна товару за цим договором становить: 3396625,20 грн, в тому числі ПДВ 566104,20 грн, що є еквівалентом 77940 євро з ПДВ.

Ціна договору визначається як загальна вартість товару, що підлягає поставці за цим договором. Платежі за цим договором здійснюються в національній валюті України гривні, у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий розрахунок постачальника, за банківськими реквізитами зазначеними в цьому договорі. Якщо сторони не узгодять інше, якщо на день здійснення оплати (часткової, остаточної) та/або поставки обладнання (у разі поставки до повної оплати) курс євро на українському міжбанківському валютному ринку по відношенню до національної валюти України (гривні), зміниться більше ніж на 2% порівняно з курсом євро на дату складання рахунку/специфікації, сума, що підлягає сплаті, розраховується по курсу євро на дату здійснення оплати/поставки (у разі поставки до повної оплати) або, в разі не здійснення покупцем перерахунку, його має право здійснити постачальник пропорційно збільшеному курсу, а покупець зобов`язаний доплатити різницю протягом трьох банківських днів з дати отримання відповідного перерахунку (листа, рахунку тощо) від постачальника, зокрема, електронною поштою. При наявності прострочення оплати, а також після здійснення поставки обладнання перерахунок здійснюється виключно у випадку збільшення курсу євро, а вартість обладнання в сторону зменшення не перераховується. Курс євро на українському міжбанківському валютному ринку визначається згідно інформаційного повідомлення щодо розміру середньозваженого курсу гривні до євро з інтернет сторінки сайту

http://minfin.com.ua/currency/mb/ (значення показника «Продаж») на момент закриття торгівельної сесії у попередню добу. Якщо 3 будь яких об`єктивних підстав сторінка сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/ припинить свою роботу або буде не доступна або інформація на ній буде відсутня, то використовується інформація про курс євро на українському міжбанківському валютному ринку зі сторінки сайту - http://www.udinform.com/ (розділ Ukrainian Forex). Право перерахунку курсових різниць залишається на розсуд постачальника. Якщо покупець сплачує аванс у розмірі, що перевищує 70% вартості обладнання - ціна фіксується у гривні і перегляду не підлягає (п. 3.3. договору).

Згідно з п. 3.4. договору, оплата за товар здійснюється покупцем в наступному порядку:

- 20% ціни товару, визначеної п. 3.2 договору покупець сплачує постачальнику у строк, що становить 5 днів з дати підписання цього договору сторонами;

- 60% ціни товару, визначеної п. 3.2 договору, покупець сплачує постачальнику у строк, що не перевищує 20 днів з дати підписання цього договору сторонами;

- 10% (десять відсотків) ціни товару, визначеної п. 3.2 договору, покупець сплачує постачальнику у строк, що не перевищує 5 днів з дати отримання від постачальника повідомлення про готовність товару та не пізніше ніж у строк, що не перевищує 5 календарних днів з дати завершення монтажних робіт та отримання листа-повідомлення про оплату;

- 10% ціни товару, що визначена п. 3.2 цього договору, покупець зобов?язуються сплатити у строк, що не перевищує 5 днів з дати проведення гідравлічних випробувань резервуарів але не пізніше 20 днів з моменту завершення монтажних робіт.

Відповідно до п. 3.5. договору, в разі зміни ставок мита, податків, військового збору, остаточна вартість обладнання формується з урахуванням цих змін і відповідною індексацією вартості обладнання. Індексації підлягає неоплачена частина вартості обладнання.

Згідно з п.п.5.4.4. і 5.5.2. договору передбачені обов`язки покупця: приймати товар в строк визначений цим договором; оплатити ціну товару, в розмірі, в порядку та у трок, визначений цим договором.

Відповідно до п. 6.1. договору, за невиконання, або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність у відповідності до цього договору та діючого законодавства.

Згідно з п. 6.3. договору, за прострочення оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню, яка нараховується на прострочену до сплати суму в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за весь час прострочення.

Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2025, а в частині виконання зобов`язань сторін щодо розрахунків до повного розрахунку за договором (п. 8.1. договору).

Відповідно до п. 9.1. договору, зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки до договору є його невід`ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін.

У додатку №1 від 31.01.2025 (специфікації) до договору наведені характеристики та вартість товару, а саме: ємкість модульна 242 м3 (d 6,4 м, h 7,5 м) в зборі, ємкість для зберігання води, корпус матеріалу виготовлений з оцинкованої гофрованої сталі (Zn мінімум 275г/м2), вкладиш герметичний виготовлений із мембрани поліпропілену товщиною 0,75 мм, система підігріву (ТЕН 8 кВт) та шафа контролю підігрівом, люк ревізійний 560х560мм, зовнішня металева драбина, внутрішня мотузяна драбина, колір даху та стінок резервуару RAL 9006, та відводи згідно креслення додатку №2, зазначена вартість товару 2830521,00 грн без ПДВ.

Відповідно до видаткової накладної №496 від 01.04.2025 та товарно-транспортної накладної №Р496 від 01.04.2025 підтверджено поставку позивачем відповідачу та прийняття останнім у квітні 2025 року ємності модульної в зборі загальною вартістю 3396625,20 грн.

Відповідно інформаційних повідомлень №1603, №1633, №1634, №1636, №1637, №1649, №1676 про зарахування коштів, доданих позивачем до позовної заяви, відповідачем за поставлений товар сплачено 3237975,09 грн, а саме згідно повідомлень: №1603 від 31.01.2025 679325,04 грн, №1633 від 10.03.2025 480000,00 грн, №1634 від 11.03.2025 520000,00 грн, №1636 від 12.03.2025 630000,00 грн, №1637 від 13.03.2025 370000,00 грн, №1649 від 16.04.2025 358650,09 грн, №1676 від 16.05.2025 200000,00 грн.

Відомості про вище вказані сплачені відповідачем кошти, підтверджуються також доданими до позовної заяви податковими накладними №165 від 31.01.2025, №24 від 10.03.2025, №31 від 11.03.2025, №40 від 12.03.2025, №49 від 13.03.2025, №2 від 01.04.2025.

Згідно з інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 1700 від 06.08.2025, доданим до заяви про зменшення позивних вимог від 14.08.2025, відповідач здійснив остаточну сплату суми основної заборгованості за договором поставки у розмірі 158650,09 грн, у зв`язку з чим, у даній справі відсутній спір по сумі основного боргу.

Оскільки відповідно до умов п. 3.4. договору відповідач повинен здійснити оплату товару в такі терміни: 20% від загальної вартості товару протягом 5 днів з дати підписання договору поставки; 60% від загальної вартості товару протягом 20 днів з дати підписання договору поставки; 10% від загальної вартості товару не пізніш 5 днів з дати завершення монтажних робіт та отримання повідомлення; 10% від загальної вартості товару не пізніше 20 днів з дати завершення монтажних робіт; оскільки відповідно до п. 2.5. договору приймання-передача товару здійснюється шляхом надання для підписання покупцем видаткової накладної на товар; оскільки товар був поставлений продавцем (позивачем) покупцю (відповідачу) 01.04.2025, що підтверджено видатковою накладною №496 від 01.04.2025 на суму 3396625,20 грн з ПДВ та товарно-транспортною накладною №Р496 від 01.04.2025, то покупець (ТОВ «ПЕРСПЕКТИВА КТ») повинен був сплатити ТОВ «ЮФП ГРУП» кошти у такі строки і в таких сумах:

- до 05.02.2025 - у розмірі 679 325,04 грн (тобто 20% ціни товару);

- до 20.02.2025 у розмірі 2037975,12 грн (60% товару);

- до 06.04.2025 у розмірі 339662,52 грн (10% товару);

- до 21.04.2025 у розмірі 339662,52 грн (10% товару).

З урахуванням долучених до позовної заяви копій інформаційних повідомлень №1603, №1633, №1634, №1636, №1637, №1649, №1676 про зарахування коштів, судом встановлено сплату відповідачем коштів у загальній сумі 3237975,09 грн, а саме згідно інформаційних повідомлень: №1603 від 31.01.2025 679325,04 грн, №1633 від 10.03.2025 480000,00 грн, №1634 від 11.03.2025 520000,00 грн, №1636 від 12.03.2025 630000,00 грн, №1637 від 13.03.2025 370000,00 грн, №1649 від 16.04.2025 358650,09 грн, №1676 від 16.05.2025 200000,00 грн.

Також судом встановлено, що згідно з інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 1700 від 06.08.2025 підтверджено поступлення решти суми боргу за договором у розмірі 158650,09 грн.

З урахуванням таких обставин справи судом встановлено, що лише по першому етапу сплати послуг (тобто до 05.02.2025) відповідач своєчасно перерахував позивачу кошти згідно умов п.3.4 договору, так як згідно інформаційного повідомлення №1603 від 31.01.2025 підтверджено перерахування 679325,04 грн (що становить 20% ціни товару).

Отже, такі обставини справи обгрунтовано підтверджують порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором щодо своєчасного перерахунку коштів за товар у сумі 2717300,16 грн (так як з 3396625,20 грн у строк, встановлений п.3.4. договору сплачено лише 679325,04 грн (тобто 20% ціни товару)).

За таких обставин, відповідач порушив взяті на себе зобов`язання щодо сплати коштів за товар згідно умов п.3.4 договору, так як не здійснив перерахунку коштів позивачу до таких термінів і у вказаних сумах: до 20.02.2025 у розмірі 2037975,12 грн, до 06.04.2025 у розмірі 339662,52 грн, до 21.04.2025 у розмірі 339662,52 грн.

Правове обгрунтування і оцінка суду

Частиною 2 статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (тут і далі в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, станом на день розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом із огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 626, частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У статті 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами стаття 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 ЦК України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

За змістом статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України господарське зобов`язання (зобов`язання) має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що за певних умов звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На підставі статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов?язки відповідно до договору (стаття 631 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач (постачальник) свої зобов`язання по поставці товару виконав в повному обсязі, передавши відповідачу (покупцю) товар вартістю 3396625,20 грн згідно видаткової накладної №496 від 01.04.2025 та товарно-транспортної накладної №Р496 від 01.04.2025.

Водночас судом на підставі досліджених матеріалів справи встановлено неналежне невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором щодо сплати коштів за товар згідно умов договору, оскільки досліджені судом обставини справи обгрунтовано підтверджують порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором щодо своєчасного перерахунку коштів за товар у сумі 2717300,16 грн.

За таких обставин, оскільки відповідач порушив взяті на себе зобов`язання щодо сплати коштів за товар згідно умов п.3.4 договору (так як не здійснив перерахунку коштів позивачу до таких термінів і у вказаних сумах: до 20.02.2025 у розмірі 2037975,12 грн, до 06.04.2025 у розмірі 339662,52 грн, до 21.04.2025 у розмірі 339662,52 грн, то наведене є підставою для стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням таких приписів цивільного законодавства та умов договору.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем зобов`язання в частині своєчасної та повної оплати за поставлений позивачем товар, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 4395,19 грн - 3% річних та 35339,34 грн інфляційних втрат.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов`язання щодо сплати коштів у передбачений договором порядок і строк, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання.

Нарахуванням позивачем 3 % річних та інфляційних втрат є правом кредитора (позивача), яке він може реалізувати при неналежному виконанні боржником грошового зобов`язанні, що в даному випадку допущено відповідачем та водночас є підставою для настання для останнього відповідних правових наслідків, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Так, в разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Інфляційні втрати та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Отже вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, постанови Верховного Суду від 13.01.2022 у справі №921/27/21, від 26.03.2025 у справі №910/7475/24).

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Звертаючись в суд про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, такі кошти до стягнення позивач визначив з урахуванням сплачених відповідачем коштів відповідно інформаційних повідомлень №1603, №1633, №1634, №1636, №1637, №1649, №1676 в сумі 3237975,09 грн та з урахуванням порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо сплати коштів за товар згідно умов п.3.4 договору в строк до 20.02.2025 у розмірі 2037975,12 грн, до 06.04.2025 у розмірі 339662,52 грн, до 21.04.2025 у розмірі 339662,52 грн.

З урахуванням таких обставин позивачем наведено детальний розрахунок (оновлений) заборгованості за договором поставки щодо нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат станом на 21.07.2025, згідно з яким позивачем нараховано до стягнення з відповідача 3% річних від кожної суми боргу в загальному розмірі 4395,19 грн та інфляційних втрат у загальному розмірі 353393,34 грн.

Здійснивши перевірку за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» розрахунку заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних нарахувань, які нараховані позивачем за порушення грошового зобов`язання за несплату коштів у визначені договором терміни у межах вказаних вище боргових періодів, судом встановлено, що такий розрахунок позивачем проведено правильно, з урахуванням сум заборгованості по договору та відповідно до методики нарахування.

Відповідач не надав суду свого контррозрахунку даних позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог.

Відтак суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 4395,19 грн 3% річних та 353393,34 грн інфляційних втрат є документально доведеними та обґрунтованими.

Щодо нарахування пені

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в загальному розмірі 43880,28 грн.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частина 1 статті 548 ЦК України передбачає, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У сфері господарювання згідно з частиною 2 статті 217 та частиною 1 статті 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За змістом частини 1 статті 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (частина 4 статті 231 ГК України).

Згідно з частиною 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Згідно з п. 6.3. договору, за прострочення оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню, яка нараховується на прострочену до сплати суму в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за весь час прострочення

Згідно статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина 3 статті 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.

Як вбачається із долученого до матеріалів справи розрахунку стягнення пені, за неналежне виконання відповідачем договірних умов, пеню позивач визначив з урахуванням сплачених відповідачем коштів відповідно інформаційних повідомлень №1603, №1633, №1634, №1636, №1637, №1649, №1676 в сумі 3237975,09 грн та з урахуванням порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо сплати коштів за товар згідно умов п.3.4 договору в строк до 20.02.2025 у розмірі 2037975,12 грн, до 06.04.2025 у розмірі 339662,52 грн, до 21.04.2025 у розмірі 339662,52 грн.

З урахуванням таких обставин позивачем наведено детальний розрахунок (оновлений) заборгованості за договором поставки щодо нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат станом на 21.07.2025, згідно з яким позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню в розмірі 43880,28 грн, враховуючи право постачальника, передбачене п. 6.3. договору щодо нарахування пені за прострочення сплати коштів за договором у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за весь час прострочення.

Перевіривши за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» правильність здійсненого позивачем розрахунку та здійснивши оцінку доказів, на яких він ґрунтується, суд вважає правомірним нарахування відповідачу пені, що розрахована позивачем в означені ним періоди в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення в межах шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, у загальній сумі 43880,28 грн.

Щодо наявності підстав для зменшення пені

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано таке: "8.20. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

8.21. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

8.22. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

8.23. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

8.24. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

8.25. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві".

У пункті 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У пункті 7.31. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду».

У пунктах 7.42-7.43 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено таке: "7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30).

А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

7.43. Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).У пунктах 7.42-7.43 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено таке: "7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30)».

У зв`язку з викладеним у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 Верховний Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

За змістом статті 233 ГК України, частини 3 статті 551 ЦК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми таким наслідкам; поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайного добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).

Водночас, норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено пеню, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та з дотриманням принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам.

Суд зауважує, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 від 03.04.2024 у справі №924/706/23 та багато інших) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 ГПК України).

Водночас, суд зазначає, що на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, зокрема, з власної ініціативи може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду 15.02.2023 у справі №920/437/22, від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 29.05.2023 у справі №904/907/22, від 20.12.2023 у справі №916/2263/22.

У постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

Як було вказано вище, господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

З урахуванням приписів статті 549 ЦК України суд зазначає, що неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

У пунктах 7.25.-7.30. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено таке:

« 7.25. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора».

У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила таке « 7.26. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

7.27. З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

7.28. При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

7.29. Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

7.30. Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо)".

Отже, зі змісту частини 1 статті 233 ГК України і частини 3 статті 551 ЦК України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

Так, стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При вирішенні справи щодо стягнення 3% річних, інфляційних втрат і пені, судом враховано добровільне погашення до постановлення рішення у даній справі відповідачем основної суми боргу шляхом перерахунку позивачу 158650,09 грн з призначенням платежу: «оплата за ємкість модульну, зг.рахунку №324 від 31.01.2025, у т.ч. ПДВ 20 %-26441,68 грн», що встановлено із інформаційного повідомлення про зарахування коштів №1700 від 06.08.2025.

Також судом враховано задоволення у повному обсязі позовних вимог у справі щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 4395,19 грн та інфляційних втрат у сумі 35339,34 грн, тобто у загальному розмірі 39734,53 грн.

Отже, враховуючи, що за несвоєчасну сплату відповідачем коштів за договором суд стягує з відповідача 3% річних та інфляційні втрати у загальному розмірі 39734,53 грн; враховуючи погашення відповідачем після відкриття провадження основного боргу шляхом перерахування 06.08.2025 коштів у сумі 158650,09 грн, тобто враховуючи ступінь виконання відповідачем основного зобов`язання за договором на день вирішення справи, вжиття відповідачем заходів після відкриття провадження до виконання основного зобов`язання, а також те, що матеріальні втрати кредитора за неналежне виконання основного зобов`язання згідно умов договору компенсовуються шляхом стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, а тому суд виснує про наявність підстав з власної ініціативи на 30% зменшити стягнення з відповідача пені у розмірі 43880,28 грн та стягнення з відповідача пені в розмірі 30716,20 грн.

За таких обставин, на переконання суду, штрафні санкції у виді пені в розмірі 30716,20 грн цілком справедливо відіграють свою компенсаторну та превентивну функцію як засіб цивільно-правової відповідальності у цій справі та враховують усі обставини справи та досліджені судом докази у справі, а також судом у цьому випадку буде дотримано принципів рівності сторін, справедливості, пропорційності, добросовісності та розумності як загальних засад цивільного законодавства.

Щодо обгрунтованості рішення

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13 - 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями статті 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу приписів статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат

Згідно платіжної інструкції №982 від 14.07.2025 при подачі позову в електронній формі про стягнення 242265 грн позивачем сплачено судовий збір у сумі 2907,18 грн.

Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлена ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За приписами частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відтак, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, на нього покладаються витрати зі сплати судового збору.

Щодо клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» від 04.09.2025, подане його представником адвокатом Попова Г.Г. про стягнення витрат на правову допомогу (зареєстроване за вхідним №02.3.1-02/7750/25 від 05.09.2025), суд зазначає таке.

У клопотанні про стягнення витрат на правничу допомогу від 04.09.2025 наведено розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу, які повинен понести позивач у справі, в розмірі 10000,00 грн.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

З долучених до клопотання копій документів встановлено, що 17.10.2019 між адвокатським об`єднанням «ЕЙДІКОМ» в особі керуючого партнера Антохіни Діани Олександрівни та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» (далі клієнт) укладено договір про надання правової допомоги №171019/1 (далі - договір).

Відповідно до п. 1 договору, на умовах даного договору клієнт уповноважує, а адвокатське об`єднання зобов`язується надати клієнту правову допомогу яка полягає у захисті та представництві інтересів та прав клієнта в судах усіх інстанцій та юрисдикцій на території України, а також в органах державної виконавчої служби, органах влади та управління, органах слідства та прокуратури, органах державної фіскальної служби, правоохоронних органах підприємствах установах організаціях усіх форм власності з усіма правами представника, захисника, які передбачені ЦПК України, ГПК України, КАС України, КПК України, КУпАП, КК України. Адвокатське об`єднання не обмежується в повноваженнях на вчинення процесуальних дій представника.

На представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» адвокатом Поповою Ганною Геннадіївною видано ордер серії АІ № 1947773 від 14.07.2025, копія якого долучена до позовної заяви.

Підтвердженням того, що Попова Г.Г. є адвокатом свідчить свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії №ЗП001770 від 31.08.2018.

07.07.2025 в місті Київ між Адвокатським обєднанням «ЕЙДІКОМ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» укладено додаток №1 до договору (далі - додаток).

Згідно п. 2. Додатку, сторони узгодили наступний розмір та порядок оплати гонорару (винагороди) за надання правової допомоги (вартості послуг):

2.1. у винагороду виконавця включається будь-яка робота, що здійснюється виконавцем в інтересах клієнта в зв`язку з наданням послуг, наприклад, включаючи, але не обмежуючись наступними: вивчення та аналіз документів; підготовка документів (договорів, листів, запитів. юридичних висновків, претензій, заяв тощо); правовий аналіз та дослідження; участь в переговорах; проведення зустрічей, відрядження, телефонні переговори, у тому числі з клієнта та або його уповноваженими особами.

2.2. винагорода виконавця розраховуються по кожному завданню (запиту, дорученню) окремо та становить, або фіксований погоджений із клієнтом розмір, або розраховується шляхом множення погодинної ставки виконавця на кількість годин, витрачених останнім для виконання задання (запиту, доручення) клієнта. Додатково обліковуються витрати.

2.3. при необхідності відрядження виконавця по справах клієнта за межі міста Києва та Київської області, якщо сторони не погодять інше, винагорода виконавця за кожен день перебування у відрядженні обліковується на підставі часу, фактично витраченого на надання послуг по справі клієнта при знаходженні у відрядженні. однак. не менш восьми годин на день.

2.4. На дату укладання цього додатку сторони дійшли згоди, що вартість послуг за цією угодою будуть тарифікуватися згідно погодинної ставки виконавця, яка становить 2000,00 гривень у тому числі ПДВ 333,33 грн.

29.08.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» та Адвокатським об`єднанням «ЕЙДІКОМ» складено акт приймання-передачі послуг, відповідно до якого засвідчено, що Адвокатським об`єднанням «ЕЙДІКОМ» надано Товариству з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» за період з 07.07.2025 по 29.08.2025 послуги з правової допомоги на суму 10000,00 грн.

Так, згідно з детальним описом наданих послуг та актом приймання-передачі послуг від 29.08.2025 вбачається, що витрати позивача на правову допомогу в розмірі 10000 грн, визначені сторонами договору (ТОВ «ЮФП ГРУП» та Адвокатським об`єднанням «ЕЙДІКОМ») з урахуванням таких наданих адвокатським об`єднанням послуг: аналіз договору, накладних, інших документів за запитом клієнта, надання консультацій щодо можливості стягнення заборгованості та штрафних санкцій, подання позову та його забезпечення, визначення строків давності, ризиків щодо строків їх пропуску 3000 грн; підготовка, формування, оформлення та надіслання позовної заяви 5000 грн, підготовка та подання до суду заяви про зменшення позовних вимог 2000 грн.

Доказів сплати позивачем адвокату коштів за договором в сумі 10000,00 грн не подано.

Разом з цим, Об`єднана палата Верховного Суду у постанові № 922/445/19 від 03.10.2019 дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Щодо поданого клопотання про стягнення витрат на правову допомогу, з урахуванням приписів ст.ст.13, 15, 73, 74, 79, 86 ГПК України щодо оцінки доказів судом, суд також враховує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 7 ст. 127 ГПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача заявленої суми витрат на професійну правову допомогу, суд, із урахуванням фактичних обставин даної справи, бере до уваги наступне.

Як передбачено ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Застосовуючи критерій співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених як у ч. 4 ст. 126 ГПК України, так і в ч. 5-7 ст. 129 ГПК України.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Здійснивши правовий аналіз норм ст. 126 та 129 ГПК України, можна дійти висновку про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені ч. 4 ст. 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Така позиція випливає із правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі №922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 02.02.2024 у справі №910/9714/22, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.03.2021 у справі №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21, від 12.01.2023 у справі №908/2702/21.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у ч. 5-7 ст. 129 ГПК України.

Водночас таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України, де обов`язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.01.2023 у справі №908/2702/21.

Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та Клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15-ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15-ц).

Ті самі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22, у додаткових постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, та у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (такий висновок міститься в п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц та в п. 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про часткову необґрунтованість заяви позивача про стягнення з відповідача 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції, що вбачається з такого.

При визначенні розміру витрат позивача на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача згідно поданого клопотання, суд враховує, що справа розглянута в спрощеному позовному провадженні, відповідач до ухвалення рішення не подавав заперечень проти позову, на які би реагував позивач шляхом подачі заяв по суті справи, а представник позивача адвокат Попова Г.О. брала участь лише в одному судовому засіданні. .

Суд зазначає, що дана справа, з огляду на предмет спору і характер спірних правовідносин, кількість учасників процесу, обставини, які підлягають з`ясуванню, докази, що підлягають оцінці, є типовою і не належить до категорії складних; спір у даній справі не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом.

Щодо наданих послуг у виді «аналіз договору, накладних, інших документів за запитом клієнта, надання консультацій щодо можливості стягнення заборгованості та штрафних санкцій, подання позову та його забезпечення, визначення строків давності, ризиків щодо строків їх пропуску», то їх вартість в сумі 3000 грн суд вважає завищеною, враховуючи невеликий обсяг досліджуваних матеріалів, які були підставою подачі позовної заяви. Поряд з цим, суд зазначає, що надання консультацій та збір доказів є складовими частинами єдиного процесу щодо підготовки, складання та подання позовної заяви, таким чином, суд дійшов висновку, що витрати в цій частині підлягають відшкодуванню лише в сумі 1000 грн.

При цьому суд враховує, що у пункті 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зазначено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та Клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Щодо цього, суд враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (такий висновок міститься в п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц та в п. 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, п.п. 107-109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04). Також у рішенні ЄСПЛ зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Окремо при визначенні розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача, суд враховує відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, враховуючи, що копія такого клопотання з додатками була направлена позивачем відповідачу рекомендованою поштовою кореспонденцією 04.09.2025, про що до клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» від 04.09.2025 долучено копії підтверджуючих доказів.

З огляду на вищенаведене, враховуючи положення ст. ст. 126 і 129 ГПК України, а також врахувавши відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами; оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених витрат; виходячи із критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору; суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРСПЕКТИВА КТ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Суд вважає, що така сума відшкодування витрат на правову допомогу є співмірною із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, ціною позову та висновком щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРСПЕКТИВА КТ» (код ЄДРПОУ - 39958007, місцезнаходження - 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Корзо, будинок 7, квартира 7) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» (код ЄДРПОУ - 39153507, місцезнаходження - 03022, місто Київ, вулиця Васильківська, будинок 34) 70450,73 грн (сімдесят тисяч чотириста п`ятдесят гривень 73 копійок), з яких: пеня в сумі 30716,20 грн (тридцять тисяч сімсот шістнадцять гривень 20 копійок), 3% річних у сумі 4395,19 грн (чотири тисячі триста дев`яносто п`ять гривень 19 копійок), інфляційні втрати у сумі 35339,34 грн (тридцять п`ять тисяч триста тридцять дев`ять гривень 34 копійок), нараховані за порушення умов договору поставки №3101-1 від 31.01.2025.

У решті позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРСПЕКТИВА КТ» (код ЄДРПОУ - 39958007, місцезнаходження - 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Корзо, будинок 7, квартира 7) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» (код ЄДРПОУ - 39153507, місцезнаходження - 03022, місто Київ, вулиця Васильківська, будинок 34) 2907,18 грн (дві тисячі дев`ятсот сім гривень 18 копійок) у повернення сплаченого судового збору.

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» від 04.09.2025, подане його представником адвокатом Попова Г.Г. про стягнення витрат на правову допомогу (зареєстроване за вхідним №02.3.1-02/7750/25 від 05.09.2025) задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРСПЕКТИВА КТ» (код ЄДРПОУ - 39958007, місцезнаходження - 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Корзо, будинок 7, квартира 7) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФП ГРУП» (код ЄДРПОУ - 39153507, місцезнаходження - 03022, місто Київ, вулиця Васильківська, будинок 34) 8000,00 грн (вісім тисяч гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині заявленої до стягнення суми судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складене 28.11.2025.

Суддя С.В.Сисин