Ухвала суду № 132148692, 27.11.2025, Сумський районний суд Сумської області

Справа № 587/3165/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2025 року Сумський районний суд Сумської області у складі головуючого судді Вортоломей І. Г., за участю секретаря судового засіданняБондаренко О. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Верхньосироватська сільська рада Сумського району Сумської області про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

До Сумського районного суду Сумської області звернувся представник заявника ОСОБА_1 адвокат Мовчан Р. М. із зазначеним позовом, в якому просить суд встановити факт самостійного виховання та утримання малолітньої дитини.

Свої вимоги мотивує тим, що20 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб. Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 26 серпня 2020 року у справі № 587/1276/20 шлюб між подружжям розірвано. Малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом тривалого часу, починаючи з 2020 року, проживає лише разом з батьком ОСОБА_1 та перебуває на його вихованні та утриманні. Мати хлопчика ОСОБА_2 , починаючи з 2020 року, залишила сім`ю та виїхала на заробітки до Москви і з того часу її місце перебування не відоме. Вона не цікавиться життям сина, навчанням та його розвитком не займається, матеріально не забезпечує, навіть не спілкується та не відвідує. Дитина фактично проживає разом з батьком та знаходиться на його утриманні, тобто мати ОСОБА_2 самоусунулася від виховання свого сина. ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, оскільки факт того, що заявник самостійно виховує та утримує малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідно заявнику зокрема для подальшого оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, яка виховується тільки одним із батьків, вирішення питань щодо переміщення дитини без документального оформлення згоди від матері, яка не проживає разом із дитиною, вирішення питань щодо зміни прописки (місця проживання) без документального оформлення згоди від другого із батьків, а також визнання відповідності його до категорії осіб, яким дозволяється виїзд за межі території України та для отримання відстрочки від мобілізації.

У судове засідання заявник ОСОБА_1 не з`явився, про місце, дату та час повідомлений належним чином.

Від представника заявника ОСОБА_1 адвоката Мовчана Р. А. надійшла заява про розгляд справи без його участі, заявлені вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Зацікавлена особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про місце, дату та час повідомлена належним чином, заяв чи клопотань від неї не надходило.

Представник заінтересованої особи Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області в судове засідання не з`явилась, про місце, дату та час повідомлена належним чином.

Беручи до уваги, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється в силу вимог ч. 2ст. 247 ЦПК України.

Вивчивши матеріали заяви суд приходить до переконання, що заяву слід залишити без розгляду з таких підстав.

Частиною першоюстатті 4 ЦПК Українипередбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 293 ЦПК Україниокреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 315ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти (окрім тих, що визначені ч. 1 ст. 315ЦПК України), від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

При цьому згідно з ч. 4 ст. 315ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Відповідно до положення статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження /загального або спрощеного; 3) окремого провадження.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з`ясована мета його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлено спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року в справі № 644/9753/19 (провадження № 61-14667св20), від 16 червня 2021 року в справі № 643/6447/19 (провадження № 61-14968св20), від 12 січня 2022 року в справі № 227/2188/21 (провадження № 61-18156св21) та від 26 січня 2022 року в справі № 568/310/21 (провадження № 61-16757св21).

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

В обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 вказує, що встановити факт самостійного виховання та утримання дитини заявнику, в тому числі необхідно для реалізації своїх прав, передбаченихстаттею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та захисту прав та інтересів дитини.

Однак, суд вважає, що саме по собі встановлення судом факту виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаних фактів не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. При цьому, одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.

Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Отже, захист порушених прав у зв`язку з не виконанням, не прийняттям участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов`язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.

Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов`язків завжди є важливими й актуальними.

Законом України «Про охорону дитинства»визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов`язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.

Тому, за неналежне виконання обов`язку щодо виховання дітей, передбачена відповідальність.

Обов`язки батьків висвітлені вст. 150 СК України, згідно з якою батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та поважати дитину.

За невиконання або неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності.

Згідно з ч. 2 ст. 12ЗУ «Проохорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Зазначені заявником обставини дають суду підстави вважати, що вимога заявника фактично пов`язана з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав батьків дитини, які закріплені вСК України. Такими, до прикладу, можуть бути право батьків на визначення місця проживання дитини, а такий спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом; право матері чи батька на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у випадку, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, тощо.

У постанові від 30 січня 2020 року в справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній.

У постанові від 23 січня 2023 року в справі № 214/1309/21 (провадження № 61-3264сво22) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що встановлення факту, що має юридичне значення, в окремому провадженні, можливе при умові, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення та встановлення такого факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Отже, справи про встановлення фактів належать до юрисдикції суду, зокрема, за умови, що факти, які підлягають встановленню, мають юридичне значення, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. При цьому має бути з`ясована мета його встановлення.

Відтак, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання та утримання ним неповнолітньої дитини не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст. ст. 293, 315 ЦПК України.

У зв`язку з наведеним вище, в цьому випадку вбачається спір про право, що у свою чергу виключає розгляд указаної заяви в порядку окремого провадження.

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина шоста статті 294ЦПК України). Тобто мають право на вирішення спору за належною позовною вимогою у відповідному виді судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (пункт 31).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 27 вересня 2023 року про передання справи №201/5972/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду звернув увагу на те, що у заявника із обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки може виникнути спір, пов`язаний із доведенням наявності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Такий спір не пов`язаний із виникненням чи реалізацією цивільних прав та обов`язків заявника, їх виникненням, існуванням і припиненням. За предметом і можливими юридичними наслідками цей спір може стосуватися лише сфери публічно-правових відносин. А отже, його не можна вирішити за правилами цивільного судочинства, як і не можна використовувати окреме провадження у такому судочинстві для вирішення спору в адміністративному суді.

Зі змісту поданої заяви вбачається, що встановлення факту самостійного виховання дитини батьком без участі матері необхідне заявникові в тому числі для реалізації ним права на відстрочку від мобілізації.

Заінтересована особа мати дитини - ОСОБА_2 в судові засідання не з`являлась, заяви про відсутність спору між батьками дитини до суду не надала.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшоговирішення будь-якого спору про право.

У постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, питання щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні. Тобто суд дійшов до висновку, що факт самостійного виховання дитини матір`ю (батьком)взагаліне може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим такі заяви слід залишати без розгляду.

Таким чином, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання і утримання батьком дитини без участі матері не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст. ст. 293, 315 ЦПК України.

Зазначене виключає розгляд справи в порядку окремого провадження,

оскільки існує спір про право та заявлені у цій справі заявником вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків інших осіб.

Враховуючи викладене, спір повинен вирішуватись у порядку позовного провадження, а тому вказана заява підлягає залишенню без розгляду на підставі частини четвертоїстатті 315 ЦПК України.

При цьому суд роз`яснює, що заявник не позбавлений права звернутись для вирішення питання в порядку позовного провадження.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у справі №490/1819/22 від 30 червня 2023 року.

Керуючись ст.ст.4,5, 13, 293,315ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Верхньосироватська сільська рада Сумського району Сумської області про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини - залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя І. Г. Вортоломей