Рішення № 132146614, 26.11.2025, Новосанжарський районний суд Полтавської області

Новосанжарський районний суд Полтавської області

Справа № 542/657/25

Провадження № 2-др/542/12/25

Д О Д А Т К О В Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2025 року селище Нові Санжари

Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Афанасьєвої Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання Чиж Л.О.,

розглянувши у відкритомусудовому засіданнів селищіНові Санжаризаяву відповідачки ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» до ОСОБА_1 про стягнення вартості електричної енергії, необлікованої внаслідок порушення споживачем Правил роздрібного ринку електричної енергії,

В С Т А Н О В И В :

12 листопада 2025 року відповідачка ОСОБА_1 подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн. у справі за позовом Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» до ОСОБА_1 про стягнення вартості електричної енергії, необлікованої внаслідок порушення споживачем Правил роздрібного ринку електричної енергії.

В обґрунтуваннязаявницею вказано,що 07 листопада 2025 року рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області у справі №542/657/25 у задоволенні позову Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» до ОСОБА_1 про стягнення вартості електричної енергії, необлікованої внаслідок порушення споживачем Правил роздрібного ринку електричної енергії, відмовлено. Відтак, за законом судові витрати покладаються на АТ «Полтаваобленерго».

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції у сумі 15000 грн., був визначений у першому письмовому документі у цій справі поясненні від 27 травня 2025 року. Наразі подається заява про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн.

Просила стягнути з позивача на її користь судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн.

Ухвалою суду від 17 листопада 2025 року вказану заяву прийнято до розгляду, призначено судове засідання на 09 год 30 хв 26 листопада 2025 року (том 2 а.с.12).

Представник позивача Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи (а.с. 20, 21, 24).

18.11.2025 року представником позивача до суду було надано заперечення (том 2 а.с.14-15), в яких зазначає про заперечення щодо заявленого клопотання.

Зокрема, вказує про те, що інгоруючи вимоги ЦПК України, адвокат відповідачки жодного разу не направив позивачу свої пояснення у справі, а тому вони були змушені додатково ознайомлюватись із поясненнями сторони та надавати на них відповіді, хоча усі заяви сторони відповідача були подані не у процесуальний спосіб. Отже, витрати на подання таких заяв не можуть вважатись належними, адже дані документи не були належним чином процесуально оформлені.

Крім того, вважають витрати, що заявлені до стягнення, завищеними і економічно необгрунтованими. У ЄДРСР сотні тисяч схожих випадків справ про пошкодження пломбувального матеріалу та втручання у роботу лічильника, і співмірним із ціною позову витрати адвоката на правову допомогу бути не можуть. Вважають такі витрати спрямованими лише на збагачення за рахунок ОСР, більше того, у воєнний час, коли підприємство постійно зазнає пошкоджень на лініях електропередач, будь-які додаткові стягнення наносять урар по стабільності підприємства.

Просить повністю відмовити стороні відповідача у стягненні витрат на правову домомогу, оскільки вони не відповідають принципам пропорційності та розумності, та врахувати те, що усі процесуальні заяви сторони відповідача були подані у непроцесуальний спосіб.

Відповідачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Гуйван П.Д. в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином (том 2 а.с. 22-23, 25). Представником відповідачки та відповідачкою надано суду заяву, в якій вони просять розглянути їх заяву про відшкодування судових витрат без їх участі, заяву просить задовольнити у повному обсязі (том 2 а.с. 26).

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 270 ЦПК України неприбуття у судове засідання, в якому вирішується питання про ухвалення додаткового рішення, осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи та клопотання про ухвалення додаткового рішення, суд доходить такого висновку.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 1, 3ст. 246 ЦПК Україниякщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченомустаттею 270цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Судом встановлено, що відповідачці правничу допомогу у вказаній справі надавав адвокат Гуйван П.Д., що підтверджується Дговором про надання допомоги адвоката від 29.01.2025 року, довіреністю та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 98-101).

З матеріалів справи вбачається, що представник відповідачки 27.05.2025 року у запереченнях проти позовних вимог АТ «Полтаваобленерго» зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у звязку із розглядом справи у суді першої інстанції становить 15000 грн., та просить відшкодувати ці витрати. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду відповідні розрахунки розміру судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, разом з необхідними доказами будуть надані до Новосанжарського районного суду (том 1 а.с. 102-109).

Рішення по суті справи ухвалено 07.11.2025 року.

Та 12 листопада 2025 року до суду надійшла заява відповідачки ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі №542/657/25 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн на користь відповідачки (том 2 а.с. 1-5).

Так, відповідачкою на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу був наданий акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги адвоката від 29.01.2025 року (том 2 а.с.8-9), в якому наведені надані юридичні послуги та зазначено, що всього адвокатом витрачено на вивчення і підготовку матеріалів та надання правової допомоги упродовж судового провадження в суді першої інстанціїї 96 годин.

Надаючи оцінку зазначеним доказам, суд виходить з такого.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з положеннями статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Судом встановлено, що відповідачка просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15000,00 грн.

Представник позивача просив відмовити в задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення, посилаючись на те, що всі подані відповідачем заяви по суті справи були подані не у процесуальний спосіб, не направлялись позивачу, а тому витрати за подання таких заяв не підлягають відшкодуванню. Крім того, вважають, що розмір заявлених відповідачем до відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 15000 грн є завищеним та таким, що не відповідає принципам пропорційності та розумності.

Щододоводів представника позивача про подання відповідачкою заяв про суті справи у непроцесуальний спосіб, суд зазначає таке.

З огляду на положення статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Суд звертає увагу, що аналіз даної статті свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат, оскільки закон використовує термін «може» відмовити, а не «відмовляє». Для цього суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернувся до суду, їх значення для заявника (див. висновок Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, а також у постанові від 18 березня 2024 року у справі №459/2350/23 (провадження №61-1802св24).

Так, суд звертає увагу на те, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції у сумі 15000 грн., був визначений у першому письмовому документі у цій справі запереченнях відповідачки від 27 травня 2025 року (том 1 а.с. 102-109), в яких відповідачем також було зроблено відповідну заяву на виконання приписів ч. 8 ст. 141, ч. 1 ст. 246 ЦПК України, що докази на підтвердження розміру понесених судових витрат будуть подані до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду по суті позовних вимог.

Такі заперечення відповідачем не були направлені позивачу, але представник позивача ознайомлювався як з вказаними заперченнями, так й ішими наданами додатковими поясненнями відповдачки та надавав на них власні пояснення.

Таким чином, враховуючи конкретні обставини справи та принцип диспозитивності цивільного судочинства та його завдання, суд вважає, що витрати на правову допомогу підлягають відшкодуванню.

Щодо розміру витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката, суд зазначає, що такий розмір встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02.09.2020 та від 10.11.2021 у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 вказувала, що «…гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Так, виходячи з наданих відповідачем договором про надання допомоги адвоката від 29.01.2025 року та акту приймання-передачі наданих послуг до Договору про надання правової допомоги адвоката від 29.01.2025 року вбачається, що гонорар адвоката Гуйвана П.Д. передбачений у фіксованому розмірі - 15000,00 грн.

Позивач скористався своїм правом на подання заперечень щодо вимог відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. У запереченнях представник позивача покликався на те, що витрати у розмірі 15 000,00 грн є завищеними, не відповідають складності справи та критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22) зроблено висновки про те, що ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Верховний Суд, аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану стороні під час розгляду справи у суді першої інстанції, врахував, що адвокат є кваліфікованим юристом з повною вищою юридичною освітою, який має стаж роботи в галузі права не менше двох років, тому надані адвокатом своїй клієнтці такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення відповідної судової практики, визначення правової позиції у справі; складання клопотань про долучення до матеріалів справи письмових доказів; складання вступного слова не є тими послугами, які є необхідними, а тому такі послуги не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною.

При цьому, на переконання суду, розмір витрат на правову допомогу, зазначений представником відповідача не є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Так, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

При цьому розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

При цьому, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 4-7, 9 статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись положеннями статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Ніколова проти Болгарії та Єчюс проти Литви , пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Між тим, з огляду на характер виконаних адвокатом робіт і обсяг наданих послуг, характер спору, складність справи, суд вважає, що зазначений позивачем розмір витрат на правову допомогу не відповідає також критерію реальності витрат на правничу допомогу.

Таким чином, суд частково погоджується з доводами позивача про завищений розмір витрат на правничу допомогу та, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, що дана справа не є складною, оскільки є не великою за фабулою та предметом доказування; підготовка її до розгляду не потребує аналізу великої кількості норм чинного законодавства, значних затрат часу та зусиль; тривалість затраченого представником відповідача часу, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, а також принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат (дійсності та необхідності), критерій розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що справедливим і співмірним є зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу та доходить висновку про те, що з огляду на встановлені судом обставини, сума витрат на правову допомогу у даній справі, яка відповідає принципам справедливості та пропорційності становить 5000,00 грн, оскільки саме такий розмір відшкодування, на переконання суду, відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, їх обсягу з урахуванням складності справи, а також необхідних процесуальних дій сторони.

Враховуючи викладене, суд вважає, що заява відповідачки ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.137, 141,264, 270 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Ухвалити по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» до ОСОБА_1 про стягнення вартості електричної енергії, необлікованої внаслідок порушення споживачем Правил роздрібного ринку електричної енергії - додаткове рішення.

Стягнути з Акціонерного товариства «Полтаваобленерго», код ЄДРПОУ 00131819, адреса місця знаходження: вул. Старий Поділ, 5, м.Полтава, 36022, на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , витрати на правову допомогу в сумі 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач: Акціонерне товариство «Полтаваобленерго», місце знаходження: вул. Старий Поділ, 5, м.Полтава, 36022, ЄДРПОУ 00131819;

представник позивача: адвокат Берегун Тетяна Михайлівна, адреса робочого місця адвоката: вул.Котляревського, буд.№59, м.Миргород, Полтавська область;

відповідач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;

представник відповідачки: адвокат Гуйван Петро Дмитрович, адреса робочого місця адвоката: АДРЕСА_2 .

Повний текст додаткового рішення складений 26 листопада 2025 року.

Суддя Новосанжарського районного суду

Полтавської області Ю.О.Афанасьєва