Рішення № 132130342, 27.11.2025, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 листопада 2025 рокум. Ужгород№ 260/6406/25

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Плеханова З.Б. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі відповідач - 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі відповідач - 2) яким просить:

- Визнати відмову за №071750015720 від 25.04.2025 року Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області, що полягала у не призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), за віком протиправною.

- Зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області, врахувати трудовий стаж, з якого обраховується пенсія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за періоди роботи - 18.06.1992 по 11.06.1993 року та з 18.06.1993 по 15.03.1996 року.

- Зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ 20987385), нарахувати пенсію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з моменту виникнення такого права, а саме з 06.03.2025 року.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що по досягненню пенсійного віку він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № № № 071750015720 від 25.04.2025 року йому було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу для її призначення. Відмовляючи у призначенні пенсії за віком відповідач 1, зазначив, що за трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 03.07.1987 до страхового стажу не зараховано період роботи з 18.06.1992 по 11.06.1993, оскільки номер та дата наказу про прийняття на роботу дописано, що порушує вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58, а також період роботи з 18.06.1993 по 15.03.1996, оскільки запис про звільнення з роботи засвідчено печаткою неіснуючої на той час держави УРСР.

Позивач вказує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. При цьому, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.

Позивач також зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Щодо висновку відповідача 1 про те, що період роботи з 18.06.1993 по 15.03.1996 року зарахувати до страхового стажу неможливо у зв`язку з тим, що період роботи в даній організації завірено печаткою з написом УРСР позивач вказує, що на особу не може перекладатись обов`язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці. Запис про звільнення в трудовій книжці завірений печаткою на якій наявний напис УРСР, не може бути підставою для виключення вказаного періоду роботи з трудового стажу особи, який дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Також Позивач звертає увагу, що підставою для призначення пенсії за віком є наявність відповідного страхового стажу роботи та досягнення відповідного віку, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Таким чином, період роботи позивача з 18.06.1993 по 15.03.1996 року у кооперативу «Екологія» підлягає зарахуванню до його страхового стажу.

Позивач вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, при відмові у зарахуванні до його страхового стажу, що дає право на пенсію, вище наведеного періоду роботи та відмови у призначенні пенсії за віком, грубо порушено його право на соціальний захист та можливість отримання пенсійного забезпечення. У зв`язку з чим, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в справі, якою залучено до участі у справі в якості співвідповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області та зобов`язано відповідачів надати суду в термін 7 днів: відмовну пенсійну справу ОСОБА_1 .

19 серпня 2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області надійшла завірена належним чином відмовна пенсійна справа ОСОБА_1 .

19 серпня 2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області надійшов відзив на позов і зазначає, що рішенням від 25.04.2025 №071750015720 Головним управлінням відмовлено в призначенні пенсії за віком позивачу відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній належним чином підтверджений страховий стаж. Позивачем станом на 25.04.2025 підтверджено лише 11 років 02 місяці 25 днів страхового стажу (для визначення права 11 років 04 місяці 11 днів), що не дає право на призначення пенсії. В розрахунок страхового стажу відсутні підстави зарахувати період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 03.07.1987: з 18.06.1992 по 11.06.1993, оскільки номер та дата наказу про прийняття на роботу дописано, що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях від 20.06.1974 № 162 та Порядку №637; з 18.06.1993 по 15.03.1996, оскільки запис про звільнення з роботи засвідчено печаткою не існуючої на той час держави УРСР.

Відповідач вказує, що обов`язок в наданні достатнього пакету документів законодавець покладає виключно на позивача, а Головне управління не наділено повноваженнями у підтвердженні страхового стажу, а лише у відповідності до п. 4.2 Порядку №22-1 досліджує, аналізує та перевіряє вже надані документи та виявляє їх неточності та розбіжності.

Враховуючи на викладені обставини в їх сукупності, відповідач вважає, що дії Головного управління вчиненні з врахуванням критерію законності, відповідно до якого суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб`єкта владних повноважень має прийматися обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а відтак позовна заява ОСОБА_1 є безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення

25 серпня 2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшла завірена належним чином відмовна пенсійна справа ОСОБА_1 .

26 серпня 2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області надійшов відзив на позов, у якому зазначає, що 18.04.2025 року ОСОБА_1 звернувся до відділу обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії по віку згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Розглянувши документи подані для призначення пенсії ОСОБА_1 Головним управлінням Пенсійного фонду в Одеській області (структурного підрозділу, що розглядав заяву позивача за принципом екстериторіальності) встановлено, що загальний страховий стаж відповідно до ст.24 Закону України від 09.07.2003 p. №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 11 років 2 місяці 25 днів. Наявного стажу роботи є недостатньо для призначення пенсії за віком. Згідно частини першою статті 26 Закону, право на призначення пенсії призначаються особам після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 років, та після досягнення 65 років - за наявності страхового стажу з 1 січня 2026 р. по 31 грудня 2026 року - від 15-23 років.

У зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу який необхідний позивачу для призначення пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду в Одеській області прийнято рішення за №071750015720 від 25.04.2025 р. про відмову у призначенні пенсії. Позивачу не було зараховано страховий стаж згідно трудової книжки НОМЕР_3 : з 18.06.1992 р. по 11.06.1993 р. оскільки номер та дата наказу про прийняття дописано, що порушує вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" від 29.07.1993 № 58.

Для можливості перегляду права на зарахування вказаного періоду необхідно надати підтверджуючу довідку про стаж у відповідності до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 2 серпня 1993 року.

У зв`язку з вищенаведеним, просить суд відмовити у задоволенні позову.

Обставини встановлені судом

З матеріалів справи вбачається, що 18.04.2025 року позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання якого зареєстроване в Ужгородському районі звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою, в якій він просив призначити йому пенсію за віком.

Вказану заяву за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 Головним управлінням Пенсійного фонду в Одеській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 18.04.2025 року №071750015720.

Відповідно до даного рішення Встановлено наступне:

« Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 18.04.2025.

Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 60 років.

Вік заявника 65 років.

Необхідний страховий стаж статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 27 років.

У разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року, страхового стажу передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:

з 01 січня 2023року по 31 грудня 2023 року від 20 до 30 років

У разі відсутності, починаючи з 01 січня 2019року, страхового стажу передбаченого частиною першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65років мають особи за наявності страхового стажу:

починаючи 01 січня 2025року по 31 грудня 2025 року від 15 до 22 років

Страховий стаж заявника становить 11 років 02 місяці 25 днів.

Страховий стаж заявника для визначення права становить 11 років 04 місяці 11 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

за трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 03.07.1987 до страхового стажу не зараховано:

- період роботи з 18.06.1992 по 11.06.1993, оскільки номер та дата наказу про прийняття на роботу дописано, що порушує вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993№ 58;

- період роботи з 18.06.1993 по 15.03.1996, оскільки запис про звільнення з роботи засвідчено печаткою неіснуючої на той час держави УРСР.

Не працює.

Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Одеській області приинято рішення № 071750015720 від 25.04.2025 (далі-Рішення) про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 15 років.

Право на пенсійну виплату за наданими документами відсутнє.

На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.

Відповідно до статтей 74, 75 Закону України «Про адміністративну процедуру» Рішення (далі- адміністративний акт) набирає чинності з дня доведення його до відома ОСОБА_1 шляхом:

- або вручення акта або надсилання його поштою (рекомендованим листом з повідомленням провручення);

- або надсилання на адресу електронної пошти чи передачі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку.»

Мотиви та норми права застосовані судом

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003р. №1058-IV (далі Закон №1058-IV).

За приписами статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).

Відповідно до статті 62 Закону України Про пенсійне забезпечення, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

Згідно із пунктом 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58 (далі Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 2.4 Інструкції №58, визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Судом встановлено, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_3 від 03.07.1987 року позивач працював малому науково-виробничому підприємстві «ЕКОС-КЛАС» в період з 18.06.1992 року по 11.06.1993 pоку, однак даний період не був врахований відповідачем до загального страхового стажу, оскільки номер та дата наказу про прийняття на роботу дописано, що порушує вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993№58.

Суд зазначає, що у трудовій книжці вказані записи є послідовними, містять підпис відповідальної особи та печатки підприємств. Таким чином за вказаних обставин, можна чітко ідентифікувати посаду та підприємство на якому позивач працював.

Окрім цього, відповідачем 1 також не вказано жодних підстав, за яких таке оформлення записів робить їх недійсними або сумнівними.

Таким чином, оскільки судом не встановлено недостовірності або неточності вказаних записів, зазначене не може бути підставою для не зарахування оспорюваного періоду роботи позивача до його трудового стажу.

Суд зазначає, що, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 « Про трудові книжки працівників» № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Отже, з вище наведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Слід зазначити, що у разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивача страхового стажу чи розбіжностях у поданих документах, відповідач мав право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо від позивача, підприємства, а не відмовляти позивачу в призначенні пенсії.

Відтак, враховуючи вищезазначені обставини, на переконання суду, записи трудової книжки НОМЕР_3 від 03.07.1987 року відповідають періодам трудової діяльності позивача, а тому посилання на неможливість врахування періодів роботи з 18.06.1992 року по 11.06.1993 року оскільки номер та дата наказу про прийняття на роботу дописано, що порушує вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 є достатньою підставою для не врахування періоду трудової діяльності позивача до його стажу чи не врахування записів трудової книжки.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про необхідність зарахування періоду роботи позивача на малому науково-виробничому підприємстві «ЕКОС-КЛАС» в період з 18.06.1992 року по 11.06.1993 pоку до його страхового стажу.

Щодо на зарахування до страхового стажу періоду роботи з 18.06.1993 року по 15.03.1996 року, оскільки запис про звільнення з роботи засвідчено печаткою неіснуючої на той час держави УРСР, суд зазначає наступне.

Як свідчать записи трудової книжки НОМЕР_3 від 03.07.1987 року позивач:

- з 18.06.1993 на роботу каменщиком в Ужгородський кооператив «Екологія» (запис №12);

- 15.03.1996 звільнений з Ужгородського кооперативу «Екологія» за власним бажанням (запис №13);

Та обставина, що підприємства не змінили свою печатку новою після припинення СРСР, не робить документи, що засвідчені нею, недійсними.

З системного аналізу наведених вище норм слідує, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак засвідчення запису про звільнення відбитком печатки УРСР у трудовій книжці не може бути підставою для виключення певного періоду роботи зі страхового стажу позивача.

Обов`язок заміни печатки покладено на керівників підприємств, як і здійснення записів у трудовій книжці власником або уповноваженим ним органом покладено на останніх, а не на працівника, а отже відповідальність за неправильність вчиненого запису не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Окрім того, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 29.03.2019 у справі № 548/2056/16-а та від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.

Суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Позивач як громадянка України, стаж якого підтверджений трудовою книжкою, що є основним документом, який підтверджує трудовий стаж, має право на відповідний соціальний захист з боку держави. При цьому держава в особі своїх органів не може відмовляти у виконанні своїх позитивних зобов`язань, в даному випадку у наданні соціального захисту з формальних підстав.

Згідно з пп. 2 п. 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 40/26485, Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.

Таким чином, законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов`язав витребовувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії.

Отже, відповідачу слід врахувати, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачу надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства, та звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 06 березня 2018 у справі № 754/14898/15-а.

З огляду на викладене вище, період роботи позивача з 18.06.1993 року по 15.03.1996 року в Ужгородському кооперативі «Екологія» підлягають зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 , однак неправомірно не зараховані пенсійним органом до страхового стажу позивача.

Зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 25 квітня 2025 року №071750015720 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 прийняте відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню на підставі пункту 2 частини 2 статті 245 КАС України.

Щодо наступної позовної вимоги зобов`язального характеру про призначення пенсії, то суд враховує те, що відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону від 09.07.2003 №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Необхідний страховий стаж статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 27 років.

У разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року, страхового стажу передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу - з 01 січня 2023року по 31 грудня 2023 року від 20 до 30 років

У разі відсутності, починаючи з 01 січня 2019року, страхового стажу передбаченого частиною першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65років мають особи за наявності страхового стажу - починаючи 01 січня 2025року по 31 грудня 2025 року від 15 до 22 років

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 виповнилося 60 років тому мінімально необхідний страховий стаж для призначення пенсії позивачу має становити 15 років.

Так, в оскаржуваному рішенні органами Пенсійного фонду України було підтверджено страховий стаж позивача в 11 років 2 місяці 25 днів.

При цьому, враховуючи, що в межах вирішення даного спору зарахуванню до страхового стажу позивача підлягає також і протиправно не врахований період роботи за трудовою книжкою НОМЕР_3 від 03.07.1987 року - з 18.06.1992 року по 11.06.1993 pоку малому науково-виробничому підприємстві «ЕКОС-КЛАС» та з 18.06.1993 року по 15.03.1996 року в Ужгородському кооперативі «Екологія» тому суд виходячи із простого математичного обрахунку шляхом додавання доходить висновку, що сумарний страховий стаж позивача в цьому випадку досягає необхідні 15 років.

Як зазначено у частині 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

В даному випадку враховуючи протиправність оскаржуваного рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії та беручи до уваги те, що призначення пенсії належить до виключної компетенції пенсійного органу, який і має здійснити відповідний повторний розрахунок страхового стажу позивача, суд дійшов висновку, що порушені права позивача необхідно захистити шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , період роботи за трудовою книжкою НОМЕР_3 від 03.07.1987 року - з 18.06.1992 року по 11.06.1993 pоку на малому науково-виробничому підприємстві «ЕКОС-КЛАС» та період роботи з 18.06.1993 року по 15.03.1996 року в Ужгородському кооперативі «Екологія», та повторно вирішити питання щодо призначення останньому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону від 09.07.2003 №1058-IV.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а згідно з вимогами ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень і дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково у визначений судом спосіб.

Вирішуючи питання відносно розподілу судових витрат суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При цьому згідно частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1211,20 грн.

Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1, яким безпосередньо приймалося оскаржуване рішення.

Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору. Адже, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок неправомірного рішення суб`єкта владних повноважень (тобто задоволена основна вимога немайнового характеру, яка підлягала оплаті судовим збором), тоді як прийняття рішення про часткове задоволення позову пов`язується зі способом захисту порушених прав позивача.

Керуючись ст.ст. 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області ( вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, Одеська область, 65012, ЄДРПОУ 20987385), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №071850006476 від 25.04.2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи за трудовою книжкою НОМЕР_3 від 03.07.1987 року - з 18.06.1992 року по 11.06.1993 pоку на малому науково-виробничому підприємстві «ЕКОС-КЛАС» та період роботи з 18.06.1993 року по 15.03.1996 року в Ужгородському кооперативі «Екологія», повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 квітня 2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

4. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області ( вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, Одеська область, 65012, ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адмінсуду.

СуддяЗ.Б.Плеханова