Рішення № 132108350, 17.11.2025, Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17.11.2025

Справа № 521/15/25

Провадження № 2/497/1524/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2025 року м. Болград

Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Кодінцевої С.В.

за участю секретаря Мунтянової В.Р.

представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 (ВКЗ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Болград цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Еталон» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (в порядку суброгації),

ВСТАНОВИВ:

20.02.2025 року з Малиновського районного суду м. Одеси надійшла цивільна справа за підсудністю, відповідно до якої вбачається, що представник позивача звернувся до суду з зазначеним позовом та просить постановити рішення, яким стягнути на його користь з відповідача суму шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 17 965, 80 гривень та суму судових витрат у розмірі 3 028.00 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, 11 серпня 2023 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (надалі за текстом - «Позивач») та ОСОБА_3 було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №АМ.994257664.2023, згідно умов даного Договору страхування, Позивач взяв на себе зобов`язання компенсувати будь-яке пошкодження або знищення застрахованого транспортного засобу «Renault», державний номерний знак НОМЕР_1 .

13 жовтня 2023 року у м. Одеса, відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Renault» державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу «Toyota» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 (надалі за текстом - «Відповідач»)

Постановою Приморського районного суду м. Одеси в рамках судової справи №522/20758/23 від 13.11.2023 р., ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено транспортний засіб «Renault» державний номерний знак НОМЕР_1 , який на підставі Договору добровільного страхування був застрахований у Позивача.

Згодом водій/власник транспортного засобу «Renault», державний номерний знак НОМЕР_1 звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (Позивача) із Заявою про настання страхового випадку по договору страхування Авто КАСКО №АМ. 994257664.2023.

Позивач на підставі Страхового акту №33332/1 враховуючи Рахунок-Фактуру№1ІІА-00001782 від 01.11.2023 р., здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 17 965.80 гривень, що підтверджується Платіжною інструкцією №00105144 від 09.11.2023 року.

Під час дослідження страхового випадку, стало відомо, що на момент дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність Відповідача, як водія транспортного засобу «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована за полісом ОСЦПВВНТЗ №214584732 у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Еталон».

Позивач стверджує, що звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» із Заявою про страхове відшкодування, вих. №2487798 від 22.10.2024 року та ПАТ «СК «Еталон» в усному порядку під час телефонного дзвінка, повідомило, що заява про виплату страхового відшкодування була подана Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» після спливу одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, у зв`язку з чим Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Еталон» не має правових підстав для виплати страхового відшкодування за даною подією і змушена була відмовити у виплаті страхового відшкодування у повному обсязі.

Зазначене стало підставою звернення до суду.

Заочним рішенням суду від 22.04.2025 року позовні вимоги було задоволено (а.с.83-85).

Ухвалою суду від 06.10.2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з заявою про перегляд заочного рішення суду від 22.04.2025 року справа №521/15/25 (провадження №2/497/540/25). Заочне рішення Болградського районного суду Одеської області від 22.04.2025 року по цивільній справі № 521/15/25 (провадження №2/497/540/25) за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (в порядку суброгації) скасовано.

Призначено судове засідання в спрощеному позовному провадженні на 17.11.2025року о13:00годині в залі судового засідання №4 в приміщенні Болградського районного суду Одеської області за адресою: вул.25 Серпня, №192, м. Болград, Одеська область.

Вимогу заявника про зупинення стягнення на підставі виконавчого листа виданого на підставі рішення Болградського районного суду Одеської області від 22.04.2025 року у справі №521/15/25 (провадження №2/497/540/25) залишено без задоволення (а.с.100-102).

Дана ухвала суду була надіслана усім сторонам по справі (а.с.104).

В судове засідання 17.11.2025 року:

- представники позивача не прибули, будучи належним чином повідомленими (а.с.105, 140). Раніше через систему "Електронний суд" представник ОСОБА_4 надсилала заяву, якою підтримала позовні вимоги, та просила розгляд справи проводити у відсутність представника (а.с.64-66);

- відповідач не прибув, причини неявки не повідомив,

- представник відповідача ОСОБА_2 заперечував доводи позивача та в задоволенні позову просив відмовити. Разом з цим, підтвердив, що дійсно 13 жовтня 2023 року у м. Одесі, відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Renault реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу Toyota реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 (надалі за текстом «Відповідач»).

Постановою Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/20758/23 від 13 листопада 2023 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено транспортний засіб Renault реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на підставі Договору добровільного страхування був застрахований у Позивача.

Позивачем на підставі Страхового акту №33332/1, враховуючи Рахунок-Фактуру №ША-00001782 від 1 листопада 2023 року, здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 17 965,80 гривень потерпілій особі.

Однак, відповідач не визнає позовні вимоги, вважає позов до нього безпідставним та необґрунтованим, з огляду на те, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 була застрахована у Страховій компанії «ЕТАЛОН» (поліс № 214584732) та відповідно саме цей страховик у межах ліміту страхового відшкодування є належною стороною виконання обов`язку з виплати страхового відшкодування в даному випадку.

Відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах такої різниці.

По твердженню представника відповідача, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження доводів та обґрунтування позовних вимог.

Також представник відповідача подав заяву про розподіл судових витрат, через неможливість станом на поточний час, до ухвалення судового рішення надати повний розрахунок витрат відповідача на професійну правничу допомогу, що входять до складу судових витрат. Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат становить 30 тис. грн.

- представник третьої особи в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим (а.с.141), причини неявки не повідомив, на позовну заяву жодним чином не відреагував.

Оцінивши усі докази зібрані в справі у їх сукупності, виходячи з обставин, встановлених під час судового розгляду справи, враховуючи норми діючого законодавства, яким врегульовані встановлені судом правовідносини, заяви сторін по справі, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за наступних підстав.

Судом встановлено, що 11 серпня 2023 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» та ОСОБА_3 було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №АМ.994257664.2023, згідно умов даного Договору страхування, позивач взяв на себе зобов`язання компенсувати будь-яке пошкодження або знищення застрахованого транспортного засобу «Renault», державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с.13-14).

13 жовтня 2023 року у м. Одеса, відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Renault» державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу «Toyota» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 (надалі за текстом - «Відповідач»)

Згідно постанови Приморського районного суду м. Одеси ( справа №522/20758/23 від 13.11.2023 р.,) ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено стягнення у розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 850.00 гривень (а.с.21-22, 79-80).

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено транспортний засіб «Renault» державний номерний знак НОМЕР_1 , який на підставі Договору добровільного страхування був застрахований у Позивача.

Цією постановою суду було встановлено, що 13.10.2023 року о 19 годині 00 хвилин, ОСОБА_1 керував транспортним засобом Toyota Land Cruiser Prado, державний номер НОМЕР_3 , в м. Одеса провулок Симафорний №4, та рухаючись заднім ходом не впевнився в безпечності та скоїв зіткнення з транспортним засобом Renault Sandero, державний номер НОМЕР_1 , який рухався позаду.

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином вина ОСОБА_1 у вчиненні ДТП, що мала місце 13.10.2023 року при викладених вище обставинах доведена.

Згодом 18.10.2023 року водій/власник транспортного засобу «Renault» державний номерний знак НОМЕР_1 звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (Позивача) із Заявою про настання страхового випадку по договору страхування Авто КАСКО №АМ. 994257664.2023 в зв`язку з чим ПрАТ СК «ПЗУ Україна» склало страховий акт №33332/1, згідно якого загальний розмір страхового відшкодування по даній події на підставі розрахунку становить 17965.80 гривень (а.с.23-24).

Рахунок-фактура № ША-00001782 від 01.11.2023 року складений ФОП « ОСОБА_5 » на замовлення ОСОБА_3 про проведення ремонту транспортного засобу «Renault», державний номерний знак НОМЕР_1 на суму 17965.80 гривень (а.с.25).

На підставі вищевказаних документів ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» здійснило переказ коштів на ім`я ФОП ОСОБА_5 в розмірі 17965,80 гривень для проведення відновлювального ремонту транспортного засобу «Renault», державний номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним дорученням №00105144 від 09 листопада 2023 року (а.с.26).

Тобто ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 17965,80 гривень.

Під час дослідження страхового випадку, стало відомо, що на момент дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу «Toyota» державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахованаза полісомОСЦПВВНТЗ №214584732у Приватномуакціонерному товаристві«Страхова компанія«Еталон» (а.с.27-29).

Позивач стверджує, що звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» із Заявою про страхове відшкодування, вих. №2487798 від 22.10.2024 року (а.с.30), яку направив поштовим рекомендованим листом №0600976276466 (а.с.31). Втім, доказів отримання даного листа ПАТ «СК «Еталон» - суду не надано.

Згідно трекінгу «Укрпошта» - «дані про відправлення за номером 0600976276466» на час розгляду справи - відсутні, тому що не зареєстровані в системі.

Представник позивача станом на час постановлення даного рішення суду, письмової відповіді третьої особи Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» не надав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

У частинах першій та третій статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (стаття 16 Закону України «Про страхування»).

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

У статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

У статті 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно із статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (стаття 993 ЦК України).

У разі наявності юридичних фактів, передбачених статтею 993 ЦК України, відбувається перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов`язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: від потерпілого (страхувальника) переходить страховику право вимоги до особи, відповідальної за завдання шкоди. Страховик внаслідок виконання обов`язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває права кредитора в частині фактичних витрат. При цьому деліктне зобов`язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов`язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик. Вживання терміну «перехід» означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов`язанні до страховика.

Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).

Ураховуючи викладене, під час суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає, відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.

Натомість регрес - це право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв`язку з чим виникло нове правовідношення, пов`язане саме з регресною вимогою.

Суброгація допускається у договорах майнового страхування, правовою підставою її застосування є стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування». Право регресу регулюється частиною першою статті 1191 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 на час настання страхового випадку була застрахована, то обов`язок відшкодувати шкоду покладається на його страховика - третю особу Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Еталон».

Судом встановлено, що позивач 22.10.2024 року звертався до третьої особи із заявою про сплату страхового відшкодування в порядку регресу (а.с.30), втім письмова відмову третьої особи у виплаті такого відшкодування до тепер суду не надана.

Таким чином, відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до ПАТ «СК «ПЗУ Україна», після виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних витрат перейшло право вимоги до особи, відповідальної за шкоду, а саме до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон», яка є страховиком відповідальності за завдану шкоду транспортним засобом «Toyota» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , що підтверджується полісом ОСЦПВВНТЗ №214584732.

Ураховуючи викладене, вимога позивача ПАТ «СК «ПЗУ Україна» до відповідача ОСОБА_1 , не є регресною, правовідносини, що виникли між сторонами у зв`язку з виплатою страховиком на користь потерпілого страхового відшкодування, засновані на суброгації, тобто переході до позивача права вимоги потерпілої особи у деліктному зобов`язанні.

Судом встановлено, що відповідно до страхового полісу ОСЦПВВНТЗ №214584732 страховиком відповідача зі страховим лімітом 160 000 грн на момент вчинення ДТП була третя особа.

А відтак, суд вважає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача, що відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункти 40, 41.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ч.ч.1, 5, 6 ЦПК України).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 59 ЦПК обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч.ч. 5, 7 ст. 81 ЦПК України).

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі N 642/3933/23).

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» та відмову у задоволенні позову ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди у порядку суброгації, оскільки пред`явлений до неналежного відповідача.

Щодо судових витрат:

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною першою ст.134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Положеннями ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

Відповідачем заподання заявипро переглядзаочного рішеннясуду сплаченосудовий збірв розмірі 484.48гривень (чотириставісімдесят чотиригривні сороквісім копійок),яка судомбула задоволено. Тому з позивача на користь відповідача необхідно стягнути витрати по сплаті судового збору в розмірі 484.48 гривень.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З цих підстав, слід прийняти заяву представника відповідача адвоката Єргієва Д.І. про розподіл судових витрат, через неможливість станом на поточний час, до ухвалення чудового рішення, надати повний розрахунок витрат відповідача на професійну правничу допомогу, що входять до складу судових витрат.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст.2, 4, 10, 12, 13, 76-83, 89, 95,133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерноготовариства «Страховакомпанія «ПЗУУкраїна» місцезнаходженняюридичної особи:вул.Січових Стрільців,40м.Київ,04053,ідентифікаційний кодюридичної особи:20782312

на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ,

- суму сплаченого судового збору за подання заяви про перегляд заочного рішення суду 484.48гривень (чотириста вісімдесят чотири гривні сорок вісім копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 26.11.2025 року.

Суддя С.В.Кодінцева