Рішення № 132105770, 14.11.2025, Томаківський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 195/1628/25

2/195/642/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р АЇ Н И

14.11.2025 року с-ще Томаківка Дніпропетровської області

Томаківський районний суд Дніпропетровської області в складі: головуючогосудді Омеко М.В., за участю секретаря судового засідання Мартинової Н.В., представника позивача Мунтян Т.І., позивач ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Томаківського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Томаківської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області про визнання права власності за набувальною давністю, -

в с т а н о в и в:

Представник позивача, адвокат Мунтян Т.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просить визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на будинок із господарськими будівлями та спорудами, за адресою АДРЕСА_1 .

В обґрунтуванняпозовних вимогпредставник позивачазазначив,що ОСОБА_1 проживає з 1999 року за адресою АДРЕСА_1 на території юрисдикції Томаківської селищної ради Нікопольського району.

Вказаний будинок утримує та здійснювала всі належні комунальні послуги.

03 жовтня 2024 року було створено комісію про обстеження домоволодіння що житловий будинок з надвірними прибудовами, якою встановлено що вказане домоволодіння по АДРЕСА_1 підтверджують вказані обставини .

Позивач вважає, що вже 25 років року вона добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти ними понад 10 років, підтримує його в належному стані, справно сплачує комунальні послуги з утримання будинку, а отже має право на набуття права власності за набувальною давністю. Позивач цей будинок обслуговує, робить ремонти і прибудови, але належним чином це не оформлено, не оформлені належним чином і документи стосовно його перереєстрації право власності на це майно.

Представник позивача в своїй позовній заяві вказує, що позивач добросовісно заволоділа майном і не знала, що вона є офіційно не власником що змусило її звернутися до суду за захистом своїх прав.

Представник позивача посилається на п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" №5 від 07.02.2014 року при вирішенні спорів, повязаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати пр овідсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особане приховувала факт знаходження майна в її володінні.

З наведених обставин, представник позивача вважає, що ОСОБА_1 добросовісно заволоділа нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_1 і продовжує відкрито, безперервно володіти будинком, проводячисьяк власник більше десяти років та набула право власності на це майно за набувальною давністю, на підставі ч.1 ст. 344ЦК України.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Позивач в судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги та повідомила, що з 1979 року проживає в с.Запорізьке. Та по сусідству з нею, за адресою АДРЕСА_1 , проживала баба похилого віку, ОСОБА_2 , яка була володаркою даного будинку. В 1997 році ця баба померла, але за життя надала їй дозвіл, щоб вона переходила та жила в її будинку. Крім цього, позивач в судовому засіданні надала для огляду технічний паспорт на будинок АДРЕСА_1 , який був виготовлений на ім?я ОСОБА_2 . Також повідомила що земельна ділянка під даним будинком приватизована вещевказаною бабою. З 1999 року вона добровільно. відкрито, володіє вказаним будинком .

Свідок ОСОБА_3 пояснив що мешкає в с.Запорізьке, та знає позивача. Вказав, що раніше ОСОБА_4 мешкала по АДРЕСА_2 , а потім з чоловіком переїхали до іншого будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 . Повідомив, що йому не відомо кому належав раніше будинок АДРЕСА_1 .

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні вказала, що гр. ОСОБА_4 вже давно проживає в буд. АДРЕСА_1 . Та вказала, що раніше за цією адресою проживала старенька баба, а позивач ОСОБА_4 допомогала їй.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що позивач ОСОБА_4 вже більше 20 років проживає в будинку АДРЕСА_1 . До цього в даному будинку проживала старенька баба, якій позивач допомогала по господарству. Проте не знає на якій підставі гр. ОСОБА_1 вселилася в даний будинок.

Від Виконавчого комітету Томаківської селищної ради до суду надійшла заява про розгляд справи без участі їх представника та просять суд, ухвалити рішення на розсуд суду.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судом встановлено та досліджено наступні правовідносини.

Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що право власності за адресою АДРЕСА_1 ні за ким не зареєстровано.

Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов від 02.10.2024 року, який видано Виконавчим комітетом Томаківської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області за № 475 за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровано 5 чоловік, але фактично на даний час проживає 2 чоловіка. Громадянка ОСОБА_1 в даному будинку проживає з 1999 року.

Відповідно до паспорту серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 з 15.08.2007 року.

Судом також встановлено, що відповідно до розрахункових книжок на ім?я ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , позивачем здійснювался оплата комунальних послуг за вказаною адресою.

Звертаючись до суду з даним позовом, представник позивача в позовній заяві вказує, що ОСОБА_1 добросовісно заволоділа майном і не знала що вона є офіційно не власником, що і змусило її звернутися до суду. Проте не вказує на якій саме підставі ОСОБА_1 вселилилася в даний будинок та прийняла його в користування.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (частина четверта статті 344 ЦК України).

Правові висновки про особливості набуття права власності на майно у такий спосіб, як набувальна давність, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), які суд у силу ч. 4ст. 263 ЦПК України враховує при виборі та застосування норм права до спірних правовідносин.

Виникнення права власності за набувальною давністю ґрунтується на сукупності обставин, зазначених у ч.1ст. 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено (постанова Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18)). Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.

Зазначені висновки узгоджуються з роз`ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав». Зокрема у п. 5,9 вказаної постанови роз`яснено що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК).

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Крім того, пунктом 11 цієї постанови визначено, що враховуючи положення ст.ст. 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі, а також на безхазяйну річ.

Позивач, як володілець майна, протягом всього часу володіння ним має бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. При цьому, володілець не знав і не міг знати, що він володіє чужою річчю, тобто обставини, за яких виникло володіння чужою річчю не давали сумніву щодо правомірності набуття права володіння цим майном.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, а так само про те, що він володіє чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном як своїм власним.

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном як власним є підставою для відмови у задоволенні позову про набуття права власності за набувальною давністю, у порядку, передбаченому ст. 344 ЦК України.

Такий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 року у справі № 910/17274/17 та Верховного Суду у постанові від 28.04.2022 року у справі № 449/570/19.

Проаналізувавши вищенаведені норми чинного законодавства, а також врахувавши висновки щодо застосування відповідних норм права до спірних правовідносин, викладені в постановах Верховного Суду, суд прийшов до висновку, що позивач не довів того факту, що вона є доборосовісним володільцем, оскільки, як повідомила позивач в судовому засіданні, їй було відомо, що власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , була ОСОБА_2 , на яку виготовлений технічний паспорт на будинок та який був оглянутий в судовому засіданні, проте недолучений до матеріалів справи позивачем.

Жодних належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 відмовилася від права власності на житловий будинок, або ж відчужила їх позивачу, матеріали справи не містять.

За таких обставин, в даному випадку відсутня така ознака набувальної давності, як добросовісне володіння, що виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю позивачем на спірний будинок у порядку, передбаченому ч. 1ст. 344 ЦК України.

Доводи позивача про відкритість володіння позивачем вказаним нерухомим майном та можливість визнання за нею права власності на вказане майно за набувальною давністю не заслуговують на увагу, оскільки сам по собі факт відкритого користування нерухомим майном не може бути підставою для виникнення у позивача права власності на нього за набувальною давністю у розумінні ст. 344 ЦК України.

Таким чином, враховуючи, що позивачем не доведено добросовісність заволодіння чужим майном та його тривалого і безперервного характеру, що є необхідними умовами для визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 4, 11, 12, 13,136,141, 247,258,259, 263-265,268,273,352,354ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Томаківської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області про визнання права власності за набувальною давністю - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду через Томаківський районний суд Дніпропетровської області.

Повний текст рішення буде складено 21.11.2025 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОККПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 )

Відповідач: Томаківська селищна рада Нікопольського району Дніпропетровської області в особі Виконавчого комітету, адреса місце знаходження: вул. Лесі Українки, 17, с-ще Томаківка, ЄДРПОУ: 41051313.

Суддя: М. В. Омеко