Рішення № 132047232, 13.11.2025, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Номер провадження 2/243/1705/2025

Номер справи 243/6957/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

« 13» листопада 2025 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого - судді Гончарової А.О.,

за участю секретаря судового засідання - Слободкіної Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів на підставі Наказу № 29-к «Про впровадження дистанційної роботи Слов`янського міськрайонного суду Донецької області» від 10 травня 2022 року, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: Служби у справах дітей Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якого на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: Служби у справах дітей Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якого на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області про позбавлення батьківських прав, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у період часу з грудня 2013 року по вересень 2020 року позивач проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 від вказаних відносин у сторін народився син - ОСОБА_3 . В той же час, ще до народження сина через зловживання відповідачем алкогольними напоями між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почали виникати непорозуміння, які після народження ОСОБА_3 становилися все тривалішими та переростали у сварки. Одразу після народження сина ОСОБА_2 через своє небажання турбуватися про дитину періодично залишала ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 на певні проміжки часу, а згодом - у 2020 році покинула родину зовсім, залишивши дитину на повне піклування позивача. Практично від народження ОСОБА_3 всі турботи по його вихованню та матеріальному утриманню несе виключно позивач ОСОБА_1 . Натомість ОСОБА_2 не виявляє турботи ні про духовний розвиток сина, його навчання та підготовку до самостійного життя, ні про матеріальне забезпечення дитини, не цікавлячись ні потребою дитини у такій матеріальній допомозі, ні наявністю у позивача грошових коштів на придбання ОСОБА_3 хоча б мінімально необхідних продуктів харчування. Крім того, нещодавно позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 у 2022 році виїхала за кордон, залишивши дитину у зоні бойових дій та повідомивши дитину про свій виїзд за кордон вже під час свого перебування у Німеччині, що також неабияк травмувало психіку дитини, яка зрозуміла, що у першу чергу мати думає лише про себе, та не думає про нього.

В зв`язку з викладеним, позивач просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно ОСОБА_3 .

В судове засідання позивач, ОСОБА_1 , та представник позивача, ОСОБА_4 , яка діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серія АН №1752991 від 04 серпня 2025 року, не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, надали заяви про розгляд справи без їхньої участі, позов просили задовольнити в повному обсязі.

Відповідач, ОСОБА_2 , в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, від неї не надійшло повідомлення про причини неявки, не використала наданого законом права на участь у судовому засіданні особисто або через представника, тому суд, враховуючи згоду позивача (представника позивача), відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України вважає можливим провести заочний розгляд справи, вирішити справу за наявними в матеріалах доказами та ухвалити заочне рішення.

Представник третьої особи, Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якого на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, Макарова Г.М., яка діє на підставі довіреності від 13 грудня 2024 року, в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином, надала заяву про розгляд справи без її участі.

Представник третьої особи, Служби у справах дітей Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, Чуйкова О.В., в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином, надала заяву про розгляд справи без її участі.

Суд, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного висновку.

У відповідності до ст. 165 Сімейного Кодексу України «Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина…» та п. 18 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до Свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого 11 березня 2015 року виконавчим комітетом Миколаївської міської ради м. Слов`янськ Донецької області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заочним рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 31 травня 2021 року у справі №243/3642/21 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини від усіх видів її доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 13.04.2021 року, та до досягнення повноліття дитиною, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вказане рішення суду ОСОБА_2 не виконується, станом на 15 липня 2025 року сума її заборгованості зі сплати аліментів складає 133 354 грн. 03 коп., що підтверджується довідкою-розрахунком Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 66756013/59238 від 15 липня 2025 року.

Заочним рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 25 серпня 2021 року у справі №243/6254/21 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Миколаївської міської ради орган опіки та піклування, про визначення місця проживання малолітньої дитини при роздільному проживанні батьків. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 .

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 16.07.2025 року, за адресою проживання ОСОБА_1 разом з дитиною ОСОБА_3 - АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 проживає разом зі своїм батьком ОСОБА_1 , мати дитини - ОСОБА_2 з 2019 року з ними не проживає, вихованням і розвитком дитини займається тільки його батько.

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 16.07.2025 року, за адресою проживання ОСОБА_2 - АДРЕСА_2 , на момент проведення рейду в кімнатах за вказаною адресою нікого не було. За словами сусідів, в цих кімнатах ніхто не проживає з 2020 року, ОСОБА_5 вони не бачили, раніше з ОСОБА_6 бачили лише старшого сина, про молодшого нічого не знають.

У вересні повторно був здійснений рейд за вищевказаною адресою, та в акті обстеження умов проживання від 16.09.2025 року, зазначено, що ОСОБА_2 за цей період не з`являлась.

Відповідно до повідомлення КНП «Обласна дитяча лікарня м. Слов`янськ» від 28.07.2025 року, згідно ф.003/0 «Медична карта стаціонарного хворого» №3150/1691 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «ОДЛ м. Слов`янськ» з 02.11.2017 по 14.11.2017. Був доставлений ЕШМД в супроводі батька ОСОБА_1 , якому з 03.11.2017 було оформлено листок непрацездатності для догляду за дитиною.

Згідно з повідомленням КНП «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» від 25.07.2025 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному по догляду за хворою дитиною з 03.11.2017 року по 08.11.2017 року.

Відповідно до повідомлення КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області від 16.07.2025 року, за даними медичної інформаційної системи Helsi.Pro дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , має декларацію з сімейним лікарем КНП «ЦПМСД» Миколаївської міської ради Донецької області ОСОБА_7 . Законним представником дитини ОСОБА_3 у декларації зазначено ОСОБА_1 (батько дитини). Згідно з записами з історії розвитку дитини (медична форма 112/о) у період з 2018 року по теперішній час дитина ОСОБА_3 зверталась до сімейних лікарів «ЦПМСД» Миколаївської міської ради Донецької області через законного представника (батька дитини) ОСОБА_1 з приводу надання первинної медичної допомоги, планових медичних обстежень, тощо. Підписання зобов`язань, передбачених інформованою згодою на проведення щеплення дитині (медична форма 063-2/о) здійснено батьком ОСОБА_1 .

Згідно з повідомленням Миколаївського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №2 Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області від 17.07.2025 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , навчається в 5 класі Миколаївського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 2 Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області за дистанційною формою навчання (online), з 01.09.2021 (наказ № 21 від 25.05.2021 «Про зарахування учнів 1 класу 2021/2022 навчального року») і по теперішній час. Про зарахування до складу учнів навчального закладу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до керівництва Миколаївського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 2 Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області звертався батько - ОСОБА_1 . Батьківські збори, які проводились класним керівником за час навчання здобувача освіти 5 класу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відвідував батько - ОСОБА_1 . Батько дитини, протягом навчання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , цікавиться рівнем успішності в навчанні, постійно на зв`язку з класним керівником. ОСОБА_2 , мати, протягом навчання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не цікавилася рівнем успішності в навчанні, на зв`язок із класним керівником не виходила. Дозвіл на проведення шкільних заходів за участю здобувача освіти 5 класу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме: фото та відео дитини під час шкільних заходів з подальшим оприлюдненням на сайті Миколаївського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 2 Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області надавав батько - ОСОБА_1 .

Відповідно до повідомлення Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 03.09.2025 року, ОСОБА_2 перетнула державний кордон України на виїзд 13.04.2022 року.

Згідно з висновком оцінки потреб (соціальна картка №7), складеним з 17.09.2025 по 23.09.2025 фахівцем із соціальної роботи центру, встановлено, що батько ОСОБА_1 спроможний належним чином виконувати батьківські обов`язки щодо виховання та догляду за сином ОСОБА_3 . Малолітній перебуває в складних життєвих обставинах через ухиляння матері від виконання своїх батьківських обов`язків, але ці чинники вони спроможні подолати самостійно і на цей час не потребують сторонньої допомоги. Дитина з матір`ю не спілкується, не отримує емоційного тепла, любові і підтримки. Незважаючи на відсутність спілкування, емоційно це пережив спокійно, на цей час така ситуація не викликає у нього негативних переживань.

З Висновку Органу опіки і піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 01.10.2025 року вбачається, що оскільки ОСОБА_2 фактично не проживає тривалий час на території Миколаївської міської територіальної громади, орган опіки та піклування не може встановити факт ставлення ОСОБА_2 до свого сина, малолітнього ОСОБА_3 , та визначити їх стосунки. Зважаючи на рішення комісії з питань захисту прав дитини (протокол №9 від 26.09.2025), орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради вважає, що ОСОБА_2 доцільно позбавити батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 .

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

За частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Частинами першою-четвертою статті 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Згідно із пунктом 1 статті 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

За частинами другою, третьою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), в тому числі й на рівне виховання батьками.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 посилався на те, що він займається вихованням сина, забезпечує його усім необхідним, турбується про його повноцінний розвиток, натомість відповідач не цікавиться дитиною, тривалий час перебуває за межами України, не вживає заходів до спілкування з дитиною, повністю усунулася від участі у житті та вихованні сина.

Таким чином правовою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав позивач визначає пункт 2 частини першої статті 164 СК України.

На підставі тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України можна зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайньою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

З огляду на те що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і за наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 47 рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).

Тобто в такому випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке, у свою чергу, не є абсолютним.

Ураховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд, з однієї сторони, має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З іншої сторони, обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин конкретної справи вони можуть відрізнятися.

Разом із тим, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Крім того, у рішенні від 30 червня 2020 року «Ilya Lyapinv. russia» (заява № 70879/11) ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько не може мати права відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які могли б завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків.

На перше місце суд ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні.

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21 (провадження № 61-5203св23), від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23), від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20 (провадження № 61-1544св21), від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18 (провадження № 61-13690св20), від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, провадження № 61-1344св20).

За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Суд не погоджується із висновком Органу опіки і піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 01.10.2025 року щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , оскільки цей висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення матері батьківських прав, мати не була присутня на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, не було можливості з`ясувати причини ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Висновок не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Перебування ОСОБА_2 за кордоном не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 722/225/23.

ОСОБА_2 не виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов`язків і її поведінка не була предметом розгляду компетентних органів.

Також, суд не враховує доводи позивача щодо наявної заборгованості у відповідача за аліментами, оскільки наявність такої заборгованості не є підставою для позбавлення особи батьківських прав, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17.

Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22, провадження № 61-13923св23).

Суд зауважує, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу і залежить від специфіки обставин, які необхідно довести у конкретній справі. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Суд враховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, не доведено умислу відповідача на невиконання нею батьківських обов`язків, а не через об`єктивні непереборні обставини, які могли скластися у житті відповідача, тому розрив з матір`ю сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Враховуючи, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, на теперішній час неможливо з`ясувати наявність причин та обставин винної поведінки відповідача та наявність/відсутність у неї бажання змінити своє ставлення до сина, позивачем не доведено умисне невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків щодо малолітнього сина, суд приходить до висновку про відсутність підстав застосовування до відповідача такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав, тому у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 слід відмовити.

До такого висновку у Постанові від 14 травня 2020 року у справі № 420/1753/18, провадження № 61-22933св19, прийшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, в якій зазначено що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, що не виконують батьківських обов`язків та допускаються лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Згідно ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Разом з тим, суд, з метою захисту інтересів малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вважає необхідним попередити ОСОБА_2 про неприпустимість в подальшому порушення з її боку батьківських обов`язків щодо своєї дитини та про можливі наслідки у разі неналежного виконання батьківських обов`язків - позбавлення батьківських прав.

Крім того, суд вважає необхідним покласти на орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків відносно дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно з ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи відмову в задоволенні позову, понесені позивачем витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 141, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, ст. ст. 19, 150, 157, 164, 165-166 Сімейного Кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: Служби у справах дітей Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якого на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_2 , що у разі ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вона буде позбавлена батьківських прав.

Покласти на Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якого на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, контроль за виконанням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , своїх батьківських обов`язків відносно малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення може бути оскаржене в судову палату по цивільних справах Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складений 24 листопада 2025 року.

Головуючий:

Суддя Слов`янського

міськрайонного суду А.О. Гончарова