Рішення № 131934086, 12.11.2025, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/1965/24

Провадження № 2/522/100/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2025 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Навроцької Є.І.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі: Одеської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Одеській області, треті особи: Київський районний суд м.Одеси, Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 09.02.2024 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до держави Україна в особі: Одеської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Одеській області, треті особи: Київський районний суд м. Одеси, Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратуриу розмірі 3967 708 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що незаконним перебуванням під слідством, судом та під вартою у кримінальному провадженні № 42016162020000026 від 18.05.2016 року упродовж 45 місяців та 25 місяців, до закриття кримінального провадження у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості у суді і вичерпанням можливості їх отримання.Позивач дуже засмутився, його моральний стан став пригнічений, з`явилося сильне душевне хвилювання, моральне переживання та емоційне напруження.Довготривале перебування під страхом кримінальної відповідальності за злочинпорушило його нормальні стосунки з оточуючими людьми, очорнило та принизило в очах всіх близьких людей, та викликало недовіру в родичів, його репутація була зруйнована. У зв`язку з цим позивач був змушений звернутись до суду з даним позовом.

Матеріали отримано суддею 12.02.2024 року.

Ухвалою суду від 19.02.2024 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду в загальному позовному провадженні з призначенням підготовчого засідання на 01.04.2024 року.

До суду 07.03.2024 року від представника Державної казначейської служби України надійшли пояснення на позовну заяву, в яких просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

До суду 05.03.2024 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про призначення судово-психологічної експертизи.

Також 05.03.2024 року ОСОБА_1 надав суду заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої період його перебування під вартою становить з 25.01.2018 року по 17.09.2019 року та визначив розмір моральної шкоди з урахування періоду перебування під вартою у розмірі 2258436 грн.

До суду 08.03.2024 року від представника Головного управління Національної поліції в Одеській області Симонової Г.М.надійшоввідзив на позовну заяву, в якому просили відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В обґрунтуваннявідзиву зазначено,що заявленапозивачем сумаморальної шкодиу розмірі3967708,00грн єзавищеною танеобґрунтованою.Відшкодуванняморальної шкодиза часперебування підслідством чисудом провадиться,виходячи зрозміру заробітноїплати закожен місяцьперебування підслідством чисудом. Розмір моральної шкоди, що може бути відшкодована на користь ОСОБА_1 становить: 7 100, 00 грн * 57 місяців = 404 700,00 грн, де 7 100,00 грн розмір мінімальної заробітної плати на 2024 рік відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік. Отже, наведений мінімальний розмір шкоди у сумі 404 700,00 грн, який гарантований державою, є досить значним, а тому є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, та виходячи з обставин цієї справи, підстав для його збільшення немає, оскільки відшкодування не повинно призводити до безпідставного збагачення. Тим більше, наразі, у зв`язку з військовою агресією росії проти України та введенням воєнного стану на території України, безпідставне стягнення коштів у значному безпідставно завищеному розмірі з Державного бюджету в цей час може призвести до порушення інтересів держави. При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивачем не було надано належних, та допустимих доказів, якими б підтверджувався факт заподіяння йому моральних страждань, а саме: не надано жодних доказів що підтверджують вплив дій/бездіяльності Головного управління Національної поліції в Одеській області на життєвий уклад та стан здоров`я позивача, які були б наслідком дій правоохоронного органу. Важливим є та обставина, що закріплення, такої презумпції має визначатися лише законом. Однак, в діючому законодавстві України презумпція наявності моральної шкоди не передбачена, а тому наявність моральної шкоди не може бути визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки. У зв`язку із чим, в даному випадку діють положення ст. 81 ЦПК України про загальний розподіл тягаря доказування. Із врахуванням вказаних положень, право на відшкодування моральної шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов`язок компенсації.

До суду 26.03.2024 року від представника Одеської обласної прокуратури на надійшов відзив на позов, в якому просили у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

В обґрунтування відзиву зазначено, що позов не підлягає задоволенню.Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Відповідно до ст. 13 Закону та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.В той же час положеннями ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.Отже, за таких обставин, мінімальний розмір відшкодування, на який можепретендувати позивач заперебування під слідством та судом упродовж57 місяців та 3 дні, за період з 24.05.2016 (день повідомлення про підозру) по26.02.2021 (день закриття кримінального провадження), становить 91 360 грн (57міс.*1600 грн+ (1600грн:30дн)*3 дн). Таким чином підстави для задоволення вимог позивача щодо стягнення з Держави України сумі 2248436 грн. в якості компенсації моральної шкоди відсутні.

У підготовче засідання 01.04.2024 року ОСОБА_2 та представник Одеської обласної прокуратури - Латарія К.А.

ОСОБА_1 просив відкласти розгляд справи для ознайомлення з відзивом.

Протокольною ухвалою суду приєднано до матеріалів справи два відзиви та задоволено клопотання позивача, розгляд справи відкладено на 13.05.2024 року з метою надання строку на ознайомлення з відзивом та скористатися правом надання відповіді на відзив.

До суду 23.04.2024 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив Одеської обласної прокуратури, в якій просив задовольнити позовну заяву повністю.

В обґрунтування відповіді на відзив зазначено, що відзив є необґрунтованим та абсурдним. В виправдувальному вироку зазначено, що відсутні докази на підтвердження вчинення позивачем злочину та вичерпні можливості для їх отримання. Тобто позивач був притягнутий як обвинувачений з процесуальним статусом без належних доказів, що саме по собі є незаконним притягненням як обвинуваченого і внаслідок чого незаконно засуджений.

У підготовче засідання 13.05.2024 року сторони не з`явилися, розгляд справи відкладено на 10.06.2024 року.

У підготовчому засіданні 10.06.2024 року був присутній ОСОБА_1 , позов підтримав, зазначивши, що всі докази по справі надані, не заперечував проти закриття підготовче засідання по справі та призначити її до розгляду по суті.

Інші учасники справи у підготовче засідання не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

Ухвалою суду від 10.06.2024 року по справі підготовче засідання закрито та справу призначено до розгляду по суті на 23.07.2024 року.

У зв`язку з відсутністю електропостачання у приміщенні Приморського районного суду м. Одеси розгляд справи, призначений на 23.07.2024 року, відкладено на 09.10.2024 року.

У судове засідання 09.10.2024 року з`явилися ОСОБА_1 та представник Одеської обласної прокуратури-Латарія К.А. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання були належним чином повідомлені.

ОСОБА_1 позов підтримав у повному обсязі та просив призначити у справі судову психологічну експертизу. Пояснив, що усі дії зі сторони відповідачів були безпідставними, було затримання, під слідством він був 45 місяців, а незаконне тримання під вартою тривало 19 місяців та 23 дні.

Представник Одеської обласної прокуратури - Латарія К.А.позов не визнала, оскільки сума є необґрунтованою, не вважає за необхідне проводити у справі експертизу.

Ухвалою суду від 09.10.2024 року по справі було призначено судову психологічну експертизу, проведення якої доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, на час проведення якої провадження у справі було зупинено.

До суду 06.01.2025 року з Одеського науково-дослідницького інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшли матеріали цивільної справи №522/1965/24 з листом про неможливість надання висновку, у зв`язку з несплатою позивачем витрат по проведенню експертизи згідно ухвали суду від 09.10.2024 року та ненадання додаткових матеріалів для проведення експертизи.

07.01.2025 року та 08.01.2025 року суддя Домусчі Л.В. перебувала у відпустці.

Справу отримано суддею 09.01.2025 року.

Ухвалою суду від 17.01.2025 року у справі поновлено провадження та справу призначено до розгляду по суті на 18.03.2025 року.

У судове засідання 18.03.2025 року з`явилися Дудоладов Д.Ю, та представник Одеської обласної прокуратури - Рубанова Н.О. Від представника ГУНП в Одеській області Дмитрієнко К.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання були належним чином повідомлені.

ОСОБА_1 , та представник Одеської обласної прокуратури - Рубанова Н.О. не заперечували проти відкладення.

Протокольною ухвалою суд задовольнив клопотання представника ГУНП в Одеській області та відклав розгляд справи на 01.05.2025 року.

У судове засідання 01.05.2025 року з`явилася представник Одеської обласної прокуратури - Рубанова Н.О. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання були належним чином повідомлені.

Протокольною ухвалою суд у зв`язку з першою неявкою позивача та неявкою інших учасників справи відклав розгляд справи на 24.06.2025 року.

У судове засідання 24.06.2025 року з`явилися представник Одеської обласної прокуратури - Рубанова Н.О. та представник ГУНП в Одеській області Бушилова Ю.О. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання були належним чином повідомлені.

Представник ГУНП в Одеській області Бушилова Ю.О. просила визнати неявку позивача неповажною та продовжити розгляд справи за його відсутності.

Протокольною ухвалою суд визнав неявку позивача неповажною та викликав позивача для дачі особистих пояснень та відклав розгляд справи на 27.08.2025 року.

У судове засідання 27.08.2025 року з`явилися ОСОБА_1 , та представник Одеської обласної прокуратури - Рубанова Н.О.Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання були належним чином повідомлені.

ОСОБА_1 позов підтримав просив задовольнити його та відшкодувати шкоду за період його перебування від слідством, судом та під вартою.Пояснив, що за ч. 3 ст. 386 КК України він з колегою був затриманий співробітниками ГУНП та Одеської обласної прокуратури. 25.01.2018 року був винесений вирок Київським районним судом м. Одеси та його взяли під варту, однак 26.02.2021 року вирок було скасовано ухвалою Одеського апеляційного суду. Його випустили через 1 рік та 9 місяців. З нього зняли всі обвинувачення. Вважає, що він незаконно перебував під вартою 1 рік та 9 місяців.

Представник Одеської обласної прокуратури - Рубанова Н.О. заперечувала проти позовних вимог.

По справі було оголошено про перехід до стадії прийняття рішення, орієнтовний час 28.08.2025 року.

Ухвалою суду від 28.08.2025 року судовий розгляд цивільної справи поновлено. Судове засідання призначено на 09.09.2025 року.

У судове засідання 09.09.2025 року з`явилися ОСОБА_1 , та представник Одеської обласної прокуратури - Рубанова Н.О. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання були належним чином повідомлені.

ОСОБА_1 просив надати йому час та відкласти розгляд справи з метою отримання копії підозри.

Представник Одеської обласної прокуратури - Рубанова Н.О. не заперечувала.

Протокольною ухвалою суд задовольнив клопотання позивача та відклав розгляд справи з метою надання йому часу на надання доказів на 25.09.2025 року.

У судове засідання 25.09.2025 року з`явилися Дудоладов Д.Ю, та представник Одеської обласної прокуратури - Рубанова Н.О. Від представника ГУНП в Одеській області Левенець А.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справиІнші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання були належним чином повідомлені.

ОСОБА_1 просив повторно надати йому час та відкласти розгляд справи з метою отримання копії підозри.

Представник Одеської обласної прокуратури - Рубанова Н.О. не заперечувала.

Протокольною ухвалою суд задовольнив клопотання позивача представника ГУНП в Одеській області та оголосив перервудо11.11.2025 року.

До суду 23.10.2025 року від ОСОБА_1 надійшла заява про долучення доказів, відповідно до якої просив долучити копії обвинувального акту від 14.07.2016 року по кримінальному провадженню № 42016162020000026 від 18.05.2016 року та повідомлення про підозру від 24.05.2016 року.

У судове засідання 11.11.2025 року з`явилася представник Одеської обласної прокуратури - Рубанова Н.О. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання були належним чином повідомлені.

Представник Одеської обласної прокуратури - Рубанова Н.О. заперечувала проти позовних вимог з підставі, викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши учасників справи, суд приходить до наступного.

Предметом позовних вимог є стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури у розмірі 2258 436 грн.

Зазначені правовідносини регулюються ЗакономУкраїни «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Судом встановлено, що СВ Малиновського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016162020000026 від 18.05.2016, у якому 24.05.2016 року слідчим СВМалиновського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області Романову В.В. та ОСОБА_1 повідомлено про підозру за ч. 3 ст. 368 КК України.

Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у провадженні здійснювалось групою прокурорів у складі прокурорів колишньої прокуратуриМалиновського району м. Одеси.

У ході досудового розслідування ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 26.05.2016 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням застави - ОСОБА_4 у розмірі 57 630 грн, ОСОБА_1 - 48 025 грн. На підставі внесення застави ОСОБА_4 та ОСОБА_1 26.05.2016 року звільнено з підварти.

За результатами досудового розслідування обвинувальний акт затверджено прокурором прокуратури Малиновського району м. Одеси та 15.07.2016 року направленодо Київського районного суду м. Одеси для розгляду по суті.

Вироком Київського районного суду м. Одеси від 25.01.2018 року у кримінальному провадженні № 42016162020000026 від 18.05.2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 368 КК України до 6 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із здійсненням функцій представника влади, строком на 3 роки з конфіскацією майна, за винятком майна, що не підлягає конфіскації згідно з Законом. До набрання вироком законної змінено застосований до ОСОБА_1 запобіжний захід у виді застави, на запобіжний захід у виді тримання під вартою, взявши під варту в залі судунегайно.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.02.2021 року апеляційні скарги задоволено частково.

Вирок Київського районного суду м. Одеси від 25.01.2018 року відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідуваньза №42016162020000026 від 18.05.2016 року скасовано.

Кримінальне провадження №42016162020000026, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.05.2016 року за правовою кваліфікацією за ч.3 ст.368 КК України відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , закрито напідставі п.3ч.1ст.284КПК України у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримання.

Відповідно до листа Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» МЮУ від 26.02.2024 року № 5/6-2-24/2ПІ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заарештований 25.01.2018Малиновським ВП в м. Олесі ГУНП в Одеській області.26.01.2018 прибув до ДУ "Одеський слідчий ізолятор". Засуджений 25.01.2018 Київським районним судом м. Одеси за ст. 368ч.3 ККУкраїни на строк 6 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов`язані із здійсненням функцій представника влади строком на 3 роки з конфіскацією майна. за винятком майна. що не підлягає конфіскації згідно з законом. Відповідно до 4.5 ст.72 КК України зарахувати строк попереднього ув`язнення з 23.05.2016 по26.05.2016.

Згідно ухвали Одеського апеляційного суду від 17.09.2019. кер. ст. 176-178, 202, 532 КПК України змінено міру запобіжного заходу тримання під вартою під заставу в сумі 48 025 гривень.

ОСОБА_1 звільнений 17.09.2019 із зали суду. Перебував під вартою з 25.01.2018 по 17.09.2019, тобто 1 рік 07 місяців 23дні.

Таким чином ОСОБА_1 знаходився під вартою в умовах ДУ «Одеській слідчий ізолятор» з 25.01.2018 року по 17.09.2019 року.

Постановою колегії суддів Третьої судової палати Верховного суду від 06 жовтня 2021 року по справі № 520/8432/16-к ухвалено касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_1 без зміни.

Виходячи з вищезазначеного, ОСОБА_1 перебував під слідством і судом кримінальному провадженні № 42016162020000026 від 18.05.2016 рокуз 24.05.2016 року (дата пред`явлення підозри) до 26.02.2021 року (дата набрання законної сили ухвалою Одеського апеляційного суду), що становить 57 місяців та 3 днів.

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Крім того, ст. 3 ЦК України передбачає свободу договору як одну із засад цивільного законодавства.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України).

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (стаття 1 зазначеного Закону).

Право на відшкодування шкоди виникає лише в разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.

Такі правові позиції є усталеними, про що зазначено, зокрема, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21).

До реабілітуючих підстав належать: відсутність події кримінального правопорушення; відсутність у діянні складу кримінального правопорушення;не встановленнядостатніх доказівдля доведеннявинуватості особив суді та вичерпання можливості їх отримати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.

Така підстава є реабілітуючою по своїй суті та передбачена п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону як підстава для відшкодування шкоди. Таким чином позов є обґрунтованим та позивач має право на стягнення моральної шкоди.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону відшкодування шкоди підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, наведених у статті 1 цього Закону, громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Аналіз вищевказаної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Визначений законом розмір - є мінімальним, який гарантований державою, а тому суд, виходячи із обставин конкретної справи може визначити і більший розмір відшкодування, оскільки обмежень щодо максимального розміру законне містить.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Положеннями ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених п.п. 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Суд погоджуєтьсяз тим,що в наслідок кримінального переслідування, незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду порушено проголошенні ст.ст. 29, 30, 33, 41 Конституції України права ОСОБА_1 .

Також вбачає обґрунтованими посилання позивача, що довготривале незаконне перебування під страхом кримінальної відповідальності за злочин, якій він не вчиняв порушило його нормальні стосунки з оточуючими людьми, очорнило та принизило в очах всіх близьких людей, та викликало недовіру в родичів. Після того як ця подія стала відома його знайомим до нього стали відноситься як до злочинця, його репутація була зруйнована. У зв`язку з чим він почав нервувати, з`явився певний дискомфорт, емоційно-нервове збудження, що негативно вплинуло на стан його здоров`я.

Зазначені обставини спричинили у позивача душевні моральні страждання і на думку суду такі обставини є доведеними.

Враховуючи положення ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, суд вбачає можливим стягнути шкоду із розміру мінімальної заробітної плати у розмірі 8 000, 00 грн, встановленого ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

Отже законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом, але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), від 22 квітня 2019 року у справа № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).

Водночас суд зауважує, що відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, підривом репутації тощо.

Право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п.56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Суд погоджується з тим, що таке тривале безпідставне притягнення позивача до кримінальної відповідальностіпризвели до моральних страждань, що настали у зв`язку в тому числі і з тримання під вартою, перебуванням під слідством та судом.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 тривало з 24.05.2016 року (дата пред`явлення підозри) до 26.02.2021 року (дата набрання законної сили ухвалою Одеського апеляційного суду), що становить 57 місяців та 3 днів.

Таким чином факт заподіянні моральної шкоди та право на таке відшкодування підтверджується ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.02.2021 року та постановою Верхового Суду від 06.10.2021 року. Отже суд погоджується що тривалі неправомірні дії правоохоронних органів призвели до погіршення емоційного здоров`я позивача.

Все у сукупності призводило до систематичного стресового стану позивача, необхідності тривалий час доводити свою невинуватість.

Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність тощо.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19, від 01 грудня 2021 року у справі № 308/14232/18, від 01 грудня 2021 року у справі № 180/2044/19, від 01 вересня 2021 року у справі № 545/2344/20, від 10 березня 2021 року у справі № 646/8234/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19.

Суд наголошує, що однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Суд приходить до висновку, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди за кожен місяць слід виходити з урахуванням мінімальної зарплати, а саме на час 2025 року, що дорівнює 8 000 грн. за кожен місяць, та враховуючи, що у середньому у місяці 30 календарних днів, то за кожен календарний день підлягає стягненню 266,66 грн. (8 000 грн.: 30 календарних дня). При цьому суд враховує, що в Україні з 22.02.2022р введено воєнний стан та така обставина також враховується судом при визначені розміру співмірності відшкодування з урахуванням потреб держави.

Вирішуючи справу, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 24.05.2016 року по 26.02.2021 року, тобто 57 місяців 3 дні, з яких під вартою з 25.01.2018 року по 17.09.2019 року.

За вказаний період підлягає стягненню компенсація моральної шкоди у розмірі 456799,98 грн. (57 місяців х 8 000 грн. (місячна мінімальна заробітна плата на час розгляду справи) = 456 000 грн.; 266,66 грн. (за один день) х 3 дні = 799,98 грн.)

Крім того, суд зазначає, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідно висновків ВП ВС від 27.11.2019 року по справі № 242/4741/16-ц вбачається п. 30. Тлумачення частини другої статті 30 ЦПК України (нині ч.2 ст.48 ЦПК) дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача.

Велика Палата Верховного суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).

Відповідно до п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 456799,98 грн.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 23, 170, 1176 ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», ст.ст. 10, 12, 13, 19, 43, 44, 76-81, 89, 223, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Держави Україна в особі: Одеської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Одеській області, треті особи: Київський районний суд м.Одеси, Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) компенсацію моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури у розмірі 456 799 (чотириста п`ятдесят шість тисяч сімсот дев`яносто дев`ять) гривень 98 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 21.11.2025 року.

Суддя: Домусчі Л.В.