Рішення № 131930464, 14.11.2025, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/3637/25

Провадження № 2/761/4963/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Харечко О.В.

за участі:

позивачки: ОСОБА_1 ,

відповідачки: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та, як законний представник, в інтересах: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод в праві користування квартирою, шляхом вселення,

в с т а н о в и в :

У січні 2025р. позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 1-5 т. 1) до відповідачки ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, в якому просили суд:

- усунути перешкоди в праві користування квартирою, шляхом вселення позивачів до квартири АДРЕСА_1 ;

- стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,2 грн.

Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовували тим, що квартира АДРЕСА_1 , належала на праві власності матері позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_5

07 грудня 2018р. ОСОБА_5 було складено заповіт, відповідно до якого вона заповіла позивачам: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , все належне їй майно. Однак 28 листопада 2020р. ОСОБА_5 було складено новий заповіт на користь ОСОБА_6 , відповідно до якого заповіла все своє майно, де б таке не було, та з чого б воно не складалось, та взагалі все те що їй належатиме на день її смерті, та те, на що вона матиме право за законом. На думку сторони позивачів останній заповіт ОСОБА_5 є недійсним, а тому позивачка ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом про визнання недійсним заповіту (цивільна справа № 761/15448/21). Під час розгляду цивільної справи № 761/15448/21, 30 серпня 2021р. між ОСОБА_6 та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір купівлі - продажу вищезазначеної квартири. Після набуття у власність зазначеної квартири, відповідачкою ОСОБА_2 , 16 березня 2023р. було знято відповідачів з зареєстрованого місця проживання в цій квартирі.

Після зняття з реєстраційного обліку позивачів у спірній квартирі, відповідачка неодноразово відвідувала квартиру, та намагалася з невідомими особами виселити позивачів з квартири.

Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо позивачі вимушені були звернутись до суду з вказаним позовом для захисту своїх прав, оскільки не мають іншого місця проживання.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2025р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження, та призначено справу в підготовче засідання.

27 лютого 2025р. на адресу суду надійшов відзив на позов (а.с. 70-73 т. 1), в якому відповідачка проти позову заперечила, зазначивши, що при зверненні до суду з вказаним позовом, стороною позивачів обрано неналежний спосіб захисту, оскільки позивачі, з часу придбання відповідачкою спірної квартири, вселилися до цієї квартири і проживають безперешкодно в квартирі, по теперішній час, при цьому відповідачка звертала увагу суду, що нею не було порушено діюче законодавство щодо зняття з реєстрації в спірній квартирі позивачів. Також сторона відповідача наголошувала, що була свідком розмов позивачки ОСОБА_1 з спадкоємцем ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , який тривалий час перебував у шлюбі з матір`ю позивачки, який пропонував позивачці ОСОБА_1 придбати для її дітей окреме житло, власником якого будуть виключно діти позивачки, однак остання від зазначених пропозицій відмовляється. Безпідставними та необґрунтованими на думку сторони відповідача, є твердження сторони позивачів, що відповідачка намагалася з невідомими особами здійснити примусове виселення позивачів зі спірної квартири.

Відповідь на відзив стороною позивачів до суду не подавалась.

28 лютого 2025р. на адресу суду надійшли письмові пояснення сторони позивачів на відзив (а.с. 82-88 т. 1).

04 березня 2025р. на адресу суду надійшли доповнення до пояснень на відзив (а.с. 110-116 т. 1).

12 березня 2025р. на адресу суду надійшли заперечення сторони відповідача на пояснення сторони позивачів на відзив на позов (а.с. 14-18 т. 2).

02 квітня 2025р. на адресу суду надійшли письмові пояснення на позов третьої особи (а.с. 39, 40 т. 2).

27 травня 2025р. на адресу суду надійшли письмові пояснення на позов відповідачки (а.с. 84-89 т. 2).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 липня 2025р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах, та в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав, наведених у позові, просила суд позов задовольнити, зазначаючи, що як повноправний власник спірної квартири має право, і проживає разом зі своїми дітьми в квартирі.

Відповідачка ОСОБА_2 проти позову заперечила, зазначивши, що у спірній квартирі проживає позивачка та її діти, при цьому вона, як власник квартири не має доступу до свого майна, не дивлячись, що зареєстрована разом, зі своїм неповнолітнім сином, який є інвалідом з дитинства у вказаній квартирі.

Третя особа, про час та місце розгляду справи була повідомлена в установленому законом порядку, клопотала перед судом про розгляд справи у відсутність свого представника.

В силу положень ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи у відсутність представника третьої особи, проти чого не заперечували сторони.

Суд, заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані сторонами документи, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024р. у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023р. в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023р. у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019р. в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018р. у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019р. у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020р. у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022р. в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21).

Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023р. в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023р. в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).

Як вбачається з матеріалів справи, і це встановлено судом, що квартира АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належала ОСОБА_5 матері позивачки ОСОБА_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ), на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 листопада 2002р. (а.с. 35 т. 1), при цьому квартира була придбана під час перебування ОСОБА_5 , у зареєстрованому шлюбі.

07 грудня 2018р. ОСОБА_5 було складено заповіт, відповідно до якого вона заповіла своїй доньці ОСОБА_1 та своєму онукові ОСОБА_3 , все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати ОСОБА_5 на день смерті і на що матиме право за законом (а.с. 28 т. 1).

28 листопада 2020р. ОСОБА_5 було складено новий заповіт, відповідно до якого ОСОБА_5 заповіла все своє майно, де б таке не було та з чого б воно не складалось, та взагалі все те що їй належатиме на день її смерті ОСОБА_6 (а.с. 29 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, після смерті якої відкрилась спадщина, в тому числі на квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим № 1714 від 05 липня 2021р. та свідоцтва про право власності, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим № 1715 від 05 липня 2021р. - квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_6

30 серпня 2021р. між ОСОБА_6 та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а.с. 22, 23 т. 2), відповідно до якого відповідачка набула у власність вказану квартиру.

Як встановлено судом, на час укладення зазначеного вище договору купівлі - продажу квартири від 30 серпня 2021р., у квартирі АДРЕСА_1 , була зареєстрована, з 04 січня 2003р. - позивачка ОСОБА_1 (а.с. 11 т. 1).

З матеріалів справи вбачається, що після набуття у власність відповідачкою ОСОБА_2 зазначеної квартири АДРЕСА_1 , позивачкою ОСОБА_1 було здійснено реєстрацію 20 грудня 2021р. у вказаній квартирі своїх дітей - позивачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с. 12, 13 т. 1).

16 березня 2023р. на підставі ст. 18 Закону України «Про надання публічних (електронних) публічних послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» та підпункту 5 пункту 50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 265 від 07 лютого 2022р. позивачі були зняті з реєстрації місця проживання у квартирі АДРЕСА_1 , за заявою відповідачки ОСОБА_2 , як нового власника цієї квартири (а.с. 15, т. 1).

З матеріалів справи вбачається, що 20 травня 2025р. відповідачка та її неповнолітній син ОСОБА_7 , який є дитиною з інвалідністю, були зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 91-93 т.2).

Звертаючись до суду з вказаним позовом, сторона позивачів наголошувала, що зі сторони відповідачки чиняться перешкоди у користуванні позивачам квартирою АДРЕСА_1 , а тому з метою належного способу захисту позивачі просили суд вселити їх до зазначеної квартири.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3) ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ст. 77 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 наголошувала, що вона, як власник квартири АДРЕСА_1 немає доступу до цієї квартири, з часу її придбання, оскільки в цій квартирі постійно проживають позивачі.

Крім того, відповідачка звертала увагу суду, що в досудовому порядку вітчим позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_6 неодноразово пропонував позивачці придбати на користь її дітей окрему квартиру, з реєстрацією права власності саме за дітьми позивачки (а.с. 160, 161, т. 2).

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах, та в інтересах решти позивачів, як законний представник визнала той факт, що вона разом зі своїми дітьми (позивачами: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) постійно проживають в квартирі АДРЕСА_1 , оскільки вважають, що заповіт ОСОБА_5 від 28 листопада 2020р. є недійсним. Також позивачка зазначала, що пропозиції ОСОБА_6 щодо придбання квартири на користь її дітей, вона розцінює, ні як пропозицію, а як її шантаж.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 вересня 2024р. по цивільній справі № 761/15448/21, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А. про визнання недійсним заповіту ОСОБА_5 від 28 листопада 2020р.

За змістом ч. 2, 3 ст. 64 ЖК України, до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивачів не було надано до суду жодного належного і допустимого доказу, в обгрунтування заявлених позовних вимог, при цьому судом враховано, що відповідачка, як власник квартири не має доступу до квартири, і не може нею користуватись, як особисто, так і члени її сім`ї: неповнолітній син, який є дитиною з інвалідністю.

Згідно з ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном, як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

У відповідності з ст. 8 ЦПК України, суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких дана Верховною Радою України, суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1, 6 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (ч. 4 ст. 9 ЖК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 310 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом (ч. 4 ст. 311 ЦК України).

У свою чергу відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50), п.п. 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02 грудня 2010р.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004р. у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (див. також рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995р., п. 63).

Таким чином, у справі «Прокоповичпроти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У пункті 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019р. по цивільний справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19) вказано, що одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини 2 ст. 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема і у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна. По своїй суті позов про вселення є різновидом негаторного позову, і тому коли в особи відсутнє право власності чи речове право на чужу річ, такий позов задоволений бути не може.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивачів не було надано до суду жодного належного і допустимого доказу на обгрунтування заявлених позовних вимог, враховуючи факт постійного проживання в квартирі сторони позивачів, і відсутність доступу до цієї квартири зі сторони власника - відповідачки, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідачки не підлягають стягненню судові витрати.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 137, 141, 223, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. 41 Конституції України; ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. 10 Загальної декларації прав людини; ст. ст. 316, 317, 319, 321, 387, 405 ЦК України; ст. ст. 9, 64, 156 ЖК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), яка діє в своїх інтересах та, як законний представник, в інтересах: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ), третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ: 37470112, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 26/4), про усунення перешкод в праві користування квартирою, шляхом вселення - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 14 листопада 2025р.

Суддя: