Рішення № 131922433, 18.11.2025, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 191/19/25

провадження 2/201/2381/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2025 року Соборний районний суд міста Дніпра

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Могиліною Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Соборного районного суду міста Дніпра в місті Дніпрі цивільну справу за позовом Синельниківської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з оплати орендної плати і витрат,

ВСТАНОВИВ:

Синельниківська міська рада 02 січня 2025 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з оплати орендної плати і витрат. Позовні вимоги не змінювалися, не уточнювалися і не доповнювалися. Позивач в своєму позові та з представником посилаються на те, що у ході проведення інвентаризації земельних ділянок було встановлено випадки використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Однією з земельних ділянок, що використовується без правовстановлюючих документів є земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0.1922 га, кадастровий номер: 1213000000:01:555:0001, що використовується ОСОБА_1 .. Підставою виникнення права власності на нежитлову будівлю, за адресою: АДРЕСА_1 у ОСОБА_1 є договір купівлі- продажу нежитлової будівлі складу будівельних матеріалів, серія та номер: ВРЛ № 488513 р. № 2987, виданий 08 липня 2011 року та витягу про державну реєстрацію прав від 18 липня 2011 року № 30657721, р. № 34011015.

Даний позов пред`явлено, оскільки ОСОБА_1 у період з 01 вересня 2020 року по 30 серпня 2023 року без правових підстав фактично використовує спірну земельну ділянку, яка належить до комунальної власності територіальної громади міста Синельникове в особі Синельниківської міської ради та на якій розташована належна відповідачу нежитлова будівля, внаслідок чого ОСОБА_1 зберігає кошти, не сплачуючи

орендної плати за користування земельною ділянкою без укладення договору оренди землі, тим самим збільшує вартість власного майна, а міська рада втрачає належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається безпідставне збереження коштів у виді недоотриманої орендної плати за рахунок Синельниківської міської ради.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Отже, чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності». Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини 1 статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Натомість предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

З урахуванням положень статей 120, 125 ЗК України та статті 1212 ЦК України: до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

В матеріалах справи містяться докази правомірного володіння відповідачем нежитловою будівлею площею 491.0 кв. м., розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , 3-р, що свідчить про фактичне використання відповідачем спірної земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав за кадастровим номером 1213000000:01:561:0001. Таким чином, ОСОБА_1 у період з 01 вересня 2020 року до 30 серпня 2023 року не сплачував за користування спірною земельною ділянкою по АДРЕСА_1 плату за землю у встановленому розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок Синельниківської міської ради, як власника земельної ділянки за вказаною адресою, майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.

На неодноразові виклики відповідача на засіданні комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам ОСОБА_1 не прибував ні сам ні з представником, повідомлення про це не отримував і ігнорував ці засідання.

Розрахунок суми збитків недоотриманих бюджетом коштів внаслідок відсутності

правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 0.1922 га, що

розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що використовується ОСОБА_1 : оплата розраховується за певною затвердженою формулою складає за 4 місяці 2020 року 4940.80 грн., за 2021 рік 14822.46 грн., за 2022 рік 14822.46 грн., за 8 місяців 2023 року 9881.60 грн., разом за період з 01 вересня 2020 року до 30 серпня 2023 року сума недоотриманих бюджетом коштів складає - 44 467 грн. 32 коп..

Рішенням виконавчого комітету міської ради від 25 жовтня 2023 року № 359/0/8-23 «Про затвердження актів комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» було затверджено вищезазначений акт. Відповідачу рекомендовано відшкодувати визначені збитки в повному обсязі не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення, оформити право користування земельною ділянкою відповідно до норм чинного законодавства.

Листом від 26 жовтня 2023 року № 01-15-4892/0/2-23 «Про направлення акту комісії з визначення та відшкодування збитків власнику землі» відповідачу було направлено копію рішення виконавчого комітету міської ради від 25 жовтня 2023 року № 359/0/8-23 «Про затвердження актів комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» та акт з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 27 вересня 2023 року № 5 з пропозицією вирішити питання у досудовому порядку. Відповідач лист не отримав, про що свідчить довідка про причини повернення/досилання в якій зазначено, що лист повертається за закінченням терміну зберігання.

Жодних дій з приводу оформлення прав на користування земельною ділянкою або відшкодування збитків відповідач не вживав. Позивач вважає, що відповідач своїми діями порушив його права та інтереси, а тому просив стягнути з цього відповідача на його, позивача, користь грошові кошти у вказаній сумі і суму судового збору. На прохання позивача добровільно вирішити спір відповідач не відповів нічого. Позивачу завдана шкода. Звернення до правоохоронних органів ні до чого не призвели. Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Синельниківської міської ради Дніпропетровської області безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати в сумі 44 467 гри. 32 коп. та судовий збір у розмірі 2 684 грн., задовольнивши позов в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та/або його представник проти задоволення позову не заперечували, фактично погодилися з викладеними в позові обставинами. Причини їх не прибуття в судове засідання судом визнаються не поважними, оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов`язків, оскільки таке намагання і перенесення слухання справи було вже неодноразово, доказів на підтвердження причини відсутності в засіданні сторона відповідача не надавала (з урахуванням зазначеного, відношення сторін до своїх процесуальних прав та обов`язків і тривалості розгляду справи, суд вважає, що чергова заява про перенесення слухання справи і відсутність відповідача не перешкоджає розгляду справи). Незалежно від прибуття чи не прибуття представника відповідача сама особа в судове засідання не прибула без поважних причин і навіть не повідомила суд про причини неприбуття в судове засідання. Отже, суд вважає можливим розгляд справи на підставі наявних матеріалів і доказів. При цьому суд звертає увагу на вимогистатті 121 ЦПК Українипро те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто може перешкоджати вирішенню цієї справи. Таким чином, суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.

З`ясувавши позицію сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом з наявних матеріалів та наданих позивачем доказів встановлено, що в ході проведення інвентаризації земельних ділянок позивачем було встановлено випадки використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Однією з земельних ділянок, що використовується без правовстановлюючих документів є земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0.1922 га, кадастровий номер: 1213000000:01:555:0001, цільове призначення земельної ділянки згідно КВЦПЗ - 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що використовується ОСОБА_1 .

Підставою виникнення права власності на нежитлову будівлю, за адресою: АДРЕСА_1 у ОСОБА_1 є договір купівлі- продажу нежитлової будівлі складу будівельних матеріалів, серія та номер: ВРЛ № 488513 р. № 2987, виданий 08 липня 2011 року та витягу про державну реєстрацію прав від 18 липня 2011 року № 30657721, р. № 34011015.

Даний позов пред`явлено, оскільки ОСОБА_1 у період з 01 вересня 2020 року по 30 серпня 2023 року без правових підстав фактично використовує спірну земельну ділянку, яка належить до комунальної власності територіальної громади міста Синельникове в особі Синельниківської міської ради та на якій розташована належна відповідачу нежитлова будівля, внаслідок чого ОСОБА_1 зберігає кошти, не сплачуючи

орендної плати за користування земельною ділянкою без укладення договору оренди землі, тим самим збільшує вартість власного майна, а міська рада втрачає належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається безпідставне збереження коштів у виді недоотриманої орендної плати за рахунок Синельниківської міської ради.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини 1 статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних положень відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушенням прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України). Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).

Натомість предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини 1 статті 96 цього Кодексу).

Таким чином, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до частини 4 статті 319 та статті 322 ЦК України власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, Якщо інше не встановлено договором або законом.

В матеріалах справи містяться докази правомірного володіння відповідачем нежитловою будівлею площею 491.0 кв. м., розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , що свідчить про фактичне використання відповідачем спірної земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав за кадастровим номером 1213000000:01:561:0001.

Таким чином, ОСОБА_1 у період з 01 вересня 2020 року до 30 серпня 2023 року не сплачував за користування спірною земельною ділянкою по АДРЕСА_1 плату за землю у встановленому розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок Синельниківської міської ради, як власника земельної ділянки за вказаною адресою, майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи положення статті 791 ЗК України та статей 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» позивач вважає, що сума безпідставно збережених відповідачем коштів на основі належного і допустимого доказу - витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1213000000:01:561:0001) від 09 серпня 2023 року № НВ-1200608942023 розрахована правильно.

На засіданні комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, яке відбулося 30 серпня 2023 року, члени комісії вирішили провести наступне засідання 27 вересня 2023 року о 10:00 годині, секретарю комісії ОСОБА_2 підготувати лист-запрошення ОСОБА_1 та надіслати його з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, що підтверджується протоколом № 4.

Згідно з протоколом № 5 засідання комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 27 вересня 2023 року ОСОБА_1 не з`явився, було прийнято рішення визначити збитки у вигляді неодержаного Синельниківською міською радою доходу за час фактичного користування земельною ділянкою відносно ОСОБА_1 .

Відповідач запрошувався на засідання комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, що підтверджується листами від 10 серпня 2023 року № 01-15-3589/0/2-23 та від 01 вересня 2023 року № 01-15-3969/0/2-23. Листи не були отримані відповідачем та повернуті з відміткою про закінчення терміну зберігання.

На засіданні, яке відбулося 27 вересня 2023 року комісія вирішила визначити збитки у вигляді неодержаного Синельниківською міською радою доходу за час фактичного користування земельною ділянкою відносно ОСОБА_1 згідно акту № 5 від 27 вересня. 2023 року з визначення та відшкодування збитків власнику землі та землекористувачам в розмірі 44467.32 грн. за період з 01 вересня 2020 року по 30 серпня 2023 року.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Розрахунок суми збитків недоотриманих бюджетом коштів внаслідок відсутності

правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 0.1922 га, що

розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що використовується ОСОБА_1 : оплата складає: Нгр х %о:100%, де Нгр - нормативна грошова оцінка, % - визначається згідно рішень міської ради від нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до рішень міської ради від 27 квітня 2012 року № 337-20/УІ «Про порядок встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки, розташовані на території Синельниківської міської ради», від 21 червня 2018 року № 532-31/УІІ «Про внесення змін до Порядку встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки, розташовані на території Синельниківської міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 27 квітня 2012 року № 337-20/УІ» та від 19 липня 2019 року № 798-42/УІІ «Про внесення змін до Порядку встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки, розташовані на території Синельниківської міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 27 квітня 2012 року № 337-20/УІ».

За 4 місяці 2020 року грошова оцінка земельної ділянки площею 0.1922 га, кадастровий номер 1213000000:01:561:0001, становить - 370 561 грн. 60 коп. Орендна плата за рік: 370561.60грн.х4%:100% = 14822.46 грн., орендна плата за місяць: 14822,46грн./12міс.=1 235,20грн., орендна плата за 4 місяці: 1235.20грн.х4міс.=4940.80 грн.. За 2021 рік: всього 370561 грн. 60 коп., по формулі за рік 14822.46 грн., орендна плата за місяць: 14822,46грн./12міс.=1235.20 грн.. За 2022 рік: всього 370 561 грн. 60 коп., по формулі за рік: 370561.50грн.х4%:100% = 14822.46 грн., орендна плата за місяць: 14822.46грн./12міс.=1235.20 грн.. За 8 місяців 2023 року: всього нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0.1922 га, кадастровий номер 1213000000:01:561:0001, становить - 370 561 грн. 60 коп., по формулі орендна плата за рік: 370561.60грн.х4%:100% = 14822.46 грн., орендна плата за місяць: 14822.46грн./12міс.=1235.20 грн., отже орендна плата за 8 місяців: 1235.20 грн.х8міс.= 9881.60 грн.. Разом за період з 01 вересня 2020 року до 30 серпня 2023 року сума недоотриманих бюджетом коштів складає - 44 467 грн. 32 коп. (сорок чотири тисячі чотириста шістдесят сім гривень 32 копійки).

Рішенням виконавчого комітету міської ради від 25 жовтня 2023 року № 359/0/8-23 «Про затвердження актів комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» було затверджено вищезазначений акт. Відповідачу рекомендовано відшкодувати визначені збитки в повному обсязі не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення, оформити право користування земельною ділянкою відповідно до норм чинного законодавства.

Листом від 26 жовтня 2023 року № 01-15-4892/0/2-23 «Про направлення акту комісії з визначення та відшкодування збитків власнику землі» відповідачу було направлено копію рішення виконавчого комітету міської ради від 25 жовтня 2023 року № 359/0/8-23 «Про затвердження актів комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» та акт з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 27 вересня 2023 року № 5 з пропозицією вирішити питання у досудовому порядку. Відповідач лист не отримав, про що свідчить довідка про причини повернення/досилання в якій зазначено, що лист повертається за закінченням терміну зберігання.

Жодних дій з приводу оформлення прав на користування земельною ділянкою або відшкодування збитків відповідач не вживав.

Позивач вважає, що відповідач своїми діями порушив його права та інтереси, а тому позивач просив стягнути з цього відповідача на його, позивача, користь грошові кошти у вказаній сумі і суму судового збору. На прохання позивача добровільно вирішити спір відповідач не відповів нічого. Позивачу завдана шкода. Звернення до правоохоронних органів ні до чого не призвели, в добровільному порядку спір не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується в порядку та на підставах, визначених Конституцією України (ст.13,14), Земельного кодексу України (ст.78, 80, 83, 92, 93, 102-1, 116,118, 119, 123, 125, 126 ЗК України), а також інших законів, що видаються відповідно до них (Закону України «Про оренду землі», Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» система місцевого самоврядування включає територіальні громади, сільські, селищні, міські ради, сільських, селищних, міських голів, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради, районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, органи самоорганізації населення.

Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Також, статтею 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачені повноваження міської ради у сфері регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Статтею 83 Земельного кодексу України територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі передачі їм земель державної власності.

Відповідно до статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно зі ст. 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок із державної власності у комунальну і навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з ст. 7, 140 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Територіальна громада має право самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.

Відповідно до ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, у тому числі, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Приписами ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 ст. 60 цього Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У постанові від 23 червня 2020 року у справі № 630/214/16ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що реалізуючи право державної власності на земельну ділянку, відповідний орган державної влади наділений повноваженнями звернутися до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки, тобто за захистом майнових прав у приватноправових відносинах. Указане стосується також випадків здійснення у визначених законом випадках представництва інтересів держави прокурором.

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення з позовом (постанова ВС від 05 грудня 2018 року у справі № 923/129/17, постанова ВС від 18 квітня 2018 року у справі № 913/299/18).

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку. Крім того, поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції). Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

«Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цих інтересів за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Невжиття органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту інтересів територіальної громади та поновлення її прав, свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідно до положень ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави та є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Інтереси держави у даних правовідносинах, полягають у забезпеченні правомірного режиму набуття у користування комунальних земель та належної реєстрації такого права, дотримання основ державної діяльності у сфері розвитку благоустрою населених пунктів, соціально- економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, сприятливого для життєдіяльності людини довкілля, забезпечення рівності усіх перед законом, в тому числі в частині дотримання порядку і правил забудови населених пунктів та отримання на конкурентних засадах земельних ділянок комунальної власності, поновлення прав територіальної громади та припинення самочинної забудови міста.

В судовому засіданні з`ясовано, що дійсно в ході проведення інвентаризації земельних ділянок було встановлено випадки використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Однією з земельних ділянок, що використовується без правовстановлюючих документів є земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0.1922 га, кадастровий номер: 1213000000:01:555:0001, цільове призначення земельної ділянки згідно КВЦПЗ - 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що використовується ОСОБА_1 ..

Підставою виникнення права власності на нежитлову будівлю, за адресою: АДРЕСА_1 у ОСОБА_1 є договір купівлі- продажу нежитлової будівлі складу будівельних матеріалів, серія та номер: ВРЛ № 488513 р. № 2987, виданий 08 липня 2011 року та витягу про державну реєстрацію прав від 18 липня 2011 року № 30657721, р. № 34011015.

Даний позов пред`явлено, оскільки ОСОБА_1 у період з 01 вересня 2020 року по 30 серпня 2023 року без правових підстав фактично використовує спірну земельну ділянку, яка належить до комунальної власності територіальної громади міста Синельникове в особі Синельниківської міської ради та на якій розташована належна відповідачу нежитлова будівля, внаслідок чого ОСОБА_1 зберігає кошти, не сплачуючи

орендної плати за користування земельною ділянкою без укладення договору оренди землі, тим самим збільшує вартість власного майна, а міська рада втрачає належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається безпідставне збереження коштів у виді недоотриманої орендної плати за рахунок Синельниківської міської ради.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини 1 статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних положень відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушенням прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода - протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).

Натомість предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вини заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини 1 статті 96 цього Кодексу).

Таким чином, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

З урахуванням положень статей 120, 125 ЗК України та статті 1212 ЦК України слід дійти висновку про те, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та постанові Верховного суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі № 913/169/18.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Про необхідність застосування статті 791 ЗК України та положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29 січня 2019 року у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11 лютого 2019 року у справі № 922/391/18, від 12 квітня 2019 року у справі № 922/981/18 та від 12 червня 2019 року у справі № 922/902/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою стягуються безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Відповідно до частини 4 статті 319 та статті 322 ЦК України власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного королівства» суд проголосив, що засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Згідно зі статтею 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані: а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановлення земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; ж) за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф. Законом можуть бути встановлені інші обов`язки власників земельних ділянок.

Зміст наведених норм законодавства переконливо свідчить про те, що серед кола обов`язків власника земельної ділянки (в цьому випадку - міської ради) відсутній його обов`язок спонукати власника будівлі чи споруди до формування земельної ділянки для їх експлуатації та обслуговування, так і обов`язок із самостійного (за власною ініціативою) формування земельної ділянки без подання землекористувачем відповідної заяви.

В матеріалах справи містяться докази правомірного володіння відповідачем нежитловою будівлею площею 491.0 кв. м., розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , що свідчить про фактичне використання відповідачем спірної земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав за кадастровим номером 1213000000:01:561:0001.

Таким чином, ОСОБА_1 у період з 01 вересня 2020 року до 30 серпня 2023 року не сплачував за користування спірною земельною ділянкою по АДРЕСА_1 плату за землю у встановленому розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок Синельниківської міської ради, як власника земельної ділянки за вказаною адресою, майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено перелік способів захисту цивільних прав, які мають універсальних характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб`єктивних прав. Разом з тим, законодавцем передбачено, що такий перелік не є вичерпним та надано право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина 3 ст. 16 ЦК України).

Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту. Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Зокрема, таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 904/9169/17. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому, ЄСПЛ у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання поновлення інтересів держави у даних правовідносинах, полягають у забезпеченні правомірного режиму набуття у користування комунальних земель та належної реєстрації такого права, дотримання основ державної діяльності у сфері розвитку благоустрою населених пунктів, соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, сприятливого для життєдіяльності людини довкілля, забезпечення рівності усіх перед законом, в тому числі в частині дотримання порядку і правил забудови населених пунктів та отримання на конкурентних засадах земельних ділянок комунальної власності, поновлення прав територіальної громади та припинення самочинної забудови міста.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10 вересня 2018 року по справі № 920/739/17).

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Враховуючи положення статті 791 ЗК України та статей 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» вважаємо, що сума безпідставно збережених відповідачем коштів на основі належного і допустимого доказу - витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1213000000:01:561:0001) від 09 серпня 2023 року № НВ-1200608942023 розрахована правильно.

Аналогічна правова позиція викладена у позові міститься у постанові Верховного Суду від 02 червня 2020 року у справі № 922/2417/19.

На засіданні комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, яке відбулося 30 серпня 2023 року, члени комісії вирішили провести наступне засідання 27 вересня 2023 року о 10:00 годині, секретарю комісії Самусенко Л.В. підготувати лист-запрошення ОСОБА_1 та надіслати його з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, що підтверджується протоколом № 4.

Згідно з протоколом № 5 засідання комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 27 вересня 2023 року ОСОБА_1 не з`явився, було прийнято рішення визначити збитки у вигляді неодержаного Синельниківською міською радою доходу за час фактичного користування земельною ділянкою відносно ОСОБА_1 .

Відповідач запрошувався на засідання комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, що підтверджується листами від 10 серпня 2023 року № 01-15-3589/0/2-23 та від 01 вересня 2023 року № 01-15-3969/0/2-23. Листи не були отримані відповідачем та повернуті з відміткою про закінчення терміну зберігання.

На засіданні, яке відбулося 27 вересня 2023 року комісія вирішила визначити збитки у вигляді неодержаного Синельниківською міською радою доходу за час фактичного користування земельною ділянкою відносно ОСОБА_1 згідно акту № 5 від 27 вересня. 2023 року з визначення та відшкодування збитків власнику землі та землекористувачам в розмірі 44467.32 грн. за період з 01 вересня 2020 року по 30 серпня 2023 року.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Розрахунок суми збитків недоотриманих бюджетом коштів внаслідок відсутності

правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 0.1922 га, що

розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що використовується ОСОБА_1 : оплата складає: Нгр х %о:100%, де Нгр - нормативна грошова оцінка, % - визначається згідно рішень міської ради від нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до рішень міської ради від 27 квітня 2012 року № 337-20/УІ «Про порядок встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки, розташовані на території Синельниківської міської ради», від 21 червня 2018 року № 532-31/УІІ «Про внесення змін до Порядку встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки, розташовані на території Синельниківської міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 27 квітня 2012 року № 337-20/УІ» та від 19 липня 2019 року № 798-42/УІІ «Про внесення змін до Порядку встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки, розташовані на території Синельниківської міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 27 квітня 2012 року № 337-20/УІ».

За 4 місяці 2020 року грошова оцінка земельної ділянки площею 0.1922 га, кадастровий номер 1213000000:01:561:0001, становить - 370 561 грн. 60 коп. Орендна плата за рік: 370561.60грн.х4%:100% = 14822.46 грн., орендна плата за місяць: 14822,46грн./12міс.=1 235,20грн., орендна плата за 4 місяці: 1235.20грн.х4міс.=4940.80 грн.. За 2021 рік: всього 370561 грн. 60 коп., по формулі за рік 14822.46 грн., орендна плата за місяць: 14822,46грн./12міс.=1235.20 грн.. За 2022 рік: всього 370 561 грн. 60 коп., по формулі за рік: 370561.50грн.х4%:100% = 14822.46 грн., орендна плата за місяць: 14822.46грн./12міс.=1235.20грн.. За 8 місяців 2023року: всього нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0.1922 га, кадастровий номер 1213000000:01:561:0001, становить - 370 561 грн. 60 коп., по формулі орендна плата за рік: 370561.60грн.х4%:100% = 14822.46 грн., орендна плата за місяць: 14822.46грн./12міс.=1235.20 грн., отже орендна плата за 8 місяців: 1235.20 грн.х8міс.= 9881.60 грн.. Разом за період з 01 вересня 2020 року до 30 серпня 2023 року сума недоотриманих бюджетом коштів складає - 44 467 грн. 32 коп. (сорок чотири тисячі чотириста шістдесят сім гривень 32 копійки).

Рішенням виконавчого комітету міської ради від 25 жовтня 2023 року № 359/0/8-23 «Про затвердження актів комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» було затверджено вищезазначений акт. Відповідачу рекомендовано відшкодувати визначені збитки в повному обсязі не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення, оформити право користування земельною ділянкою відповідно до норм чинного законодавства.

Листом від 26 жовтня 2023 року № 01-15-4892/0/2-23 «Про направлення акту комісії з визначення та відшкодування збитків власнику землі» відповідачу було направлено копію рішення виконавчого комітету міської ради від 25 жовтня 2023 року № 359/0/8-23 «Про затвердження актів комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» та акт з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 27 вересня 2023 року № 5 з пропозицією вирішити питання у досудовому порядку. Відповідач лист не отримав, про що свідчить довідка про причини повернення/досилання в якій зазначено, що лист повертається за закінченням терміну зберігання.

Жодних дій з приводу оформлення прав на користування земельною ділянкою або відшкодування збитків відповідач не вживав. Позивач вважає, що відповідач своїми діями порушив його права та інтереси, а тому позивач просив стягнути з цього відповідача на його, позивача, користь грошові кошти у вказаній сумі і суму судового збору.

Відповідно до статті 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На вимогу позивача на протязі 2023-2024 років повернути вказану збережену суму відповідач відповів відмовою, сума залишилася не повернутою, вимога позивача була, але суму відповідач на вимогу позивача і в зазначений термін не повернув. Після звернення позивача до суду відповідач так і не повернув вказану суму, в добровільному порядку спір не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Згідно положень ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (терміні його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано в резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 ІІК України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно- примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права. за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

Частиною 1 статті 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 3 цієї статті ЦК України визначено, що виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Разом з цим обрання особою неналежного способу захисту порушеного права в судовому порядку, який не відповідає як змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення, а також не призводить до поновлення порушеного права цієї особи є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

У цій справі предметом розгляду є вимоги про стягнення не сплачених коштів в час користування відповідачем земельною ділянкою позивача, її володінні і користуванні.

Отже, кінцевою метою звернення до суду є захист права позивача та стягнення коштів. Зважаючи на наведене, заявлені позовні вимоги є ефективним способом захисту порушеного права, а тому підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обгрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Встановивши наведені обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд доходить обґрунтованого висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають із утримання відповідачем не оплаченої суми орендної плати за користування земельною ділянкою, власником якої є позивач, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення суми.

Таким чином, у справі встановлено, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними, ґрунтуються на нормах матеріального права. Натомість відповідач не посилалася на належні та допустимі докази повернення спірних коштів за за користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Тобто поясненнями сторін, показаннями свідків, тощо не може доводитися факт виконання чи невиконання зобов`язання за наявності договору, підписаного сторонами.

Таким чином, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача коштів у визначеній розрахунком сумі.

Ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Таким чином неправомірними діями відповідача, пов`язаними з використанням земельної ділянки і не сплатою коштів за це було завдано майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку зі вказаними діями відповідача і підлягають відшкодуванню за рахунок винної особи (відповідача).

Згідно зі статтею 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 1, 2 ст. 192 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Тобто, підставою для застосування наслідків спливу строку позовної давності є заява відповідача, матеріали справи не містять такого клопотання, відзив відповідача на позовну заяву із вимогами та посиланнями на ст. 256, 257, 267 ЦК України та пропуск строку позовної давності відсутній, у зв`язку з чим суд не вбачає підстави для її застосування.

Крім того, умови договору сторін мають триваючий характер, позивач звертався до суду, правоохоронних органів з питанням неправомірних дій відповідача по неповерненню вказаної суми, тривалий час приймав заходів до перемовин з відповідачем з метою повернення коштів, мали місце ухиляння відповідача від спілкування з позивачем з цього приводу.

Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Тобто, відповідач повинні довести, що його дiями не було порушено його права або права позивача. Однак, доказiв відповідачем до суду не надано.

Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно відповідача по незаконним (з точки зору сторони відповідача) діям відносно них по сумі боргу та строку її повернення, предмета спору, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов`язань стосовно цих первісних позовних вимог є припущенням.

Таким чином, у справі встановлено, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними, ґрунтуються на нормах матеріального права. Натомість відповідач не посилався на належні та допустимі докази сплати спірних коштів.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на користь Синельниківської міської ради Дніпропетровської області безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати в сумі 44 467 гри. 32 коп. та витрати на судовий збір у розмірі 2 684 грн..

Таким чином, викладені позивачем обставини знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, переконливих доказів на спростування його позиції відповідач суду не надав, позовна заява ґрунтується на законі і підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 7, 8, 19, 55, 124, 129, 140, 142 Конституції України, ст. 12, 78, 80, 83, 92, 93, 102-1, 116, 117, 118, 120, 123, 125, 126, 152,791, ЗК України, ст. 2, 3, 5, 11, 14, 15, 16, 22, 202, 204, 207, 218, 322, 319, 510, 526, 527, 530, 611, 625 ЦК України, ст. 5, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Синельниківської міської ради Дніпропетровської області, код за ЄДРПОУ 34195542, місцезнаходження: Дніпропетровська обл., м. Синельникове, вул. Каштанова, 14, безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати в сумі 44 467 гри. 32 коп. (сорок чотири тисячі чотириста шістдесят сім гривень 32 копійки).

Стягнути з ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь виконавчого комітету Синельниківської міської ради сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 2 684 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок) на р/р UА988201720344200023000026879, МФО 820172, код за ЄДРПОУ 04052637, банк отримувача: Держказначейська служба України, м. Київ.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -