Рішення № 131914801, 20.11.2025, Тлумацький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 353/864/25

Провадження № 2/353/585/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2025 рокум.Тлумач

Тлумацький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої - судді Луковкіної У.Ю.,

з участю: секретаря судового засідання Мороз М.І.,

представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Хоптія М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тлумач в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

09.10.2025 року ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», розташоване по вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ, звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 , зареєстрованої жительки АДРЕСА_1 , про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 100824251 від 31.07.2021 року, що становить 48036,0 грн., та складається з: 12000,0 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 36036,0 грн. заборгованості за відсотками. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 31.07.2021 року між ТзОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 був укладений Договір про споживчий кредит № 100824251. 12.11.2021 року на підставі укладеного договору відступлення прав вимоги № 13Т ТзОВ «МІЛОАН» відступило право вимоги до ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором на користь ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС». Відповідачка взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконувала, у зв`язку з чим допустила заборгованість по вищевказаному договору в загальній сумі 48036,0 грн., яку представник позивача просить стягнути на користь товариства. Також просить стягнути з відповідачки понесені судові витрати по сплаті судового збору.

09.10.2025 року ухвалою судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області позовну заяву було залишено без руху та надано термін для усунення недоліків.

15.10.2025 року від представника позивача на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків, з якої вбачається, що недоліки позовної заяви усунуто частково, однак з метою забезпечення доступу до правосуддя, суд вважає за можливе відкрити провадження у справі.

Також представник позивача подав клопотання про витребування доказів, а саме просив витребувати у АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» інформацію, що містить банківську таємницю, в т.ч. інформацію чи видавалась на ім`я ОСОБА_1 банківська картка № НОМЕР_1 , з зазначенням ідентифікаційних даних власника картки, та виписку по рахунку за вказаною банківською карткою за період з 31.07.2021 року по 03.08.2021 року.

Відповідно до частин 2-6 статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, серед іншого, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). З огляду на предмет та ціну позову дана справа підпадає під ознаки малозначної справи та не віднесена до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження. Обставини справи, що згідно частини третьої статті 274 ЦПК України, мають значення для вирішення питання про можливість розгляду справи в порядку спрощеного провадження, також свідчать про наявність підстав для розгляду цієї справи в спрощеному порядку.

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Тлумацькогорайонного судуІвано-Франківськоїобласті від15.10.2025року вирішеноприйняти дорозгляду позовнузаяву,відкрити провадженняу справіта справу розглянутив порядкуспрощеного позовногопровадження з викликом сторін. Крім цього, даною ухвалою було встановлено відповідачці п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання нею відзиву на позовну заяву та п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання нею заперечення, а позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив. Також вказаною ухвалою суду було частково задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та зобов`язано АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» надати суду належним чиномпосвідчені документи,які містятьінформацію провидачу таналежність ОСОБА_1 платіжної картки№ НОМЕР_1 та рухкоштів поній заперіод з31.07.2021року по03.08.2021року звідображенням часузарахування коштівна суму12000,0грн.з призначеннямплатежу:кошти згіднодоговору №100824251.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Згідно ч.1 ст. 178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

У відповідності до ч.ч. 1, 8 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

28.10.2025 року відповідачка ОСОБА_1 подала до суду письмові заяви, в яких просила в задоволенні позову відмовити, застосувати строк позовної давності та/бо зменшити суму заборгованості по відсотках (пені) до 1 грн. Зазначила, що нарахування по відсотках первісним кредитором ТзОВ «МІЛОАН» здійснювалось із розрахунку 5% та протягом двох місяців нараховано 36036,0 грн. Вважає, що нарахована заборгованість по відсотках є незрозумілою та такою, що значно перевищує суму отриманого кредиту. Повернення кредиту мало відбутись до 30.08.2021 року, тоді як позивач звернувся до суду через 4 роки. Вважає, що строки позовної давності не зупинялись та станом на дату звернення до суду - 15.09.2025 року строк позовної давності закінчився. Також зазначила, що у відповідності до п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані виключно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Також вважає, що нарахування відсотків по кредиту є безпідставними відповідно до розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування». Також розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Станом на даний час відповідачка ніде не працює, банківських карток немає, а тому є підстава для зменшення відсотків по кредиту (пені) до 1 гривні. В іншому випадку, враховуючи аналіз судової практики та військовий стан в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

30.10.2025 року АТ «Універсал Банк» на виконання вимог ухвали суду направив на адресу суду витребувану інформацію.

13.11.2025 року представник позивача ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» подав до суду додаткові пояснення, в яких просив позовні вимоги задовольнити. Зазначив, що 31.07.2021 року між ТзОВ «МІЛОАН» та відповідачкою ОСОБА_1 в електронній формі було укладено Договір про споживчий кредит № 100824251, на виконання умов якого кредитодавець перерахував відповідачці 12000,0 грн., про що свідчить виписка по картковому рахунку боржника, відкритому в АТ «Універсал Банк». Термін повернення кредиту та процентів за користування кредитом в суумі встановлено п. 1.4 договору, а саме до 30.08.2021 року. Пунктом 1.5.2. договору передбачено, що проценти за користування кредитом в сумі 36,0 грн., нараховуються за ставкою 0,01 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку кредитування. Також згідно п. 1.6 договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,0 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Відповідно до п.п. 2.3.1.1, 2.3.1.2 договору позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення строку кредитування не може перевищувати 60 днів. Якщо позичальник здійснює продовження кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в п. 1.6 договору. Оскільки відповідачка 30.08.2021 року не повернула кредит в сумі 12000,0 грн., а продовжила користуватись кредитними коштами, ТзОВ «МІЛОАН» нараховував проценти за користування кредитом відповідно до вищевказаних умов договору. Отже заборгованість за договором становить 48036,0 грн. та складається з: 12000,0 грн. заборгованості за тілом кредиту (п. 1.2 договору), 36,0 грн. заборгованості за відсотками за період з 01.08.2021 року по 30.08.2021 року (п. 1.5.2 договору) та 36000,0 грн. заборгованості за відсотками за період з 31.08.2021 року по 29.10.2021 року (п.п. 1.6, 2.3.1.2 договору). При цьому заборгованість за пенею та комісією відсутня. Також зазначив, що відповідно до норм «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України строки позовної давності на період карантину та воєнного стану, а саме у період з 02.04.2020 року по 03.09.2025 року, призупинялись. А тому в даній ситуації позов подано в межах строку позовної давності.

13.11.2025 року ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франкіської області було задоволено клопотання представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Хоптія М.В. та забезпечено йому можливість взяти участь в судовому засіаднні, призначеному на 17.11.2025 року, в режимі відеоконференції.

17.11.2025 року відповідачка ОСОБА_1 подала до суду клопотання про стягнення з позивача на її користь понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12000,0 грн.

Представник позивача ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» в судове засідання не з`явився, однак у своїх письмових додаткових поясненнях просив позов задовольнити та розгляд справи провести у його відсутності.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з`явилась, причин неявки суду не повідомила, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи в порядку ст. 128 ЦПК України, в т.ч. шляхом доставки судової повістки в підсистемі «Електронний суд».

Представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Хоптій М.В. в судовому засіданні просив в задоволенні позову відмовити. Вважає позов є необґрунтованим. Ствердив, що дійсно відповідачка отримала кредитні кошти в сумі 12000,0 грн. Однак вважає, що нарахована відповідачем заборгованість за відсотками є заборгованістю за пенею, яка відповідно до «Прикінцевих та перехідних положення» ЦК України підлягає списанню. Також зазначив, що суд може зменшити заборгованість за відсотками (пенею). Додатково вказав, що відповідачка не отримувала повідомлення про зміну кредитора у зобов`язанні, проте не сплачувала кошти за кредитом, ні первісному кредитору (ТзОВ «МІЛОАН»), ні новому кредитору (ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС). Просив в позові відмовити або застосувати строк позовної давності, або зменшити заборгованість по відсотках до 1 грн., або списати відсотки як штрафні санкції.

Судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу порушеного права на належне виконання умов кредитного договору шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором.

Дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1ст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитор/ зобов`язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що 31.07.2021 року ОСОБА_1 (відповідач) заповнила анкету-заяву на кредит № 100824251 (а.с. 7 зворот - 8), за результатами розгляду якої 31.07.2021 року між первісним кредитором - ТзОВ «МІЛОАН» та позичальником ОСОБА_1 (відповідачка) був укладений договір про споживчий кредит № 100824251 (далі Кредитний договір). Відповідно до його умов кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3 Договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2 Договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Сума кредиту становить 12000,0 грн. Кредит надається строком на 30 днів з 31.07.2021 року (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) 30.08.2021 року. Проценти за користування кредитом в сумі 36,0 грн. - нараховуються за ставкою 0,01 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,0 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (Розділ 1 Кредитного договору) (а.с. 19-23).

Цей Кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби та підписується позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (СМС) на мобільний номер телефону позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор для підписання цього кредитного договору (Розділ 6 Кредитного договору).

Також до матеріалів позовної заяви позивачем долучено Графік платежів (Додаток № 1 до кредитного договору) та паспорт споживчого кредиту (Додаток № 2 до кредитного договору), який підписаний відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, та у зазначеному паспорті споживчого кредиту міститься інформація щодо умов договору про споживчий кредит (а.с. 23 зворот 24 зворот).

Згідно п. 2.1 Кредитного договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

31.07.2021 року ТзОВ «МІЛОАН» перерахувало кредитні кошти в розмірі 12000,0 грн. на платіжну картку відповідачки ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , що підтверджується копією платіжного доручення № 30543246 від 31.07.2021 року (а.с. 25) та випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 (відповідачка) № НОМЕР_2 у АТ «Універсал Банк» за період з 31.07.2021 року по 03.08.2021 року (а.с. 97-99).

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Так відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першоюстатті 626 ЦК Українипередбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст.628,629 ЦК України).

Відповідно дост. 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилом ч.1ст. 205 ЦК Україниправочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч.ч.1, 3ст. 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставіЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст.205,207 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним таГосподарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Положеннямистатті 12 Закону України «Про електронну комерцію»визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченомуЦивільнимтаГосподарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномуст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначенимст. 12 цього Закону,є оригіналом такого документа. Електронний договірукладається шляхомпропозиції йогоукласти (оферти)однією стороноюта їїприйняття (акцепту)другою стороною Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченомуст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченомуст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію,і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінаціяцифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи(вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Абзац другий частини другоїстатті 639 ЦК Українипередбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Статтями 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Частиною 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України, ГК України, а також іншими актами законодавства.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті205,207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Оскільки у наявних в матеріалах справи: копії Договору про споживчий кредит № 100824251 від 31.07.2021 року з Додатками до нього зазначені всі істотні умови кредитного договору, зокрема: сума кредиту, строк користування кредитом, процентна ставка за користування кредитом, графік платежів; вказаний Кредитний договір, підписаний власноручним електронним підписом відповідачки (одноразовим ідентифікатором S69314) (а.с. 55 зворот), суд вважає, що відсутні підстави вважати, що відповідачка не підписувала кредитний договір та не була проінформована про всі істотні умови кредитного договору.

Відповідно до норм ст.ст. 11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов`язково укладається в письмовій формі (ст.ст. 1054, 1055 ЦК України, ст. 13 Закону України «Про споживчий кредит»).

Згідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому за змістом ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зстаттею 1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 1050 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) громадянину у розмірі та на умовах, встановлених договором, а громадянин зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Аналогічні положення містить норма ст. 1 Закону України «Споживче кредитування».

За змістом положень ст.ст. 512-514, 516 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідностатті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Нормами ст.ст. 1077-1079, 1082 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Положеннями ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит допускається фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу.

12.11.2021 року між ТзОВ «МІЛОАН» (первісний кредитор) та ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (новий кредитор/позивач) було укладено Договір відступлення прав вимоги № 13Т (а.с. 11-18).

З копіївитягу зРеєстру боржниківдо Договорувідступлення праввимог №13Твід 12.11.2021року вбачається,що ТзОВ«ДІДЖИ ФІНАНС»(позивач)передано,зокрема,право вимогидо боржника ОСОБА_1 за Кредитнимдоговором №100824251від 31.07.2021року насумарну заборгованість48036,0грн.,яка складаєтьсяз: 12000,0 грн. заборгованості за тілом кредиту, 36036,0 грн. заборгованості за відсотками (а.с. 9 зворот). Порядок нарахувань та погашень заборгованості по вказаному кредиту відображено у відомостях, складених первісним кредитором ТзОВ «МІЛОАН» за період з 31.07.2021 року по 29.10.2021 року (а.с. 10-10 зворот).

Відповідно до п. 6.2.3 Договору відступлення прав вимог права вимоги переходять до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості.

12.11.2021 року між ТзОВ «МІЛОАН» (первісний кредитор) та ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (новий кредитор/позивач) було підписано акт приймання-передачі реєстру боржників від 12.11.2021 року до Договору відступлення прав вимог № 13Т від 12.11.2021 року (а.с. 18 зворот).

Таким чином судом встановлено, що ТзОВ «МІЛОАН» відступило право вимоги за Договором про споживчий кредит № 100824251 від 31.07.2021 року щодо боржника ОСОБА_1 новому кредитору - ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (позивач).

Як зазначає позивач у позовній заяві та додаткових поясненнях, відповідачка належним чином не виконала своїх договірних зобов`язань за Договором про споживчий кредит № 100824251 від 31.07.2021 року та станом на день звернення до суду з позовом допустила перед позивачем заборгованість, яка становить 48036,0грн.та складаєтьсяз: 12000,0 грн. заборгованості за тілом кредиту, 36,0 грн. заборгованості за відсотками нарахованими за період з 01.08.2021 року по 30.08.2021 року (п. 1.5.2 договору) та 36000,0 грн. заборгованості за відсотками нарахованими за період з 31.08.2021 року по 29.10.2021 року (п.п. 1.6, 2.3.1.2 договору).

Будь-яких належних, достовірних та допустимих доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості ОСОБА_2 за вказаним договором, відповідачкою та її представником по справі суду не представлено.

Суд критично відноситься до посилань відповідачки та її представника на те, що нарахована заборгованість в сумі 36036,0 грн. є заборгованістю за пенею, а не за відсотками, внаслідок чого вона підлягає списанню у відповідності до п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України.

Зокрема, тлумачення пункту 18Прикінцевих та перехідних положень ЦК Українисвідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другоюстатті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

У даному випадку, позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість за відсотками нарахованими за користування кредитними коштами, у відповідності до п.п. 1.5.2, 2.3.1.1, 1.6 та 2.3.1.2 кредитного договору. Будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що нарахована заборгованість в сумі 36036,0 грн. є заборгованістю за неустойкою, відповідачкою та її представником, суду не надано. Це також спростовується умовами кредитного договору.

Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню вимоги пункту 18Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Також суд не приймає до уваги посилання відповідачки та її представника на необхідність зменшення загального розміру відсотків до 1 грн., оскільки позовні вимоги ґрунтуються на відсотках нарахованих за користування кредитом, а не як штрафні санкції

за час прострочення грошового зобов`язання.

Водночас відповідно достатті 536 ЦК Україниза користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Частиною першоїстатті 1048 ЦК Українипередбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першоїстатті 1048 ЦК Українипро щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другоюстатті 1050 ЦК Україниправо кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другоюстатті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Умовами Договору про споживчий кредит № 100824251 від 31.07.2021 року, укладеного з ОСОБА_1 , зокрема п.п. 1.3, 1.4 передбачено, що кредит надається загальним строком на 30 днів з 31.07.2021 року до 30.08.2021 року.

Позивач, як на підставу нарахування відсотків, заявлених до стягнення, посилається на те, що строк кредитування 30 днів не закінчився, а умовами договору передбачено його пролонгацію.

Так пунктом 2.3. кредитного договору передбачено порядок пролонгації (продовження) строку кредитування та нарахування процентів протягом періоду, на який продовжено строк кредитування. Позичальник має вчинити дії, передбачені п. 2.3 Договору та розділом 6 Правил, у тому числі, сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

ТОВ «МІЛОАН» нараховано відсотки за 90 днів на суму 36036,0 грн. за період з 01.08.2021 року по 29.10.2021 року, в той час, як строк, на який надавався кредит становить 30 днів.

Отже, за таких умов договору, які були погоджені сторонами, кредитор має право нараховувати відсотки за договором лише за 30 днів, починаючи з дня укладення договору.

Договором визначено розмір процентів за користування кредитом за 30 днів кредитування в розмірі 36,00 грн (п. 1.5.2), а тому суд приходить до висновку, що саме ця сума процентів за користування кредитом підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.

У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України,право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18, вказала, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписамиЦК Українимають різний зміст.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані уст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК Українипро щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Відповідно до ч. 4ст. 42 Конституції Українидержава захищає права споживачів.

Частиною четвертоїстатті 263 ЦПК Українипередбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з ч. 1ст. 637 ЦК Українитлумачення умов договору здійснюється відповідно дост. 213 цього Кодексу.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21) зроблено висновок, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. 3, 4ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості за нарахованими процентами необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами кредитних договорів умовах, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування за Договором про споживчий кредит № 100824251 від 31.07.2021 року саме у 30 днів, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму вартості кредиту. Такий механізм не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідно до п. 1.4 Договору про споживчий кредит № 100824251 від 31.07.2021 року термін повернення кредиту визначено 30.08.2021 року, тому правові підстави для стягнення заборгованості по відсоткам після спливу такого строку відповідно до п. 1.6, 2.3.1.2 договору відсутні.

Із відомості про щоденні нарахування та погашення ОСОБА_1 за кредитним договором вбачається, що у період з 31.07.2021 року по 29.10.2021 року відповідачці було нараховано проценти поза межами строку кредитування в загальному розмірі 36000,0 грн. (з 31.08.201 року 29.10.2021 року).

Позивачем відповідно до ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК Українине надано суду доказів, що строк кредитування за Договором про споживчий кредит № 100824251 від 31.07.2021 року був пролонгований кредитодавцем відповідно до п. 2.3.1 договору, також не було надано оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією) (п. 4.2 договору), тому строк кредитування за договором від 31.07.2021 року становив 30 днів. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.

У постанові об`єднаної палати КГС ВС від 02.10.2020 № 911/19/19 зазначено, що суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов`язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.

Тому з підстав, заявлених в позові, з позичальника підлягають стягненню проценти, які є звичайною платою за користування грошима, нараховані за період до прострочення боржника відповідно до умов договору та частини першоїст. 1048 ЦК Українияк плата за надану позику (кредит).

Щодо строків звернення до суду з даним позовом та застосування строків позовної давності.

Відповідно до положеньстатей 256-257 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому суд повинен перевірити, за який період можливе стягнення заборгованості, яка виникла у відповідача.

Позивач звернувся до суду з позовом 09.10.2025 року та пред`явив вимоги про стягнення заборгованості за Договором про споживчий кредит № 100824251 від 31.07.2021 року, яка виникла за період з 31.07.2021 року по 29.10.2021 року.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четвертастатті 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та другастатті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком перша та п`ятастатті 261 ЦК України).

Правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Згідно ст.12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 2 ст.76, ч. 1,2ст.77, ч. 1 ст.95 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Українидоповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями257,258,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року N 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Карантин в Україні безперервно встановлено з 12.03.2020 року до 30.06.2023 року.

3 24 лютого 2022 року в України діє воєнний стан, підставами якого єУказ Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року Про затвердженняУказу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»(з наступними змінами).

Відповідно до пункту 19Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу Україниу період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 нього Кодексу продовжуються на строк його дії. У постанові від 21.06.2023 рокупо справі №727/4133/22 (провадження №61-12146св22) Верховним судом зазначено: «Апеляційний суд проігнорував те, що 17 березня 2022 року набув чинностіЗакон України від 15 березня 2022 року №2120-IХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів щодо дії норм на період воєнного стану», яким було внесені зміни доЦК України, а самерозділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Українидоповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями257-259,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк його дії».

Тобто загальна позовна давність, перебіг якої припав на період дії в Україні правового режиму воєнного стану, продовжена законодавцем на період дії такого правового режиму. Водночас продовження строків свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.

24 лютого 2022року Указом Президента України № 64/2022в Україні було введено правовий режим воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє по даний час.

В свою чергу пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України був виключений на підставі Закону України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу Українищодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 04.09.2025 року.

Враховуючи вищенаведене, у даному випадку, перебіг строку позовної давності розпочався з 05.09.2025 року, а отже позивач, звернувшись до суду 09.10.2025 року, не пропустив позовну давність, визначенустаттею 257 ЦК України, підстав для відмови у задоволенні позову у зв`язку з його пропуском суд не вбачає.

Згідно ст. 16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідностідо ч.3ст.12,ч.1ст.81ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 1 ст.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, з врахуванням того, що позивач не подав належних та допустимих доказів, які обґрунтовують його позовні вимоги в частині нарахування заборгованості по процентах за пролонгований строк кредитування, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог і стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за Договором про споживчий кредит № 100824251 від 31.07.2021 року в загальному розмірі 12036,0 грн., яка складається з: 12000,0грн. заборгованостіза тіломкредиту,36,0грн.заборгованості завідсотками заперіод з 31.07.2021року по30.08.2021року. В решті вимог позову слід відмовити.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

При такомувирішенні позову,з відповідачкислід стягнутина користьпозивача понесенісудові витратипо сплатісудового збору пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог в сумі в сумі 606,81 грн. (платіжна інструкція в національній валюті № 100824251 від 19.09.2025 року, а.с. 37).

В ч. 1 ст. 137ЦПК Українизазначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Також відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, втраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20), в якій вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12000,0 грн. відповідачкою було додано копії договору про надання правової допомоги № 11/25-1 від 17.10.2025 року, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Хоптій та Партнери», в особі адвоката Хоптія М.В., акту прийняття-передачі наданих послуг від 13.11.2025 року та ордеру № 1117241, відповідно до яких загальна сума гонорару за надання правничої допомоги складає 12000,0 грн. (а.с. 117, 118, 120).

Відповідно до копії квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 1.359226617.1 від 17.10.2025 року ОСОБА_1 перерахувала на рахунок Адвокатського бюро «Хоптій та Партнери» 12000,0 грн. (а.с. 119).

В свою чергу у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Суд зазначив, що Верховний Суд при зменшенні витрат на правову допомогу також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором, яка є незначною. Справа є малозначною в силу закону і не є складною. Суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,0 грн. є завищеними та не виправданими.

Крім цього, як встановлено ч.ч. 1, 2ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Подання попереднього розрахунку сум судових витрат забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити не співмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Аналогічне наведено у постановах Верховного Суду у справах № 922/676/21 від 14.12.2021, № 905/716/20 від 08.04.2021, № 916/2087/18 від 31.03.2021, № 922/3812/19 від 10.12.2020.

Проте в порушення вищевказаних вимог ЦПК України відповідачкою та її представником при поданні заяв по справі не було подано попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які відповідачка понесла в зв`язку із розглядом справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, усталеної практики у даній категорії справи, критерію необхідності та значимості процесуальних дій у справі, враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з позивача на користь відповідачки витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,0 грн.

Зазначена сума, на переконання суду, є розумною та такою, що відображає реальність адвокатських витрат (їх дійсність, необхідність та якість), з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони, та часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.

Керуючись ст.ст.6,7,12,13,19,43,76,81, 89,95, 141, 247,258,259,263-265,273, 274-279, 280-282 354-355 ЦПК України, на підставі ст.ст.11, 16, 202, 205,207,256-257, 512-517, 525, 526,530, 549, 551, 610-612, 625,626, 629, 639, 1048, 1049,1050, 1054, 1077-1079, 1082 ЦК України, ст.ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст. 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої жительки АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», юридична адреса: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ 42649746, р/р НОМЕР_4 , відкритий у АТ «ПУМБ», заборгованість за Договором про споживчий кредит № 100824251 від 31.07.2021 року, яка станом на 09.10.2025 року становить 12036,0 грн. (дванадцять тисяч тридцять шість гривень 00 копійок), та складається з: 12000,0 грн. (дванадцять тисяч гривень 00 копійок) заборгованості за тілом кредиту; 36,0 грн. (тридцять шість гривень 00 копійок) заборгованості за відсотками за період з 31.07.2021 року по 30.08.2021 року.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої жительки АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», юридична адреса: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ 42649746, р/р НОМЕР_4 , відкритий у АТ «ПУМБ», - 606,81грн.(шістсотшість гривень81копійку) понесених позивачем судових витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», юридична адреса: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ 42649746, р/р НОМЕР_4 , відкритий у АТ «ПУМБ», на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої жительки АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , - 2000,0грн.(двітисячі гривень00копійок) понесених відповідачкою судових витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти вимог в частині понесених відповідачкою судових витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції через Тлумацький районний суд Івано-Франківської області. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ГоловуючийУ. Ю. ЛУКОВКІНА