Ухвала суду № 131907459, 19.11.2025, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 331/6567/25

Провадження № 2/331/3747/2025

УХВАЛА

іменем України

19.11.2025

Суддя Олександрівського районного суду м. Запоріжжя Н.В.Фісун, розглянувши позовну заяву

ОСОБА_1 до Олександрівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м.Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м.Одеса), ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання батьківства,-

ВСТАНОВИВ:

До Олександрівськогорайонного судум.Запоріжжя надійшлацивільна справаза позовом ОСОБА_1 до Олександрівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м.Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м.Одеса), ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання батьківства.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суддя приходить до висновку, що вона підлягає залишенню без руху з наступних підстав.

Порядок звернення до суду за судовим захистом урегульований Цивільним процесуальним кодексом України. Подання заяви до суду має відбуватись із дотриманням певних умов.

Статтями 175 ,177 ЦПК України визначено вимоги до змісту та форми позовної заяви, документів, що додаються до позовної заяви, обов`язок дотримання яких покладається на позивача.

Так, відповідно до п. 4 ч.3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи)захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні відповідно до положень статті 16 Цивільного Кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18).

Із змісту позовної заяви вбачається , що позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання батьківства, а потім змінивши сторони по справі долучив ще одну позовну заяву про встановлення факту батьківства.

Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить суд визнати батьківство відносно повнолітньої особи, в той час як ця вимога не є тотожною вимозі про встановлення факту батьківства за рішенням суду, який встановлюється у разі смерті чоловіка, що не перебував у шлюбі з матір`ю дитини.

Статтею 130 СК України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.

Натомість, згідно зі ст.128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

У першому випадку передумовою звернення до суду за заявою про встановлення факту батьківства є смерть того, батьківство кого встановлюється, а у другому - особа, батьківство якої встановлюється в судовому порядку, є відповідачем або позивачем у справі.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі №373/2257/18 та від 15 квітня 2021 року у справі №361/2653/15-ц.

Частина 1 ст.135 СК України встановлює, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі,у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Як роз`яснено у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", суд розглядає заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини. Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини і можуть бути подані матір`ю, опікуном чи піклувальником дитини чи самою дитиною після досягнення повноліття.

Зазначене кореспондується з п. 7 постанови Пленум Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", де вказано, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, або смерті жінки, котра вважалась матір`ю останньої, факт їхнього батьківства (материнства) може бути встановлено за рішенням суду в окремому провадженні. Заяви про встановлення факту як батьківства, так і материнства суд приймає до розгляду, якщо запис про батька (матір) дитини в Книзі реєстрації народжень учинено згідно зі ст. 135 СК України. Із заявою про встановлення факту батьківства до суду мають право звернутися матір, опікун (піклувальник) дитини, особа, яка її утримує та виховує, а також сама дитина, котра досягла повноліття. Усі вони беруть участь у справі як заявники, а органи опіки та піклування й інші особи (залежно від обставин справи) як заінтересовані особи.

У постанові від 16 травня 2018 року у справі №591/6441/14-ц, провадження №61-6030св18 Верховний Суд зазначив, що підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. А доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.

Таким чином, закон розрізняє порядок визначення походження дитини від батька шляхом визнання батьківства - про що позов подається до особи, яка вважається батьком дитини, або шляхом встановлення факту батьківства у разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини. Тобто, визнання батьківства можливе лише тоді, коли імовірний батько дитини живий. Якщо ж він помер і дитина народилася у незареєстрованому шлюбі, вказане питання вирішується у спеціально передбачений законом спосіб - встановлення факту визнання батьківства або факту батьківства, який розглядається в порядку окремого провадження, а в разі наявності спору про право в позовному провадженні.

Отже, зі змісту наведених норм та правових позицій, у разі смерті батька дитини, підтвердження його батьківства в судовому порядку можливе у спеціально передбачений законом спосіб встановлення факт батьківства.

Разом з цим, наведені вимоги закону позивачем не дотримано в повному обсязі.

Згідно з ст. 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують цей факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини.

Встановлення факту, що має юридичне значення, в окремому провадженні можливе за умови, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто, від них мають безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення та встановлення такого факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб (стаття 294 частина 4 ЦПК України). Згідно ч. 3 ст. 42 ЦПК України у справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи.

Суду взагалі незрозуміло , позивач звернувся із позовом про встановлення батьківства чи встановлення факту батьківства. Також вбачається із позовної заяви, що спочатку звернувся один позивач ОСОБА_4 , а потім вже два позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Позивач звернувся до суду із позовом також про визнання батьківства у позовному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження є сторони, треті особи.

У своїй заяві представник позивача зазначає заінтересованих осіб. З огляду на норми ЦПК України, позивачу слід уточнити свої вимоги, конкретизувати процесуальний статус учасників справи та вид провадження.

Вважаю, що представнику позивача слід визначитися із колом заінтересованих ( чи третіх) осіб у цій справі, на права та обов`язки яких вплине прийняте судом рішення.

Крім того, позивач не зазначив у поданій позовній заяві про наявність чи відсутність у ОСОБА_6 інших членів його сім`ї.

Крім того, у позовній заяві незрозуміло виклали свої вимоги, оскільки встановлення батьківства та визнання батьківства - це різні поняття, оскільки передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства, відповідно до частини першої статті 130 СК України, є смерть того, батьківство кого встановлюється, або оголошення його померлим.

Аналізуючи вищезазначене, слід прийти до висновку, що позов про визнання батьківства та заява про встановлення факту батьківства чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, є різними способами захисту, які реалізуються в межах різних форм цивільного судочинства (у позовному або окремому провадженні відповідно) залежно від того, чи є спір щодо батьківства дитини та чи є живим чоловік, про батьківство якого стверджує сторона по справі.

Тому представнику позивача пропонується вірно визначити зміст позовних вимог: чи він просить суд про визнання батьківства (ст.128 СК України) чи про встановлення факту батьківства (ст.130 СК України), виклавши заявлені вимоги та зміст цих вимог.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до вимог ч. ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці дійшов висновку, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави (п. 53 рішення від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі", заява № 28249/95).

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Права та обов`язки матері, батька щодо дитини та права та обов`язки дитини щодо матері, батька є особистими (немайновими).

Загальними підставами виникнення прав та обов`язків матері, батька і дитини є походження дитини від них, тобто наявність кровного споріднення та реєстрація цього походження у порядку, встановленому законом.

Главою 12 Сімейного кодексу України (далі - Кодекс) встановлено порядок визначення походження дитини від матері та батька.

Згідно зі статтею 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, відповідно до частини першої статті 122 СК України, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Визнання батьківства за рішенням суду передбачено статтею 128 СК України.

За відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 129 СК України до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

У рішенні Європейський суд з прав людини (далі -ЄСПЛ) на підставі його практики вказав, що в подібних справах має враховуватися справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами. Усі рішення щодо найкращих інтересів дитини повинні мати надзвичайне значення (§ 23 рішення). ЄСПЛ звернув увагу, що стосовно спорів про батьківство, ініційованих ймовірними біологічними батьками, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду в цій сфері, біологічний батько не повинен повністю виключатись з життя своєї дитини, якщо тільки цього не вимагають відповідні причини щодо захисту найкращих інтересів дитини (рішення від 22 березня 2012 року у справі «Каутзор проти Німеччини» ("Kautzor v. Germany"), та від 22 березня 2012 року у справі «Аренс проти Німеччини» ("Ahrens v. Germany")).

Важливе значення для правильного та однозначного застування норм СК України про визнання батьківства має постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів".

Пленум ВСУ визначає, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК. При розгляді справ названих категорій суди мають ураховувати, що відповідно до п. 2 розд. VII "Прикінцеві положення" СК норми законодавства, які регулювали шлюбно-сімейні правовідносини, втратили чинність із 1 січня 2004 р.

Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені вст. 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених уст. 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини (роз`яснення п. 3постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів").

Стаття 53 КпШС, передбачає, що походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір`ю дитини в державні органи реєстрації актів громадянського стану. В разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст.6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що зверненням до суду із позовом про визнання батьківства норми КпШС та СК наділяли одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також саму дитину після досягнення нею повноліття. Такий спосіб захисту законодавцем застосовано з метою захисту прав дитини, як міри, що спрямована на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини, зокрема обов`язку з утримання дитини, тоді як сама дитина мала право звернутись після досягнення повноліття або досягнення віку, з якого законодавець закріпив у СК України, отож визнання батьківства в судовому порядку можливе відносно повнолітньої особи за її заявою, чи у досудовому порядку шляхом надання останньою згоди на визнання батьківства стосовно неї та внесення змін до актового запису про її народження, що є невід`ємним особистісним правом.

Крім того,відповідно дозмісту позовноїзаяви другоювимогою позивачає зобов`язання Олександрівського відділудержавної реєстраціїактів цивільногостану ум.ЗапоріжжяПівденного міжрегіональногоуправління Міністерства юстиції(м.Одеса) внести відомості в Державний реєстр актів цивільного стану.

Суд також звертає увагу на те, що позовні вимоги у цій частині позивачем належним чином не обґрунтовані, оскільки в позовній заяві не зазначено, у чому саме полягає порушення прав позивача з боку вказаного органу.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» удержавній реєстрації актів цивільного стану може бути відмовлено, якщо: 1) державна реєстрація суперечить вимогам законодавства України; 2) державна реєстрація повинна проводитися в іншому органі державної реєстрації актів цивільного стану; 3) з проханням про державну реєстрацію звернулася недієздатна особа або особа, яка не має необхідних для цього повноважень. Орган державної реєстрації актів цивільного стану повинен мотивувати відмову в державній реєстрації актів цивільного стану у зв`язку з наявністю однієї з підстав, зазначених участині першійцієї статті, у письмовій формі, а також зазначити порядок оскарження рішення про відмову відповідно до вимогЗакону України«Про адміністративну процедуру».

Згідно з чинним законодавством рішення відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану у формі висновку про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому може бути предметом розгляду судом адміністративної юрисдикції у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Таким чином, позивачу слід уточнити позовні вимоги у цій частині та визначитися, у порядку якого судочинства (цивільного чи адміністративного) та до якого відповідача може бути пред`явлений відповідний позов.

Вказані в ухвалі недоліки позбавляють суд можливості відкрити провадження за цією справою та призначити її до розгляду.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Відтак в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

За таких обставин та враховуючи приписи п. 3 ч. 5 ст. 12 ЦПК України позовна заява підлягає залишенню без руху для виправлення недоліків шляхом виконання зазначених вище приписів закону, визначення вимог в рамках заявленого позову, та надання належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, задля ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення згідно зі ст. 263 ЦПК України, всі ці обставини є підставою для залишення поданої позовної заяви без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.

Керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 318 ЦПК України, суддя

П О С Т А Н О В И Л А :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Олександрівськоговідділу державноїреєстрації актівцивільного стануу м.Запоріжжяпівденного міжрегіональногоуправління Міністерства юстиції(м.Одеса), ОСОБА_2 ,третя особа: ОСОБА_3 про визнаннябатьківства - залишити без руху.

Запропонувати представнику позивача ОСОБА_7 виправити вказані недоліки, надавши 5(пять) днів з дня вручення копії вказаної ухвали для усунення вищезазначених недоліків.

Роз`яснити, що у відповідності до ч. 3ст. 185 ЦПК України, якщо представник позивача відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, заява буде вважатися поданою в день первісного її подання до суду. В разі невиконання зазначених вимог у вказаний строк заява буде вважатися неподаною і буде повернута.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Суддя: Н.В.Фісун