Рішення № 131894030, 19.11.2025, Черкаський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2025 року справа № 580/12010/25 м. Черкаси Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про визнання неправомірною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивачка) подала позов до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) (далі Другий відділ ДВС, відповідач), в якому просить:

- визнати неправомірною відмову Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), щодо зняття арешту накладеного на належне на праві власності ОСОБА_1 майно, а саме на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 накладеного 18.04.2003 року і зареєстрованого в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 5079207 від 06.06.2007 року;

- зобов`язати Другий відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт накладений на належне на праві власності ОСОБА_1 майно, а саме на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 накладений 18.04.2003 року і зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 5079207 від 06.06.2007 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що на виконанні у відповідача відсутні відкриті виконавчі провадження, в межах яких можливе звернення стягнення на майно, що свідчить про відсутність правових підстав у відповідача зберігати накладений ним арешт на майно та порушення самої мети застосування відповідної процедури.

Ухвалою від 30 жовтня 2025 року суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

06.11.2025 до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому представниця відповідача зазначила про відсутність можливості ідентифікувати в рамках якого виконавчого провадження було накладено арешт, оскільки номер постанови про арешт боржника від 20.03.2003 не відповідає номеру виконавчого провадження в межах якого накладався арешт, а матеріали виконавчих проваджень знищено відповідно до Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями. З урахуванням зазначеного, просила, у разі встановлення судом належних правових підстав задовольнити позовну заяву частково, а саме: у частині зняття арешту з нерухомого майна. У задоволенні вимог щодо визнання неправомірною відмови Другого відділу державної виконавчої служби у м. Черкаси просила відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, 06.06.2007 року зареєстровано арешт нерухомого майна ОСОБА_2 , а саме: 1/2 частина квартири, за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі постанови вих.906-2 від 20.03.2003 Державної виконавчої служби Придніпровського району, м. Черкаси, обтяження зареєстровано за № 5079207.

В червні 2025 року позивачка звернулася до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про зняття арешту із майна, у відповідь на яку листом від 16.07.2025 № 12425/26.21-49/110929 відповідач повідомив про відсутність можливості ідентифікувати в рамках якого виконавчого провадження було накладено арешт, оскільки номер постанови про арешт боржника від 20.03.2003 не відповідає номеру виконавчого провадження в межах якого накладався арешт, а матеріали виконавчих проваджень знищено відповідно до Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, у зв`язку із чим відмовив у задоволенні заяви.

Відмову відповідача щодо зняття арешту з майна, належного на праві власності, позивачка вважає протиправною, а тому звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає таке.

Спірні відносини врегульовані Законом України Про виконавче провадження від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (далі Закон № 1404-VIII).

Згідно статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Приписами статті 5 Закону № 1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

Частиною першою статті 13 Закону № 1404-VIII встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII передбачено обов`язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 6 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини 1 ст. 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Приписами частин 1, 2 ст. 56 Закону № 1404-VIII визначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно ч. 1 ст. 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини визначено ч. 4 ст. 59 Закону № 1404-VIII.

Згідно ч. 5 ст. 59 Закону № 1404-VIII у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Аналіз вказаних положень вказує на те, що правовий інститут арешту майна боржника покликаний для забезпечення реального виконання рішення, що перебуває у державного виконавця на виконанні.

Суд встановив, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, 06.06.2007 року зареєстровано арешт нерухомого майна ОСОБА_2 , а саме: 1/2 частина квартири, за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі постанови вих. 906-2 від 20.03.2003 Державної виконавчої служби Придніпровського району, м. Черкаси, обтяження зареєстровано за № 5079207.

Суд врахував, що станом на час розгляду цієї справи у матеріалах справи відсутні жодні докази перебування на виконанні в Другому відділі державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (як правонаступника ДВС Придніпровського району м. Черкаси) відкритих виконавчих проваджень про стягнення коштів з ОСОБА_1 .

Суд також врахував, що відповідач підтверджує відсутність можливості ідентифікувати в рамках якого виконавчого провадження було накладено арешт, оскільки номер постанови про арешт боржника від 20.03.2003 не відповідає номеру виконавчого провадження в межах якого накладався арешт, а матеріали виконавчих проваджень знищено відповідно до Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями

Як зазначалося вище, арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на кошти боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягає примусовому виконанню.

Водночас, у випадку відсутності відкритих щодо особи відкритих виконавчих проваджень, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

Під час вирішення цієї справи суд врахував висновки Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 у справі № 161/14034/20 та у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц відповідно до яких наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку, що триваючий арешт майна позивачки, накладений згідно постанови про арешт боржника від 20.03.2003, не відповідає меті його застосування.

Обираючи належний та ефективний спосіб відновлення порушеного права позивачки суд вважає за необхідне зняти арешт з належного ОСОБА_1 на праві власності майна, а саме на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , накладений 18.04.2003 року і зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 5079207 від 06.06.2007.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд врахував таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що позовні вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню, то частина понесених позивачкою судових витрат, пропорційно частині задоволених позовних вимог, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 271, 272, 287, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зняти арешт з належного ОСОБА_1 на праві власності майна, а саме на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , накладений 18.04.2003 року і зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 5079207 від 06.06.2007.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Другого відділу Державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивачка ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );

2) відповідач Другий відділ Державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (18028, Черкаська обл., Черкаський р-н, м. Черкаси, просп. Хіміків, 50, код ЄДРПОУ 36157425).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 19.11.2025.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК