Рішення № 131893643, 19.11.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

19 листопада 2025 року Справа № 520/22400/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сагайдака В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 26 грудня 2019 року по 18 липня 2022 року у сумі 568040 (п`ятсот шістдесят вісім тисяч сорок) грн. 55 коп. та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, у сумі 111785 (сто одинадцять тисяч сімсот вісімдесят п`ять) грн 52 коп.;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 26 грудня 2019 року по 18 липня 2022 року у сумі 568040 (п`ятсот шістдесят вісім тисяч сорок) грн. 55 коп. та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, у сумі 111785 (сто одинадцять тисяч сімсот вісімдесят п`ять) грн 52 коп.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі.

Відповідач надав до суду відзив, в якому просить відмовити в задоволені позовних вимог.

Таким чином суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в матеріалах справи доказами.

Позивач проходив службу у відповідача.

Позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 26 грудня 2019 року.

Однак, при звільненні позивачу не проведено остаточний розрахунок. Позивачу була виплачена частина недоотриманого грошового забезпечення лише 31 липня 2025, проте відповідач не нарахував та не виплатив Позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Так, ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у ст.ст. 116,117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав, суд приходить до висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 28.01.2021 по справі № 240/11214/19, від 24.12.2020 по справі № 340/401/20, від 05.08.2020 по справі № 826/20350/16.

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, абз. 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абз.1 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, суд виходить з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

В свою чергу, як вже зазначалось, згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022 положення ст. 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію ст. 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень ст. 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню ст. 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії ст. 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми ст. 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).

Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються ст. 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

Верховний Суд зазначив, що у зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким ст. 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 ст. 117 КЗпП України, у редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV, втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на ст. 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/ тривають після 19.07.2022 є неможливим.

Верховний Суд також звернув увагу на те, що аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що ст. 117 КЗпП України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і з метою уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах. Необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.

Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативно-правовому рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

З прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до ст. 233 КЗпП України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.

У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, Верховний Суд дійшов висновку, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються ст. 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.

Аналогічним чином положення ст. 117 КЗпП України застосовані в постановах Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 14.03.2024 у справі №560/6960/23.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбачені ст. 117 КЗпП України.

Судом встановлено, що на час звільнення позивача з військової служби 26.12.2019, з ним не проведено повний розрахунок відповідачем, а саме - не виплачено індексацію грошового забезпечення та грошове забезпечення.

В свою чергу, повний розрахунок відповідачем проведено 31.07.2025, отже, період прострочення щодо виплати позивачу індексації грошового забезпечення тривав з дати його звільнення зі служби 26.12.2019 по день повного фактичного розрахунку 31.07.2025.

Отже період затримки розрахунку у цій справі охоплюється періодом з 27.12.2019 (наступний після звільнення день) по 31.07.2025, а тому такий умовно необхідно поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.

Середній заробіток за період з 26.12.2019 по 18.07.2022 обчислюється із застосуванням норми ст. 117 КЗпП України в редакції Закону від 20.12.2005 №3248-IV та із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку.

Середній заробіток за період з 19.07.2022 по 31.07.2025 обчислюється із застосуванням ст. 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Щодо періоду з 26.12.2019 по 18.07.2022.

Так, враховуючи, що позивача звільнено зі служби 26.12.2019, тобто останніми двома календарними місяцями, що передували звільненню є жовтень, листопад 2019 року.

Загальна сума грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці проходження служби становить 36 585,86 гривень, що підтверджується довідкою №1905 про складові грошового забезпечення позивача.

Отже, середньоденна заробітна плата становить 599,76 грн (36 585,86 грн / 61 календарний день).

В свою чергу, періодом затримки належних позивачу сум при звільненні є 27.12.2019 по 18.07.2022, тобто 935 календарний день.

Таким чином, середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 599,76 грн/день за 935 днів (з 27.12.2019 по 18.07.2022) становить 560 775,60 грн.

Водночас, суд вважає, що зазначена сума середнього заробітку є надмірною та підлягає зменшенню з огляду на наступне.

Так, Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень ст. 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Верховний Суд у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 зазначив, що при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, передбаченого ст. 117 Кодексу законів про працю України у редакції до 19.07.2022 слід встановити: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Судом встановлено, що при звільненні 26.12.2019 позивачу виплачено грошове забезпечення в сумі 228 796,14 грн, що підтверджується довідкою про складові грошового забезпечення позивача.

Виплачена на виконання судових рішень недоплачена сума грошового забезпечення становить 82058,07 грн, тобто загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна становити 310 854, 21 грн (228 796,14 грн + 82058,07 грн).

Таким чином, недоплачена сума при звільненні 82058,07 грн у процентному виразі дорівнює 26,4% від 310 854, 21 грн.

Обрахована судом відповідно до Порядку № 100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення та індексації, становить 560 775,60 грн.

Отже, з урахуванням принципу пропорційності, сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 148 044,76 грн (26,4% від 560 775,60 грн).

Щодо періоду з 19.07.2022 до 31.07.2025.

Так, період стягнення з 19.07.2022 до 31.07.2025 регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Кількість днів затримки складає 184 дні (з урахуванням вимог чинної редакції ст. 117 КЗпП - не більш як за шість місяців), а тому розмір середнього заробітку за вказаний період становить 110 355,84 грн (599,76 грн х 184).

Загальна сума середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачеві з урахуванням правових висновків, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду у справах №761/9584/15-ц та №440/6856/22, становить 258 400,60 грн (148 044,76 грн + 110 355,84 грн).

Суд зазначає, що розрахунок суми середнього заробітку не погіршує становище позивача, а тому відповідає його інтересам та сприяє поновленню порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 27 грудня 2019 року по 31.07.2025 у сумі 258 400,60 грн.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 27 грудня 2019 року по 31.07.2025 у сумі 258 400,60 грн.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Сагайдак В.В.