Ухвала суду № 131883550, 19.11.2025, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИСправа № 335/7468/25 1-кс/335/3815/2025

19 листопада 2025 року м. Запоріжжя

Слідчий суддяВознесенівського районногосуду містаЗапоріжжя ОСОБА_1 ,за участюсекретаря судовогозасідання ОСОБА_2 ,розглянувши клопотаннястаршого слідчогоСУ ГУНПв Запорізькійобласті ОСОБА_3 про накладення арешту на майно, подане у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42025080000000051 від 28.04.2025, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч. 1 ст. 114-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

12.11.2025 старший слідчий СУ ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_3 , за погодженням з прокурором відділу Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_4 , звернувся з клопотанням про накладення арешту на майно, яке належить підозрюваному ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення можливої конфіскації майна, а саме на частку власності квартири (1/1), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, встановлено, що у власності ОСОБА_5 , перебуває вказана квартира.

Відтак, майно, яке належить підозрюваному ОСОБА_5 на праві власності, підлягає арешту на підставі пункту 3 ч. 2 ст. 170 КПК України.

Слідчий в судове засідання не з`явився, подавши заяву про розгляд клопотання без його участі, також просив розглянути клопотання без участі підозрюваної, її представників та захисників.

Підозрюваний ОСОБА_5 в судове засідання не викликався на підставі ч. 2 ст. 172 КПК України.

Фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось на підставі ч. 4 ст. 107 КПК України.

Розглянувши матеріали клопотання, слідчий суддя вважає його таким, що підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.

Доданими до клопотання матеріалами підтверджується, що 06.10.2025 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 28.04.2025 року за № 42025080000000051, повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дев`яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна (копія повідомлення про підозру з розпискою ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_6 про отримання додана до клопотання).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України метою накладення арешту на майно може бути забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Частина третя статті 173 КПК України передбачає, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).

Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом (ст. 16 КПК).

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

Одним із різновидів заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК).

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження (абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК).

Арешт майна допускається з метою, зокрема, конфіскації майна як виду покарання (п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК).

У випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті (конфіскації майна як вид покарання), арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК).

9Відповідно до ч. 1 ст. 59 КК покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. У відповідності до ч. 2 ст. 52 КК конфіскація майна є додатковим видом покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 59 КК конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Як передбачає ч. 5 ст. 12 КК тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Санкцією ч. 3 ст. 332 КК передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дев`яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

Тобто закон про кримінальну відповідальність передбачає можливість конфіскації майна у випадку засудження особи за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332 КК.

Тому в разі засудження ОСОБА_5 за вчинення наведених злочинів до нього може бути застосовано додаткове покарання у виді конфіскації майна, яке йому належить.

Отже, слідчий суддя погоджується з доводами слідчого про наявність підстав для накладення арешту на майно підозрюваної на підставі п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.

Водночас слідчий суддя бере до уваги, що відповідно до доданого до клопотання слідчого витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира за адресою АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ще п`ятьох осіб: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Відповідно до ч. 1 ст. 355 Цивільного кодексу України /далі - ЦК/ майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (ч. 1 ст. 368 ЦК).

За приписами ч. 2 ст. 370 ЦК у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Кредитор співвласникамайна,що єу спільнійсумісній власності,у разінедостатності унього іншогомайна,на якеможе бутизвернене стягнення,може пред`явитипозов провиділ часткиіз спільногомайна внатурі длязвернення стягненняна неї,крім випадків,установлених законом. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленомустаттею 366ЦК.

З огляду на наведене, у разі вирішення питання щодо накладення арешту на майно, що перебуває у спільній сумісній власності, зокрема з метою конфіскації як вид покарання, підлягає арешту не все майно, а лише частина такого майна, яка може бути конфіскована. Вказана позиція узгоджується з висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №2-3392/11 (провадження №14-105цс19).

Отже, виходячи з презумпції, наведеної у ч. 2 ст. 370 ЦК, ОСОБА_5 належить 1/6 частка вказаної у клопотанні квартири.

Відтак, хоч питання виділення часток не вирішене на час постановлення цієї ухвали, але на цю частку може бути накладено арешт з метою забезпечення конфіскації майна як покарання ОСОБА_5 .

Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Не вирішуючи питання про доведеність вини та остаточної кваліфікації дій ОСОБА_5 , виходячи з наданих стороною обвинувачення документів, зазначених вище, слідчий суддя дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри, на час розгляду клопотання, щодо можливого вчинення нею кримінального правопорушення, відомості про яке внесені до ЄРДР в межах даного кримінального провадження.

Таким чином, клопотання слідчого про накладення арешту на належне підозрюваному майно є обґрунтованим та підлягає задоволенню у вказаній вище частині.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 170-173 КПК України, слідчий суддя

У Х В А Л И В :

Клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_3 про накладення арешту на майно, подане у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №42025080000000051 від 28.04.2025, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч. 1 ст. 114-1 КК України, - задовольнити частково.

Накласти арешт на майно, яке перебуває у власності ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на 1/6 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Копію ухвали негайно надіслати або вручити власнику майна.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня вручення повного тексту ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Слідчий суддя ОСОБА_1