Рішення № 131859546, 18.11.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2025 року м. Київ справа №320/39319/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларіті Україна» до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Соларіті Україна» (далі позивач) з позовом до Київської митниці (далі відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100390/2023/000027/2 від 09.10.2023;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100390/2023/000480.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що при митному оформленні товару за митною декларацією ІМ40ДЕ №23UA100390714905U0 від 09.10.2023, який ввозився на митну територію України, ним було визначено його митну вартість за основним методом за ціною договору (контракту). Позивач зазначає, що на підтвердження заявленої митної вартості оцінюваного товару надав митному органу документи, які відповідають переліку, визначеному в частині другій статті 53 Митного кодексу України (далі МК України), підтверджують митну вартість товару та містять об`єктивні відомості про складові митної вартості товару, подані документи не містять розбіжностей.

Позивач стверджує, що митний орган зазначених документів не врахував, у зв`язку з чим дійшов необґрунтованих висновків про наявність підстав для коригування митної вартості із застосуванням другорядного (резервного) методу.

Відповідачем, на переконання позивача, неправомірно було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA100390/2023/000027/2 від 09.10.2023, яким скориговано заявлену позивачем митну вартість товару в митній декларації ІМ40ДЕ №23UA100390714905U0 від 09.10.2023, а також складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100390/2023/000480 від 09.10.2023, незважаючи на подані позивачем необхідні документи, які давали змогу митному органу визначити митну вартість товарів за ціною, заявленою декларантом.

Позивач не погодився з рішенням митного органу, але з метою випуску задекларованого товару у вільний обіг подав до митного органу нову митну декларацію, в якій скоригував митну вартість товару з урахуванням рішення митного органу, сплатив митні платежі й перерахував на депозитний рахунок державного казначейства різницю між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товару, визначеною декларантом, і сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товару, визначеною митним органом (грошову заставу для забезпечення сплати митних платежів фінансову гарантію).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк із дня отримання копії ухвали суду, протягом якого позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви, а саме: надати підписану копію позовної заяви для направлення відповідачеві.

13.11.2023 на адресу суду від позивача надійшла підписана належним чином копія позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 відкрито провадження у справі №320/39319/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, витребувано докази по справі від позивача та відповідача.

08.01.2024 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов не визнав та зазначив, що за результатами проведеного ним аналізу документів, що були надані позивачем до митного оформлення відповідно до статті 53 МК України, встановлено, що вони містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, та не підтверджують усі числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У зв`язку з цим відповідач вважає, що спірні рішення прийняті митним органом з урахуванням вимог чинного законодавства України, в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Розглянувши подані документи й матеріали, всебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Соларіті Україна» (місцезнаходження: 03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 6, кв. 234, ідентифікаційний код 41958197) зареєстроване в якості юридичної особи 22.02.2018, номер запису 1 072 102 0000 038614 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Судом встановлено, що 13.06.2018 між Solarity s.r.o., компанією, зареєстрованою в Чеській Республіці (далі продавець), та позивачем був укладений договір на поставку товару №006/18 (далі договір), відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 1.4, 2.1-2.3, 4.1-4.3, 5.1, 6.1, 6.2, 12.1 та 13.1 якого продавець приймає на себе зобов`язання протягом терміну дії договору забезпечити поставку і передачу у власність позивача товару в асортименті, кількості, комплектності, якості і на умовах, передбачених договором. Позивач бере на себе зобов`язання своєчасно приймати такий товар та оплачувати його вартість на умовах, передбачених договором.

Разом із кожною партією товару продавець повинен передати позивачу наступні документи: один екземпляр товарно-транспортної накладної (CMR); оригінал інвойса (торгового рахунка-фактури) та дві копії.

Умови договору викладені у відповідності до Міжнародних правил щодо тлумачення термінів Incoterms 2010.

Асортимент і загальна кількість товару передбачаються сторонами в інвойсах (торгових рахунках-фактурах), які є невід`ємними частинами договору.

Кількість товару, що поставляється в кожній партії, обумовлюється сторонами окремо, виходячи із замовлення позивача, і відображається в товарно-транспортних накладних та інвойсах.

Одиниця виміру кількості товару: штуки і/або упаковки.

Оплата вартості товару здійснюється у валюті євро.

Валютою договору вважати євро.

Ціна товару та, за необхідності, ціна кожної одиниці товару зазначається в інвойсах (торгових рахунках-фактурах), які є невід`ємними додатками до договору.

Платежі за поставлений товар за договором здійснюються позивачем у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця, вказаний у договорі. Оплата здійснюється згідно з виставленим інвойсом.

Місце відвантаження товару - склад продавця.

Поставка товару від продавця позивачу здійснюється на умовах Incoterms 2010, детально передбачених у відповідному інвойсі, погодженому сторонами, та у строки, вказані у відповідному інвойсі.

Цей договір вважається укладеним із моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2020, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Усі відносини між сторонами регулюються чинним законодавством Чеської Республіки.

01.01.2021 продавець та позивач уклали додаткову угоду №1.1 до договору, якою, зокрема, внесли зміни до розділу 12 договору в частині строку дії договору та погодили, що строк дії договору закінчується 31.12.2023, у разі якщо жодна зі сторін не відправила письмове повідомлення про розірвання договору, то договір вважається автоматично продовженим на наступний рік.

01.08.2023 продавець та позивач уклали додаткову угоду №5 до договору, якою, зокрема, внесли зміни до пункту 6.1 договору та погодили, що місце відвантаження товару - склад продавця. Адреса складу може бути зазначеною в інвойсі.

03.10.2023 продавець виставив позивачу до сплати інвойс №103/2023/188, відповідно до якого продавець поставляє позивачу сонячні панелі виробництва Китайської Народної Республіки в кількості 700 шт. за ціною 89,4909 євро за 1 шт. (далі товар).

Відповідно до інвойса №103/2023/188 від 03.10.2023 загальна вартість товару складає 62 643,60 євро, умовами його поставки є FCA м. Кладно, Чеська Республіка, оплата має бути здійснена до 02.11.2023.

09.10.2023 позивачем до Київської митниці було подано митну декларацію ІМ40ДЕ №23UA100390714905U0 від 09.10.2023, у графі 31 якої позивачем був зазначений товар, придбаний за інвойсом №103/2023/188 від 03.10.2023.

Відповідно до граф 20, 22 та 42 митної декларації ІМ40ДЕ №23UA100390714905U0 від 09.10.2023 загальна вартість товару складає 62 643,60 євро, а його поставка відбувалася на умовах FCA м. Кладно, Чеська Республіка.

У той же час, з матеріалів справи слідує, що позивач залучив Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Траст Груп» як експедитора для здійснення перевезення товару автомобільним транспортом із м. Кладно, Чеська Республіка до місця ввезення на митну територію України (далі експедитор) та відповідно до довідки транспортно-експедиційних витрат №04/10/1 від 04.10.2023, виданої експедитором, додав до митної вартості товару вартість транспортно-експедиційних витрат по доставці вантажу автомобілем у розмірі 50 000,00 грн.

Таким чином, загальна митна вартість товару, визначена позивачем за основним методом визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту), склала в гривневому еквіваленті станом на день подання позивачем митної декларації щодо товару 09.10.2023 - 2 471 381,86 грн. (62 643,60 євро х 38,6533 + 50 000,00 грн.).

На підтвердження заявленої митної вартості товару митному органу були подані, зокрема:

(0380) рахунок-фактура (інвойс) №103/2023/188 від 03.10.2023;

(0730) автотранспортна накладна б/н від 04.10.2023;

(3007) документ, що підтверджує вартість перевезення товару, довідка транспортно-експедиційних витрат №04/10/1 від 04.10.2023, видана експедитором;

(4100) контракт;

(4103) додаткова угода №1.1 від 01.01.2021 до договору;

(4103) додаткова угода №5 від 01.08.2023 до договору;

(4301) договір (контракт) про перевезення договір про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні №01/08/2022 від 01.08.2022, укладений між експедитором та позивачем.

Розглянувши подані позивачем документи для підтвердження заявленої в митній декларації ІМ40ДЕ №23UA100390714905U0 від 09.10.2023 митної вартості товару, митний орган направив позивачеві електронне повідомлення про витребування додаткових документів для підтвердження заявленого позивачем рівня митної вартості товару.

Посилаючись на положення частин другої-четвертої статті 53, статті 54 МК України, митний орган витребував від позивача наступні додаткові документи для підтвердження митної вартості імпортованого товару: додатки до зовнішньоекономічного договору (контракту) або документи, які їх замінюють, у разі їх наявності, які стосуються даної партії товару; якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; розрахунок ціни (калькуляцію).

09.10.2023 позивачем на вказаний запит було подано до відповідача заяву №0910-714905 від 09.10.2023, у якій позивач повідомив митний орган, що ним було подано всі необхідні документи для визначення митної вартості спірного товару за основним методом та звернувся до відповідача з проханням завершити митне оформлення митної декларації ІМ40ДЕ №23UA100390714905U0 від 09.10.2023.

09.10.2023 Київською митницею було прийнято спірне рішення про коригування митної вартості товарів №UA100390/2023/000027/2, згідно з яким відповідач, застосувавши шостий (резервний) метод визначення митної вартості товарів, заявлену позивачем митну вартість товару №1 у митній декларації ІМ40ДЕ №23UA100390714905U0 від 09.10.2023 скоригував із 63 937,15 євро до рівня 90 885,14 євро.

Обґрунтовуючи підстави неприйняття заявленої позивачем митної вартості товару, митний орган у графі 33 спірного рішення про коригування митної вартості товарів зазначив, що за результатами опрацювання документів, поданих разом із митною декларацією ІМ40ДЕ №23UA100390714905U0 від 09.10.2023, встановлено, що документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, та не підтверджують усі числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

З метою підтвердження числових складових митної вартості від декларанта було витребувано відповідно до вимог частин другої-четвертої статті 53, статті 57 МК України додаткові документи згідно з переліком, викладеним в електронному повідомленні. Однак у строк, встановлений частиною третьою статті 53, пунктом 2 частини другої статті 255 МК України, декларантом не надано додаткових документів згідно з переліком, викладеним в електронному повідомленні, та надіслано заяву №0910-714905 від 09.10.2023 з проханням завершити митне оформлення.

У наданих до митного оформлення документах відсутня інформація щодо підтвердження витрат на транспортування товару на умовах поставки згідно з Incoterms FCA м. Кладно, Чеська Республіка, декларантом надано договір про надання транспортно-експедиційних послуг, довідка про транспортні виграти, що видана ТОВ «Компанія Траст Груп». Проте, згідно з даними, зазначеними в автотранспортній накладній (CMR) б/н від 04.10.2023, перевізником товарів виступає інша особа. Отже, відбулося залучення третіх осіб. Відповідно до статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» №1955-IV від 01.07.2004 укладається договір транспортного експедирування у письмовій формі та умови договору визначаються за угодою сторін. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Проте, договір (контракт) про надання транспортно-експедиційних послуг із перевізником, зазначеним у CMR, а також транспортні документи відсутні серед наданих до митного оформлення документів. Отже, неможливо ідентифікувати надані документи про транспортні витрати з поставкою товарів за вказаною митною декларацією ІМ40ДЕ №23UA100390714905U0 від 09.10.2023. Надана довідка про транспортні витрати за одним транспортним засобом та маршрутом перевезення, але з різними числовими значеннями, що не підлягають обчисленню та перевірці. Крім того, не зазначено відстань, яку проїхав транспортний засіб, що унеможливлює перевірку розподілу витрат до митного кордону та після. Відповідно до наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Форми декларації митної вартості та правил її заповнення» №599 від 24.05.2012 для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 МК України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів належать: транспортний договір; заявка на здійснення транспортно-експедиційних послуг; рахунки на оплату; акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу). Проте, документів, передбачених умовами договору про надання транспортно-експедиційних послуг (заявка) та положеннями наказу №599 від 24.05.2012 для підтвердження транспортних витрат, декларантом не надано.

Відповідно до положень пункту 4.3 договору ціна кожної одиниці товару зазначається в інвойсах (торгових рахунках-фактурах), які є невід`ємною частиною договору. Проте, інвойс є документом продавця. Відповідно до розділу 5 договору платежі за поставлений товар здійснюються позивачем у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця. Оплата вартості кожної партії товару повинна бути здійснена на умовах, передбачених в інвойсах. Згідно з пунктом 5.3 договору терміни оплати товару можуть бути зміненні й вказуються в інвойсах на оплату товару після додаткової угоди сторін (інформація щодо термінів оплати товару в наданому декларантом інвойсі відсутня). Отже, декларантом не надано об`єктивних даних щодо погодження цін оцінюваних товарів із боку позивача.

У наданих декларантом документах відсутня інформація щодо торгової марки товару «Фотоелектричний модуль 550W HiKu6 Large Silver Frame Mono (CS6W-550MS-S), кат. номер 100-097».

У графі 9 (б) декларації митної вартості зазначено, що взаємозв`язок між продавцем і покупцем не вплинув на заявлену декларантом митну вартість, що не відповідає дійсності. Митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існує взаємозв`язок між продавцем і позивачем, що вплинуло на заявлену декларантом митну вартість.

Митним органом додатково зазначено, що, зокрема, судами, а саме: Вищим адміністративним судом України у справі №813/3952/15 (ухвала від 28.03.2019, ЄДРСР - 65820019), Харківським апеляційним адміністративним судом у справі №820/307/17, Полтавським окружним адміністративним судом у справі №816/2517/14 підтримано позицію митного органу щодо непідтвердження декларантами вартості перевезення товару на підставі виключно довідки про транспортні витрати та відповідно із наявністю в митниці законодавчо визначеної підстави для витребування додаткових документів для підтвердження складових митної вартості товарів. Судами зазначено, що довідки про транспортування не є фінансовими та/або бухгалтерськими документами. У зв`язку з чим, вони не можуть бути належними, самостійними та виключно єдиними документами, які би підтверджували витрати на перевезення товарів. Отже, декларант не скористався правом та можливістю усунути розбіжності, включити всі складові митної вартості, спростувати сумніви щодо заявленого рівня митної вартості та довести й підтвердити заявлену ним митну вартість товарів.

Позивачем не виконано вимогу пункту 2 частини другої статті 52 МК України стосовно надання митному органу достовірних відомостей, що повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

У зв`язку із зазначеним, посадовою особою відповідача проведено з декларантом процедуру консультації відповідно до частини четвертої статті 57 МК України та в порядку частини шостої статті 55 МК України шляхом направлення декларанту електронного повідомлення з консультацією в письмовому вигляді.

За результатами проведених консультацій встановлено, що другорядні методи визначення митної вартості 2а та 2б за ціною договору щодо ідентичних / подібних (аналогічних) товарів відповідно до статей 59, 60 МК України неможливо застосувати через відсутність у митниці інформації про митне оформлення ідентичних чи подібних товарів саме за ціною договору, а саме відсутнє одночасне співпадіння таких умов як: фізичні характеристики; якість та репутація на ринку; країна виробництва; виробник; наявність торговельної марки. При цьому, декларантом під час проведення з ним консультацій такої інформації також не надано, що виключає можливість застосування вказаних методів. Методи визначення митної вартості 2в та 2г на основі віднімання та додавання вартостей не можуть бути застосовані у зв`язку з відсутністю в митниці відомостей про всі складові вартості виробництва товару та його доставки на митну територію України, що є необхідною умовою для використання таких методів. За умовами статей 62, 63 МК України така інформація надається декларантом або уповноваженою ним особою. До митного оформлення такої інформації надано не було. У митниці така інформація також відсутня. Під час проведення з декларантом консультацій такої інформації не надано, а тому методи на основі віднімання чи додавання вартостей у даному випадку не можуть бути застосовані. Ураховуючи неможливість застосування попередніх методів, керуючись положеннями частини восьмої статті 57 та частини першої статті 55 МК України, можливо застосувати другорядний метод 2ґ резервний метод відповідно до статті 64 МК України з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами й положеннями ГАТТ, яка щонайбільшою мірою ґрунтується на раніше визнаних (визначених) митними органами рівнях митної вартості. Декларантом під час проведення з ним консультацій додаткової інформації для застосування резервного методу також не надано. Таким чином, між митним органом та декларантом проведені консультації з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в митному органі. У відповідності до Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом Державної митної служби України №476 від 01.07.2021, проведено порівняння рівня заявленої митної вартості товарів із рівнями митної вартості схожих за описом та країною походження товарів, митне оформлення яких уже здійснено. Джерело інформації, яким користувався митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару та рівень митної вартості товару згідно з джерелом інформації: товар №1 - 4,7042 євро за 1 кг (митна декларація №UA209170/2023/47274 від 15.06.2023).

На підставі прийнятого рішення про коригування митної вартості товарів Київська митниця в особі головного державного інспектора Сьомаша Євгенія Вікторовича видала позивачу картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100390/2023/000480 від 09.10.2023.

З метою випуску товару у вільний обіг у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 55 та частиною другою статті 263 МК України, позивач з урахуванням коригувань подав нову митну декларацію ІМ40ДЕ №23UA100390714976U1 від 09.10.2023 та митний орган прийняв рішення про випуск товару під грошову заставу для забезпечення сплати митних платежів (фінансову гарантію) в розмірі 208 325,78 грн.

Не погоджуючись із рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів та прийнятою за його наслідками карткою відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100390/2023/000480 від 09.10.2023, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що пов`язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Митний кодекс України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлює порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування, а також регулює правовідносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно зі статтею 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК України).

Частиною сьомою статті 257 МК України передбачено, що перелік відомостей, що підлягають внесенню до митних декларацій, обмежується лише тими відомостями, які є необхідними для цілей справляння митних платежів, формування митної статистики, а також для забезпечення додержання вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться відомості, передбачені частиною восьмою вказаної статті, у тому числі відомості про найменування товару, код товару згідно з УКТ ЗЕД, фактурну вартість товарів, митну вартість товарів та метод її визначення.

Статтями 49 та 50 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 МК України).

Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ).

Згідно з частиною другою статті VII ГААТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.

Частинами четвертою та п`ятою статті 58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціною, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, вважається загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, за переліком, що визначений частиною десятою статті 58 МК України, серед яких, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Згідно зі статтею 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів. При цьому, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Статтею 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (пункт 1 частини п`ятої статті 54 МК України).

Цією ж статтею визначено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, митний орган наділений правом письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до положень статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У силу положень частини п`ятої статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур» №3018-VI від 15.02.2011, якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК України).

Відповідно до частини третьої статті 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-третьою статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГААТ).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі:

1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України;

2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей;

3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;

4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу;

5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн;

6) мінімальної митної вартості;

7) довільної чи фіктивної вартості.

Відповідно до частини першої статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Частиною другою статті 55 МК України передбачено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто умовою, з якою закон пов`язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.

Відтак, рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту й достовірність відомостей про заявлену митну вартість товарів; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Судом після дослідження оскаржуваного рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100390/2023/000027/2 від 09.10.2023 та відзиву Київської митниці на позовну заяву встановлено, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів було винесене відповідачем, так як позивачем не було доведено, що його взаємопов`язаність із продавцем не вплинула на ціну придбаного товару.

При цьому позивач не надав документів щодо витрат на перевезення товару з Чеської Республіки до місця ввезення на митну територію України, як і документів від безпосереднього автомобільного перевізника товару, залученого експедитором до поставки товару.

Суд не погоджується з такими висновками відповідача з огляду на наступне.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до частин дванадцятої-п`ятнадцятої статті 58 МК України той факт, що продавець і покупець пов`язані між собою особи, сам по собі не може бути підставою для розгляду вартості операції як неприйнятної. У таких випадках необхідно розглянути обставини продажу та прийняти вартість операції за умови, що взаємовідносини покупця і продавця не вплинули на ціну оцінюваних товарів.

За наявності достатніх підстав вважати, що відносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, вплинули на ціну оцінюваних товарів, митний орган повинен надати декларанту або уповноваженій ним особі свої письмові обґрунтування, що такий вплив мав місце.

У разі відсутності обґрунтувань з боку митного органу необхідно вважати, що взаємовідносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, не вплинули на ціну оцінюваних товарів.

Декларант має право відповіді та доказу відсутності впливу взаємозв`язку продавця і покупця на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.

Судом досліджено направлений відповідачем на адресу позивача запит щодо надання останнім додаткових документів для підтвердження заявленого рівня митної вартості товарів, зі змісту якого слідує, що в ньому митним органом не було надано письмових обґрунтувань про вплив взаємопов`язаності продавця та позивача на ціну товару.

Як наслідок, взаємопов`язаність продавця та позивача в спірному випадку вважається такою, що не вплинула на ціну товару в силу частини чотирнадцятої статті 58 МК України.

Суд також звертає увагу, що відповідно до Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України №599 від 24.05.2012, для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Таким чином, декларант для підтвердження розміру витрат щодо транспортування товару до місця ввезення на митну територію України, якщо такі не включені до його ціни, може надати митному органу транспортні (перевізні) документи від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, яким у спірному випадку є експедитор, а не перевізник, зазначений у міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR) б/н від 04.10.2023.

Судом досліджено надані позивачем відповідачу договір, додаткові угоди №1.1 від 01.01.2021 та №5 від 01.08.2023 до нього, інвойс №103/2023/188 від 03.10.2023, виставлений продавцем, міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) б/н від 04.10.2023, договір про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні №01/08/2022 від 01.08.2022, укладений між експедитором та позивачем, довідку транспортно-експедиційних витрат №04/10/1 від 04.10.2023, видану експедитором, а також надані суду заявку №197 від 02.10.2023 до договору про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні №01/08/2022 від 01.08.2022, укладеного між експедитором та позивачем, рахунок на оплату №213 від 04.10.2023, виставлений експедитором, акт надання послуг №213 від 10.10.2023, складений між експедитором та позивачем, платіжну інструкції №728 від 11.10.2023, видану позивачем.

Судом встановлено, що відповідно до інвойса №103/2023/188 від 03.10.2023, виставленого продавцем, загальна вартість товару складає 62 643,60 євро, умовами його поставки є FCA м. Кладно, Чеська Республіка.

При цьому суд не погоджується з позицією відповідача, зазначеною в оскаржуваному рішення про коригування митної вартості товарів, про те, що в інвойсі №103/2023/188 від 03.10.2023 не зазначено термін його оплати, адже відповідно до інформації, вказаної в інвойсі, останній оплачується до 02.11.2023.

Відповідно до граф 20, 22 та 42 митної декларації ІМ40ДЕ №23UA100390714905U0 від 09.10.2023 загальна вартість товару складає 62 643,60 євро, а його поставка відбувалася на умовах FCA м. Кладно, Чеська Республіка.

Умови поставки FCA згідно з Incoterms 2010 передбачають те, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Слід зазначити, що вибір місця поставки впливає на зобов`язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, продавець відповідає за завантаження. Якщо ж поставка здійснюється в іншому місці, продавець не несе відповідальності за розвантаження товару.

Цей термін може бути застосований незалежно від виду транспорту, включаючи змішані (мультимодальні) перевезення.

Під словом «перевізник» розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов`язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту.

Якщо покупець призначає іншу особу, ніж перевізник, прийняти товар для перевезення, то продавець вважається таким, що виконав свої обов`язки щодо поставки товару з моменту його передання такій особі.

Відповідно до статті А.3 розділу FCA вищезгаданих правил Incoterms 2020 продавець зобов`язаний надати товар перевізнику або іншій особі, призначеній покупцем або обраній продавцем у відповідності зі статтею А.3 «а», у названому місці у день чи в межах періоду, що узгоджені сторонами для здійснення поставки.

Поставка вважається здійсненою,

а) якщо названим місцем поставки є площі продавця: коли товар завантажений на транспортний засіб, наданий перевізником, що призначений покупцем, чи іншою особою, що діє від імені останнього;

б) якщо назване місце перебуває за межами площ продавця: коли товар наданий у розпорядження перевізника чи іншої особи, призначеної покупцем або обраної продавцем відповідно до статті А.3 "а", нерозвантаженим з транспортного засобу продавця.

Якщо сторони не узгодили конкретного пункту в межах названого місця поставки, і наявні декілька придатних для цього пунктів, продавець може вибрати пункт у межах місця поставки, який найбільш задовольняє його цілям.

За відсутності точних вказівок від покупця, продавець може поставити товар для перевезення у спосіб, що зумовлюється видом транспорту та/або кількістю та/або характером товару.

Отже, відповідно до умов поставки FCA зобов`язання продавця із поставки спірного товару вважаються виконаними з моменту його завантаження на транспортний засіб, наданий перевізником, що призначений позивачем, чи іншою особою, що діє від імені останнього.

У спірному випадку місцем поставки товару є м. Кладно, Чеська Республіка.

Як на підставу для включення до митної вартості спірного товару витрат на його транспортування до митного кордону України в розмірі 50 000,00 грн., позивач посилався на довідку транспортно-експедиційних витрат №04/10/1 від 04.10.2023, видану експедитором.

Вказаний розмір додатково понесених позивачем витрат також підтверджується наявними в матеріалах справи належними та достовірними доказами, а саме: заявкою №197 від 02.10.2023 до договору про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні №01/08/2022 від 01.08.2022, укладеного між експедитором та позивачем, рахунком на оплату №213 від 04.10.2023, виставленим експедитором, актом надання послуг №213 від 10.10.2023, складеним між експедитором та позивачем, та платіжною інструкцією №728 від 11.10.2023, виданою позивачем.

Таким чином, загальна митна вартість товару, визначена позивачем за основним методом визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту), в гривневому еквіваленті станом на день подання позивачем митної декларації ІМ40ДЕ №23UA100390714905U0 від 09.10.2023 склала 2 471 381,86 грн. (62 643,60 євро х 38,6533 + 50 000,00 грн.) та є документально підтвердженою.

Суд вважає, що наданого позивачем пакету документів було достатньо для підтвердження вартості додатково понесених ним витрат, пов`язаних із транспортуванням товару до митного кордону України в розмірі 50 000,00 грн.

Суд критично ставиться до інших виявлених відповідачем недоліків у документах, наданих позивачем та які не належать до документів, які підтверджують митну вартість товару, адже виявлені недоліки не можуть спростовувати заявлений позивачем рівень митної вартості товару, який підтверджується наданими належними та достовірними доказами, а саме: договором, додатковими угодами №1.1 від 01.01.2021 та №5 від 01.08.2023 до нього, інвойсом №103/2023/188 від 03.10.2023, виставленим продавцем, міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) б/н від 04.10.2023, договором про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні №01/08/2022 від 01.08.2022, укладеним між експедитором та позивачем, та заявкою №197 від 02.10.2023 до нього, рахунком на оплату №213 від 04.10.2023, виставленим експедитором, актом надання послуг №213 від 10.10.2023, складеним між експедитором та позивачем, платіжною інструкцією №728 від 11.10.2023, виданою позивачем, та довідкою транспортно-експедиційних витрат №04/10/1 від 04.10.2023, виданою експедитором.

Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованого товару, та що в документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, а також те, що пов`язаність продавця та позивача вплинула на рівень митної вартості спірного товару.

Зі змісту спірного рішення відповідача №UA100390/2023/000027/2 від 09.10.2023 слідує, що митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за основним методом визначення митної вартості.

Водночас, матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідній митній декларації митна вартість товару базується на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.

Суд також дослідив правомірність застосування відповідачем шостого (резервного) методу визначення митної вартості товарів при прийнятті оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару та зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

У разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012).

Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номерів та дат митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 19.06.2018 у справі №826/6346/16 (№К/9901/36092/18), від 31.01.2018 у справі №813/7272/13-а (К/9901/3036/18), від 02.03.2018 у справі №804/2997/17 (К/9901/4472/17).

Судом встановлено, що Київська митниця в графі 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів №UA100390/2023/000027/2 від 09.10.2023 лише зазначила номер та дату митної декларації, використаної нею як джерело інформації при здійсненні коригування митної вартості спірного товару, при цьому відповідач усупереч вищезазначеним вимогам Правил не навів жодних пояснень щодо зроблених ним коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов, що свідчить про протиправний характер оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів.

Відтак, суд доходить висновку, що відповідач при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів №UA100390/2023/000027/2 від 09.10.2023 протиправно застосував шостий (резервний) метод визначення митної вартості товарів, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

Отже, висновки відповідача щодо документального непідтвердження позивачем митної вартості імпортованого товару є необґрунтованими, а подальше коригування його вартості на підставі референтної митної декларації №UA209170/2023/47274 від 15.06.2023, зазначеної в графі 33 рішення про коригування митної вартості товарів №UA100390/2023/000027/2 від 09.10.2023, є протиправним.

Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару, судом не встановлено.

З оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів вбачається, що відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за ціною договору.

Отже, у відповідача під час прийняття вказаного рішення не було підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товару за ціною договору.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за другорядним (резервним) методом та прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів.

За таких обставин позовні вимоги позивача про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA100390/2023/000027/2 від 09.10.2023 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100390/2023/000480 від 09.10.2023 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 5 808,89 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №744 від 18.10.2023.

Відтак, оскільки позовні вимоги позивача задоволено, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці підлягають понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 5 808,89 грн.

Щодо клопотання позивача про розподіл судових витрат та стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents vs. Latvia (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, пункт 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 (далі Закон 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Відповідно до статті 30 Закону 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставин Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження фактичного понесення витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру в 10 000,00 грн. позивачем подано до суду копії: договору про надання правової допомоги №18/10 від 18.10.2023, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Летрадо» та позивачем, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВН №000471 від 24.04.2019, виданого на ім`я Білокура Віталія Вікторовича, ордера на надання правничої (правової) допомоги серії АІ №1479683 від 18.10.2023, рахунка на оплату №18/10 від 18.10.2023, виставленого Адвокатським об`єднанням «Летрадо», платіжної інструкції №745 від 18.10.2023, виданої позивачем, акту приймання-передачі наданих послуг б/н від 20.10.2023 до договору про надання правової допомоги №18/10 від 18.10.2023, складеного між Адвокатським об`єднанням «Летрадо» та позивачем.

Судом встановлено, що відповідно до договору про надання правової допомоги №18/10 від 18.10.2023, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Летрадо» та позивачем, останній доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу з погоджених правових питань та в погоджених обсягах згідно з пунктом 5.1 цього договору. Позивач зобов`язується прийняти надану правову допомогу та оплатити гонорар за її надання на умовах та в порядку, який визначений цим договором.

Згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 та пунктом 3.2 вказаного договору про надання правової допомоги за здійснення аналізу законодавства, судової практики та документів, наданих позивачем, у тому числі за запитом адвокатського об`єднання, підготовку та подання позовної заяви, у випадку необхідності за підготовку до участі та/або участь у судових засіданнях суду першої інстанції від імені та в інтересах позивача по справі за його позовом до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішення Київської митниці про коригування митної вартості №UА100390/2023/000027/2 від 09.10.2023 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА100390/2023/000480, позивач сплачує адвокатському об`єднанню гонорар у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок протягом 3 (трьох) робочих днів з дати укладення цього договору.

Зазначений у пункті 3.1 договору розмір гонорару розрахований, виходячи з орієнтовної кількості часу, що має бути витрачений адвокатом адвокатського об`єднання для виконання обов`язків адвокатського об`єднання, зазначених у пункті 5.1. цього договору, орієнтовного обсягу послуг, що мають бути надані, вартості однієї години роботи адвоката адвокатського об`єднання, ціни позову, складності справи та її значення для позивача. З урахуванням цих факторів, а також того, що позивач є постійним клієнтом адвокатського об`єднання, розмір гонорару визначено з урахуванням наданої позивачу знижки від звичайної вартості таких послуг адвокатського об`єднання.

Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг б/н від 20.10.2023 до договору про надання правової допомоги №18/10 від 18.10.2023, складеного між Адвокатським об`єднанням «Летрадо» та позивачем, вартість наданих позивачу послуг щодо написання адміністративного позову про визнання протиправними та скасування рішення Київської митниці про коригування митної вартості №UА100390/2023/000027/2 від 09.10.2023 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №А100390/2023/000480, а також щодо роздруківки адміністративного позову з додатками (їх формування) та подачі до суду склала 10 000,00 грн.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву заперечує проти клопотання представника позивача про розподіл судових витрат та зазначає про неспівмірність понесених позивачем витрат на правову (правничу) допомогу зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) та ціною позову.

Дослідивши надані позивачем документи й позицію відповідача та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами).

До того ж за приписами частини сьомої статті 134 КАС України саме на відповідача покладено обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на оплату правничої допомоги.

Суд зазначає, що у своїх запереченням відповідач навів виключно власні оціночні судження, не надавши суду будь-яких належних та достовірних доказів на підтвердження власної правової позиції.

При цьому відповідач у своїх запереченням на клопотання представника позивача про розподіл судових витрат не навів власного розрахунку або розміру витрат на правничу допомогу, який він вважає співмірним у цій справі. Відповідач не зазначив яким, на його думку, є співмірним розмір витрат на правову допомогу та не надав відповідного обґрунтування (ринкова вартість такого виду послуг тощо).

Посилання відповідача на Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» №4191-VI від 20.12.2011 суд не приймає до уваги, оскільки вказаний закон втратив чинність на підставі Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017.

У зв`язку з викладеним суд вважає, що відповідачем не було спростовано правомірність заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.

Ураховуючи вищевикладене, а також фактичний об`єм виконаної роботи, суд вважає обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок Київської митниці в розмірі 10 000,00 грн.

Отже, загальна сума судових витрат, які підлягають стягненню з Київської митниці на користь позивача, складає 15 808,89 грн.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA100390/2023/000027/2 від 09.10.2023, прийняте Київською митницею в особі її структурного підрозділу відділу митного оформлення №2 митного поста «Чайки» UA100390.

3. Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100390/2023/000480 від 09.10.2023.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларіті Україна» (код ЄДРПОУ 41958197, місцезнаходження: 03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 6, кв.234) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (код ЄДРПОУ ВП 43997555, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, буд. 8А) судові витрати в розмірі 15808,89 грн. (п`ятнадцять тисяч вісімсот вісім грн. 89 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.