Рішення № 131859225, 18.11.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2025 року Справа № 320/15403/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства економіки України (далі- відповідач, Мінекономіки), в якому просить суд:

- зобов`язати Міністерство економіки України (ЄДРПОУ 37508596) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаду директора департаменту праці Міністерства економіки України на підставі погодженої відповідачем заяви ОСОБА_1 від 13.03.2024 № 37 та інформації про результати спеціальної перевірки стосовно ОСОБА_1 , надісланої НАЗК до Міністерства економіки України листом від 20.03.2025 № 49-01/24222-25.

Позивач вказує, що працює на різних посадах державної служби в Мінекономіці з 02.09.2019. Відповідач погодив заяву позивача на призначення на посаду директора департаменту праці Міністерства економіки України, отримав від НАЗК інформацію про результати спеціальної перевірки, і в порушення законодавчої норми, встановленої частиною третьою статті 31 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» не призначив позивача на погоджену посаду у строк не пізніше п`яти календарних днів з дня надходження результатів спеціальної перевірки у випадку та порядку, передбачених законодавством у сфері запобігання корупції, чим порушив для позивача принцип юридичної визначеності, принцип передбачуваності, принцип правомірних сподівань, як безпосередні складові частини верховенства права, визначеного в Україні частиною першою статті 8 Конституції України, позбавив позивача рівного права доступу до державної служби, визначеного частиною другою статті 38 Конституції України, можливості повного здійснення позивачем права на працю, визначеного частиною другою статті 43 Конституції України, і позбавив Державу Україна ефективного, результативного, компетентного і сумлінного державного службовця.

Позивач зокрема вказує, що Мінекономіки було направлено запит до НАЗК дев`ятьма листами від 21.03.2024 №№ 2201-16/21061-05, 2201-16/21062-03, 2201-16/21063-03, 2201-16/21064-03, 2201-16/21065-03, 2201-16/21066-03, 2201-16/21067-03, 2201-16/21068-03, 2201-16/21069-06 на проведення спеціальної перевірки ОСОБА_1 на заявлену ним на посаду директора департаменту праці, та за згодою позивача, яку відповідач отримав від НАЗК листом лише від 20.03.2025 № 49-01/24222-25.

Зауважує, що відповідач не призначив позивача на погоджену ним посаду директора департаменту праці Міністерства економіки України в зазначений строк не пізніше п`яти календарних днів з дня надходження результатів спеціальної перевірки, про що дослівно повідомив у листі від 28.03.2025 №2201-16/26101-07, що «рішення про призначення на посаду державної служби ОСОБА_1 не прийнято.»

04.04.2025, ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, визначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

26.08.2025, ухвалою суду відмовлено у задоволенні заяви позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору НАЗК.

27.08.2025, ухвалою суду відмовлено у задоволенні заяви відповідача Міністерства економіки України про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідач суду зазначив про необґрунтованість доводів та вимог позивача, зауважив, що після отриманої відповіді з НАЗК від 20.03.2025 № 49-01/24222-25, зареєстрованої 25.03.2025 у Мінекономіці вже була відсутня запитувана позивачем посада, на неї наказом від 23.08.2024 № 653-К було призначено ОСОБА_2 , який пройшов спеціальну перевірку НАЗК, призначення на спірну посаду було виробничої необхідністю Мінекономіки.

Суд зазначає, що за час розгляду даної справи, постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства» від 21.07.2025 № 903 Міністерство економіки України перейменовано на Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України.

Відповідно до пункту 1 постанови перейменовано Міністерство економіки України на Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України.

Пунктом 2 постановлено затвердити Положення про Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України.

Третім пунктом ліквідовано Міністерство аграрної політики та продовольства, поклавши його функції на Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства; Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів, поклавши його функції на Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2025 № 903, Мінекономіки є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінекономіки є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує, серед визначеного, зокрема, формування та реалізацію державної політики у сфері праці, зайнятості населення, трудової міграції, трудових відносин, соціального діалогу.

Таким чином, відбулося перейменування Міністерства економіки України зі збереженням коду ЄДРПОУ.

Отже, оскільки в даному випадку не має місце правонаступництво та реорганізація відповідача, а було здійснено лише зміну назви без зміни ідентифікаційного коду, суд дійшов висновку про наявність підстав для заміни назви відповідача.

Відтак, суд вважає необхідним замінити назву відповідача у справі Міністерство економіки, а саме його назву на нову Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України (далі - Мінекономіки).

Встановивши обставини у справі, доводи позивача та відповідача, дослідивши письмові докази подані сторонами, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов до наступних висновків із зазначенням мотивів та підстав.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 23.04.2019 № 466-к «Про призначення ОСОБА_1 », на підставі протоколу від 26.12.2018 № 183 засідання конкурсної комісії для відбору осіб на зайняття посад фахівців з питань реформ в апараті Міністерства соціальної політики України, позивача з 02.05.2019 призначено на посаду керівника експертної групи з питань охорони, безпеки та гігієни праці директорату норм та стандартів гідної праці як переможця конкурсу, і після проходження випробувального строку 03.10.2019 присвоєно 6 (шостий) ранг державного службовця.

У зв`язку із набуттям чинності Закону України від 05.12.2019 № 341-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо формування державної політики у сфері праці, трудових відносин, зайнятості населення та трудової міграції» та внесених змін до Положення про Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 459 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11.09.2019 №838), згідно яких функції формування та реалізації політики у сферах праці, трудових відносин, зайнятості населення, трудової міграції, соціального діалогу віднесено до компетенції Мінекономіки, наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 17.01.2020 №166-к ОСОБА_1 призначено на посаду керівника експертної групи з питань охорони, безпеки та гігієни праці директорату норм та стандартів гідної праці Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України з 17.01.2020 за переведенням з Міністерства соціальної політики України.

Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 14.12.2020 №1861-к ОСОБА_1 призначено на посаду керівника експертної групи з питань охорони, безпеки та гігієни праці директорату розвитку ринку праці та умов оплати праці Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України з 15.12.2020 у зв`язку із зміною структури та штатного розпису Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2021 № 504 Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України перейменовано на Міністерство економіки України.

Відповідно, з 21.05.2021 ОСОБА_1 продовжив працювати на посаді керівника експертної групи з питань охорони, безпеки та гігієни праці директорату розвитку ринку праці та умов оплати праці Міністерства економіки України.

Наказом Міністерства економіки України від 09.09.2022 № 1022-к ОСОБА_1 призначено на посаду керівника експертної групи з питань умов праці та безпеки і здоров`я працівників директорату праці та зайнятості Міністерства економіки України з 26.09.2022 у зв`язку із зміною структури та штатного розпису Міністерства економіки України.

Наказом Міністерства економіки України від 01.11.2022 № 1469-к ОСОБА_1 присвоєно 5 (п`ятий) ранг державного службовця.

Наказом Міністерства економіки України від 28.03.2023 № 434-к ОСОБА_1 звільнено 28.03.2023 з посади керівника експертної групи з питань умов праці та безпеки і здоров`я працівників директорату праці та зайнятості Міністерства економіки України за угодою сторін, частина друга статті 86 Закону №889.

Мінекономіки в 2023 було направлено запит на проведення спеціальної перевірки ОСОБА_1 на посаду директора департаменту праці та зайнятості, на якій ОСОБА_1 працює з 29.03.2023. Відповідь відповідач отримав від НАЗК листом від 01.02.2024 № 49-01/6212-24.

Наказом Міністерства економіки України від 29.03.2023 № 435-к ОСОБА_1 з 29.03.2023 призначений на посаду директора департаменту праці та зайнятості Міністерства економіки України до призначення на цю посаду переможця конкурсу, але не більше ніж 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану.

Наказом Мінекономіки №2704 від 30.01.2024 департамент праці та зайнятості, в якому ОСОБА_1 обіймав посаду директора департаменту праці та зайнятості виключено із структури Мінекономіки, натомість було утворено два нових департаменти: департамент праці та департамент зайнятості.

Відповідно до штатного розпису Мінекономіки, введеного в дію наказом Мінекономіки від 08.03.2024 № 12-Б «Про введення в дію змін до штатного розпису апарату Міністерства економіки України на 2024 рік» посада директора департаменту праці та зайнятості, яку займав ОСОБА_1 - ліквідована.

Відповідно до вищезазначеної структури Міністерства економіки України розділ «Департамент праці та зайнятості» виключено та структуру доповнено розділами такого змісту:

«Департамент праці

Відділ з питань регулювання трудових відносин

Відділ з питань оплати праці та грошового забезпечення

Відділ з питань умов праці та безпеки і здоров`я працівників

Відділ з питань державної політики у сфері праці;

Департамент зайнятості

Відділ з питань професійного розвитку

Відділ з розвитку людського капіталу та соціального діалогу

Відділ з питань зайнятості населення

Відділ з питань трудової міграції».

Зазначені два департаменти, а саме департамент праці та департамент зайнятості з`явилися в Міністерстві економіки України шляхом розділення департаменту праці та зайнятості на два департаменти.

Мінекономіки було запропоновано 13.03.2024 позивачу очолити департамент праці, та ОСОБА_1 створив в Системі електронного документообігу «АСКОД», яка використовується для електронного документообігу відповідачем заяву на призначення ОСОБА_1 на посаду директора департаменту праці Міністерства економіки України від 13.03.2024 № 37, яка була погоджена 13.03.2024 заступником Міністра економіки України Т.Бережною та керівником державним секретарем Міністерства економіки України Петруком В.В.

Мінекономіки було направлено запит від 21.03.2024 №2201-16/21065-03 на проведення спеціальної перевірки ОСОБА_1 на заявлену ним посаду директора департаменту праці, та за згодою позивача, яку відповідач отримав від НАЗК листом лише від 20.03.2025 № 49-01/24222-25.

Та, як вбачається, в силу наявності виробничої необхідності Мінекономіки було прийнято рішення про здійснення кадрового добору на вакантну посаду директора департаменту праці Мінекономіки.

Так, Мінекономіки, було отримано заяву ОСОБА_2 від 22.07.2024 з проханням про призначення його на посаду директора департаменту праці на період до призначення на цю посаду переможця конкурсу, але не більше ніж 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану.

25.07.2024 ОСОБА_2 було надано згоду на проведення спеціальної перевірки відомостей щодо нього, у тому числі відомостей поданих особисто.

Мінекономіки листом від 26.07.2024 № 2201-16/54312-03 направило запит про перевірку відомостей щодо ОСОБА_2 до НАЗК.

НАЗК інформацію про результати спеціальної перевірки стосовно ОСОБА_2 надіслало до Мінекономіки листом від 15.08.2024 № 49-01/59546-24.

Мінекономіки, з урахуванням заяви ОСОБА_2 та результатів проведеної спеціальної перевірки щодо нього, видало наказ від 23.08.2024 № 653-К «Про призначення ОСОБА_2 », яким призначено ОСОБА_2 на посаду директора департаменту праці.

Не погоджуючись із діями відповідача, не призначення його на заявлену посаду, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зокрема, в силу ч.2 ст.2 КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Частиною другою статті 38 Конституції України, громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною другою зазначеної статті Конституції України, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначається Законом України «Про державну службу» № 889 (далі - Закон № 889).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №889, державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:

1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;

2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;

3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;

4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;

5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;

6) управління персоналом державних органів;

7) реалізація інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

За приписами частини першої статті 3 Закону № 889, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

За частиною 1 статті 4 Закону № 889 державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів, зокрема: верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави (пункт 1); ефективності - раціональне і результативне використання ресурсів для досягнення цілей державної політики (пункт 6); забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження (пункт 7); стабільності - призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів (пункт 10).

Згідно статті 5 Закону №889 правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, Законом №889 та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються Законом №889, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих Законом №889.

Трудове право забороняє будь-яку дискримінацію у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників згідно статті 2-1 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).

Принципи державної служби забороняють всі форми та прояви дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження згідно пункту 7 частини 1 статті 4 Закону №889.

Як встановлено судом ОСОБА_1 було подано заяву від 13.03.2024 № 37 з проханням про призначення його на посаду директора департаменту праці Мінекономіки до призначення на цю посаду переможця конкурсу, але не більше ніж 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану, яка погоджена 13.03.2024 заступником Міністра економіки України Т.Бережною та керівником державним секретарем Міністерства економіки України Петруком В.В.

Згідно із частиною 1 статті 56 Закону України «Про запобігання корупції» №1700 (далі Закону №1700) стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, а також посад з підвищеним корупційним ризиком, перелік яких затверджується Національним агентством, проводиться спеціальна перевірка, у тому числі щодо відомостей, поданих особисто.

За частини 2 статті 56 Закону №1700 організація проведення спеціальної перевірки покладається на керівника (заступника керівника) державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування або їх апарату, на зайняття посади в якому претендує особа, крім випадків, установлених законом. Для забезпечення організації проведення спеціальної перевірки керівник відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування або їх апарату може визначити відповідальний структурний підрозділ.

Крім того, згідно із частиною 1 статті 57 Закону №1700 спеціальна перевірка проводиться за письмовою згодою особи, яка претендує на зайняття посади, у строк, що не перевищує двадцяти п`яти календарних днів з дня надання згоди на проведення спеціальної перевірки.

Відповідно, 20.03.2024 ОСОБА_1 було надано згоду на проведення спеціальної перевірки відомостей щодо нього, у тому числі відомостей поданих особисто.

Відповідно до абзацу 1 пункту 4 Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 171 (далі Порядок № 171) не пізніше наступного робочого дня після одержання письмової згоди претендента на посаду на проведення спеціальної перевірки орган, на посаду в якому претендує особа, надсилає до відповідних державних органів, до компетенції яких належить проведення спеціальної перевірки, або до їх територіальних органів (за наявності) запит про перевірку відомостей щодо претендента на посаду за формою згідно з додатком 2.

За обставин по справі Мінекономіки листом від 21.03.2024 № 2201-16/21065-03 направило запит про перевірку відомостей щодо ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції як цього вимагає означений вище пункт 4 Порядку № 171.

НАЗК інформацію про результати спеціальної перевірки стосовно ОСОБА_1 надіслало до Мінекономіки листом від 20.03.2025 № 49-01/24222-25, який відповідачем отримано 25.03.2025, що підтверджується реєстраційним номером документу, зареєстрованим Мінекономіки за вх. № 03/32095-25.

Частина 2 статті 58 Закону України «Про запобігання корупції» визначає, що рішення про призначення (обрання) або про відмову у призначенні (обранні) на посаду, пов`язану із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, приймається після проведення спеціальної перевірки.

За частиною 3 статті 31 Закону України «Про державну службу» рішення про призначення на посаду державної служби приймається суб`єктом призначення після проведення співбесіди з кандидатом та підписання з ним контракту про проходження державної служби (у разі укладення). Таке рішення приймається не пізніше п`яти календарних днів з дня надходження результатів спеціальної перевірки у випадку та порядку, передбачених законодавством у сфері запобігання корупції.

Та, як встановлено, Мінекономіки за результати спеціальної перевірки позивача ОСОБА_1 не було призначено на заявлену посаду.

Мінекономіки у зв`язку із виробничою необхідністю було прийнято рішення щодо здійснення кадрового добору на вакантну посаду директора департаменту праці Мінекономіки, отримано 22.07.2024 заяву від кандидата ОСОБА_2 , яким 25.07.2024 було надано згоду на проведення спеціальної перевірки відомостей щодо нього, у тому числі відомостей поданих особисто, Мінекономіки листом від 26.07.2024 № 2201-16/54312-03 направило запит про перевірку відомостей щодо ОСОБА_2 до НАЗК, результат відповідачем отримано листом від 15.08.2024 № 49-01/59546-24. Та, як наслідок, Мінекономіки, видано наказ від 23.08.2024 № 653-К «Про призначення ОСОБА_2 ».

Мінекономіки у відповідь на адвокатський запит від 24.03.2025 б/н повідомило листом від 28.03.2025 № 2201-16/26101-07 про те, що призначення на посаду державної служби ОСОБА_1 не прийнято.

Суд враховує, що за обставинами даної справи вбачається, що процес проходження спеціальної перевірки відомостей щодо ОСОБА_1 тривав з моменту подання заяви ОСОБА_3 № 37 13.03.2024 до моменту отримання Мінекономіки інформації НАЗК про результати спеціальної перевірки стосовно ОСОБА_1 листом від 20.03.2025 № 49-01/24222-25, дата реєстрації 25.03.2025.

Відповідно вказаний процес спеціальної перевірки тривав більше року, що сторонами не заперечується.

Суд зазначає, що в даній справі позивач не оспорює прийняте рішення щодо призначення на спірну посаду ОСОБА_4 , а наполягає на порушенні п`ятиденного строку визначеного законом щодо призначення на посаду після отримання результатів НАЗК з спеціальної перевірки.

Суд зазначає, що у Рішенні Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року №2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

У Рішенні Конституційного Суду України від 29.06.2010 №17-рп/2010 вказано на те, що правова визначеність та принцип верховенства права є взаємопов`язаними, оскільки правова визначеність спрямована на чіткість та передбачуваність правового статусу особи, дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, недопущення безпідставного порушення чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

В абзаці другому підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 11.10.2018 № 7-р/2018 Конституційний Суд України вважає, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

Згідно з абзацами третім, четвертим, шостим пункту 4 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 20.06.2019 № 6-р/2019, враховуючи зміст статті 8 Конституції України та практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

Мінекономіки в листі від 28.03.2025 № 2201-16/26101-07 на запит адвоката зазначено про надходження листа від НАЗК від 20.03.2025 та про те, рішення щодо ОСОБА_1 не прийнято.

Відповідно заявлена правова визначеність позивачем є очікування відповідно до частини 2 статті 58 Закону України «Про запобігання корупції» та частини 3 статті 31 Закону України «Про державну службу» прийняття рішення Мінекономіки про призначення його на посаду за наслідками спеціальної перевірки НАЗК.

Враховуючи вищезазначене, суд вказує, що нормами діючого законодавства не визначено обов`язку суб`єкта призначення щодо контролю строків спеціальної перевірки особи як проводиться НАЗК. На відповідача в даній справі покладено організацію проведення спеціальної перевірки, надіслання до відповідних державних органів, до компетенції яких належить проведення спеціальної перевірки, або до їх територіальних органів (за наявності) запит про перевірку відомостей щодо претендента на посаду за встановленою формою (згідно з додатком 2), після отриманої письмової згоди особи. Лише після проведення спеціальної перевірки особа призначається на посаду пов`язану із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або щодо такої особи приймається рішення про відмову у призначенні. Таке рішення приймається не пізніше п`яти календарних днів з дня надходження результатів спеціальної перевірки у випадку та порядку, передбачених законодавством у сфері запобігання корупції.

Також, чинне законодавство не визначає для НАЗК строків такої спеціальної перевірки, за пунктом 9 Порядку №171, ч. 3 ст. 58 Закону України «Про запобігання корупції» претенденти на посади, щодо яких проведена спеціальна перевірка, мають право на ознайомлення з довідкою про результати такої перевірки та в разі незгоди з її результатами можуть подати відповідному органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування свої зауваження у письмовій формі. Зазначені зауваження у семиденний строк з дня їх надходження підлягають розгляду керівником відповідного органу або його заступником відповідно до розподілу функціональних обов`язків, за результатами якого особі надається письмова відповідь.

Відповідно, чинне законодавство не визначає відповідальність суб`єкта призначення за необґрунтовані строки проведення спеціальної перевірки НАЗК щодо особи, яка підлягає призначенню на посаду пов`язану із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування.

Як встановлено, після отриманої відповіді з НАЗК від 20.03.2025 № 49-01/24222-25 (зареєстрованої 25.03.2025) у Мінекономіці вже була відсутня як вакантна запитувана позивачем посада. На спірну посаду наказом від 23.08.2024 № 653-К призначено ОСОБА_2 . Як наслідок у відповідача були відсутні правові підстави для призначення позивача на спірну посаду, та відповідно приймати рішення про призначення чи про відмову за наслідками спеціальної перевірки, оскільки таке рішення приймається лише після успішного завершення спеціальної перевірки, яка проводиться за ініціативою органу, де планується зайняти посаду.

Суд зазначає, що сам факт погодження заступником Міністра економіки України Бережною Т.В. та керівником державним секретарем Мінекономіки Петруком В.В. заяви ОСОБА_1 про призначення його на посаду директора департаменту праці не свідчить про неодмінне призначення його на заявлену посаду з моменту надходження результатів спеціальної перевірки, а свідчить лише про можливе таке призначення за наслідками проведеної перевірки, яке може бути про призначення чи про відсутність підстав призначення.

Також суд зазначає, що подана заява позивача є проханням прийняти його на певну посаду. У свою чергу, Мінекономіки, за визначеними нормами чинного законодавства, накладають візу (погоджують), проте така заява є лише підставою, а не обов`язком для суб`єкта призначення Мінекономіки до видання наказу про призначення на посаду.

У висновку, суд вказує про відсутність з боку відповідача Мінекономіки порушення частини третьої статті 31 Закону «Про державну службу» так і частини 2 статті 58 Закону України «Про запобігання корупції», частини першої статті 8 Конституції України, частини другої статті 38 Конституції України, частини другої статті 43 Конституції України.

Належними та достатніми доказами протилежного позивачем не наведено та не доведено.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).

Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).

Згідно ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Решта доводів не впливають на висновки суду та не підлягають наданню оцінки.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи наслідки вирішення спору судом, підстав для розподілу заявлених судових витрат 2422,40 грн судового збору та 5000,00 грн. витрат на правничу допомогу, у справі відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.