Рішення № 131842285, 18.11.2025, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/9701/25

Провадження №2-а/333/157/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2025 року Комунарський районний суд м.Запоріжжя в складі

Головуючого - судді Варнавської Л.О.,

за участі секретаря судового засідання Бабак З.І.,

розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, третя особа без самостійних вимог: поліцейський відділення поліції №1 Кам`янського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області сержант поліції Погрібний Лев Олегович про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,

в с т а н о в и в :

10.10.2025 до суду звернувся ОСОБА_1 із адміністративним позовом до Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, третя особа без самостійних вимог: поліцейський відділення поліції №1 Кам`янського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області сержант поліції Погрібний Лев Олегович про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі про притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення п.11.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність відповідно до ч.2 ст.122 КУпАП.

В обґрунтування адміністративного позову зазначено, що 30.09.2025 року позивач, керуючи автомобілем марки «Mazda CX-5» державний номер НОМЕР_1 , рухався по проспекту Наддніпрянському у місті Кам`янське та був зупинений працівником поліції Погрібним Л.О. у зв`язку з нібито порушенням п.11.5 Правил дорожнього руху України. Позивач вказує, що описані в постанові обставини не відповідають дійсності, оскільки він рухався у лівій смузі завчасним наміром здійснити поворот ліворуч, а тому займав крайній лівий ряд правомірно, що прямо передбачено п.10.4 та п.11.5 ПДР України. Позивач стверджує, що інкриміноване йому порушення він не вчиняв, а саму постанову вважає незаконною та необґрунтованою. ОСОБА_1 наголошує, що постанова серії ЕНА №5838491 від 30.09.2025 року винесена з істотними порушеннями вимог ст.283 КУпАП, оскільки: у ній не зазначено жодного доказу, який би підтверджував факт правопорушення; до постанови не додано фото- чи відеоматеріалів, попри вимогу ч.3 ст.283 КУпАП указувати технічний засіб фіксації; відсутні відомості, які дозволяють встановити наявність події правопорушення; немає мотивованої оцінки обставин та доводів водія; постановою не доведено умисел чи необережність як елемент складу адміністративного правопорушення. Позивач зазначає, що поліція не надала суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт порушення, а постанова ґрунтується лише на припущеннях поліцейського. Тому, на його переконання, провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП - у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. У зв`язку з цим позивач просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА №5838491 від 30.09.2025 р.; закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення; стягнути з відповідача судові витрати та витрати на правничу допомогу.

Процесуальні дії та рішення у справі.

13.10.2025 року ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя відкрито провадження в даній справі та призначено її розгляд за правилами ст.286 КАС України.

24.10.2025 року від представника Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області через канцелярію суду надійшов відзив на адміністративний позов, поданий за допомогою підсистеми «Електронний суд». У поданому відзиві відповідач заперечує проти задоволення позову та зазначає, що постанова серії ЕНА №5838491 від 30.09.2025 року є законною, обґрунтованою та винесеною уповноваженою особою у межах наданих законом повноважень. Відповідач посилається на положення ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» та ст.222 КУпАП, відповідно до яких органи поліції наділені повноваженнями щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ч.2 ст.122 КУпАП, та накладення адміністративних стягнень за результатами їх розгляду. У відзиві зазначено, що 30.09.2025 року позивач, керуючи транспортним засобом «Mazda CX-5», рухався у лівій смузі руху при вільній правій смузі, не маючи наміру здійснювати поворот ліворуч або розворот, чим порушив вимоги п.11.5 Правил дорожнього руху України. Такі дії, на переконання відповідача, свідчать про наявність у його поведінці складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП. Відповідач звертає увагу суду на те, що під час зупинки позивача працівником поліції було здійснено фіксацію події правопорушення, що підтверджується наявним у розпорядженні ГУНП відеозаписом. На думку відповідача, такий відеозапис підтверджує обставини, викладені у постанові, та спростовує доводи позивача щодо наявності наміру здійснення повороту ліворуч. Також у відзиві зазначено, що оскаржувана постанова складена та винесена відповідно до вимог КУпАП та Інструкції МВС України №1395 від 07.11.2015 року, містить необхідні дані про подію правопорушення, правову кваліфікацію, персональні відомості водія, дату, час та місце розгляду справи, а доводи позивача щодо порушення процедури оформлення матеріалів відповідач вважає безпідставними. У зв`язку з викладеним відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, вказуючи на відсутність правових підстав для скасування постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

04.11.2025 року від представника відповідача, на виконання ухвали суду від 13.10.2025 року засобами поштового зв`язку «Укрпошта» направлено копію постанови серії ЕНА за №5838491 від 30.09.2025 року.

04.11.2025 року через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечує доводи відповідача та наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У своїй відповіді позивач зазначає, що наведені відповідачем аргументи не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, а посилання на законність та обґрунтованість постанови серії ЕНА №5838491 від 30.09.2025 року є безпідставними. Зокрема, позивач звертає увагу суду на те, що відповідач не спростував його доводів щодо істотних порушень вимог ст.283 КУпАП під час винесення постанови, оскільки вона не містить відомостей про докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення правопорушення, зокрема зазначення технічного засобу, за допомогою якого здійснювалась відеофіксація. Позивач наголошує, що відповідачем не було надіслано на його адресу жодних матеріалів справи, у тому числі відеозапису, який згадується у відзиві, що є порушенням вимог ч.9 ст.79 КАС України щодо обов`язку сторони завчасно направити наявні докази іншій стороні. У зв`язку з цим позивач вважає такі докази недопустимими та такими, що не можуть бути враховані судом при вирішенні спору. Крім того, позивач зазначає, що сам по собі факт руху у лівій смузі не свідчить про порушення п.11.5 ПДР України, оскільки пунктом 10.4 ПДР передбачено обов`язок водія завчасно зайняти крайнє ліве положення для здійснення повороту ліворуч, а тому його дії були правомірними та відповідали вимогам дорожньої ситуації. На думку позивача, відповідач безпідставно ігнорує цю норму та помилково тлумачить його поведінку як порушення. Позивач також вказує, що відповідач не виконав обов`язку доведення правомірності оскаржуваної постанови, покладеного на нього відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, оскільки жодного належного та переконливого доказу на підтвердження події та складу адміністративного правопорушення надано не було. У зв`язку з викладеним позивач просить суд: визнати посилання відповідача у відзиві необґрунтованими; визнати недопустимими докази, подані відповідачем неналежним чином; задовольнити адміністративний позов та скасувати постанову серії ЕНА №5838491 від 30.09.2025 року; закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю події та складу правопорушення; стягнути судові витрати.

Вивчивши матеріали адміністративного позову, відзив позивача та відповідь на відзив представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оглянувши відеофіксацію події, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 30.09.2025 року о 18-00 годині в м.Кам`янське, по проспекту Надніпрянському, біля буд.21, водій керував транспортним засобом у лівій смузі при вільній правій не маючи наміру здійснити поворот на ліво або розвернутися. Чим порушив п.11.5 ПРД України, а саме: Порушення виїзду на крайню ліву смугу при наявності двох і більше смуг для руху в одному напрямку, за що відповідальність передбачена ч.2 ст.122 КУпАП, та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу 510 гривень.

У результаті розгляду справи, було винесено відносно громадянина ОСОБА_1 постанову серії ЕНА №5838491 від 30.09.2025 за адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 122 КУпАП з накладенням штрафу в розмірі 510 грн.

Не погоджуючись з оскаржуваною постановою позивач звернувся до суду з даним позовом.

Позиція суду та оцінка аргументів сторін. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.

Відповідно до ст.14 Закону України "Про дорожній рух" учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Згідно ч.2 ст.122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 затверджено Правила дорожнього руху (далі - ПДР України).

Відповідно до п.1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Згідно п.11.5 ПДР на дорогах, які мають дві і більше смуги для руху в одному напрямку, виїзд на крайню ліву смугу для руху в цьому ж напрямку дозволяється, якщо праві зайняті, а також для повороту ліворуч, розвороту або для зупинки чи стоянки на лівому боці дороги з одностороннім рухом у населених пунктах, коли це не суперечить правилам зупинки (стоянки).

Приписи ст.251 КУпАП визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.31 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Суд враховує долучений до відзиву на адміністративний позов відеоматеріал, який було вивчено та надано оцінку. Проте, належність даного доказу як такого, що підтверджує вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд оцінює критично з огляду на таке.

По-перше, оскаржувана постанова серії ЕНА №5838491 від 30.09.2025 року не містить жодного посилання на технічний засіб, за допомогою якого здійснювалась відеофіксація події, а також не містить відомостей про наявність та використання відеозапису як доказу (п.7 Постанови). Вимога щодо зазначення у постанові даних про технічний засіб фіксації прямо передбачена ч.3 ст.283 КУпАП. Невиконання цих вимог свідчить про порушення встановленої законом процедури фіксації правопорушення та унеможливлює перевірку автентичності та належності такого відеозапису до конкретної події, покладеної в основу притягнення особи до відповідальності.

По-друге, всупереч вимогам ч.9 ст.79 КАС України, відповідач не надав доказів завчасного направлення вказаного відеозапису позивачу. Матеріали справи не містять опису вкладення та квитанції про надсилання на адресу позивача технічного носія з відеозаписом. Вказане свідчить про недодержання відповідачем процесуального обов`язку щодо відкриття доказів іншій стороні, що, у свою чергу, є підставою для неврахування такого доказу судом при вирішенні спору.

По-третє, навіть з урахуванням огляду відеозапису в судовому засіданні, суд не вбачає на ньому об`єктивного та однозначного підтвердження тих обставин, які покладено в основу оскаржуваної постанови. Зокрема, з відеозапису не вбачається, що позивач протягом руху безпідставно займав ліву смугу за відсутності наміру здійснити поворот ліворуч або розворот. Натомість зафіксована на відео дорожня обстановка узгоджується з поясненнями позивача про те, що він завчасно зайняв крайнє ліве положення на проїзній частині для здійснення повороту ліворуч, що відповідає вимогам п.10.4 та 11.5 ПДР України.

За приписами ст.77 КАС України саме на відповідача як на суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок доведення правомірності свого рішення. Однак наданий ним відеозапис, з огляду на порушення вимог ст.283 КУпАП щодо його належного відображення в постанові, ненаправлення цього доказу позивачу, а також відсутність на ньому чіткої та беззаперечної фіксації події правопорушення, не може бути визнаний належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Отже, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, є недоведеним на час розгляду справи, а тому притягнення його до адміністративної відповідальності не може вважатися законним.

Статтею 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний суд у постанові від 08 липня 2020 року по справі № 463/1352/16-а, в якій зазначив, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень.

З урахуванням викладених вище обставин, правової оцінки доводів сторін, аналізу наданих доказів, у тому числі відеофіксації події, а також вимог ст.ст.7, 9, 247, 251, 252, 280, 283 КУпАП та ст.ст.77, 79, 286 КАС України, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено належним чином подію та склад адміністративного правопорушення, а оскаржувана постанова серії ЕНА №5838491 від 30.09.2025 року винесена без дотримання вимог закону, без достатнього доказового підтвердження та з порушенням процедури фіксації правопорушення.

За таких обставин, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, оскаржувана постанова - скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч.1, 2 ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктом 4 частини 1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч.1, 3 ст.27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 632 Цивільного кодексуУкраїнирегулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У п3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України(справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: 1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»); 2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; 3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; 4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; 5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Згідно зі ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.

У пунктах 29, 30 постанови Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 727/4597/19 зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Крім того, в питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, в яких, серед іншого наголошено, що: - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони/відповідача щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; - суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Представник позивача на підтвердження понесених позивачем судових витрат надав Договір про надання правової допомоги від 06.10.2025, акт прийняття-передачі надання послуг від 10.10.2025 року на зальну суму 5000 грн.

Згідно ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зазначає, що справа є малозначною у розумінні ст.12 КАС України, а тому відповідно до вимог ст.286 КАС України підлягала розгляду в порядку письмового провадження без виклику сторін, без проведення судового засідання та без здійснення інших процесуальних дій, оскільки наявних у справі письмових доказів було достатньо для всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин спору.

Таким чином, зважаючи на виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, оскільки представник відповідача не подав заяви про зменшення суми судових витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про необхідність стягнути з відповідача на користь позивача 3000 грн. витрат на правничу допомогу.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 44, 69, 77, 90, 124, 126, 132, 139, 159, 171, 205, 242, 268, 286 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, третя особа без самостійних вимог: поліцейський відділення поліції №1 Кам`янського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області сержант поліції Погрібний Лев Олегович про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі - задовольнити.

Визнати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5838491 від 30.09.2025 року протиправною та скасувати, провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.

Стягнути з Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області (49001, м.Діпро, вул.Троїцька, буд.20 «а», код СДРПОУ 40108866) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань.

Стягнути з Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області (49001, м.Діпро, вул.Троїцька, буд.20 «а», код СДРПОУ 40108866) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань.

В іншій частинівідмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Л.О. Варнавська