Ухвала суду № 131821885, 23.10.2025, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 23.10.2025

Справа № 334/8800/24

Провадження № 1-кп/334/348/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2025 року м. Запоріжжя

Дніпровський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,

установив:

положеннями статті 379 КПК України унормовано, що суд має право за власною ініціативою або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

Питання про внесення виправлень суд вирішує в судовому засіданні. Учасники судового провадження повідомляються про дату, час і місце засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень.

Судом виявлено, що в ухвалі суду від 03.07.2025 року, якою відмову ОСОБА_6 від захисника ОСОБА_8 залишено без задоволення, допущено описку у вступній частині, а саме замість «Дніпровський районний суд міста Запоріжжя», помилково вказано «Ленінський районний суд міста Запоріжжя».

Прокурор не заперечував проти того, що вказане є технічною опискою і її слід виправити.

Захисник також не заперечував проти виправлення цієї описки.

Обвинувачений ОСОБА_6 по суті питання щодо виправлення описки не висловився.

За таких обставин суд вважає за можливе виправити вище вказану описку у тексті ухвали суду від 03.07.2025 року.

Крім того, у повному тексті ухвали суду від 09.10.2025 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу стосовно обвинуваченого, у вступній частині також виявлена описка, а саме вказано, що засідання відбулось за участі обвинуваченого ОСОБА_6 , хоча він відмовився виходи на відеозв`язок із судом.

Прокурор не заперечував проти того, що вказане є технічною опискою і її слід виправити.

Захисник також не заперечував проти виправлення цієї описки.

Обвинувачений ОСОБА_6 підтвердив, що не приймав участі у вказаному судовому засіданні, стосовно питання про виправлення описки не висловився.

Ураховуючи наведене, суд вирішив виправити описку в ухвалі суду від 09.10.2025 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу стосовно обвинуваченого, виключивши із вступної частині словосполучення «обвинуваченого ОСОБА_6 ».

У судовому засіданні обвинуваченим ОСОБА_6 заявлено клопотання про визнання усіх доказів у справі очевидно недопустимими, оскільки його не було ознайомлено із матеріалами досудового розслідування, а кількість самих матеріалів постійно змінювалась, що свідчить про підробку матеріалів прокурором чи слідчим.

Захисник підтримав позицію свого підзахисного.

Прокурор заперечив проти задоволення клопотання, вказавши на те, що обвинуваченому ОСОБА_6 відкривались усі матеріали досудового розслідування, проте він свідомо відмовлявся ознайомлюватись із ними через що йому слідчим суддею був встановлений строк для такого ознайомлення. Також прокурор вказав, що жоден з доказів, який наданий суду не здобутий у спосіб не передбачений процесуальним законодавством, а відтак підстав для задоволення клопотання обвинуваченого немає.

Колегія суддів, розглянувши клопотання обвинуваченого, дійшла до таких висновків.

За змістом ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

У відповідності до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Згідно з ч. 2 ст. 89 КПК України у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.

При цьому системний аналіз ст.89 КПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК України. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.

Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію «очевидна недопустимість доказу», слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв`язку з кримінально процесуальними правовідносинами.

Аналогічна позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у інформаційному листі №223-1446/0/4-12 від 05 жовтня 2012 року «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», де зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч.2 ст.89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст.87 КПК України) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п.8).

Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (постанова ККС ВС від 29.09.2020 у справі № 601/1143/16).

У контексті такого елементу допустимості доказів як належний процесуальний порядок отримання доказів, суд додатково звертає увагу, що метою встановлення та дотримання такого порядку є насамперед (1) унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини в ході збирання (отримання) доказів та (2) забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.

У зв`язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: (1) прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи (2) зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.

Із врахуванням зазначеного саме різні критерії визнання доказів недопустимими, які наведені вище, обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: (1) під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (ч. 4 ст. 87, ч. 2 ст. 89 КПК) - у випадках, коли: 1) такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і 2) їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; (2) у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (частина 1 статті 89 КПК) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які: 1) тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; 2) зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів. У разі, якщо б була можливість визнати доказ недопустимим лише на підставі формального порушення порядку його отримання без співставлення його з іншими доказами, не було б необхідності передбачати в КПК вирішення цього питання саме у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.

При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини і використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі частин 1-3 статті 87 КПК. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі частини першої статті 87 КПК України (правова позиція, викладена ККС ВС у постановах від 08.10.2019 у справі № 639/8329/14-к та від 12.11.2019 у справі № 236/863/17).

При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу (постанова ККС ВС від 25.09.2018 у справі № 210/4412/15-к). Щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з`ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду). Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення (постанова ККС ВС від 05.08.2020 у справі № 334/5670/18).

Даючи оцінку доводів, викладених у клопотанні обвинуваченого, суд не вбачає очевидної недопустимості усіх доказів сторони обвинувачення через збільшення кількості аркушів матеріалів досудового провадження у різні періоди часу, оскільки це е свідчить очевидну незаконність отримання саме доказів у цьому провадження. Відтак підстав для задоволення клопотання обвинуваченого немає.

Також обвинуваченим ОСОБА_6 заявлено клопотання про витребування повного відео з приміщення супермаркету «Сільпо» ТОВ «Сільпо фуд», що розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Петра Сагайдачного, 20Б, за 30.07.2024 року з 09:00 год. до 11:00 год. Своє клопотання обвинувачений мотивував тим, що слідчому на стадії досудового розслідування був наданий запис тривалістю дві години, а до суду надано запис у декілька хвилин, що, на думку обвинуваченого, свідчить про фальсифікацію цього доказу зі сторони слідчого.

Захисник підтримав клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 .

Прокурор заперечив проти задоволення клопотання, вказавши на те, що до матеріалів кримінального провадження долучений протокол огляду в якому зафіксована та частина відеозапису, яка має доказове значення для цього конкретного кримінального провадження, а тому дослідження усього відеозапису тривалістю дві години немає сенсу.

Колегія суддів, зважаючи на принцип диспозитивності кримінального провадження, вважає, що клопотання обвинуваченого підлягає задоволенню.

Крім того, обвинувачений звернувся до суду із заявами про зобов`язання медичної частини ДУ «Дніпровська установа виконання покарань №4» провести йому огляд військово-лікарською комісією, аби він міг укласти контракт із Збройними Силами України.

Колегія суддів, дослідивши вказані заяви обвинуваченого, зазначає, що положення чинного КПК України не містять норми, які надають суду, що здійснює розгляд кримінального провадження по суті, повноважень щодо надання доручень чи зобов`язання вчинити певні дії органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації чи медичними установами, відтак розгляд таких заяв обвинуваченого не може бути здійснено в межах цього кримінального провадження, а тому заяви ОСОБА_6 слід залишити без розгляду

На підставі викладеного та керуючись ст. 372, 376 КПК України, суд

ухвалив:

виправити описку в ухвалі суду від 03.07.2025 року, якою відмову ОСОБА_6 від захисника ОСОБА_8 залишено без задоволення, вказавши у вступній частині «Дніпровський районний суд міста Запоріжжя», замість «Ленінський районний суд міста Запоріжжя».

Виправити описку в ухвалі суду від 09.10.2025 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу стосовно обвинуваченого, виключивши із вступної частині словосполучення «обвинуваченого ОСОБА_6 ».

Відмовити у задоволені клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про визнання доказів сторони обвинуваченого очевидно недопустимими.

Задовольнити клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про витребування доказів та витребувати у ТОВ «Сільпо фуд» відеозапис з приміщення супермаркету «Сільпо» ТОВ «Сільпо фуд», що розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Петра Сагайдачного, 20Б, за 30.07.2024 року з 09:00 год. до 11:00 год.

Заяви обвинуваченого ОСОБА_6 про доручення провести йому ВЛК залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом семи днів.

Судді ОСОБА_1

ОСОБА_2

ОСОБА_3