Рішення № 131812540, 10.11.2025, Старосамбірський районний суд Львівської області

Справа № 455/1100/25

Провадження № 2/455/519/2025

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

10 листопада 2025 року м.Старий Самбір

Старосамбірський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Кушніра А.В.,

секретар судового засідання Борковська Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію,

В С Т А Н О В И В:

11.06.2025 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» - Касіян Р.Р. звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» заборгованість за спожиту електричну енергію в сумі 4661,28 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивач ТОВ «Львівенергозбут» здійснює постачання електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 на умовах договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг. За цією адресою зареєстрований побутовий споживач та відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 (ЕІС-код точки обліку № 6225048775706108).

Вказує, що ухвалою Старосамбірського районного суду Львівської області у справі 455/510/25 було встановлено що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований та проживає споживач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначає, що згідно даних оператора системи розподілу (Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго»), переданих у відповідності до чинного законодавства ТОВ «Львівенергозбут», та відображених у програмному забезпеченні позивача, за період з 01.10.2022 року по 01.02.2025 року по особовому рахунку № НОМЕР_1 спожито 1394 кВт/год. Постачання електроенергії здійснювалося позивачем за тарифами, встановленими законодавством, а саме, постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 року №483. Свої зобов`язання в частині вчасної оплати спожитих послуг споживач належним чином не виконував, що призвело до утворення заборгованості за спожиту електричну енергію у розмірі 4661,28 грн.

Також зазначає, що ухвалою від 29.05.2025 року у справі №455/1009/25 Старосамбірський районний суд Львівської області відмовив Товариству у видачі наказу про стягнення заборгованості із боржника з тих підстав, що заява яка не містить як відомостей про РНОКПП боржника, так і відомостей про номер та серію паспорта боржника. Відтак ТОВ «Львівенергозбут» змушене звернутися до Старосамбірського районного суду Львівської області в порядку позовного провадження.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2025 року справа передана для розгляду судді Кушніру А.В.

Ухвалою судді від 26.06.2025 року відкрито провадження у даній справі та ухвалено розгляд справи провести в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

В судове засідання представник позивача не з`явився, проте подав до суду заяву, в якій просить суд справу розглянути у відсутності представника позивача та зазначає, що позовні вимоги підтримують в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечують.

Відповідач була належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, однак в суд не з`явилася і не повідомила про причини своєї неявки, а також від неї не надходило відзиву на позовну заяву, клопотання про відкладення розгляду справи чи розгляду справи за її відсутності.

Ухвалою суду від 10.11.2025 року постановлено провести заочний розгляд даної цивільної справи.

Оскільки в судове засідання не з`явилися всі учасники справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2ст. 247 ЦПК України, не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ТОВ «Львівенергозбут» є постачальником універсальних послуг відповідно до ст.63Закону України«Про ринокелектричної енергії» та здійснює постачання електричної енергії на умовах договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 .

За цією адресою зареєстрований побутовий споживач та відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Згідно наданого позивачем розрахунку боргу за електроенергію, за період з 01 жовтня 2022 року по 01 лютого 2025 року (а.с.7), по особовому рахунку № НОМЕР_1 спожито 1394 кВт/год електроенергії, заборгованість за вказаний період станом на 01.02.2025 становить 4661,28гривень.

Ухвалою Старосамбірського районного суду Львівської області від 26.03.2025 у справі №455/510/25 (провадження №2-н/455/19/2025) відмовлено у видачі судового наказу ТОВ «Львівенергозбут» про стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електричну енергію у розмірі 4661,28гривень (а.с.8,9).

Ухвалою Старосамбірського районного суду Львівської області від 29.05.2025 у справі №455/1009/25 (провадження №2-н/455/36/2025) відмовлено у видачі судового наказу ТОВ «Львівенергозбут» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг (а.с.10,11).

Правовідносини, наявні між сторонами, мають наступне правове регулювання.

За змістом статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг, що виникають зокрема у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Так, частиноюст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»визначено, що комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезенням побутових відходів у порядку встановленому законодавством.

Ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»передбачено, що договір про надання комунальних послуг укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку. Ч. 5 ст. 13 вище вказаногозаконувизначено, що відмова від споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладення договору з виконавцем не звільняє його від обов`язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.

Пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що індивідуальним споживачем є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Враховуючи викладене, відповідачем у справі про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію має бути споживач, на якого покладений законом обов`язок здійснення оплати житлово-комунальних послуг, яким у свою чергу є особа, визначення якій надано у пункті 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 вересня 2018 року у справі №750/12850/16-ц, питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування в справі та має істотне значення для її правильного вирішення.

Згідно з п. 84 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач - фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання.

Відповідно до ч.3 ст.58 Закону України «Про ринок електричної енергії», споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Ч. 1ст. 634 ЦК Українипередбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки, згідно з ч. 2ст. 641 ЦК України, реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу, є запрошенням укласти договір (оферту), якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях, то відповідно дост. 642 ЦК Українивідповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її приєднання (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживачів від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо вони фактично користуються ними зі згоди постачальника послуг.

Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц та постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.

Згідно з ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до ст.525, ч. 1 ст.526 ЦК Україниодностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610,611 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.2 ст.76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до положень ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ч.2 ст.80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.5 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

У відповідності до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому суд зауважує, що право суду на збирання доказів, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, у справах позовного провадження є обмеженим відповідно до ч. 7ст. 81 ЦПК, а збирання доказів у порушення наведеної процесуальної норми може призвести до порушення принципу змагальності цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 280/1356/16-ц (провадження № 61-18231св18) у випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин належними і допустимими доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

Суд зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_1 проживає за вищевказаною адресою, заборгованість за якою просить стягнути позивач, або користується (є споживачем) наведеними послугами ТОВ «Львівенергозбут».

Також матеріалами справи не підтверджено, що відповідач ОСОБА_1 є власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

Надані позивачем розрахунок боргу за спожиту електроенергію за адресою: АДРЕСА_1 за особовим рахунком № НОМЕР_1 , а також договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, за відсутності інших належних та допустимих доказів, не можуть бути самостійною підставою для встановлення вказаних обставин.

При цьому, згідно інформації з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с.18,19) вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , дата реєстрації 25.02.2010.

Отже, відповідач не зареєстрована за адресою, за якою позивачем надавалися послуги.

При цьому, відкриття особового рахунку на ім`я особи без підтвердження відповідними доказами належності цього майна на праві власності або користування цій особі, не свідчить, що право вимоги є підтвердженим.

Інших доказів на підтвердження того, що відповідач є споживачем наданих позивачем послуг, позивач суду не надав.

Під час розгляду справи в суді клопотань про витребування доказів позивачем не заявлено.

Таким чином, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок, суд висновує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, у розумінні статей77,78 ЦПК України, на підтвердження тієї обставини, що відповідач є споживачем послуг з постачання електричної енергії за спірною адресою, а тому у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за спожиту електричну енергію, а відтак суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

Відповідно до вимогст.141 ЦПК Українипонесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у зв`язку із відмовою в позові слід залишити за ним.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 264, 274, 265, 268, 280-282 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію, - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення або після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут», місцезнаходження: 79016, м.Львів, вул.Шевченка, 1, ЄДРПОУ 42092130;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення складено 17.11.2025.

Суддя А.В.Кушнір