Рішення № 131786145, 13.11.2025, Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 136/1396/25

провадження № 2/136/494/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2025 року м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області у складі головуючого судді Іванця О.Д., за участі секретаря судового засідання Козаченко А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК АЙКОНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

28.07.2025 позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК АЙКОНС" (далі - ТОВ "ФК АЙКОНС"), через свого представника, звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач обґрунтовує свій позов наступними обставинами.

17.09.2020 між відповідачем та ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» було укладено кредитний договір №3636708018/557247, згідно умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 2500 грн, строком на 30 днів, з процентною ставкою 2,50% в день. 20.08.2021 між ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ТОВ «ФК Сіті Фінанс Груп» укладено договір факторингу № 1-20/08/2021 про відступлення прав вимоги до боржників, зокрема і до ОСОБА_1 25.08.2021 між ТОВ «ФК Сіті Фінанс Груп» та ТОВ «ФК Айконс» укладено договір факторингу № 1-25/08/2021 про відступлення прав вимоги до боржників, в тому числі до відповідача. Первісний кредитор виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши кредит відповідно до умов укладеного договору, а відповідач не виконав свої зобов`язання за укладеним договором, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 10625,00 грн., яка складається з: 2500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 8125,00 грн. - заборгованість за відсотками, яку просить стягнути на користь позивача, а також понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 28.07.2025 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, а відповідачу визначено строк для подання відзиву.

Сторони не заперечували проти розгляду справи в спрощеному провадженні.

Відповідач у визначений судом строк відзиву на позов не подав.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 17.09.2020 між відповідачем та ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» було укладено кредитний договір №3636708018/557247 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

Згідно умов даного договору відповідач отримав кредит в розмірі 2500 грн, строком на 30 днів, з процентною ставкою 2,50% в день (а.с. 8-11).

Згідно з довідкою про ідентифікацію клієнт ОСОБА_1 , номер телефону НОМЕР_1 ідентифікований ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора R63781) здійснювалось в інформаційно-телекомунікаційній системі www.eurogroshi.com.ua (а.с. 12).

На підтвердження перерахування грошових коштів у сумі 2500,00 грн на картковий рахунок позичальника ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , вказаний нам при укладені кредитного договору, надано довідку ТОВ «Платежі онлайн» №2025-ПО/209 від 09.07.2025 (а.с.13-14).

Відповідно до Виписки з особового рахунку відповідача за договором сума заборгованості ОСОБА_1 за вказаним договором, станом на 28.03.2025 становить 10625,00 грн, з яких: 2500,00 грн прострочена заборгованість за сумою кредиту, 8125,00 грн - прострочена заборгованість за процентами (а.с.15).

20.08.2021 між ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ТОВ «ФК Сіті Фінанс Груп» укладено договір факторингу № 1-20/08/2021 про відступлення прав вимоги до боржників (а.с.16-19).

Відповідно до вказаного договору відступлено і право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №3636708018/557247 від 17.09.2020 на загальну суму 10625,00 грн, що підтверджується витягом з реєстру боржників до вказаного договору факторингу (а.с.20).

25.08.2021 між ТОВ «ФК Сіті Фінанс Груп» та ТОВ «ФК Айконс» укладено договір факторингу № 1-25/08/2021 про відступлення прав вимоги до боржників (а.с.21-22), в тому числі до відповідача що підтверджується витягом з реєстру боржників до вказаного договору факторингу (а.с.23).

31.03.2025 відповідачу було надіслано вимогу про виконання зобов`язання за договором, але останній вказану вимогу не виконав, борг не сплатив (а.с. 25).

За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.ст.526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторін.

Згідно ст.ст.1054, 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі, за яким за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч.12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію).

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», моментом підписання електронного правочину є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Таким чином, позивач як новий кредитор набув права вимоги за вказаним договором на підставі договорів про відступлення права вимоги.

Матеріали справи свідчать про те, що позикодавець свої зобов`язання перед позичальником за кредитним договором виконав, надавши відповідачу кредитні кошти, однак останній не здійснював погашення заборгованості.

Разом з тим, щодо розміру заборгованості за відсотками, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до витягу з реєстру боржників та виписки з особового рахунку відповідача за договором сума заборгованості ОСОБА_1 за вказаним договором, станом на 28.03.2025 становить 10625,00 грн, з яких: 2500,00 грн прострочена заборгованість за сумою кредиту, 8125,00 грн - прострочена заборгованість за процентами.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154 цс 18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому суд зазначив, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.

За умов договору про надання фінансового кредиту, які були погоджені сторонами, кредитор має право нараховувати відсотки за кредитним договором лише у межах строку позики у розмірі 912,5% річних (або 2,5% за 1 день користування грошовими коштами) (п. 1.3 договору).

Строк надання кредиту - 30 днів (п.1.2 договору).

Відповідно до п.4.3 договору, у разі якщо клієнт не повернув кредит у строк, зазначений п. 1.2 цього договору, проценти передбачені в п. 1.3 цього договору продовжують нараховуватися за кожний день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів, починаючи з дня укладення Договору.

Зазначені обставини свідчать про те, що умовами кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку кредиту та умови і строк нарахування процентів за користування кредитом, який не може перевищувати 90 днів.

Оскільки боржник свої зобов`язання за даним кредитним договором не виконав, то розмір заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами відповідно складає 5625,00 грн. (2500х2,5%х90).

Зважаючи на викладене, нарахування процентів відповідачу у строк понад 90 днів є протиправним.

Таким чином, стягненню підлягають проценти за користування кредитом за період 90 днів у розмірі 5625,00 гривень.

Після закінчення строку, на який укладався договір, у первісного кредитора виникло право на отримання коштів у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не процентів, передбачених договором, як плату за понадстрокове користування позикою, однак вимог про стягнення в порядку ст. 625 ЦК України позивачем не заявлялося.

Відповідно до ст. 12 ч. 3, 4, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказів, які б спростовували висновки суду про чинність договору, отримання коштів, відповідачем суду не надано.

За вказаних обставин суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги позивача є частково обґрунтованими та підтверджені належними та допустимим доказами, а тому з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення заборгованість 8125,00 грн, яка складається з наступного: 2500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 5625,00 грн. - заборгованість за відсотками.

Що стосується судових витрат, то суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що під час розгляду справи в суді позивачем понесені витрати у вигляді судового збору за подання позову до суду в сумі 2422,40 грн. (а.с.1.) та витрати на правничу допомогу у розмірі 10500,00 грн (а.с. 48)

Оскільки ціна позову становила 10625,00 грн, позов задоволено на суму 8125,00 грн., тобто на 76,47% (8125,00 х 100 % : 10625,00), а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 1852,41 грн. (2422,40 х 76,47 %) судового збору та 8029,35 грн. (10500,00 х 76,47 %) витрат на правничу допомогу.

Разом з тим, відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат, їхню пропорційність до предмета спору, а також виходить з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно положень ч. 6 ст. 137 ЦПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витратна адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 3, ч. 5 та ч. 9 ст. 141 ЦПК України, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна позиція відображена в п. 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердження таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично понесені, та оцінювати їх необхідність. Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

На підтвердження понесених судових витрат позивачем надано: договір про надання правової допомоги №16/06/2025 від 16.06.2025 (а.с. 27-28); акт про отримання правової допомоги на суму 10500 грн. від 01.08.2025 (а.с. 44); рахунок на оплату послуг (а.с.50), платіжна інструкція кредитового переказу коштів №11927 від 01.08.2025 (а.с. 48),. Вищевказані докази, на думку суду підтверджують факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10500 грн.

За таких обставин, оскільки позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, в частині стягнення витрат на правову допомогу, суд виходячи з критеріїв співмірності, справедливості, розумності їхнього розміру і конкретних обставин справи, з урахуванням її складності та реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), вважає за можливе зменшити розмір правової допомоги, яка підлягає до стягнення з відповідача до 5000,00 грн. Саме така сума, на переконання суду, є співмірною до обставин цієї справи, відповідає критеріям розумності та пропорційності. Адже дана категорія справи відноситься до справ незначної складності, а судова практика в аналогічних правовідносинах є сталою. Окрім цього, суд зауважує, що предмет спору в цій справі не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних. Тобто підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи. Крім того, справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, тому представник позивача жодного разу не був присутній у судових засіданнях.

Керуючись ст. 526, 527, 530, 536, 610-611, 628, 629, 634, 638, 639, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», ст. 81, 141, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК АЙКОНС" (місцезнаходження: вул. Саперне Поле, буд. 12, м. Київ, ЄДРПОУ 44334170) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК АЙКОНС" заборгованість за кредитним договором №3636708018/557247 від 17.09.2020 в сумі 8125 (вісім тисяч сто двадцять п`ять) гривень 00 копійок, з яких: 2500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 5625,00 грн. - заборгованість за відсотками.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК АЙКОНС" судовий збір у розмірі 1852 (одна вісімсот п`ятдесят дві) гривні 41 копійка та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30-ти днів до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів із дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Суддя О.Д. Іванець