Рішення № 131781758, 29.10.2025, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/28248/21

Провадження № 2/752/321/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р АЇ Н И

29 жовтня 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Машкевич К.В.

за участю секретаря - Зінченка Д.В.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відпоавівдача 2 - ОСОБА_2

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 ,Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АСАП», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Толочко Яни Миколаївни, третя особа: ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання незаконними дій приватного нотаріуса та державного реєстратора, скасування рішення про державну реєстрацію прав та витребування майна з чужого незаконного володіння, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивачка в листопаді 2021 року звернулася до суду з позовом і просить:

1) визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 21 квітня 2021 року між відповідачами ТОВ «ФК`АСАП» та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Толочко Я.М.;

2) визнати незаконними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Толочко Я.М. щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири;

3) визнати незаконними дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Толочко Я.М. щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно (з відкриттям розділу ) про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на вказану квартиру;

4) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно (з відкриттям розділу ) , індексний номер: 57769119 від 21 квітня 2021 року, державного реєстратора - приватного нотаріуса Толочко Я.В. про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на вказану квартиру, номер запису: 41611576;

5) витребувати від ОСОБА_4 на її користь квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 49, 8 кв.м., житловою - 25, 3 кв.м.

Посилається в позові на те, що 17 січня 2005 року між ВАТ КБ`Надра» та нею, на той час ОСОБА_6 , був укладений Кредитний договір №З/П2005-840, за яким їй був наданий кредит у розмірі 22 650, 00 доларів США з цільовим призначенням:75% вартості квартири АДРЕСА_1 .

17 січня 2005 року вона набула у власність дану квартиру на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотарісом КМЕО Шевельовою В.М.

18 травня 2005 року право власності на квартиру було зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації.

17 січня 2005 року між нею та банком був укладений Іпотечний договір, за яким у іпотеку банку була передана спірна квартира в забезпечення виконання нею зобов`язань за кредитним договором.

18 серпня 2021 року невідомі чоловіки з`явилися в квартиру з вимогою її звільнення та надали копію договору купівлі-продажу квартири від 21 квітня 2021року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Толочко Я.М., де власником був зазначений ОСОБА_4 .

З договору купівлі-продажу вбачається, що її продавцем є ТОВ`ФК`АСАП», який зазначений іпотекодержателем за Іпотечним договором, укладеним нею та банком 17 січня 2005 року, і до якого перейшло право вимоги за Договором про відступлення права вимоги за Іпотечним договором від 24 листопада 2020 року.

Даний договір є недійсним, ТОВ`ФК`АСАП» не мало права відчужувати квартриру, оскільки не набуло права на звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором, в тому числі на продаж квартири від власного імені.

В Іпотечному договорі міститься лише положення про можливість реалізації іпотекодержателем свого права на звернення стягнення на предмет іпотеки за договором про задоволення вимог іпотекодержателя, однак вона такого договору не укладала.

Вона укладала Іпотечний договір з ВАТ КБ`Надра», а тому відповідно до частини 2 статті 24 Закону України « Про іпотеку» товариство протягом 5 днів зобов`язане було повідомити її, як боржника, про відступлення права вимоги за кредитним договором та Іпотечним договором.

Жодних повідомлень про заміну кредитора вона не отримувала, а тому відповідно до частини 2 статті 517 ЦК україни вона може не виконувати свого обов`язку перед новим кредитором.

З урахуванням цього, ТОВ`ФК`АСАП» не набуло права звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

Зазначає також, що право продажу майна належить лише його власнику.

Продаж майна не його власником передбачено статте 38 Закону України « Про іпотеку», однак укладений нею з банком Іпотечний договір не містить в собі іпотечного застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Крім того, в договорі купівлі-продажу від 21 квітня 2021 року взагалі не зазначено, що він укладений на підставі Іпотечного договору.

Вважає, що дії приватного нотаріуса Толочко Я.М. при посвідченні договору купівлі-продажу від 21 квітня 2021 року суперечать вимогам закону, оскільки при посвідченні договору нотаріус, у порушення вимог частини 4 статті 44 Закону України « Про нотаріат» та частини 1 глави 5 розділу 1 Порядку про порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, належним чином не перевірила дієздатності ТОВ ФК`АСАП», що привело до неправомірності її дій.

Крім того, вважає, що приватним нотаріусом був посвідчений правочин, який не відповідає вимогам частини 3 статті 209 ЦК України, частині 2 статті 54 Закону України « Про нотаріат», оскільки він не відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України.

Оскільки вона не отримувала від ТОВ`ФК`АСАП» повідомлення про намір продати квартиру, нотаріус не могла посвідчувати Договір купівлі-продажу 21 квітня 2021 року, мала відмовити у вчиненні нотаріальної дії відповідно до статті 49 Закону України « Про нотаріат», а тому дії з його посвідчення є незаконними.

Вважає також незаконними дії приватного нотаріуса Толочко Я.М., як державного реєстратора, а саме рішення по державній реєстраації права власності відповідача ОСОБА_4 на квартиру, оскільки вони є похідними від вимог про визнання договору недійсним.

Враховуючи, що квартира вибула з її володіння незаконно, проти її волі, просить витребувати її з незаконного володіння відповідача ОСОБА_4 .

З урахуванням цього просить задовольнити позов.

Позов був зареєстрований судом 22 листопада 2021 року і відповідно до статті 33 ЦПК України був визначений склад суду.

Ухвалою суду від 14 грудня 2021 року в справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження в справі, відповідачам додатково копію позову з додатками.

Відповідно до статті 178 ЦПК України відповідачам був наданий строк для надання відзиву.

23 лютого 2022 року представник відповідача - ТОВ`ФК`АСАП» подав відзив, яким проти позову заперечує.

Посилається на те, що 18 травня 2020 року між ПАТ`КБ`Надра» та ТОВ`Девелоп Фінанс» за результатами електронних торгів від 08 квітня 2020 року був укладений Договір №GL3N017514 про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Алейніковим М.В., яким було відступлено право вимоги до позивачки за кредитним та іпотечним договорами.

24 листопада 2020 року на підставі договору про відступлення прав вимоги №24.11/2020-ДФ право вимоги до позивачки за вказаними договорами отримало ТОВ`ФК`АСАП».

На момент укладення договору заборгованість позивачки за кредитним договором становила 21 308, 92 долари США, з яких: 11 973, 00 доларів США основного боргу, 7 480, 26 доларів США відсотків, 1 855, 66 доларів США комісії.

Стаття 5 Іпотечного договору містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя у випадку порушення позичальником будь-яких зобов`язань за договором.

Пунктом 5.4 договору іпотекодержатель має право на свій розсуд вибрати умови та порядок звернення стягнення.

21 квітня 2021 року відповідно до підпункту 5.1 пункту 5.3 товариством був укладений договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_4 .

Письмові вимоги про усунення порушень кредитного договору позивачці двічі направлялися за двома відомити товариству адресами, а саме: 10 грудня 2020 року та 14 січня 2021 року на адресу спірної квартири та в гуртожиток по АДРЕСА_2 .

Дані відправлення позивачка не отримала і вони були повернуті за закінченням терміну зберігання.

В цих відправленнях позивачці направлялися Договір про відступлення права вимоги, а також повідомлялося про намір укласти договір купівлі-продажу квартири в разі невиконання зобов`язання.

Вважає, що позивачка була обізнана про укладення договору про відступлення права вимоги та права товариства розпоряджатися квартирою.

14 листопада 2022 року подав відзив відповідач ОСОБА_4 , який проти позову також заперечує.

Посилається на те, що він є власником квартири на підставі Договору купівлі-продажу і до нього перейшло право розпорядження нею.

Позивачка в квартирі не проживала на момент укладення договору і не проживає на даний час.

В квартирі проживав її колишній чоловік ОСОБА_5 , який отримав від нього компенсацію в розмірі 5 000, 00 доларів США та підтвердив, що претезій до нього не має.

Просить у позові відмовити.

28 листопада 2022 року та 08 грудня 2022 року представник позивачки подав відповідь на відзив обох відповідачів.

06 березня 2023 року представник відповідача ТОВ`ФК`АСАП» подав заперечення на відповідь на відзив.

Представник позивачки в судовому засіданні позов підтримав.

Представник відповідача - ТОВ» ФК`АСАП» проти позову заперечувала.

Відповідачі ОСОБА_4 та приватний нотарівус КМНО Толочко Я.М. в судове засідання не з`явилися, про час розгляду справи повідомлені належним чином.

Виходячи з цього, на підставі ч.1 ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу в їх відсутності.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Питання набуття права власності регулюється Главою 24 ЦК України.

Статтею 328 ЦК України встановлюються принципові засади набуття права власності:відкритість, а також законність набуття права власності.

Тобто, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або якщо незаконність набуття права власності встановлена рішенням суду.

Судом встановлено, що 17 січня 2005 року між ВАТ КБ`Надра» та позивачкою, яка на той момент мала прізвище ОСОБА_6 , був укладений кредитний договір №З/П2005-840, за умовами якого їй був наданий кредит у розмірі 22 650, 00 доларів США.

Відповідно до пункту 1.2 договору цільовим використанням кредиту є проведення розрахунків 75% ринкової вартості квартири АДРЕСА_1 , придбаної позивачкою на підставі Договору купівлі-продажу від 17 січня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Шевельовою В.М.

Згідно з реєстраціним написом на договорі 18 травня 2005 року право власності позивачки на квартиру було зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна.

17 січня 2005 року з метою виконання зобов`язань за Кредитним договором між позивачкою та банком був укладений Іптейний договір, за яким у іпотеку банку була передана спірна квартира.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання в цілому або в тій чи іншій частині, а також у випадку порушення іпотекодавцем будь-яких зобов`язань за цим договором або будь-яких гарантій та запевнень, наданих іпотекодержателю за цим договором.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса, рішення суду та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя та реалізувати його відповідно до вимог Закону України « Про іпротеку».

Згідно з пунктом 5.4 договору іпотекодержатель має право на свій розсуд вибрати умови та порядок звернення стягнення.

( т.1, а.с. 23 - 31 )

18 травня 2020 року між ПАТ`КБ`Надра» та ТОВ`Девелоп Фінанс» за результатами електронних торгів (аукціону), оформлених Протоколом електронного аукціону №UA-ЕА-2020-03-17-000038-b від 08 квітня 2020 року, був укладений Договір №GL3N017514 про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Алейніковим М.В.

З умовами договору були відступлені права вимоги до позивачки за Кредитним договором №3/П/2005-840 від 17 січня 2005 року та Іпотечним договором від 17 січня 2005 року.

24 листопада 2020 року між ТОВ`Девелоп Фінанс» та ТОВ`ФК`АСАП» були укладені Договори про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за Кредитним договором №24.11/2020-ДФ та за Іпотечним договором від 17 січня 2005 року.

Двічі: 10 грудня 2020 року та 14 січня 2021 року ТОВ`ФК`АСАП» на адресу спірної квартири та гуртожитку по АДРЕСА_2 , який був зазначений в Кредитному та Іпотечному договорах як місце проживання позивачки, ТОВ`ФК`АСАП» були направлені вимоги про усунення порушень умов Кредитного договору з зазначенням суми заборгованості 21 308. 92 долари США, з яких: 11 973. 00 доларів США основного боргу, 7 480, 26 доларів США відсотків, 1 855, 66 доларів США комісії.

З матеріалів справи вбачається, що всі 4 вимоги повернулися адресату без врувчення з відміткою поштового відділення «За закінченням терміну зберігання».

( т.1, а.с. 185 - 230 )

21 квітня 2021 року між відповідачами ТОВ`ФК`АСАП» та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу спірної кварири, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Толочко Я .М.

Право власності на квартиру відповідача ОСОБА_4 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса КМНО Толочко Я.М., індексний номер: 57769119 від 21 квітня 2021 року, було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав.

( т.1, а.с. 231 - 235 )

Відповідно до частини 1 статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Тобто, іпотека є різновидом застави.

Згідно з частиною 1 статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою, реалізації предмета застави.

На момент укладення Іпотечного договору 17 січня 2005 року діяла редакція Закону України "Про іпотеку" від 05 червня 2003 року.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 17 Закону іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

За змістом частини 1 статті 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Частинами 1 та 3 статті 33 Закону "Про іпотеку" визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частиною 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до статті 36 Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати:

1) передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові Великої Палати від 11 квітня 2018 року в справі № 554/14813/15-ц.

Таким чином, законодавство передбачає два способи задоволення вимог за таким застереженням.

Закон вимагає, щоб в іпотечному застереженні був чітко зазначений можливий спосіб звернення стягнення.

При цьому, за наявності в такому застереженні декількох варіантів звернення - право обрання одного з них залишається саме за іпотекодержателем.

За змістом частин 1 та 2 статті 24 Закону України « Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням.

Відповідно до постанов Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц та від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц визначена у частині 1 статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору.

Наведені норми спрямовані на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника.

Тому повідомлення боржника потрібно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 зроблено висновок про те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також потрібно вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

Крім того, у постановах від 22 травня 2019 року у справі № 490/3505/17 та від 03 лютого 2022 року в справі № 295/8285/19-ц ( в схожих правовідносинах ) Верховний Суд досліджував обставини повідомлення боржника про заміну кредитора та наявність заборгованості за договором, та їх неотримання позичальником, як іпотекодавцем.

В даних постановах зазначено, що поштові конверти з адресою відправника повернулися на адресу останнього з відміткою пошти «За закінченням терміну зберігання».

Отже, позивач, як іпотекодавець, цих відправлень не отримала, що свідчить про недобросовісність іпотекодавця та порушення прав іпотекодержателя в очікуванні таких дій, визначених статтею 13 ЦК України.

З укладених Договору позики та Іпотечного договору вбачається, що позивачка при їх підписанні зазначила своїм місцем проживання:

АДРЕСА_2 повідомлення банку про зміну місця проживання суду не надано.

Не дивлячись на це, вимога про погашення заборгованості направлялася позивачці за двома адресами: зазначеному в договорах та за адресою спірної квартири, однак отримані нею не були.

Вказаною вимогою позивачка була повідомлення про укладення договорів про відступлення права вимоги та приведена сума заборгованості за кредитним договором.

До вимоги були долучені копії договорів про відступлення права вимоги за основним та Іпотечним договорами.

З урахуванням приведеного вище аналізу суд вважає, що направлення позивачці вимоги про усунення порушень та копій договорів про відступлення права вимоги є її належним повідомленням.

Враховуючи невиконання позивачкою вимог іпотекодержателя, непогашення заборгованості за умовами кредитного договору протягом тривалого часу, ТОВ`ФК`АСАП» мало право розпорядитися предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору, укладеного позивачкою з банком.

З урахуванням цього суд вважає, що при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири ТОВ`ФК`АСАП» діяло відповідно до умов іпотечного договору та Закону України « Про іпотеку».

Відповідно до частини 1 статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За змістом статті 388 ЦК України майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння.

Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника.

Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 зазначено, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Суд враховує, що спірна квартира була віджучена ТОВ`ФК`АСАП» на підставі Іпотечного договору та відповідно до вимог Закону України « Про іпотеку» як іпотекодержателем.

Порядок та підстави реалізації преджсмета іпотеки врегульовано Законом України « Про іпотеку».

Суд вважає, що предмет іпотеки - спірна квартира, була відчужена ТОВ» ФК`АСАП», як іпотекодержателем, за Договором про відступлення права вимоги, з дотриманням вимог Закону України « Про іпотеку».

Згідно із статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом статті 658 ЦК України право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Суд вважає, що укладений між відповідачами договір купівлі-продажу спірної квартири відповідає вимогам закону і підстави для визнання його недійсним відсутні.

Відповідно до статей 15 , 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц) зазначено, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц зазначено, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

З урахуванням приведеного вище, висновку суду про законність дій ТОВ`ФК`АСАП» при відчуженні спірної квартири, відсутні підстави для задоволення решти вимог позивачки.

Крім того, відповідно до постанови Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 369/14294/17 позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, якого позивач визначив відповідачем.

Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Таким чином, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Толочко Я.М. є неналежним відповідачем у справі, а тому підстави для задоволення вимог позивачки і в цій частині відстуні.

Враховуючи викладене вище, один із основних принципів цивільного судочинства - принцип змагальності, суд приходить до висновку про недоведеність пред`явлених позивачкою вимог та відсутності підстав для їх задоволення.

Щодо приведених у позові обґрунтувань незаконності угод та реєстраційних дій щодо спірної квартири, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Судом встановлено та не спростовується сторонами, угоди про відступлення права вимоги за укладеними позивачкою кредитним та Іпотечним договорами не оскаржувалися та є діючими.

При зверненні стягнення на предмет іпотеки ТОВ`ФК`АСАП» дотримано вимог Закону України « Про іпротеку», а також повідомлено позивачку, як іпотекодавця, про відступлення права вимоги за вказаними договорами на користь товариства.

Договір купівлі-продажу квартири укладено з дотриманням вимог закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Оцінюючи надані сторонами докази та заперечення, приведені в судовому засіданні, суд враховує, що відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands), № 288) зазначено, що завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Враховуючи приведене вище, суд не приймає до уваги і решту тверджень позивачки, приведені в позові та в судовому засіданні.

Керуючись статтями 3,6, 15, 16, 202, 203, 204, 215,319, 321,328, 330, 387, 388, 391, 655, 658 ЦК України, Законом України « Про іпротеку», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статтями 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 263 - 266, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 ,Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АСАП», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Толочко Яни Миколаївни, третя особа: ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання незаконними дій приватного нотаріуса та державного реєстратора, скасування рішення про державну реєстрацію прав та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.В.Машкевич