Рішення № 131729216, 05.11.2025, Балаклійський районний суд Харківської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

610/2153/24 2/610/216/2025 05 листопада 2025 року

Балаклійський районний суд Харківської області у складі:

судді: Стригуненка В.М.

за участю

секретаря: Ворони І.О.,

розглянувши у місті Балаклія Ізюмського району Харківської області у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ"КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

До суду надійшов позов ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР", в якому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, укладеним 07.06.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ "МАНІФОЮ", яка становить 30636 гривень, а також судові витрати в сумі 3028 грн та витрати на правову допомогу в сумі 9000 грн.

Позов обґрунтований тим, що на підставі укладеного 07.06.2021 договору позики № 2468870 відповідачу було надано кредит в порядку та на умовах, встановлених договором, із встановленими ним же порядком та строками погашенням кредиту.

13.10.2021 між ТОВ "МАНІФОЮ" і ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ТОВ "МАНІФОЮ" відступило право вимоги за договором від 07.06.2021 № 2468870 ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ", яке, у свою чергу, 10.01.2023 відступило право вимоги за цим договором позивачу.

Проте, відповідач порушив умови договору, тому позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за договором.

20.06.2025 відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову. Посилався на те, що він не укладав договір позики, відповідно не погоджував процентні ставки та інші кабальні умови кредитування, не погоджується з тим, що він був підписаний ним електронним підписом. Так, на підтвердження укладення спірного кредитного договору позивачем було надано його паперову копію, при цьому не було надано доказів того, що його було створено у порядку, визначеному законом та що він підписувався електронними підписами уповноважених на те осіб, тому не є належним доказом укладення договору між ним та кредитором. До того ж позивач помилково нарахував проценти після закінчення строку кредитування. Крім того на підтвердження факту переходу права вимоги від первісного кредитора позивачем не надано належних доказів, як і на підтвердження перерахування йому тіла кредиту та наявності боргу.

Також заперечував проти стягнення з нього витрат на адвоката, оскільки обсяг виконаних ним робіт не співмірний фактичним витратам, необхідним для розгляду даної справи, всі документи адвоката по цій справі мають шаблонний (типовий) характер, заповнення яких не вимагає ні значних трудовитрат, ні часу, ні інтелектуального навантаження. Вказана вартість послуг адвоката у 9000 грн є явно завищеною. Крім того з наданих документів не вбачається, що гонорар у сумі 9000 грн взагалі стосується стягнення заборгованості саме з нього (а.с. 92-101).

27.06.2025 представник позивача надала суду відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити, також просила поновити строк на її подачу, оскільки 5-денний строк, 2 дня з яких припало на вихідний день, значно обмежує сторону у підготовці відповідного документу, враховуючи наявність воєнного стану та пов`язаних з ним явищ. На обґрунтування своїх заперечень проти відзиву пояснила, що відповідач здійснив дії, спрямовані на укладення договору позики, шляхом заповнення заявки на сайті з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої було перераховано кошти. Ідентифікація відповідача здійснювалась в ІТС первісного кредитора. Тобто між первісним кредитором та відповідачем було укладено електронний кредитний договір, адже без отримання відповідачем електронного листа та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля кредитний договір не був би укладений. Крім того відповідач не спростував правомірність укладеного правочину, він не оскаржується у судовому порядку, є дійсним, відповідає волі сторін та чинному законодавству. Зазначила, що перерахування коштів відповідачу підтверджується листом ТОВ "Універсальні платіжні рішення". Позивач, як небанківська фінансова установа, позбавлене можливості створення виписок по картковим рахункам. Вказала, що договором передбачено нарахування відсотків за фактичний строк користування позикою поза межами 27-денного (пільгового) строку користування позикою. Посилалась на те, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують перехід від первісного кредитора до позивача права вимоги за укладеним кредитним договором. Вважає, що відповідачем не наведено обґрунтування неспівмірності витрат на правову допомогу та не надано доказів на підтвердження такої позиції, адже сторонами було погоджено саме такі умови надання юридичної допомоги (а.с. 104-117).

Представник позивача просив справу розглянути за його відсутності (а.с. 156).

Відповідач про час і місце судового засідання повідомлений належним чином шляхом надсилання судової повістки до його електронного кабінету, про що свідчить довідка про доставку електронного документа 22.09.2025 (а.с. 155), однак в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не подав, поважності неявки не убачається.

Тому суд ухвалив провести розгляд справ на підставі наявних у ній доказів і зважаючи на вжиті заходи для забезпечення участі відповідача у розгляді справи.

Судом встановлені такі обставини і визначені відповідні до них правовідносини.

07.06.2021 між ТОВ "МАНІФОЮ" і ОСОБА_1 укладений Договір позики № 2468870 (в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача).

Згідно п. 2.3. Договору позики встановлені параметри позики: тип позики: короткострокова, мета отримання позики: придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, сума позики: 5400 грн, строк позик: до 04 липня 2021 року (27 днів).

Договір позики підписано відповідачем електронним підписом шляхом зазначення одноразового ідентифікатора «j51148», відповідно до ч. 6, 8 ст. 11, ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" (а.с. 7-10).

Частиною 1 ст. 13 Закону України "Про споживче кредитування" визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Статтею 3 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Згідно ч. 8 ст. 11 Закону України 2Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Частина 5 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію", вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з частинами 1, 2 статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

За правилами частини 1 статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Відповідно до частини 3 статті 207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (статті 638 ЦК України).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 7 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (частина 1 статті 640 ЦК України).

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена (частини 1, 3 статті 641 ЦК України).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції (стаття 642 ЦК України).

ОСОБА_1 шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора, отриманого від позивача, прийняв публічну пропозицію (оферту) та підписав договір позики № 2468870 від 07.06.2021, тобто договір вважається укладеним у відповідності до ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію".

Згідно з правової позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 07 жовтня 2020 у справі № 127/33824/19: «Встановивши, що без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин відповідно до Закону України "Про електронну комерцію" вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».

В статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" зазначено, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Так, у розділі 9 договору позики "Реквізити та підписи сторін" вказано, зокрема: ПІБ позичальника: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт: серія НОМЕР_2 , виданий: Балаклійським РВ МВС; тел: НОМЕР_3 . Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором j51148/О.С. Онуфрієнко/ (а.с. 10).

Доказів на спростування відповідності анкетних даних ОСОБА_1 в зазначеному договорі матеріали справи не містять.

Таким чином, договір підписано електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

Доказів про те, що персональні дані відповідача (ідентифікаційний номер, реквізити банківської картки, на яку первісними кредиторами здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону, адреса електронної пошти) були використані товариством для укладення кредитних договорів від його імені, а не ним, відповідачем до суду не надано.

До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не звертався, як і не оскаржував правомірність (дійсність) укладеного договору.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору позики. Зазначений договір недійсним не визнано.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

Таким чином, 07.06.2021 між ТОВ "МАНІФОЮ" та ОСОБА_1 укладений правочин - договір позики, який був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на Інтернет сайті і виконання ним певних дій, які свідчать про укладення Договору, зокрема підпис одноразовим ідентифікатором, що зазначений у тексті договору у розділі «Реквізити та підписи сторін».

За змістом ч. 13 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 ЦПК України, статтею 36 ГПК України та статтею 79 КАС України.

Отже, наведене свідчить, що відповідач ознайомився і погодився з умовами договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію".

Умови кредитування, серед іншого, відображені й в Паспорт позики, який було надано споживачу до укладення договору та який також було підписано сторонами в електронній формі, зокрема, відповідачем підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором d32778 (.с. 12-13).

07.06.2021 ОСОБА_1 заповнив Анкету клієнта-фізичної особи, що сформована за допомогою програмного забезпечення (ІТС). У вказаній анкеті зазначені особисті дані відповідача. Згідно даної анкети ідентифікація, верифікація клієнта здійснена через BANK ID НБУ, 07.06.2021 (а.с.13-14).

Відповідно до Розрахунку за договором позики № 2468870 від 07.06.2021 (додаток № 1) сторонами встановлено графік нарахування процентів за користування позикою в межах строку позики, де визначено суму нарахованих процентів у розмірі 2901,42 грн за 27 днів, а саме: з 07.06.2021 по 04.07.2021 (а.с. 10-11).

Відповідно до пункту 2.6 Договору позики позика надається позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок банківської картки, зареєстрованої позичальником для цієї цілі в особистому кабінеті на веб-сайті товариства, протягом 3-х робочих днів з дати підписання договору.

ТОВ "МАНІФОЮ" свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало йому позику в сумі 5400 грн, шляхом зарахування 07.06.2021 коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_4 за допомогою платіжного провайдера, що має відповідну ліцензію, що підтверджено довідкою ТОВ "Універсальні платіжні рішення" вих. №2782_240503121431 від 03.05.2024 та інформацією ТОВ "МАНІФОЮ" від 15.05.2024, згідно з якими повідомлено, що ТОВ "Універсальні платіжні рішення" надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків, для чого підприємство внесене в державний реєстр фінансових установ (свідоцтво серія ФК № 342 від 02.10.2012) та отримало Ліцензію НБУ № 3 від 11.11.2013, між ним та ТОВ "МАНІФОЮ укладено договір на переказ коштів ФК-П-20/05-05 від 08.07.2020, відповідно до якого було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 07.06.2021 17:23:12 на суму 5400 грн, маска карткиНОМЕР_4 , номер транзакції в системі iPay.ua - 92754771 ОСОБА_1 ), призначення платежу: зарахування 5400 грн на карту НОМЕР_4 (а.с. 14, 15-16).

Крім того, з урахуванням заперечень ОСОБА_1 щодо недоведеності отримання ним позики, за клопотанням ТОВ "МАНІФОЮ" ухвалою суду було витребувано інформацію від АТ "Ощадбанк", з якої вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_5 , на яку 07.06.2021 здійснено переказ коштів на суму 5400 грн. Також було повідомлено, що номер телефону НОМЕР_3 міститься в анкетних даних ОСОБА_1 та є єдиним фінансовим номером (а.с. 136, 137-138, 139-142, 143-146).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки відповідач фактично отримав позику та користувався нею, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5400 грн підлягає задоволенню.

Щодо розміру відсотків, які підлягають стягненню з відповідача суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Пунктом 2.4.1. Договору позики визначено, що проценти за користування позикою нараховуються за спадною процентною ставкою на підставі фіксованого середньоденного розміру процентів за користування позикою відповідно до Додатку № 1 до Договору позики.

Згідно з п. 2.4.2. Договору позики середньоденний розмір процентів за користування позикою, акційний, фіксований: 1.99000% від суми позики за кожен день користування позикою в межах повного строку позики.

Відповідно до п 2.4.3. договору позики середньоденний розмір процентів за користування позикою, базовий, фіксований: 1.99000% від суми позики за кожен день користування позикою в межах повного строку позики.

Згідно п. 2.4.4. Договору позики базова процентна ставка за позикою, фіксована: 1.99000% від суми позики за кожен день користування позикою.

У пункті 2.4.5. Договору позики зазначено, що у випадку недотримання позичальником умов сплати процентів за користування позикою на акційних умовах, за договором застосовується базова процентна ставка за позикою.

Відповідно до п. 2.5. договору позики розмір процентів на прострочену позику, фіксований: 1.01% від суми позики за кожний день з моменту прострочення сплати суми Позики та процентів за користування позикою.

У пункту 3.10 Договору сторони погодили, що, керуючись ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право нараховувати проценти відповідно до умов цього Договору до дня повернення позики.

У розділі 1 Договору позики зазначено, що строк позики - період, протягом якого позика передається у власність позичальнику, визначений договором. Початковий строк позики визначається п. 2.3.4. Договору. Разом з тим, строк позики може бути продовжено шляхом укладення сторонами відповідної Додаткової угоди.

Позика ОСОБА_1 надана строком на 27 днів з кінцевим терміном повернення 04 липня 2021 року (п. 2.3.4 Договору).

Відповідно до Договору позики строк дії Договору - період, на який укладається Договір позики, що починає обчислюватись з дати укладення Договору позики і спливає через три місяці після спливу строку позики.

Отже, строк дії договору позики сплив через три місяці після спливу строку позики, тобто 04 жовтня 2021 року.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Отже, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18) відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося і право позивача нараховувати проценти за кредитом.

Позивачем наданий поденний розрахунок заборгованості, складений ТОВ "МАНІФОЮ", відповідно до якого станом на 13 жовтня 2021 року розмір заборгованості ОСОБА_1 становить 16401,42 грн, з яких: 5400 грн - заборгованість за сумою позики; 11001,42 грн - заборгованість за процентами. З розрахунку вбачається, що нарахування відсотків відбувалося до 23.08.2021 включно (а.с. 17).

Згідно з розрахунком, складеним ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" станом на 10.01.2023 заборгованість за договором позики складає 89949,42, що складається з: заборгованості по основній сумі кредиту у розмірі 5400 грн, заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги у розмірі 11001,42 грн, нарахованих відсотків у розмірі 73548 грн, з яких: нараховані відсотки за період з 13 жовтня 2021 року по 09 січня 2023 року за відсотковою ставкою 1,99% в день у розмірі 48786,84 грн та нараховані відсотки за період з 13 жовтня 2021 року по 09 січня 2023 року за відсотковою ставкою 1,01% в день у розмірі 24761,16 грн (а.с. 18).

Згідно з розрахунком позивача ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" станом на 04.06.2024 розмір заборгованості ОСОБА_1 становить 89949,42 грн, з яких: 5400 грн - заборгованість за сумою позики; 84549,42 грн - заборгованість за процентами (на дату відступлення права вимоги 10.01.2023) (а.с. 19).

З наданих розрахунків заборгованості вбачається, що відсотки за користування кредитом нараховувались до 09 січня 2023 року.

Разом з тим, за відсутності доказів на підтвердження пролонгації договору позики, враховуючи, що строк дії договору позики сплив 04.10.2021, суд вважає, що відсутні правові підстави для нарахування процентів після закінчення строку кредитування з 13.10.2021 по 09.01.2023, оскільки нарахована позивачем сума заборгованості за відсотками суперечить умовам договору та нарахована поза межами його дії.

Тому вимоги позивача про стягнення процентів, нарахованих після 04.10.2021, є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти та штрафні санкції після спливу кредитування припинилося.

З розрахунку заборгованості, складеного ТОВ "МАНІФОЮ" вбачається, що з 07.06.2021 до 23.08.2021 було нараховано проценти за користування позикою у розмірі 8274,42 та з 05.06.2021 до 23.08.2021 було нараховано проценти на прострочену позику у розмірі 2727 грн (а.с. 17).

У постановах Верховного Суду від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Водночас, як зазначалося вище, користування коштами не може бути одночасно правомірним і неправомірним, а тому відсотки, встановлені на підставі статті 1048 ЦК України, не можуть застосовуватися до правовідносин сторін із прострочення погашення кредиту, тобто на випадки неправомірного користування позичальником кредитними коштами.

Як встановлено судом строк дії договору позики сплив 04.10.2021, а до цього строку ТОВ "МАНІФОЮ" могло нараховувати відповідачу лише проценти за користування позикою, нарахування ж процентів на прострочену заборгованість до закінчення строку дії договору одночасно з нараховуванням процентів за користування позикою, є безпідставним, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.

Звертаючись з позовом, позивач самостійно розпорядився своїми процесуальними правами та посилаючись на принцип розумності, співмірності та пропорційності просив стягнути заборгованість у розмірі 30636 грн, з яких: тіло кредиту - 5400 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 25236 грн.

Разом з тим, позивачем не було конкретизовано, які саме проценти він просить стягнути, а тому суд розцінює їх, як за користування позикою, оскільки у позові та відповіді на відзив посилався на погодження сторонами, керуючись ст. 1048 ЦК України, права позикодавця нараховувати проценти відповідно до умов договору до дня повернення позики.

Тим більш, звертаючись до суду із даним позовом, позивач не заявляв окремої вимоги саме про стягнення простроченої заборгованості.

З урахуванням викладеного стягненню підлягає 8274,42 грн - заборгованість за відсотками на дату відступлення кредитодавцем права вимоги, у межах строку дії договору, у відповідності до наданого розрахунку.

Частинами 1, 3 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У частині 2 статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свій обов'язок новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Згідно з статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1082 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.

За змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.

Підпунктом 4.2.2. договору позики визначено, що позикодавець має право з метою захисту своїх прав та інтересів укладати договори про відступлення права вимоги або іншого договору щодо розпорядження товариством правом вимоги за цим договором з будь-якою третьою особою.

13 жовтня 2021 року між ТОВ "МАНІФОЮ" та ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" було укладено Договір факторингу № 13/10-2021, відповідно до якого ТОВ "МАНІФОЮ" за плату відступило на користь ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" права грошової вимоги до боржників за договорами позики (а.с. 20-22).

Відповідно до пункту 7.1.4 договору факторингу право вимоги переходить до фактора після оплати фінансування з моменту підписання сторонами Акту приймання-передавання Реєстру Боржників (Додаток № 2), який є підтвердженням передачі фактору права грошової вимоги до Боржників, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до Боржників стосовно переданого Права вимоги.

Підписані сторонами та скріплені їх печатками Акти прийому передачі Реєстру боржників за договором факторингу підтверджують факт переходу від ТОВ "МАНІФОЮ" до ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" права вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною договору факторингу (а.с. 22 зворот).

На виконання вимог п. 3.1., 3.2. договору факторингу ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" сплачено суму фінансування у розмірі 598211,98 грн, що підтверджується копією платіжного доручення від 13.10.2021 (а.с. 22).

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу до ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" перейшло і право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 2468870 (порядковий номер 1124) (а.с. 23-24).

У витязі з Реєстру боржників до договору факторингу за боржником ОСОБА_1 (порядковий номер 1124) рахується заборгованість за кредитним договором № 2468870 від 07.06.2021 у загальній сумі - 16401,42 грн, з яких: 5400 грн - сума позики, 8274,42 грн - сума заборгованості за процентами за користування позикою, 2727 грн - сума заборгованості за процентами на прострочену позику (а.с. 25).

10.01.2023 між ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" та позивачем укладено Договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023, у відповідності до умов якого ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" за плату відступило ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" права грошової вимоги до боржників, зазначених у Додатках № 1 та № 3 до цього договору (а.с. 26-28).

Відповідно до пункту 5.2 договору права вимоги вважаються відступленими (переданими первісним кредитором та набутими (прийнятими) новим кредитором в день належного підписання сторонами акту приймання-передачі реєстру боржників в друкованому (підписаному) вигляді (Додаток № 4).

Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому передачі Реєстру Боржників за договором про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги підтверджує факт переходу від ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" до ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" права вимоги заборгованості (а.с. 28 зворот).

28.02.2023 ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" та позивачем було укладено акт зарахування зустрічних однорідних вимог (а.с. 33).

29.12.2023 між ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" та позивачем укладено Додаткову угоду № 1 до Договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023, відповідно до якої у зв1язку з виявленими технічної помилки (описки) сторони вирішили внести зміни в реєстр боржників, що є додатком до договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, а саме внести зміни до реєстру боржників в електронному вигляді, виклавши його в новій редакції (а.с. 29-31).

Відповідно до змін в реєстрі боржників у друкованому (підписаному) вигляді до Договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023 до ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" перейшло і право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 2468870 (порядковий номер 6866) та за ним рахується заборгованість у загальній сумі - 89949,42 грн, з яких: 5400 грн - сума позики, 84549,42 грн - сума заборгованості за процентами (а.с. 31-32).

Слід також зазначити, що у п. 7.2 договору відступлення права вимоги №10-03/2023/01 від 10.03.2023 було зазначено, що відповідні вимоги позивач може оплатити другому кредитору на протязі 1065 календарних днів з дня укладання договору, тобто на час подання позову позивач вказані вимоги міг і не оплатити, що, у той же час, не є його обов`язком, який впливає на розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження №12-61гс21) зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином позивачем доведено належними доказами те, що ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 2468870 від 07.06.2021.

Доказів повернення відповідачем кредиту та сплати процентів за користування кредитними грошима в повному обсязі, як первісному кредитору, так і позивачу, матеріали справи не містять.

Встановлені фактичні обставини в справі свідчать про те, що ОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання не виконав, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування кредитом у повному розмірі не повернув, унаслідок чого виникла заборгованість.

Отже, між сторонами виник спір про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторона відповідача вважала, що позивач не надав належних доказів, а тому його позов не доведений, однак позивач надав всі наявні у нього документи. При цьому стороною відповідача не спростовано надані докази і вимоги про визнання цього договору недійсним, зміни або розірвання не заявлялись.

Посилання відповідача на те, що позивачем не доведено факт укладення ним кредитного договору та перерахування коштів спростовується матеріалами справи.

Суд зазначає, що надані позивачем документи на підтвердження своїх позовних вимог кореспондуються між собою, є належними, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування,допустимими та достатніми доказами на підтвердження існування між сторонами договірних відносин та наявності заборгованості.

Розрахунок заборгованості відповідачем жодним чином не спростований. Відповідач не був позбавлений можливості надати виписку по картковому рахунку.

Крім того позивачем зазначено, що ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" не є банківською установою, тому не має можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів та формувати платіжні доручення та виписки по таким рахункам, а отже і надати їх суду.

Тому суд доходить висновку про те, що вимоги позивача доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок неналежного невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань, але позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та стягненню підлягає заборгованість в загальному розмірі 13674,42 грн, з яких: 5400 грн - тіло кредиту та 8274,42 грн - заборгованість за відсотками на дату відступлення кредитодавцем права вимоги, у межах строку дії договору, у відповідності до наданого розрахунку.

Виходячи з цього, відповідач повинен сплатити заборгованість за кредитним договором.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

07.06.2024 між ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" і Адвокатським об`єднанням "ЛІГАЛ АССІСТАНС" укладено договір про надання правової допомоги № 07-06/2024 (а.с. 38-39).

Пунктами 4.1., 4.2. вищевказаного договору визначено, що вартість послуг узгоджується сторонами у формі заявок на надання юридичної допомоги, які є невід`ємними додатками до договору. Клієнт зобов`язується оплатити надані послуги у строк 60 банківських днів з моменту підписання акту про надання юридичної допомоги та надання Об`єднанням відповідного рахунку для оплати.

Згідно із заявкою на надання юридичної допомоги від 07.06.2024 № 483, загальна вартість послуг по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 склала 9000 грн (а.с. 40, 42), яка була сплачена позивачем на користь адвокатського об`єднання 11.06.2024, що підтверджується платіжною інструкцією від 11.06.2024 (а.с. 41).

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц (провадження № 61-11792св21) зазначено, що в разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом конкретної справи.

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, пункт 268; рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, пункт 30).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з витягом з акту № 1 про надання юридичної допомоги від 10.06.2024 за договором № 07-06/2024 від 07.06.2024 адвокатське об`єднання "ЛІГАЛ АССІСТАНС" та позивач погодили надання таких правових послуг (відповідач ОСОБА_1 , договір № 2468870): надання усної консультації - 3000 грн (2 години) та складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - 6000 грн (2 години), на загальну суму 9000 грн (а.с. 43), які відповідно до п. 4.2 оплачуються у строк 60 банківських днів з моменту підписання акту про надання юридичної допомоги та надання Об`єднанням відповідного рахунку для оплати.

Із огляду на викладене, суд вважає, що наявні підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу, які є фактично понесеними та які позивач зобов`язаний був сплатити за договором.

Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 також дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Матеріали справи містять клопотання відповідача про відмову у задоволенні вимоги про стягнення витрат на правову допомогу, в яких відповідач посилається на те, щообсяг виконаних адвокатом робіт не співмірний фактичним витратам, необхідним для розгляду даної справи, всі документи адвоката по цій справі мають шаблонний (типовий) характер. Вказана вартість послуг є явно завищеною.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.

У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).

Враховуючи значення справи для сторін, характер та обсяг виконаної адвокатом роботи, співмірність витрат зі складністю справи та виконаною роботою, часом, який необхідний для вчинення дій і надання послуг адвокатом, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, наявність заперечень відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, а також виходячи з засад розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у сумі 9000 грн є завищеним та підлягає зменшенню до 6000 грн.

При визначені розміру судових витрат суд враховує, що зазначена справа є однотипною, "поставлена на потік", типовою для фінансової установи, а тому покладення наведеної товариством суми лише на одного відповідача не відповідає вимогам розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, вона не є складною, розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, без участі у судовому засіданні учасників справи та їх представників. Суд враховує, що ціною позову в даному випадку є кредит у розмірі 30636 грн, отже, з цього слідує висновок про те, що дана справа не відноситься до категорії складних справ і складання позовів та клопотань у своїй більшості є подібними, оскільки не потребують проведення додаткових розрахунків.

Внаслідок часткового задоволення позову витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги банку задоволено на 44,64 %, то судовий збір підлягає стягненню в розмірі 1351,7 грн (44,64 % від 3028 грн) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2678,40 грн (44,64 % від 6000 грн).

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 137, 141, 142, 258, 259, 263-265 ЦПК України

у х в а л и в:

1)Позов задовольнити частково.

2)Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ"КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" заборгованість за кредитним договором в сумі 13674,42 гривні.

3)Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ"КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" 1351,70 гривню судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2678,40 гривень.

4)В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду через Балаклійський районний суд Харківської області шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ"КОЛЛЕКТ ЦЕНТР", місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306, ЄДРПОУ 44276926.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 .

Суддя Стригуненко В.М.