Рішення № 131703899, 10.11.2025, Локачинський районний суд Волинської області

Справа № 931/703/25

Провадження № 2/931/371/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

10 листопада 2025 року селище Локачі

Локачинський районний суд Волинської області

у складі: головуючого - судді Кідиби Т.О.,

за участю: секретаря судового засідання - Гупалик А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гелексі" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

16.09.2025 року ТОВ "ФК "Гелексі" звернулось в суд із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 13.03.2021 року ТОВ "Фінансова компанія "Гелексі" та відповідач уклали кредитний договір № 218207, за умовами якого відповідач отримала кредитні кошти в розмірі 10000,00 грн, які зобов`язалась повернути та сплатити відсотки за користування кредитом.

Цей договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до положень Закону України"Проелектроннукомерцію" договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.

Заборгованість за договором відповідачкою не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку з чим у неї обліковується прострочена заборгованість.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом відповідно до розрахунку заборгованості становить 50640,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) - 10000,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами 40640,00 грн.

Просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Гелексі" заборгованість за вказаним договором в сумі 50640,00 грн, судовий збір у розмірі 2423,00 грн та витрати на правничу допомогу - 5000 грн.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримує, не заперечує щодо ухвалення заочного рішення у справі.

Відповідачка у судове засідання не прибула повторно, хоча була своєчасно та належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи за її зареєстрованим місцем проживання, відповідно до ст. 128 ЦПК України, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, що були вручені їй особисто. Про причини неявкисуд не повідомила, будь яких клопотань, заяв, відзиву на позов від неї не надійшло.

Відповідно до положень ст. 223 ЦПК України суд приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи.

Згідно з ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Зі згоди позивача, а також за одночасного існування вищевказаних умов, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Згідно з вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та оцінивши представлені у справі докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані нормами Цивільного кодексуУкраїни та умовами укладеного між сторонами договору.

Судом встановлено, що 13.03.2021 року між ТОВ "Фінансова компанія "Гелексі" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 218207, за умовами якого сума кредиту становить 10000 грн, строк кредитування до 11.04.2021 року, процентна ставка 1,6% в день (а.с. 5-9).

Договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором 124f08v6. Відповідно до положень Закону України "Проелектроннукомерцію" договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі. Також відповідачем було підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором z0f43967 паспорт позики з умовами щодо отримання, повернення коштів, сплати відсотків та строку кредитування (а.с. 11-13).

З інформації ТОВ "Фінансова компанія "Елаєнс" вбачається, що ТОВ "Фінансова компанія "Елаєнс" на підставі договору № 04/08-17 ПК від 04.08.2017 року надавало послуги ТОВ "Фінансова компанія "Гелексі" щодо переказу коштів фізичним особам, без відкриття рахунку, і на ім`я ОСОБА_1 на платіжну картку № НОМЕР_1 , що емітована в АТ "Приватбанк", 13.03.2021року було зараховано кошти в сумі 10000 грн (а.с. 17).

Дана обставина не заперечується сторонами і визнається судом як факт укладення кредитного договору № 218207 та отримання коштів.

Уклавши кредитний договір, сторони взяли на себе відповідні зобов`язання.

З розрахунку заборгованості ТОВ "ФК "Гелексі" вбачається сума заборгованості ОСОБА_1 по кредитному договору № 218207 від 13.03.2021 року в розмірі 50640,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) - 10000,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами 40640,00 грн (а.с. 14-16).

З метою стягнення коштів за кредитним договором у примусовому порядку позивач звернувся до суду з цим позовом до відповідача.

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Визначення поняття «зобов`язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Таким чином, обов`язок щодо повернення коштів за кредитним договором має абсолютний характер і його невиконання можливо виключно у визначених законом випадках.

Отже, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи презумпцію правомірності укладених кредитних договорів такі договори у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених ними прав і обов`язків сторін.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Цим же законом визначені особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі,яка розглядається,кредитний договір № 218207 від 13.03.2021 року укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора 124f08v6, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», що сторонами не заперечується.

При цьому, відповідно частини першої статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Суд вважає доведеним факт отримання відповідачем грошових коштів за спірним кредитним договором.

Разом з тим, аналізуючи наданий позивачем розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 218207 від 13.03.2021 року, суд зазначає, що він розрахований не правильно і підлягає перерахунку, виходячи з наступного.

Так, суд наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Разом з цим, зі спливом строку кредитування, кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит, виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Суд зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Проте суд підкреслює, що зазначене не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання, зазначене є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду № 910/4518/16 від 05 квітня 2023 року.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

У справі, яка розглядається, за умовами укладеного між сторонами договору № 218207 від 13.03.2021 року, останній укладено на строк з 13.03.2021 по 11.04.2021. Відтак, в межах строку кредитування відповідач повинен був повернути кредит та сплатити відсотки і саме в межах цього строку має відбуватись нарахування відсотків, тоді як позивач обраховує зазначені відсотки за кредитним договором № 218207 з 13.03.2021 року до 08.08.2021 року, що не відповідає зазначеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Умовами договору не передбачається будь якої пролонгації чи іншого строку кредитування.

Разом з тим, із вказаного вище розрахунку вбачається і не заперечується сторонами, що відповідачкою не вносились кошти на погашення заборгованості за кредитним договором № 218207 від 13.03.2021 року, ні за тілом кредиту, ні за відсотками.

Отже, суд вважає, що правильним розміром заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ "ФК "Гелексі" по кредитному договору № 218207 від 13.03.2021 року є 14640,00 грн, що складається з: 10000,00 (тіло кредиту), 4640,00 грн (нараховані відсотки в межах строку кредитування за період з 13.03.2021 до 11.04.2021 року в сумі 160 грн в день), і саме ця сума підлягає до стягнення з ОСОБА_1 .

Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При пред`явленні позову позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн. Отже, пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути 700,32 грн судового збору.

Щодо вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, то судом встановлено наступне.

Згідно із ч.1, п.1 ч.3 ст.133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 3 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч.1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

За змістом ст.137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги підлягає доказуванню в суді.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження або інший розрахунковий документ). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 висловлено правову позицію, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Позивачем надано суду договір про надання правничої допомоги від 09.07.2025 року б/н, укладений із адвокатом Рудзей Ю.В., акт наданих послуг, з якого вбачається види юридичних послуг, наданих позивачу, та їх вартість, а саме: правовий аналіз - 1000 грн, складання позовної заяви 3000 грн, формування додатків до позовної заяви - 1000 грн, всього на суму 5000 грн, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, довіреність (а.с. 20-24).

Відповідно до ч. 5, 6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачка не заявляла клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та не доводила їх неспівмірності.

Виходячи з наведеного, враховуючи складність справи (розгляд справи проводився в порядку спрощеного позовного провадження у зв`язку з малозначністю спору), ціну позову, обсяг наданих послуг, вимоги співмірності, розумності та справедливості, а також пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд приходить до висновку про стягнення з відповідачки витрат на правничу допомогу в розмірі 1445,50 грн. У задоволенні решти вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 10-13, 81, 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 274, 280, 282-284, 289 ЦПК України, ст.ст. 1, 3, 509, 526, 530, 610, 625, 626, 629, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 11, 12 Закону України "Про електронну комерцію", суд

у х в а л и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гелексі" (адреса: м. Київ, вул. В`ячеслава Липинського, 10/1, код ЄДРПОУ 41229318) заборгованість за кредитним договором № 218207 від 13.03.2021 року в розмірі 14640 (чотирнадцять тисяч шістсот сорок) грн 00 коп., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) - 10000,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами 4640,00 грн, а також судові витрати, що складаються із сплаченого судового збору в сумі 700 (сімсот) грн 32 коп. та витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 1445 (одна тисяча чотириста сорок п`ять) грн 50 коп.

У задоволенні решти позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення рішення може бути оскаржене відповідачем до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Локачинського районного суду Т.О. Кідиба