Рішення № 131702564, 11.11.2025, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2025 року Справа № 480/1340/25

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Савицької Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу №480/1340/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області,і просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення №183450034313 від 31.01.2025, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яке полягає у відмові призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та не зарахування стажу за період роботи з 01.07.1992 по 26.04.1994 та з 23.11.2011 по 01.01.2017, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , та період навчання з 01.09.1982 по 04.07.1984, згідно атестату № НОМЕР_2 , та період навчання з 01.09.1990 по 08.07.1991, ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати період роботи з 01.07.1992 по 26.04.1994 та з 23.11.2011 по 01.01.2017, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , та період навчання з 01.09.1982 по 04.07.1984, згідно атестату № НОМЕР_2 , та період навчання з 01.09.1990 по 08.07.1991, та повторно переглянути заяву на призначення пенсії від 26.01.2025, ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області з заявою про призначення пенсії за віком, до якої були додані відповідні документи. За принципом екстериторіальності заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яким прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком. Підставою для такої відмови слугувала недостатність страхового стажу. Позивач вважає прийняте рішення протиправним, що й стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву, та витребувано копії документів.

ГУ ПФУ в Сумській області подано до суду витребувані документи, проте відзиву на позовну заяву не надано.

ГУ ПФУ в Запорізькій області подало відзив на позовну заяву, у якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити у їх задоволенні, оскільки відповідно до статі 26 Закону 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу 32 роки.

Позивач звернулася із заявою про призначення пенсії за віком. Страховий стаж особи складає 18 років 02 місяці 20 днів, для визначення права 23 роки 10 місяців 23 дні.

За результатами розгляду документів доданих до заяви не зараховано:

- період навчання з 01.09.1982 по 04.07.1984 рік, оскільки відсутній підпис голови екзаменаційної комісії та дата видачі атестата. Також відсутня інформація про зміну прізвища ОСОБА_2

- період навчання з 01.09.1990 по 08.07.1991 згідно диплома НОМЕР_3 від 08.07.1991, оскільки нечитабельна печатка, неможливо визначити назву навчального закладу.

- період роботи з 01.07.1992 по 26.04.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 09.07.1984, оскільки відсутній підпис відповідальної особи в записі про звільнення з роботи;

- період роботи на території російської федерації з 23.11.2011 по 01.01.2017 згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 09.07.1984, оскільки з 19.06.2023 для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, у зв`язку з чим зараховується по 31.12.1991.

Оскільки позивач станом на дату звернення з питання призначення пенсії за віком в порядку, визначеному Законом 1058 не мав підтвердженого необхідними документами у встановленому порядку стажу, то відповідач не мав підстав для зарахування до стажу та перерахунку пенсії.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані учасниками справи докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

26.01.2025 позивач звернулася через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням від 31.01.2025 № 183450034313 ГУ ПФУ в Запорізькій області відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю страхового стажу.

Дата звернення - 26.01.2025. Вік заявника - 60 років 0 місяців 25 днів. Згідно наданих документів страховий стаж особи складає 18 років 02 місяці 20 днів, для визначення права - 23 роки 10 місяців 23 дні.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано:

- період навчання з 01.09.1982 по 04.07.1984 рік, оскільки відсутній підпис голови екзаменаційної комісії та дата видачі атестата. Також відсутня інформація про зміну прізвища ОСОБА_2

- період навчання з 01.09.1990 по 08.07.1991 згідно диплома НОМЕР_3 від 08.07.1991, оскільки нечитабельна печатка, неможливо визначити назву навчального закладу.

- період роботи з 01.07.1992 по 26.04.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 09.07.1984, оскільки відсутній підпис відповідальної особи в записі про звільнення з роботи;

- період роботи на території російської федерації з 23.11.2011 по 01.01.2017 згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 09.07.1984, оскільки з 19.06.2023 для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, у зв`язку з чим зараховується по 31.12.1991.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернулася до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

Судом встановлено, що предмет розгляду у межах даної адміністративної справи зводиться до вирішення питання про наявність/відсутність у позивача необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Щодо не зарахованого до страхового стажу періоду навчання позивача з 01.09.1982 по 04.07.1984 та з 01.09.1990 по 08.07.1991, суд зазначає наступне.

Пунктами 1-3 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно із вимогами ст. 48 Кодексу законів про працю України та ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Тобто, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами тільки у випадках відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Відповідно до п. «е» ст. 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема, вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти.

Пунктом «д» ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до п. 8 Порядку №637 час навчання у вищих учбових, професіональних, учбово-виховних закладах, учбових закладах підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, у аспірантурі, докторантурі й криничній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, які видані на підставі архівних даних і які містять відомості про період навчання. При відсутності у таких документах відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в учбовому закладі у відповідні роки при умови, якщо у цих документах є дані про закінчення повного навчального періоду чи окремих їх етапів.

Таким чином, зі вказаного Порядку вбачається, що при відсутності у дипломі особи відомостей часу навчання, приймаються довідки про тривалість навчання в учбовому закладі у відповідні роки при умови, якщо у цих документах є дані про закінчення повного навчального періоду чи окремих їх етапів.

З матеріалів справи встановлено, що в трудовій книжці НОМЕР_1 від 09.07.1984 наявна інформація, що позивач у період з 01.09.1982 по 04.07.1984 навчалась в Сумському ПТУ обласного управління побутового обслуговування населення (а.с. 24).

Також, в матеріалах справи наявна копія атестату № НОМЕР_2 , виданого Сумським ПТУ обласного управління побутового обслуговування населення, який підтверджує, що позивач закінчила повний курс названого училища (а.с.29).

Дійсно, судом встановлено, що атестат не містить підпису голови екзаменаційної комісії, проте, в атестаті наявні підписи інших уповноважених осіб, а саме: директора училища та заступника директора училища, Крім того, атестат завірений печаткою та має всі необхідні реквізити, зокрема номер атестату.

Таким чином, відсутність у атестаті підпису голови екзаменаційної комісії, а також дати видачі атестату, за наявності інших даних, що містяться у такому дипломі, які завірені (засвідчені) відповідною печаткою та підписані директором училища та заступником директора училища, на переконання суду не може бути підставою для неврахування періоду навчання до страхового стажу позивача, зважаючи на факт відсутності підпису голови екзаменаційної комісії.

Щодо посилання відповідача на відсутність інформації про зміну прізвища ОСОБА_2 , а також на те, що згідно диплома НОМЕР_3 від 08.07.1991 неможливо визначити назву навчального закладу, оскільки нечитабельна печатка, суд вказує наступне.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Суд звертає увагу на те, що доказів визнання недостовірним запису у трудовій книжці щодо періоду роботи позивача з 01.09.1982 по 04.07.1984 та з 01.09.1990 по 08.07.1991 відповідачами до суду не надано, а тому його безпідставно не взято до уваги при зарахуванні періодів роботи позивача до страхового стажу.

Суд також зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Висновки аналогічного характеру викладені в постановах Верховного Суду від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а та від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.

Окрім цього, Верховний Суд в постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, зауважив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Згідно запису №2 трудової книжки НОМЕР_1 , позивач 06.07.1984 прийнята на посаду кравчині верхнього жіночого одягу по 4 розряду.

Згідно запису № 3 зазначеної вище трудової книжки, 01.09.1990 позивача направлено на курси закрійників легкої жіночої сукні СПТУ -24.

Згідно запису № 4 трудової книжки позивача, з 10.07.1991 її призначено на посаду закрійника легкої жіночої сукні 5 розряду.

Також, на підтвердження зміни прізвища позивача в матеріалах справи наявне свідоцтво про шлюб та рішення суду про розірвання шлюбу (а.с. 95-100).

Посилання відповідача на те, що диплом містить нечитабельну печатку суд вважає не обґрунтованим, оскільки диплом виданий на спеціальному бланку зразка Державного комітету Української РСР по професійно-технічній освіті, містить підписи уповноважених осіб, а саме голови екзаменаційної комісії, директора училища та заступника директора училища, має всі необхідні реквізити, а саме: дата, серія та номер диплому (а.с.21). Даних про те, що вказаний диплом містить ознаки підробки матеріали справи не містять.

Таким чином, на переконання суду, вказана відповідачем підстава не може бути підставою для неврахування періоду навчання до страхового стажу позивача.

Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо наявності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.07.1992 по 26.04.1994, суд зазначає наступне.

За приписами ч. 2 ст. 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Також, ч. 4 ст. 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

З аналізу зазначених норм законодавства суд вбачає, що до набрання чинності Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а саме до 01.01.2004, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004.

При цьому статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Згідно з п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.

Так, з копії трудової книжки позивача (а.с.25), судом встановлено, що позивач у період з 01.08.1992 по 26.04.1994 працювала в АП КП «Лаванза».

Автентичність записів трудової книжки відповідачем не оспорюється.

При цьому вказаний період роботи позивача не був зарахований до страхового стажу, оскільки відсутній підпис відповідальної особи в записі про звільнення з роботи.

Згідно до пунктів 1.1 Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

За приписами п. 2.2 Інструкції № 162, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів.

Пунктом 4.1 Інструкції 162 було передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічна норма міститься також в пункті 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58, відповідно до якої усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Отже, з вищенаведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі № 654/890/17 (провадження № К/9901/22832/18).

Крім того в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Також суд зазначає, що законодавець пов`язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.

Водночас суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача, в частині вказаного періоду, містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки, як-то відсутність підпису відповідальної особи в записі про звільнення з роботи, не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду роботи позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні пенсії. Крім того, суд зауважує, що записи про прийняття на роботу та звільнення позивача з АП КП "ЛАванза" скріплені печаткою підприємства.

Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.

Згідно ч. 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Крім того, частиною 1 ст. 101 Закону України Про пенсійне забезпечення передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Таким чином суд зазначає, що при виникненні у відповідача сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Однак матеріали справи не містять доказів щодо здійснення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області перевірки достовірності відомостей про позивача.

Відтак, період роботи позивача з 01.07.1992 по 26.04.1994 підлягає зарахуванню до стразового стажу позивача.

Щодо наявності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 23.11.2011 по 01.01.2017, суд зазначає наступне.

Суд встановив, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не зарахувало вказаний період роботи позивача до його страхового стажу, так як з 19.06.2023 для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, у зв`язку з чим зараховується по 31.12.1991.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідчаем в оскаржуваному рішенні взагалі не відображено інформацію про запис у трудовій книжці, які підтверджують спірний період роботи позивача, та не обгрунтовано його неврахування при призначенні пенсії на підставі даних трудової книжки.

У зв`язку з цим слід зазначити, що відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Таким чином, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, чинної на момент трудової діяльності позивача (надалі - Угода), було передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди, яка підписана Україною 13.03.1992, передбачалося, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Відповідно до ст. 6 Угоди, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації (ст. 11 Угоди).

Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалася дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу.

Наведені положення вказаних міжнародних угод передбачають правило про те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якого вони проживають.

Відповідно до ст. 13 Угоди, кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тож Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при визначенні розміру пенсії.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Приписами пункту "в" частини другої статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України" передбачено, що припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України "Про міжнародні договори України", припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення" зафіксовано факт виходу України з Угоди.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України про те, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано в Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило факт припинення Угоди для України з 19.06.2023.

З огляду на вищезазначені часові рамки дії та припинення дії міжнародного договору суд доходить висновку про те, що денонсація Угоди означає, що вказана Угода припиняє передбачені нею зобов`язання для сторін Угоди лише відносно правовідносин, які слідують за датою набуття денонсації, а не передують цій даті.

Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі.

Працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення в Україні.

За наявності чинних у період роботи позивача положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді позбавлення її права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу.

Відтак, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не зарахував період роботи позивача на території РФ з 23.11.2011 по 01.01.2017, оскільки Угода, припинила свою дію лише з 19.06.2023.

Із врахуванням вищевикладеного суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 31.01.2025 № 183450034313 про відмову позивачці у призначенні пенсії, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу позивача періоди навчання з 01.09.1982 по 04.07.1984, період навчання з 01.09.1990 по 08.07.1991, період роботи з 01.07.1992 по 26.04.1994 та період роботи з 23.11.2011 по 01.01.2017. Крім того, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно переглянути заяву позивача про призначення пенсії від 26.01.2025, за результатами розгляду якої прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зазначений висновок суду по даній справі узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 17.12.2021 по справі №160/9272/20 адміністративне провадження № К/9901/33965/20. Відповідно до правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 по справі №755/10947/17, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію.

Також суд звертає увагу, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 26.01.2025 здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 № 22-1, а тому з урахуванням скасування вище зазначеного рішення, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повинно повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків даного судового рішення, водночас, Головне управління в Сумській області, за наведених обставин, не є належним відповідачем у цій справі, тому у задоволенні позовних вимог до нього слід відмовити.

З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Враховуючи задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, відповідно до ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області суму судового збору в розмірі 2422,40 грн, який був сплачений позивачем при подачі позову.

Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 31.01.2025 № 183450034313 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158 б, код ЄДРПОУ 20490012) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до страхового стажу період навчання з 01.09.1982 по 04.07.1984, період навчання з 01.09.1990 по 08.07.1991, період роботи з 01.07.1992 по 26.04.1994, а також період роботи з 23.11.2011 по 01.01.2017, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.01.2025 про призначення пенсії за віком, за результатами розгляду якої прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158 б, код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) суму судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Савицька