Рішення № 13169481, 21.12.2010, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 2-7476/2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2010 року м. Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Сторожука С.М.

при секретарі: Дробот О.Ю.

за участю позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: Божко Л.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги та моральної шкоди, суд

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги та моральної шкоди, в якій просив суд:

- поновити строк звернення до суду за захистом свого права, визнавши поважною причину пропуску строку;

- визнати формулювання причини звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України невірною;

- змінити формулювання звільнення, зазначивши п.3 ст.38 КЗпП України;

- стягнути на його користь вихідну допомогу у розмірі 9901,98 гривень;

- стягнути на його користь в рахунок грошового відшкодування моральної шкоди 4440 гривень;

- стягнути на його користь витрати на правову допомогу 1500 гривень.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 04 жовтня 1999 року він був прийнятий на роботу до відповідача, а з 19 вересня 2001 року був переведений начальником дільниці №1 на підприємстві відповідача.

15 червня 2010 року йому було повідомлено, що з 15 серпня 2010 року буде ліквідоване підприємство і його посада підлягає скороченню.

З 16 червня 2010 року він вийшов на роботу, однак йому повідомили про відсутність посади, та запропонували виходити на роботу не виконуючи будь-яких обовязків.

Намагаючись працевлаштуватися самостійно він написав заяву про скорочення терміну попередження про наступне звільнення на що отримав відмову.

06 липня 2010 року він написав заяву про звільнення на підставі п.3 ст.38 КЗпП України, визначивши строк звільнення 07 липня 2010 року, однак звільнений був тільки з 16 серпня 2010 року у звязку з ліквідацією підприємства.

Зазначені дії він вважає незаконними, так як порушено вимоги КЗпП України, у звязку з чим він недоотримав вихідну допомогу у розмірі 9901,98 гривень. Крім того, йому спричинено моральну шкоду у розмірі 4440 гривень.

Представник відповідача надала суду заперечення проти позовних вимог, в яких зазначила, що відповідач вимоги не визнає.

В обґрунтування заперечень, представник посилалася на те, що 03 червня 2010 року господарським судом Дніпропетровської області відповідач визнаний банкрутом і відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру.

З дня визнання відповідача банкрутом він повідомив про майбутнє звільнення працівників за п.1 ст.40 КЗпП України з 15 серпня 2010 року.

Ліквідатор оплатила позивачу за два місяці простою заробітну плату в розмірі повної тарифної ставки та всі невикористані відпустки.

16 серпня 2010 року позивач був звільнений згідно до п.1 ст.40 КЗпП України з виплатою всіх належних йому сум.

В судовому засіданні позивач вимоги підтримав, пояснивши, що працював на підприємстві відповідача з 1999 року. 15 червня 2010 року йому було повідомлено про наступне звільнення у звязку з ліквідацією підприємства. До 01 липня 2010 року він продовжував виконувати свою роботу, однак з 01 липня 2010 року будівля де він працював та його посада перейшла до нового підприємства, у звязку з чим він не виконував будь-якої роботи. 29 червня 2010 року він просив скоротити термін до звільнення однак отримав відмову. 06 липня 2010 року подав заяву про звільнення на підставі невиконання підприємством умов трудового договору, оскільки місця для роботи йому не дали. Після чого він не ходив на роботу. 15 серпня 2010 року був звільнений у звязку з ліквідацією підприємства, отримавши заробітну плату та інші платежі.

Представник позивача просила суд задовольнити вимоги на підставі доводів викладених у позовній заяві. Крім того, представник просила суд поновити строк звернення до суду, так як він був пропущений за поважних причин, а саме у звязку з тим, що інший позов був повернутий.

Представник відповідача вимоги не визнала, обґрунтувавши свою позицію доводами зазначеними у запереченні.

Вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши наявні письмові докази, судом були встановлені наступні обставини:

Починаючи з 04 жовтня 1999 року по 16 серпня 2010 року позивач працював на підприємстві відповідача, та був звільнений за п.1 ст.40 КЗпП України у звязку з ліквідацією підприємства ( а.с. 10 ), про що був повідомлений за два місяці, а саме 15 червня 2010 року.

Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації підприємства.

З урахуванням встановлених обставин суд вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у повному обсязі, оскільки:

Розглядаючи вимогу про визнання формулювання причин звільнення невірною та зміни формулювання звільнення, суд прийшов до висновку про їх необґрунтованість. Так, посилання позивача на те, що необхідно було скоротити йому термін попередження ( а.с. 12 ), є безпідставним, так як така вимога не передбачена чинним законодавством України, про що відповідачу було повідомлено ( а.с. 13 ).

Вимога позивача про його звільнення за п.3 ст.38 КЗпП України з 07 липня 2010 року ( а.с. 14 ) обґрунтовано була залишена відповідачем без задоволення, так як на переконання суду для звільнення позивача у звязку з невиконання відповідачем умов трудового договору або законодавства про працю, причин не було. Той факт, що йому не була надана робота та необхідне приміщення, однак за це він отримував заробітну плату в належному розмірі, не свідчіть про порушення прав позивача як робітника.

Крім того, позивачем за неповажних причин було пропущено встановлений законодавством місячний строк для вирішення трудового спору, оскільки після звільнення 15 серпня 2010 року він звернувся до суду тільки 09 жовтня 2010 року. Посилання на ухвалу суду ( а.с. 8 ) яка послугувала за його твердження причиною пропуску строку є безпідставною, так як позивач мав право оскаржити таку постанову у встановленому законом порядку.

Частиною 1 ст.233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення на його користь вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, а саме в сумі 9901,98 гривень судом під час розгляду справи не встановлено, навпаки встановлено та не спростовано позивачем отримання ним вихідної допомоги 25 жовтня 2010 року у розмірі середньомісячного заробітку, тобто у розмірі визначеному ст.44 КЗпП України.

Твердження позивача про спричинення йому діями відповідача моральної шкоди, ним в судовому засіданні не доведено. Суд вважає, що така шкода відповідачем позивачу не завдавалась.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з позивача на користь бюджету міста витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 гривень, тобто у розмірі якій в іншому випадку був-би сплачений при поданні позову щодо спору майнового характеру, так як позивачем окрім питання щодо звільнення ставились майнові вимоги.

Покладення на сторони після розгляду справи витрат на інформаційно-технічне забезпечення передбачено ч.3 ст.81 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 38, 40, 44, 233 КЗпП України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги та моральної шкоди, - відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 ( 51400, АДРЕСА_1 ) на користь бюджету міста Павлоград ( код: 24237540 ГУДКУ у Дніпропетровській області, код банку: 805012 ) суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 120 ( сто двадцять ) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С.М. Сторожук