Рішення № 131693096, 11.11.2025, Казанківський районний суд Миколаївської області

Справа № 478/981/25 Провадження № 2/478/458/2025

Р і ш е н н я

І м е н е м У к р а ї н и

11 листопада 2025 року смт. Казанка

Казанківський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Томашевського О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Луговської А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Казанка цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус - Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В с т а н о в и в:

04 серпня 2025 року ТОВ «Авентус - Україна», в особі свого представника Ушакевич М.П., звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 8310944 від 22.09.2024 року, де просило стягнути з відповідачки заборгованість в розмірі 31 830,00 грн, з яких 14 500,00 грн. заборгованість за кредитом та 17 330,00 грн - заборгованість по відсотках та судові витрати у виді сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн та 105,00 грн інших судових витрат.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача зазначила, що 22 вересня 2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 був укладений договір за №8310944 про надання споживчого кредиту в електронній формі у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію», який підписаний відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, і відповідно до умов цього договору позивач зобов`язався передати відповідачці кредитні кошти у сумі 7500,00 грн строком на 360 днів.

Крім цього, 23.09.2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду в електронній формі у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію», який підписаний відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, за умовами якої сторони домовились збільшити суму кредиту отриманого відповідачкою на 7 000,00 грн змінивши строк повернення кредиту.

Кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок банківської картки № НОМЕР_1 .

Як зазначається в позові, позичальник отримала від позикодавця грошові кошти в загальному розмірі 14 500,00 грн шляхом перерахування на її платіжну картку, в свою чергу, позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором не виконала належним чином у зв`язку із чим виникла заборгованість за Договором в розмірі 31 830,00 грн, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 14 500,00 грн та заборгованості за відсотками в розмірі 17 330,00 грн, яку позивач просить суд стягнути на свою користь з відповідачки.

Ухвалою суду від 19.08.2025 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін.

19 вересня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідачки Москвічова А.С., яким сторона відповідача заперечувала проти позовних вимог з огляду на те, що матеріали справи не містять належного підтвердження того, що позичальнику була надана уся необхідна інформація відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» та ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», що свідчить про те, що кредитодавець не забезпечив дотримання законодавчих вимог до укладення договору, що ставить під сумнів його юридичну дійсність.

Крім цього, сторона відповідача вказує на відсутність інформації про проведення будь-якої додаткової перевірки ідентичності позичальника, яка б підтверджувала його право підписувати договір та брати на себе фінансові зобов`язання, що ставить під сумнів законність та юридичну силу укладеного договору.

При цьому, сторона відповідача наголошує на тому, що використання при укладенні договору виключно гіперпосилання для ознайомлення з офертою не забезпечує належного інформування клієнта про умови договору, особливо щодо положень, які мають бути зрозумілими та прозорими для прийняття обґрунтованого рішення. Сторона відповідача не визнає дійсність кредитного договору підписаного за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором оскільки порядок і умови використання такого підпису не відповідають вимогам Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Також сторона відповідача вказує на відсутність доказів перерахування грошових коштів кредиту відповідачці, посилаючись на те, що довідки ТОВ «ПЕЙТЕК» не є належним доказом.

Крім цього, сторона відповідача вказує на неправомірність встановлення договором процентної ставки у виді 4 %, що суперечить Закону України «Про споживче кредитування» та звертає увагу на нерозумність, несправедливість та непропорційність нарахованих сум відсотків.

Відповіді на відзив не надходило.

В судовому засіданні, яке відбулось 16.09.2025 року представник відповідачки адвокат Москвічов А.С. проти позову заперечив з підстав наведених у відзиві на позовну заяву. Просив в задоволенні позову відмовити.

В судове засідання, призначене на 11.11.2025 року представник позивача не з`явився, водночас у поданій позовній заяві, представник позивача - адвокат Ушакевич М.П. просила справу розглядати без участі представника ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА».

Відповідачка в судове засідання, призначене на 11.11.2025 року не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином.

Представник відповідачки адвокат Москвічов А.С., в судове засідання, призначене на 11.11.2025 року не з`явився, згідно поданої заяви просив відкласти судове засідання у зв`язку із прийняттям участі в іншому судовому засіданні у Казанківському районному суді Миколаївської області.

Вирішуючи питання щодо можливості проведення судового засідання за відсутності сторін, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

За змістомп.1ч.3ст.233ЦПК Українипередбачено,що якщоучасник справиабо йогопредставник булиналежним чиномповідомлені просудове засідання,суд розглядаєсправу завідсутності такогоучасника справиу разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

В постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 Верховний Суд зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Судом за результатами розгляду клопотання представника відповідачки адвоката Москвічова А.С. про відкладення судового засідання встановлено, що будь-яких доказів в підтвердження наведених обставин щодо неможливості неявки в судове засідання представником відповідачки не надано. Крім цього, посилання представника відповідачці на участь у іншому судовому засіданні, призначеному в Казанківському районному суді Миколаївської області не знаходять свого підтвердження з огляду на офіційні відомості щодо призначених у суді 11 листопада 2025 року судових засідань, інформація про які міститься на офіційному сайті Казанківського районного суду Миколаївської області за посиланням: https://kz.mk.court.gov.ua/sud1413/gromadyanam/csz.

Виходячи з наведеного, враховуючи, що вирішення спору у даній цивільній справі можливе за наявними матеріалами справи, зважаючи на те, що у проведеному судовому засіданні, яке відбулось 16.09.2025 року представник відповідача надавав пояснення суду з приводу обставин цивільної справи та був присутнім під час дослідження письмових доказів, які містять матеріали справи і нових доказів від того часу надано суду не було, а також враховуючи, що вказані у клопотанні представника відповідача причини неможливості неявки в судове засідання не знайшли свого офіційного підтвердження, - суд приходить до висновку щодо можливості проведення судового засідання за відсутності сторін.

Згідно з ч. 2ст. 247 ЦПК Україниу зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали цивільної справи, судом встановлено наступне.

Так, ч. 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З матеріалів справи встановлено, що 22 вересня 2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладений договір за №8310944 про надання споживчого кредиту в електронній формі (п. 1.1 Договору).

За умовами, визначеними п.п. 1.2 1.4 Договору позивач надає відповідачці кредит, а відповідачка зобов`язується повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки. Передбачені Договором. Сума кредиту: 7 500,00 грн. Строк кредиту 360 днів. Періодиічність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором, що є Додатком № 1 до нього.

У п. 1.5 Договору сторони дійшли згоди, що: тип процентної ставки фіксована; стандартна процентна ставка становить 1,00% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору (360 днів); знижена процентна ставка становить 0,90 % в день та застосовується, якщо споживач до 22 жовтня 2024 року або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту.

Відповідно до умов, закріплених у п.п. 1.7-1.8 Договору, Денна річна процентна ставка на дату укладання Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 1,00 % в день (27 000,00 грн/ 7 500,00 грн/ 360 днів * 100%); за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 0,99% в день. Загальна витрати кредиту на дату укладання Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 27 000,00 грн; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 26 775,00 грн.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .

Відповідно до п. 3.1. Договору проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

Пунктом 5.4. договору визначено, що у разі затримання Споживачем сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, Товариство має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі. Вимога надсилається у вигляді електронного листа на електронну адресу Споживача, зазначеній в договорі. Моментом отримання Споживачем повідомлення є момент отримання Товариством електронного підтвердження про таке направлення.

Додатком №1 до договору про надання споживчого кредиту №8310944 від 22 вересня 2024 року обчислена загальна вартість кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит складає 34 275,00 грн, з яких: 7 500,00 грн сума кредиту та 26 775,00 грн розмір процентів. За погодженим графіком платежів, відповідачка протягом 12 платежів проводить розрахунки із позивачем з повернення кредиту та сплати відсотків за його користування. Останнійтермін сплати за кредитом: 17.09.2025 року.

Договір та Додаток № 1 до нього підписано відповідачкою одноразовим ідентифікатором С4896, 22.09.2024 року о 09:00:18.

До укладення Договору, відповідачка ознайомилась із Паспортом споживчого кредиту, про що свідчить її підпис одноразовим ідентифікатором DB9217, 22.09.2024 року о 09:00:03.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що 23.09.2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 була укладена Додаткова угода до Договору про надання споживчого кредиту за № 8310944 в електронній формі за умовами якого сторони домовились збільшити суму кредиту на 7 000,00 грн, у зв`язку із чим погодили внести зміни до п. 1.3 основного Договору виклавши його в новій редакції, зокрема: сума кредиту (загальний розмір) складає 14 500,00 грн; Додаток № 1 до Договору викладено в новій редакції; Денна процентна ставка за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 1,00 % в день (52 130,00 грн/14 500,00 грн/360 днів *100%); за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 0,99% в день. Загальні витрати кредиту на дату укладання Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 52 130,00 грн; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 51 702,00 грн.

Додатком №1 до договору про надання споживчого кредиту №8310944 від 22 вересня 2024 року обчислена загальна вартість кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит складає 66 202,00 грн, з яких: 14 500,00 грн сума кредиту та 51 702,00 грн розмір процентів. За погодженим графіком платежів, відповідачка протягом 12 платежів проводить розрахунки із позивачем з повернення кредиту та сплати відсотків за його користування. Останнійтермін сплати за кредитом: 17.09.2025 року.

Договір та Додаток № 1 до нього підписано відповідачкою одноразовим ідентифікатором С6361, 23.09.2024 року о 13:13:02.

Відповідачка також ознайомилась із Паспортом споживчого кредиту, про що свідчить її підпис одноразовим ідентифікатором С6361, 23.09.2024 року о 13:13:02.

Згідно листа ТОВ «ПЕЙТЕК» від 14.05.2025 року № 20250514-46 підтверджується платіжна операція із зарахування на картку № НОМЕР_1 грошових коштів у розмірі 7 500,00 грн, а згідно листа ТОВ «ПЕЙТЕК» від 14.05.2025 року № 20250514-363 підтверджується платіжна операція із зарахування на картку № НОМЕР_1 грошових коштів у розмірі 7 000,00 грн.

Згідно розрахунку заборгованості (Картка обліку Договору), наданого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», відповідачка не сплачувала позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, внаслідок чого станом на 13 травня 2025 року рахується заборгованість за кредитним договором у розмірі 31 830,00 грн, яка складається із: простроченої заборгованості за кредитом в сумі 14 500,00 грн; простроченої заборгованості за процентами в сумі 17 330,00 грн. З даного розрахунку вбачається, що 22.09.2024 року на суму кредиту в розмірі 7 500,00 грн було нараховано відсотки в розмірі 75,00 грн, що відповідає розміру денної річної процентної ставкивизначеної Договором, а саме: 1,00 в день (27 000,00 грн/7 500,00 грн/ 360 днів * 100% та 7 500,00 грн * 1% = 75,00 грн). З 23.09.2024 року по 20.01.2025 року було нараховано відсотки в розмірі 145,00 грн, що відповідає розміру денної річної процентної ставкивизначеноїДодатковою угодою до Договору, а саме: 1,00 в день (52 130,00 грн/14 500,00 грн/360 днів * 100%) та 14 500,00 грн * 1% = 145,00 грн).

З матеріалів справи також вбачається досудова вимога позивача адресована відповідачці від 04.06.2025 року № 8310944/2025 щодо дострокового повернення кредиту за Договором від 22.09.2024 року № 8310944 у зв`язку із наявною заборгованістю в розмірі 31 830,00 грн та докази поштового відправлення вказаного листа на адресу відповідачки.

Встановивши наведені обставини, суд керується наступним.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ст. 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

У п. 6 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» закріплено визначення, згідно якого електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Пунктом 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно ізстаттею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу Українитастаттею 79 Кодексу адміністративного судочинства України(п.13 ст.11Закону України «Про електронну комерцію»).

Приписами, закріпленими у ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимогзаконів України «Про електронні документи та електронний документообіг`та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги, за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 524/5556/19 від 12 січня 2021 року дійшов висновку, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет - магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В ч. 1 ст. 638 ЦК України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

У ч. 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст. 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Як встановлено судом договір про надання споживчого кредиту № 8310944 від 22.09.2024 року та Додаткова угода до нього від 23.09.2024 року, укладений між його сторонами в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно із вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію», і підписаний особисто відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатора. В договорі викладено інформацію про тип кредиту, строк кредитування, спосіб та строк надання кредиту, процентну ставку, платежі за додаткові та супутні послуги, загальні витрати за кредитом, орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом, реальну річну процентну ставку, а тому відповідачка буланалежним чином ознайомлена з умовами кредитування.

Підписавши договір про надання споживчого кредиту, відповідачка відповідно до ст.ст. 3 та 627 ЦК України добровільно погодила такі умови кредитного договору, взявши на себе відповідні зобов`язання.

З урахуванням наведеного, а також з огляду на встановлені обставини у справі, суд оцінюючи доводи сторони відповідача щодо відсутності доказів ідентифікації відповідачки перед укладенням договору вважає їх відхилити, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Крім цього, оскільки електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору, а також з огляду на те, що такі дані заявник може отримувати у вигляді пароля, або смс-коду, надісланого на телефон, особистий кабінет або іншим способом та після цього оформлюється замовлення, зроблене під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи вказується особа, яка створила замовлення, то на думку суду укладення кредитного договору без ідентифікації (ідентичності) відповідачки, отримання нею відповідного паролю та подальшого використання одноразового ідентифікатору було б не можливим.

Також, суд звертає увагу, що стаття 9 Закону України «Про споживче кредитування» визначає інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит.

Згідно зчастиною першоюстатті 9цього Законукредитодавець розміщуєна своємуофіційному веб-сайтіінформацію,необхідну дляотримання споживчогокредиту споживачем.Така інформаціяповинна міститинаявні таможливі схемикредитування укредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.

У відповідності до частини другої статті 9 цього ж Закону до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою уДодатку 1до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначенимиЗаконом України«Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбаченихЗаконом України«Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.

За вимогами частини третьої статті 9 Закону інформація, що надається кредитодавцем споживачу, зазначена у частині другій цієї статті, має містити відомості про:

1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та його структурного підрозділу, через який надається споживчий кредит, реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру банків чи Державного реєстру фінансових установ;

2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо);

3) суму кредиту, строк кредитування, мету отримання та спосіб надання кредиту;

4) тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, а також індекси, що застосовуються для розрахунку змінюваної процентної ставки. Індекс, що застосовується для розрахунку змінюваної процентної ставки, повинен відповідати вимогам, встановленимЦивільним кодексом України;

5) види забезпечення за кредитом, необхідність проведення оцінки предмета забезпечення за кредитом та про те, за чий рахунок така оцінка проводиться;

6) орієнтовну реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредитування ;

7) необхідність укладення договорів щодо додаткових та/або супутніх послуг третіх осіб, які є обов`язковими для отримання кредиту, перелік осіб, яких кредитодавець визначив для надання відповідних послуг (за наявності), а також орієнтовна вартість таких послуг.

У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової та/або супутньої послуги, що надаватиметься споживачу третьою особою та є обов`язковою для отримання кредиту, орієнтовна вартість такої послуги визначається за аналогічними, вже укладеними кредитодавцем договорами про споживчий кредит за попередні три місяці, або у разі відсутності таких договорів за середньою вартістю такої послуги, визначеною кредитодавцем за результатами аналізу вартості послуг, що пропонуються щонайменше трьома постачальниками на ринку таких послуг;

8) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися);

9) попередження про наслідки прострочення виконання зобов`язань із сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, що застосовуються чи стягуються у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит, а також про право кредитодавця та/або нового кредитора залучати до врегулювання простроченої заборгованості колекторську компанію. Попередження про право кредитодавця залучати до врегулювання простроченої заборгованості колекторську компанію обов`язково має включати інформацію про встановлені законодавством вимоги щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимоги щодо етичної поведінки), про право споживача на звернення до Національного банку України щодо недотримання зазначених вимог кредитодавцем та/або новим кредитором, та/або колекторською компанією, а також на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої споживачу у процесі врегулювання простроченої заборгованості, та інформацію про кримінальну відповідальність, передбаченустаттею 182Кримінального кодексу України за незаконне збирання, зберігання, використання, поширення конфіденційної інформації про третіх осіб;

10) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту;

11) порядок дострокового повернення кредиту;

12) у разі укладення договору про споживчий кредит у формі кредитування рахунку - відомості про те, що від споживача може вимагатися повне повернення суми кредиту в будь-який час, строк попередження про таку вимогу.

В свою чергу, зі змісту частини шостої статті 9 цього ж Закону споживач зобов`язаний надати кредитодавцю підтвердження про ознайомлення з інформацією, надання якої передбачено частинами другою та третьою цієї статті, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначенимиЗаконом України«Про електронні документи та електронний документообіг»).

Виходячи з наведеної норми законодавства, оцінюючи встановлені судом обставини на підставі наявних доказів, беручи до уваги Паспорт споживчого кредиту та зміст Договору та Додаткової угоди, які були підписані відповідачкою, суд приходить до висновку, що твердження сторони відповідача щодо того, що позичальнику не була надана уся необхідна інформація відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» та ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не знаходить свого підтвердження. При цьому, відповідачка підтвердила факт ознайомлення з інформацією, надання якої передбачено частинами другою та третьою статті 9 «Про споживче кредитування».

За правилами, визначеними ч.1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За приписами, закріпленими у ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно вимог, закріплених у ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Як встановлено з матеріалів справи, умови Договору в частині денної процентної ставки були закріплені в Договорі та Додатковій угоді до нього у розмірі 1% в день.

Згідно розрахунку заборгованості (Картка обліку Договору) 22.09.2025 року на суму кредиту в розмірі 7 500,00 грн було нараховано відсотки в розмірі 75,00 грн, що відповідає розміру денної річної процентної ставкивизначеної Договором, а саме: 1,00 в день (27 000,00 грн/7 500,00 грн/ 360 днів * 100% та 7 500,00 грн * 1% = 75,00 грн).

З 23.09.2025 року по 20.01.2025 року було нараховано відсотки в розмірі 145,00 грн, що відповідає розміру денної річної процентної ставкивизначеноїДодатковою угодою до Договору, а саме: 1,00 % в день (52 130,00 грн/14 500,00 грн/360 днів * 100%) та 14 500,00 грн * 1% = 145,00 грн).

Вказані обставини також спростовують твердження сторони відповідача щодо неправомірності встановлення договором процентної ставки у виді 4 % та суперечність встановленої ставки процентів Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, про доведеність факту укладання між сторонами Договору про надання споживчого кредиту №8310944 від 22вересня 2024 року та Додаткової угоди до нього від 23.09.2024 року, який було укладено між сторонами в електронній формі, він є результатом домовленості сторін і відповідає загальним засадам цивільного законодавства, встановленим ст. 3 ЦК України, а також ст. 1054 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», позаяк позичальник була ознайомлена з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним.

Відомостей щодо того, що вказаний Договір та/або Додаткова угода були визнанні недійними матеріали справи не містять.

За правилами, визначеними статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено факт отримання відповідачкою коштів кредиту, що підтверджується листами ТОВ «ПЕЙТЕК» від 14.05.2025 року № 20250514-46та від 14.05.2025 року № 20250514-363, які суд вважає належними та найбільш вірогідними доказами в даному випадку та підстав для їх відхилення суд не вбачає.

Вказаний висновок суду ґрунтується на наступному.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до положень статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

З огляду на статтю 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Також суд враховує, що Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyondreasonabledoubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

В підтвердження обставин отримання кредиту відповідачкою, позивачем було надано листи фінансової установи - ТОВ «ПЕЙТЕК», якими підтверджується перерахування коштів в сумі 7 500,00 грн та 7 000,00 грн на рахунок платіжної картки відповідачки. Натомість, заперечуючи проти доведеності факту отримання відповідачкою коштів кредиту, сторона відповідача посилається саме на недоведеність позивачем факту отримання коштів та взагалі належності платіжної картки, на яку було перераховано грошові кошті відповідачці.

В той же час, суд вважає, що відповідні заперечення сторони відповідача покладали відповідний обов`язок спростування стороною відповідача належними та допустимими доказами доводів позивача та відомостей, які містять листи ТОВ «ПЕЙТЕК», тим самим забезпечивши перевагу власних доказів, як більш вагомих. Проте, відповідачка, яка можливо володіє платіжними засобами, має банківські рахунки або навпаки, не володіє будь-якими платіжними засобами, не забезпечила надання суду відповідної інформації стосовно себе. Будь-яких клопотань зі сторони відповідача щодо необхідності витребування відповідних відомостей до суду також не надходили.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що докази позивача щодо отримання відповідачкою грошових коштів у кредит не спростовано стороною відповідача та підтверджено належним чином листами ТОВ «ПЕЙТЕК» підстав для недовіри яким у суду відсутні.

Таким чином, суд дійшов до висновку щодо доведеності факту укладання кредитного договору відповідачкою, отримання нею грошових коштів у розмірі 14 500,00 грн у кредит, але у зв`язку із тим, що відповідачка не виконала взятих на себе зобов`язань з періодичного повернення кредиту та сплати процентів за користування ним, то станом на 13.05.2025 року за відповідачкою рахується заборгованість за Договором, яку в досудовому порядку відповідачка позивачу не сплатила. Іншого, матеріали справи не містять та стороною відповідача не доведено.

За розрахунками позивача, розмір заборгованості за кредитним договором № 8310944 від 22.09.2024 року відповідачки складає31830,00 грн, з яких 14500,00 грн. заборгованість за кредитом та 17330,00 грн - заборгованість по відсотках.

Не погоджуючись із даним розрахунком, сторона відповідача вказує, що розмір нарахованих відсотків за кредитом порушує принципи розумності, справедливості та пропорційності.

Оцінюючи наведені доводи сторони відповідача суд вважає їх відхилити з огляду на те, що за матеріалів справи було встановлено, що умови Договору та Додаткової угоди денна процентна ставка складає 1% в день, що відповідає вимогам ч. 6 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування». При цьому, строк кредитування складає 360 днів і нарахування відповідної обумовленої сторонами процентної ставки здійснювалось в межах вказаного строку, а фактично до січня 2025 року, що взагалі є меншим періоду погодженого строку кредитування та нарахування процентів. При цьому, відповідні умови сторони погодили у договорі, які були обов`язковими до виконання.

Виходячи з цього, підсумовуючи все наведене вище та оцінюючи встановлені судом обставини, суд спираючись на дослідженні докази, приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та приходить до висновку щодо необхідності їх задоволення.

Щодо розподілу судових витрат.

У позовній заяві позивач вказав, що попередній розрахунок суми судових витрат, які Товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» очікує понести, пов`язаних із розглядом справи, складаються із судового збору та витрат, пов`язаних ізз вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду у сумі 105,00 грн та просив стягнути із відповідачки такі витрати.

Згідно положень, закріплених у ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

В договорі про надання правової допомоги мають бути визначені види передбачуваних фактичних витрат, пов`язаних з виконанням доручення (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов, тощо), порядок їх погашення (авансування, оплата по факту в певний строк і таке інше) та може бути визначений їх обсяг.

Якщо необхідність несення фактичних витрат певних додаткових видів або збільшення їх орієнтовного обсягу, визначеного раніше, з`ясувалася після укладення договору, адвокат повинен негайно повідомити про це клієнта та отримати його згоду на погашення необумовлених раніше видатків.

Зі змісту договору за №0705-25 про надання правничої допомоги, укладеного 07 травня 2025 року між адвокатським об`єднанням «Правовий курс», в особі директора Разумного Є.М. і ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», об`єднання взяло на себе зобов`язання надавати ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» за його зверненням на довгострокові основі правничу допомогу у відповідності з умовами цього договору, а клієнт зобов`язався прийняти надану йому правничу допомогу та здійснити її оплату у відповідності до умов цього договору.

Згідно п.3.1. Договору за договором про надання правничої допомоги в суді першої інстанції, клієнт сплачує на користь об`єднання винагороду, розмір якої визначається та фіксується сторонами додатково в Акті прийому наданої правничої допомоги в залежності від строків вирішення спірних правовідносин, ступені важкості справи, обсягу правничих послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта.

17 червня 2025 року між адвокатським об`єднанням «Правовий курс» і ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» укладено додаткову угоду № 2 до договору про надання правничої допомоги №0705-25 від 07 травня 2025 року, відповідно до умов якої сторони дійшли взаємної згоди доповнити п.3.1. договору підпунктом 3.1.2. в якому закріпили, що додатково до винагороди, визначеної підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 договору, клієнт щомісячно зі сплатою винагороди відшкодовує об`єднанню витрати з відправлення досудових вимог /повідомлень/ претензій боржникам у розмірі 105,00 грн за одну вимогу/повідомлення/претензію. Відшкодування здійснюється за результатами відправлених вимог на підставі підтверджуючих документів, наданих об`єднанням.

Отже сторони визначили і узгодили види передбачуваних фактичних витрат, пов`язаних з виконанням доручення, а саме витрати з відправлення досудових вимог/повідомлень/претензій боржникам у розмірі 105,00 грн за одну вимогу/повідомлення/претензію, порядок їх погашення.

На підтвердження понесення таких витрат до матеріалів справи долучено досудову вимогу з доказами її надсилання відповідачці.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (ст. 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (ст. 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України) 3) розподіл судових витрат між сторонами (ст. 141 ЦПК України).

За правилами, визначеними ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту ч. 4 ст. 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті за клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

У розумінні положень, закріплених у ч. 5 ст. 137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат передбачене ч. 4 ст. 141 ЦПК України. Водночас у частині 5 зазначеної норми цього Кодексу визначені критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Водночас, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такий висновок виклав Верховний Суд у своїй постанові, ухваленій 13 січня 2021 року у цивільній справі № 596/2305/18-ц.

Крім цього Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно приписів, закріплених у ч.4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для певної справи.

Так, у визначенні необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Крім того за змістом ст. 137 ЦПК України при доведеності факту надання правничої допомоги та вартості таких послуг, відсутність доказів про фактичну сплату за надані послуги для розподілу витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду справи, відповідно до ч. 8 ст. 141 цього ж Кодексу, не мають правового значення.

Так, п. 1 ч. 1 ст. 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Отже, законодавець не передбачив можливості для відмови судом у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, яка фактично надана, а тому суд за правилами, визначеними ч.ч. 4-6 ст.137, ч.ч. 3 та 4 ст.141 ЦПК України, у такому разі повинен з`ясувати питання про наявність чи відсутність підстав для зменшення таких витрат.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/WestAllianceLimited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

З огляду на вказане вище, а також зважаючи на те, що клопотань про зменшення розміру витрат у розмірі 105,00 грн, необхідних для надання правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами, відповідачкою не заявлялося, суд дійшов висновку про наявність визначених п.2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України підстав для розподілу таких судових витрат між сторонами у якості компенсації витрат адвоката та необхідність задоволення позову в цій частині.

Крім того, суд за правилами, визначеними ст. 141 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути із відповідачки на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 2422 гривні 40 копійок.

Керуючись ст.ст.12, 19, 81, 133, 137, 141, 259, 264, 265, 274-279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус - Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» (03062, м. Київ, пр-т Берестейський, 90А, ЄДРПОУ 41078230) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 8310944 від 22.09.2024 року в розмірі 31830,00 грн, з яких 14500,00 грн. заборгованість за кредитом та 17330,00 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» (03062, м. Київ, пр-т Берестейський, 90А, ЄДРПОУ 41078230) судовий збір, сплачений позивачем, у розмірі 2422,40 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» (03062, м. Київ, пр-т Берестейський, 90А, ЄДРПОУ 41078230), витрати, пов`язані із правничою допомогою адвоката, в сумі 105,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст заочного рішення складено 11.11.2025 року.

Суддя