Рішення № 131676667, 10.11.2025, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/90/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

10 листопада 2025 року Залізничний районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді - Пилип`юк Г. М.

з участю секретаря судового засідання - Байдали М. Р.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - Левицького І. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовною заявою за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЙМ КЕПІТЕЛ» про стягнення розірвання трудового договору та зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

позивач звернувся до Залізничного районного суду м. Львова із позовом, у якому просить розірвати безстроковий трудовий договір, укладений 16.12.2021 року між ним та відповідачем, згідно наказу № 2403к від 14.12.2021 року.

Позовні вимоги мотивує тим, що 16.12.2021 року між ним та відповідачем укладено безстроковий трудовий договір, згідно якого його прийнято на посаду фахівця Управління реструктуризації заборгованості згідно наказу № 2403к від 14.12.2021 року, про що у трудовій книжці зроблено запис № 23. 25.02.2022 року його було мобілізовано для проходження військової служби. У серпні 2024 року його звільнено в запас. Після звільнення з військової служби він повернувся на своє попереднє місце праці для продовження роботи за трудовим договором, проте дізнався про закриття офісу, у якому він працював у Львові. Через деякий час йому Товариство надіслало трудову книжку без запису про звільнення. Ним на адресу відповідача було скеровано заяву про звільнення за власним бажанням, однак відповідь на таку заяву він не отримав. Відсутність його робочого місця позбавила його права на працю і отримання соціального страхування, оскільки наявність запису про працевлаштованість у трудовій книжці унеможливлює працевлаштування на іншу роботу. У зв`язку із наведеним просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 10.02.2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії такої ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 30.06.2025 року здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЙМ КЕПІТЕЛ» про розірвання трудового договору та зобов`язання вчинити дії в розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі покликаючись на мотиви позовної заяви, просили такі задовольнити.

Представник відповідача будучи належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, своїм правом на подання відзиву не скоритався.

Згідно ст. 223 ЦПК України, суд вважає, що справу можна вирішити у відсутності учасників, які не з`явилися, на підставі наявних у ній даних та доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими главою 11 Заочний розгляд справи.

За таких обставин, відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, враховуючи відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення у справі.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши зібрані у справі докази та з`ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що згідно трудової книжки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі наказу № 2403-к від 14.12.2021 року було працевлаштовано 16.12.2021 року на посаду фахівця Управління реструктуризації заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЙМ КЕПІТЕЛ» /а.с. 4/.

Позивач звернувся 25.10.2025 року до відповідача із заявою в якій просив звільнити його за власним бажанням з 29.10.2024 року/а.с. 6/.

Як передбачено ст. 23 Загальної декларації з прав людини, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Згідно зі ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

За змістом ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

У п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Положеннями ч. 3 ст. 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Згідно вимог ст. 232 КЗпП України трудові спори безпосередньо розглядаються в судах.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 09.02.2022 року у справі № 153/1585/20: «Розірвання трудового договору за статтею 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Правове значення для припинення трудового договору має письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою не має значення чи була погоджена ця ініціатива з роботодавцем та чи згідний він з такою вимогою робітника. Для працівника виявлення цієї ініціативи створює лише один обов`язок - продовжувати виконання усіх умов трудового договору протягом двох тижнів від дня подання роботодавцю такої заяви. Трудові відносини припиняються незалежно від того, чи видано роботодавцем наказ про звільнення працівника, чи не вчинено такої дії. Відсутність такого наказу не зобов`язує працівника надалі виконувати покладені на нього трудові обов`язки та не продовжує дії трудового договору. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 12.04.2018 року у справі 61-678св17 та від 25.03.2020 року у справі № 295/14595/17. При розірванні трудового договору з ініціативи працівника роботодавець може звільнити працівника в день подання останнім заяви за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення. Визначення працівником дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб`єктом призначення, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 року № 14-рп/2004, від 16.10.2007 року № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Згідно з ч. 1, ч. 4 ч. 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

ЄСПЛ вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).

Суд вважає, що враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Така позиція узгоджується з Постановою Верховного Суду від 25.11.2019 року у справі № 201/1384/16ц.

Суд приходить до висновку, що на даний час трудові відносини між сторонами фактично припинені, однак процедура розірвання трудового договору відповідно до законодавства України про працю не виконана, у позивача відсутня можливість припинити трудовий договір в інший спосіб, крім звернення до суду.

У зв`язку з цим, з метою надання можливості позивачу в подальшому реалізовувати своє право на працю, суд вважає, що позовні вимоги про розірвання трудового договору, на підставі ст. 38 КЗпП України, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Однак, у зв`язку із тим, що позивачем скерована заява про розірвання трудового договору 25.10.2024 року, отримана відповідачем згідно рекомендованого повідомлення про вручення лише 31.10.2024 року, тому, на думку суду, датою звільнення слід вважати 08.11.2024 року, тобто по закінченню двотижневого строку, визначеного ч. 1 ст. 38 КЗпПУ.

Водночас, згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно позиції викладеній у Постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19, оскільки позивач на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, відповідно не сплачував такий, то судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. на відповідача не покладається.

Керуючись ст. 10, 12, 13, 81, 89, 141, 258, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов задовольнити.

Розірвати трудовий договір, укладений 16.12.2021 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛАЙМ КЕПІТЕЛ», згідно наказу № 2403к від 14.12.2021 року на підставі ст. 38 КЗпП України з 08.11.2024 року.

Судовий збір в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп., компенсувати за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Позивач, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАЙМ КЕПІТЕЛ», ЄДРПОУ: 41885310, місцезнаходження: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Пушкінська, 28/ каб. 7.

Суддя /підпис/

З оригіналом згідно:

Суддя: Пилип`юк Г. М.