Рішення № 131659423, 10.11.2025, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/17933/25

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шувалової Т.О., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу ОСОБА_1 до Державної установи "Райківська виправна колонія (№73) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Державної установи "Райківська виправна колонія (№73)" про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів, у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Райківська виправна колонія (№73)" щодо невиплати ОСОБА_1 в день його звільнення грошової компенсації за неотримане речове майно;

- стягнути з Державної установи "Райківська виправна колонія (№73)" на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 33 166 (тридцять три тисяч сто шістдесят шість) грн, 11 коп;

- стягнути з Державної установи "Райківська виправна колонія (№73)" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.06.2025 року по 11.07.2025 року, включно, в розмірі 27 009 (двадцять сім тисяч дев`ять) грн, 59 коп;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Державної установи "Райківська виправна колонія (№73)" подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом місяця із дня набрання судовим рішенням законної сили.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив службу у Державній установі «Райківська виправна колонія (№73), де обіймав посаду начальника з 07.06.2024 по 09.06.2025. Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 09.06.2025 звільнений з 09.06.2025 на підставі п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію». При виключенні із списків частини йому не виплатили всі суми, які належать при звільненні, а саме не була виплачена компенсація за речове майно в сумі 33166,94 грн. Разом із тим, відповідно, не виплачено на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року провадження у справі зупинено, витребувано у відповідача документи.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року провадження у справі поновлено.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги визнають частково. Вказує, що підставою для звернення позивача з даним позовом стало нездійснення відповідачем виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, та оскільки ще відсутня подія фактичного розрахунку, відповідно позовні вимоги в частині виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні є передчасними та такими, що задоволенню не підлягають.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу у Державній установі «Райківська виправна колонія (№73)» на посаді начальника з 07.06.2024, що підтверджується наказом Міністерства юстиції України від 04.06.2024 №882/к. Звільнений із займаної посади з Державної кримінально-виконавчої служби України за власним бажанням з 09.06.2025 відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 09.06.2025 №1293/к.

Згідно з довідкою виданою Державною установою "Райківська виправна колонія (№73)" від 01.07.2025 №15-2393, що заборгованість нарахованої грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, не отримані ним під час проходження служби станом на 30.06.2025 становить 33166,96 грн. Також у вказаній довідці зазначено, що розрахунок по грошовій компенсації за належні до видачі предмети речового майна буде проведений після надходження додаткового фінансування.

На думку позивача, відповідач в порушення статті 117 КЗпП України не провів з ним повного розрахунку належних йому сум при звільненні, та у зв`язку із порушенням строків їх виплати не сплатив середній заробіток за час затримки такого розрахунку.

Отже, позивач вважає вказані дії відповідача протиправними і такими, що порушують його конституційні права, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами, суд виходить з наступного.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до вимог статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Закону України від 23.06.2005 №2713-ІV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (далі - Закон №2713-ІV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Відповідно до частини 5 статті 21 Закону №2713-ІV особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства.

Механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами визначає Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 (далі - Порядок №578).

Відповідно до пункту 22 Порядку №578 особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби за їх бажанням та рішенням керівника органу чи установи дозволяється за умови наявності в їх користуванні придатних до використання предметів раніше виданого речового майна особистого користування замість одних предметів, передбачених нормами забезпечення, отримувати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або отримувати за них грошову компенсацію.

Згідно з пунктом 27 Порядку №578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Відповідно до пункту 60 Порядку №578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.

Як свідчать матеріали справи, згідно з довідкою виданою Державною установою «Райківська виправна колонія (№73) від 01.07.2025 № 15-2393 ОСОБА_1 нарахована грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна, не отримані ним під час проходження служби, що обумовлює висновок про те, що належними до видачі предметами речового майна позивач забезпечений не був.

Під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення) (абзаци перший та другий пункту 27 Порядку №578).

З аналізу вищенаведеного судом вбачається, що у разі звільнення зі служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви (рапорту) за місцем проходження служби.

Таким чином, після звільнення зі служби вони зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Вказаний висновок щодо застосування відповідних норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постановах від 03.10.2018 у справі №803/756/17та у від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18.,

Повертаючись до аналізу довідки виданої Державною установою «Райківська виправна колонія (№73) від 01.07.2025 № 15-2393, нарахована позивачу компенсація за неотримані предмети речового майна становить 33166,96 грн (тридцять три тисячі сто шістдесят шість гривень 96 копійок).

Однак, на момент звільнення позивача зі служби відповідачем не було виплачено позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Отже, станом на момент звільнення позивача зі служби за відповідачем обліковувалася заборгованість перед позивачем в сумі 33166,96 грн, яку відповідачем до цього часу не виплачено.

Ураховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позивач має право на грошову компенсацію за неотримане речове майно при звільненні, відтак відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, таким чином, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги стосовно стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, і просити про їх захист.

Таким чином, з наведеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим та дійсним. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватись індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист - це самостійне право, яке з`являється у особи у момент порушення чи оспорювання іншою особою належного їй суб`єктивного права.

Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Оскільки на час звернення позивача до суду з позовом, відповідачем ще не проведено остаточний розрахунок та не виплачено позивачу усіх належних йому сум при звільненні, суд доходить висновку, що позовні вимоги є передчасними та такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про встановлення судового контролю та покладення на відповідача обов`язку подати до суду звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

В силу положень частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, зазначене є правом суду, а не обов`язком, водночас, позивачем не наведено обставин, які б викликали у суду сумнів у тому, що відповідач може ухилятись від виконання судового рішення, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для застосування приписів статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України щодо встановлення судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті 5 КАС України).

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Крім того, суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд вважає, що належним способом захисту прав позивачки в даному випадку є стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 33166, 96 грн.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково..

Відповідно до частини першої та третьоїстатті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов містить декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.

Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16 червня 2020 року у справі №620/1116/20.

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає вся сума сплаченого судового збору.

Керуючись статтями 9,14,73,74,75,76,77,78,90,143,242- 246,250,255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Державної установи "Райківська виправна колонія (№73)" (с. Райки, Житомирська обл., Бердичівський р-н, 13333. ЄДРПОУ: 08563352) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної установи "Райківська виправна колонія (№73)" щодо невиплати ОСОБА_1 у день звільнення грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 33166,96 грн.

Стягнути з Державної установи "Райківська виправна колонія (№73)" на користь ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно у сумі 33166, 96 грн (тридцять три тисячі сто шістдесят шість гривень 09 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державної установи "Райківська виправна колонія (№73)" на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 10 листопада 2025 р.

Суддя Т.О. Шувалова