Рішення № 131632210, 07.11.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/14277/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно зі ст.262 КАС України адміністративну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «ТОП ПРЕМІУМ» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови,

ВСТАНОВИВ:

08 травня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «ТОП ПРЕМІУМ» до Львівської митниці, в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2025/000040;

визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості від 10.01.2025 №UA209000/2025/900018/2.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що декларантом подано митну декларацію на товари, які надійшли на виконання умов зовнішньоекономічного контракту. Разом з митною декларацією до митного органу подані зовнішньоекономічний контракт та доповнення, а також інші документи відповідно до Митного кодексу України. Однак, спірним рішенням про коригування митної вартості збільшено вартість товару та застосовано резервний метод визначення митної вартості товарів. В той же час, розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім аргументом для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору. Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу, відповідно до норм Митного Кодексу. Усі документи, які зазначені у статті 53 МКУ як основні, були надані декларантом. Позивач вважає, що митний орган не надав пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії товарів, умов поставки, комерційних умов, що підтверджує необґрунтованість оскаржуваного рішення про коригування митної вартості.

Також зазначає, що на виконання вимог Рішення про коригування декларантом подано нову митну декларацію, якій присвоєно номер 25UA209170005759U4, яка була оформлена Львівською митницею у митному відношенні.

У відзиві відповідач зазначив, що надані позивачем документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Зазначені обставини виключали можливість перевірки митним органом числового значення заявленої митної вартості у відповідності до умов частини 1 статті 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI, та обумовлювали необхідність запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості. Декларантом було надіслано електронні повідомлення, в яких вказано, що додаткові документи надати не мають можливості та прохання здійснити митне оформлення на підставі наданих документів. Таким чином, розбіжності усунені не були, а декларантом не подані документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ. Також декларантом не було за власним бажанням надано додаткові, наявні у нього, інші документи, які б переконливо спростували (пояснили) розбіжності у наданих документах, а також не було надано всі витребувані митним органом документи, зокрема: каталоги, специфікації фірми - виробника товару; виписку з бухгалтерської документації та висновок про вартісні характеристики товарів. Отже, декларант не скористався правом відповідно пункту 3 статті 53 МКУ надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості. За результатом проведеної консультації між митним органом та декларантом, було обрано метод визначення митної вартості резервний. Оскільки, відповідно до пункту 2 статті 58, використані декларантом відомості не підтверджені документально, відповідно до пункту 3 статті 58 застосовують другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 Кодексу. В митному органі відсутня інформація щодо вартості операцій з ідентичними та подібними (аналогічними) товарами, тому, відповідно до статей 59, 60 МКУ, неможливо застосувати методи за ціною договору щодо ідентичних та подібних (аналогічних) товарів. Відповідно до статей 62, 63 МКУ методи визначення митної вартості на основі віднімання та додавання вартості не можуть бути використані, оскільки в митному органі відсутня інформація щодо обчисленої вартості, наданої виробником товарів. Відповідно до пункту 1 статті 59 МКУ у разі якщо митну вартість товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 МКУ, оскільки, відповідно до пункту 2 статті 58, використані декларантом відомості не підтверджені документально, митна вартість оцінюваних товарів буде визначена, з використанням другорядних способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ), а саме: резервним методом.

Суд ухвалою від 21 травня 2025 року прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України, встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалою від 07.11.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд адміністративної справи №420/14277/25 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.

23.01.2023 року між ТОВ «ТОП Преміум» (Україна), як покупцем, та VARMORA GRANITO PVT LTD (Індія) як продавцем, було укладено зовнішньоекономічний договір (контракт) №23012023-01, за яким продавець зобов`язується продати, а покупець зобов`язується придбати Товар, зазначений у рахунках до цього Договору, та розрахуватися за товар відповідно до визначених умов у ст.3 Договору. Основні умови купівлі-продажу погоджуються сторонами в цьому договорі та рахунках, які підписуються обома сторонами та є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п.2.1 Договору, сторони погодились, що товари, які продаються продавцем та купуються покупцем перераховані та списані в рахунках до цієї угоди, а рахунки стають невід`ємною частиною угоди.

У рахунках сторони перераховують товари, що продаються продавцем та купуються покупцем, їх найменування, кількість, ціни, характеристики, індивідуальні ознаки, відомості про інші якості, що ідентифікують товар, а також в якості гарантії, що застосовується до товару, термін доставки товару. З моменту підписання сторонами рахунку до договору, покупець вважається таким, що підтвердив замовлення на товар (п.2.2 Договору).

Відповідно до п.3.2. Договору, покупець сплачує продавцю за товар передоплату у розмірі 30% вартості купівлі-продажу товару протягом 3 днів з дати підтвердження замовлення на товар. Покупець зобов`язується сплатити решту вартості товару не пізніше ніж протягом 15 днів з дати виставлення рахунку-фактури продавцем, якщо інше не домовлено сторонами у письмовій формі.

Додатковою угодою між сторонами №1 від 23.01.2023 до Договору №23012023-01 від 23 січня 2023 року сторонами були внесені зміни до пункту 4.1. Договору щодо продажу товару відповідно до умов міжнародної торгівлі FOB INCOTЕRM Мундра (Індія).

Між ТОВ «Прайд Лоджистик» та ТОВ «ТОП Преміум» укладений Договір №01032023 від 01.03.2023 на транспортно експедиційні послуги (організації перевезення вантажів).

Відповідно до умов п.1.1. цього Договору на транспортно експедиційні послуги , ТОВ «Топ Преміум» доручає, а експедитор приймає на себе обов`язок за винагороду та за рахунок Клієнта або вантажоодержувача виконувати або організовувати протягом дії цього Договору комплекс послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів Клієнта, а також діючи на підставі дозволу на митно-брокерську діяльність №АА002871 і відповідно до положення «Про діяльність митних брокерів на території України», бере на себе зобов`язання по митноброкерського обслуговування Клієнта в зоні діяльності митниці України.

07.01.2025 року, з метою здійснення митного оформлення придбаного позивачем за договором №23012023-01 від 23.01.2023 товару, декларантом позивача подана до Львівської митниці електронна митна декларація №25UA209170000854U8, у якій митна вартість визначена за ціною договору (контракту) та відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначених у графі 31 митної декларації.

У графі 31 Митної декларації вказаний опис товару 1: плитка з кам`яної кераміки, глазурована, з коефіцієнтом поглинання води не більше 0,5 мас%:

CARRARA RIGATO-92.16м2

STATUARIO FOREST 184,32м2

FOSSIL COAL - 351,36м2

ESTELLO MULTI - 322,56м2

PIETRA BLACK - 365,76м2

Виробник: немає даних;

Торгівельна марка: немає даних

Країна виробництва: IN

Умови поставки (графа 20) FOB IN MUNDRA, маса нетто (кг) 26064 (графа 38), валюта і загальна сума за рахунком 7585,08 (графа 22), обмінний курс 43,9091 EUR (графа 23), вартість -391756,34 грн. (графа 12 відомості про вартість).

Разом з митною декларацією декларантом було подано наступні документи: пакувальний лист (Packing list) 6\н від 29.10.2023р., Рахунок-проформа (Proforma invoice) №VAR/PP/29/06/23/001 від 29.06.2023р., Рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) №EX23240784 від 29.10.2023p., Коносамент (Bill of lading) №MEDUUI874691 від 09.11.2023р., Автотранспортна накладна (Road consignment note) б\н від 07.04.2024р., Накладна ЦІМ/УМВС №31504739 від 21.02.2024р., Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №00001883 від 04.04.2024р., справка про транспортні витрати №04/04-2 від 04.04.2024р., Прейскурант (прайс-лист) виробника товару б/н від 25.06.2023p., Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів №23012023-01 від 23.01.2023р., Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №1 від 23.01.2023р., Договір про надання послуг митного брокера та Договір (контракт) про перевезення №01032023 від 01.03.2023р., Копія митної декларації країни відправлення №SB22311020232001 від 30.10.2024p.

Суд встановив, що відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 10.01.2025 №UA209000/2025/900018/2, в якому зазначено таке: «під час розгляду документів було виявлено наступне:

відповідно до інвойсу №ЕX23240784 від 29.10.2023 продавець поставляє товар на умовах FOB MUNDRA Індія». Відповідно до Incoterms термін FOB Free on Board (Назва порту відвантаження) який означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту усі витрати і ризики чи втрати ушкодження товару повинен нести покупець. Зважаючи на викладене та відповідно до ч. 10 ст. 58 МКУ до митної вартості включаються такі витрати зокрема витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України. Відповідно до наданого рахунку №00001883 від 04.04.2024 є вартість послуг з доставки вантажу морським транспортом та доставка залізницею. А послуги які надавались в порту призначення (розвантаження, обробка, зберігання та митне оформлення в порту призначення) не включені до цього рахунку та інші рахунки на ці послуги не подані чим порушено ч. 10 та 21 ст. 58 МКУ;

відповідно до п.4.1 від 23.01.2023 №23012023-01 вказано умови поставки EXW INCOTERM Гуджарат Індія, а у комерційному інвойсі від 25.03.2023 №EX22230791 зазначено FOB Мундра Індія. Дана розбіжність в документах впливає на величину складових митної вартості.

Отже, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.

Таким чином, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до ст. 53 Митного кодексу України, декларанту надіслана вимога про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості, а саме: зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; - якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; - за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; - якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; - транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення); - виписку з бухгалтерської документації; - каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; - копію митної декларації країни відправлення; - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

На вимогу декларантом не надіслано жодного документу.

Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МКУ, у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість, визначеної за основним методом.

Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митному органі та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митному органі. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 року №4495-VI розділ III. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД №UA100230/2024/523021 від 14.11.2024 р., де митна вартість товару становить 0,5601 дол. США/кг. Коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилось.

Коригування митної вартості слугувало підставою для видання картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2025/000040, в якій зазначено, що за результатами перевірки митної декларації або документа, що її замінює, а також інших документів, наданих відповідно до Митного кодексу України, відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів з таких причин: неможливість завершення м/о по причині необхідності внесення змін у гр. 12, 45, 46, 43, 44 ЕМД (у зв`язку із прийняттям рішення про коригування митної вартості від 10.01.2025 №UA209000/2025/900018/2) ст.54 п.6, ст.55 МКУ. Постанова Кабінету міністрів від 21.05.2012 №450 «Питання, пов`язані із застосуванням митних декларацій», Наказ Міністерства фінансів від 30.05.2012 №631 «Про затвердження Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа», Наказ Міністерства фінансів від 30.05.2012 №651 «Про затвердження Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа».

У картці відмові також роз`яснено, що для забезпечення можливості прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, необхідно подання нової ЕМД із змінами у зазначених графах ЕМД відповідно до рішення про визначення митної вартості від 10.01.2025 №UA209000/2025/900018/2.

Вважаючи зазначені рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із позовною заявою про визнання рішення про коригування митної вартості та картки відмови протиправними та їх скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Статтею 49 МК України визначено, що митна вартість товарів це вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з частинами 4 та 5 статті 58 МК України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Відповідно до ч.3 ст.318 МК України, митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Статтею 50 МК України визначено, що відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Частиною 1 статті 51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Згідно з ч. 1 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, згідно з частиною 2 зазначеної статті, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Згідно з ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частиною 5 ст. 54 МК України передбачено право митного органу з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна позиція неодноразово викладалась Верховним Судом у постановах, зокрема, від 13.09.2019 у справі №815/6780/15, від 06.09.2019 у справі №803/1212/14, від 20.10.2020 у справі №809/1056/16, від 13.10.2021 у справі №804/15600/15, від 14.04.2021 р. у справі №820/4849/16 та інші.

Вирішуючи цей спір, суд встановив, що позивачем як при декларуванні товарів, так і на вимогу митниці, надано всі наявні у нього документи за переліком, визначеним ч. 2 ст. 53 МК України.

Водночас, щодо тверджень відповідача про порушення позивачем вимог ч. 10 та 21 ст. 58 МКУ, то суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 5-6 ч. 10 ст. 58 МКУ, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:

витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;

витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Відповідно до ч. 21 ст. 58 МКУ, використані декларантом відомості повинні бути об`єктивними, піддаватися обчисленню та підтверджуватися документально.

Згідно з матеріалами справи, до митного оформлення разом з митною декларацією декларантом була подана, зокрема, довідка про транспортні витрати №04/04-2 від 04.04.2024р., якою проінформовано, що вартість перевезення для компанії ТОВ «Топ Преміум», Україна, 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 82 оф.256, контейнери BEAU2815273, MEDU1116410, NEXU1504376, по маршруту FOB Mundra (Індія) порт Гдиня до м/п Мостиська складає:

1) Морський фрахт від порту Мундра до порту Гдиня складає 90776,31 грн., включаючи локальні витрати в порту вивантаження

2) Залізничне перевезення від порту Гдиня до м/п Мостиська складає 85 330,59 грн.

Загальна вартість перевезення складає 176106,90 грн.

Вантаж на страхувався.

Крім того, декларантом подані до митного оформлення Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №00001883 від 04.04.2024р., Коносамент (Bill of lading) №MEDUUI874691 від 09.11.2023р., Рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) №EX23240784 від 29.10.2023p., Автотранспортна накладна (Road consignment note) б\н від 07.04.2024р.

Усі зазначені документи були складені у зв`язку із виконанням Договору №01032023 від 01.03.2023 року на транспортно експедиційні послуги (організації перевезення вантажів), який також надано декларантом до митного оформлення.

Верховний Суд у постанові від 31.05.2019 у справі №804/16553/14 (№К/9901/5149/18) зазначив, що законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, а тому такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

При цьому, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товару та картці відмови відповідач не вказав, яким саме чином невключення послуг, які надавались в порту призначення (розвантаження, обробка, зберігання та митне оформлення в порту призначення) до рахунку №00001883 від 04.04.2024 вплинуло або могло вплинути на визначення митної вартості товару.

З огляду на викладене, суд погоджується із твердженнями позивача про те, що декларантом разом з митною декларацією подано усі необхідні документи щодо транспортних витрат, а тому доводи відповідача про порушення позивачем вимог ч. 10 та 21 ст. 58 МКУ є необґрунтованими.

Стосовно доводів відповідача про розбіжність між наданими декларантом документами, а саме: у п. 4.1 Договору від 23.01.2023 №23012023-01 вказано умови поставки EXW INCOTERM Гуджарат Індія, а у комерційному інвойсі від 25.03.2023 №EX22230791 зазначено FOB Мундра Індія, то суд зазначає таке.

Так, у п. 4.1 Договору від 23.01.2023 №23012023-01 вказано умови поставки EXW INCOTERM Гуджарат Індія.

Проте, Додатковою угодою між сторонами №1 від 23.01.2023р. до Договору №23012023-01 від 23 січня 2023 року сторонами були внесені зміни до пункту 4.1. Договору, щодо продажу товару відповідно до умов міжнародної торгівлі FOB INCOTЕRM Мундра (Індія).

Таким чином, після внесених змін згідно із Додатковою угодою №1 від 23.01.2023р. сторони визначили інші умови поставки товару по Договору №23012023-01 від 23 січня 2023 року, а саме «FOB INCOTЕRM Мундра (Індія)» замість «EXW INCOTERM Гуджарат Індія».

Суд погоджується із твердженнями позивача про те, що Додаткова угода №1 від 23.01.2023р. була надана декларантом разом з митною декларацією, а тому відповідач мав можливість встановити дані обставини.

Водночас, відповідачем не було враховано зміни, передбачені Додатковою угодою №1 від 23.01.2023р., що призвело до безпідставного висновку про наявність розбіжностей між наданими декларантом документами щодо умов поставки товару.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що надані позивачем документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.

Суд також враховує, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу щодо такого застосування судом статей 53, 54 МК України у подібних правовідносинах, зокрема у постанові від 23.10.2021 у справі №815/4821/16, але не виключно.

З урахуванням зазначеного, зауваження митного органу стосовного того, що у наданих до митного оформлення документах відсутні дані щодо цієї складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару, є необґрунтованими.

Зазначивши у оскаржуваному рішенні про виявлені розбіжності, митний орган не зазначає яким чином це вплинуло на митну вартість товару та чому це є перешкодою до її визначення за першим методом.

Тобто, за встановленими у цій справі обставинами, суть виявлених митним органом недоліків знайшла своє відображення безпосередньо у рішенні про коригування митної вартості, які у процедурі митного оформлення, є кінцевими та позбавляє декларанта можливості подавати додаткові документи. В той же час, у вимогах про надання додаткових документів відповідач не зазначив законодавчо визначених підстав для цього та не вказав, чому з наданих до митного оформлення документів неможливо визначитись з правильністю (неправильністю) визначення декларантом митної вартості товару, а виключно наведено пропозицію надання додаткових документів за переліком, встановленим частиною третьої статті 53 МК України.

При цьому, у рішенні про коригування митної вартості відповідачем не надана оцінка документам, які надані декларантом,.

Такий підхід відповідача суперечить нормам статті 53 МК України, оскільки встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Натомість, у цій справі декларант фактично був позбавлений можливості зрозуміти, які саме складові митної вартості викликали сумнів у митного органу та які належить усунути додатковими документами.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 28.10.2020 у справі №1.380.2019.000724.

Крім того, Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, зокрема у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №820/231/16, що витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Отже, суд дійшов висновку, що витребуючи перелік документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Враховуючи викладене, суд вважає, що для митного оформлення позивачем були надані всі документи, необхідні для підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару, які містили необхідні числові показники митної вартості.

Відповідно до ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 цієї ж статті за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених ч. 6 ст. 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, зокрема у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч.2-4 ст.53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Стаття 57 МК України передбачає, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Якщо основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно кожний із перелічених у частині першій цієї статті методів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

Як встановлено судом, за результатами проведеної консультації, митну вартість товарів скориговано та визначено за резервним методом відповідно до ст. 64 МК України на підставі інформації, наявної у митного органу. Попередні методи не застосовувалися з наступних причин: неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 року №4495-VI розділ III.

Аналізуючи наведені доводи в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів від 10.01.2025 №UA209000/2025/900018/2 та картці відмови в прийнятті митної декларації №UA209170/2025/000040, суд зазначає таке.

При обґрунтуванні неможливості застосування певних другорядних методів орган доходів і зборів повинен конкретизувати підстави незастосування цих методів.

Орган доходів і зборів зобов`язаний навести у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.

Натомість, у п.33 оскаржуваного рішення, у якому мають бути викладені обставини прийняття рішення, зазначено лише посилання на митну декларацію, в порівняння з якою співставлялась вартість товару.

В пункті 33 Рішення митний орган лише констатує неможливість застосування методів за ціною договору щодо ідентичних та подібних товарів у зв`язку із відсутністю у Митниці такої інформації.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що в результаті проведеної з декларантом консультації обрано другорядний метод (резервний) визначення митної вартості.

Згідно до приписів пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України, прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути па ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Відповідач не виконав обов`язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.

Посилання відповідача в рішенні про коригування митної вартості товару на відомості митних декларацій не є доказом заниження митної вартості товарів в разі наявності у декларанта всіх документів, які підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості товару за ціною договору та не мають розбіжностей, які б не давали можливість визначити вартість товару.

Верховний Суд сформував правову позицію, яку суд враховуює при вирішенні цієї справи, відповідно до якої формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід урахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню (постанови від 21.02.2018 у справі №820/17417/14, від 04.09.2018 у справі №818/1186/17).

Згідно з ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач по справі прийняв рішення про коригування митної вартості від 10.01.2025 №UA209000/2025/900018/2, картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2025/000040 за відсутністю обґрунтованих підстав вважати заявлені позивачем відомості про митну вартість товарів неповними, недостовірними чи з розбіжностями, у зв`язку з чим, під час здійснення митного контролю правильності визначення позивачем митної вартості товарів, діяв у спосіб, що не відповідає вимогам Митного кодексу України, застосувавши другорядний метод визначення митної вартості товару, за наявності законних підстав для застосування основного методу за ціною договору.

Суд зауважує, що висновки суду у цій справі в цілому узгоджуються з висновками Верховного Суду, що зазначені у постановах Верховного Суду від 02.05.2024 по справі №520/22458/23, від 31.03.2020 по справі №804/46595/18, від 16.04.2019 по справі №804/16271/15, від 19.06.2020 по справі №1.380.2019.002044, від 15.02.2022 по справі №826/12901/17, від 04 липня 2022 року №804/1053/16; від 16 вересня 2022 року №804/2708/18, від 12.03.2019 у справі №826/2313/16, від 19.02.2019 у справі №804/1316/16, від 21.01.2020 у справі №804/428/16, від 11.09.2020 у справі №804/1211/1, від 05.02.2019 у справі №816/1199/15, на які посилається відповідач у відзиві.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, за наслідками судового розгляду справи, суд доходить висновку, що відповідач не довів правомірності прийняття оскаржуваних рішень, відтак, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 10.01.2025 №UA209000/2025/900018/2 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2025/000040 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем сплачено судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 3028 грн.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 3028 грн.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд дійшов такого висновку.

Так, у позовній заяві представником позивача заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі, що становить 9000 грн.

На підтвердження наявності витрат на правничу допомогу з боку позивача, надано до суду копії:

договору про надання правової допомоги від 12.02.2024 року №16/2024;

Додаткової угоди від 17.04.2025 до Договору про надання правової допомоги від 12.02.2024 року №16/2024;

акта про прийняття-передачі наданих послуг від 17.04.2025;

платіжної інструкції від 18.04.2025 №1382.

Відповідач, у свою чергу, у відзиві просив зменшити суму компенсації понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з її неспівмірністю.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, ознайомившись із запереченнями відповідача, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У частині третій статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5)пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом частини сьомої статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1)чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4)дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу суд, відповідно до положень ч.5, ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.5 ст.242 КАС України враховує висновки Верховного суду щодо застосування норм права.

У пункті 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зазначено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність).

У постанові від 30 липня 2024 року у справі №910/14653/22 Верховний Суд виснував, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження та оцінки доказів.

Верховний Суд у постановах від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, від 11 грудня 2019 року у справі №2040/6747/18 вказав, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката застосуванню підлягає частина п`ята статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічних висновків також дійшла Велика Палата в додатковій постанові від 15.06.2022 у справі №910/12876/19.

У постанові від 31 липня 2024 року у справі №300/5313/22 Верховний Суд вказав, що незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат відповідно до критеріїв, закріплених у статті 139 КАС України.

Аналогічні за змістом висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20, від 24 червня 2021 року у справі №520/12026/19 та від 3 грудня 2021 року у справі №817/861/18, від 23 червня 2022 року у справі №640/9792/20, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2024 року у справі №910/14524/22.

Вирішуючи вимогу про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 9000 грн, суд встановив, що між адвокатом Горшковою І.В. та ТОВ «ТОП Преміум» (клієнт) було укладено Договір про надання правової допомоги від 12.02.2024 року №16/2024.

В рамках зазначеного договору сторонами було укладено Додаткову угоду від 17.04.2025, згідно з якою вартість послуг становить 9000 грн за підготовку та подачу позовної заяви до Одеського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 10.01.2025 M№UA209000/2025/900018/ та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлениї, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2025/000040.

Відповідно до Акта про прийняття-передачі наданих послуг від 17.04.2025, позивачем було здійснено оплату у розмірі 9000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 18.04.2025 №1382.

Згідно з Актом про прийняття-передачі наданих послуг від 17.04.2025, вартість послуг складає 9000 грн та складається з наступних складових:

первинна усна консультація Клієнта з приводу наявної правової проблеми тривалістю 1 (одна) година;

вивчення наявних у Клієнта доказів на 45 аркушах тривалістю 2 години;

проведення консультацій та узгодження стратегії захисту порушених прав позивача, розробленої представником позивача;

підготовка та подача позовної заяви до Одеського окружного адміністративного суду Про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 10.01.2025 №UA209000/2025/900018/2 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2025/000040 до Львівської митниці, збір додатків та подання позовної заяви до Одеського окружного адміністративного суду.

Надаючи правову оцінку наданим позивачем доказам щодо понесення витрат на правничу допомогу, з урахуванням викладених відповідачем заперечень, суд зазначає, що у постанові від 6 серпня 2024 року у справі №910/11597/23 Верховний Суд зазначив, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

При цьому, судом також враховані висновки додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19: «…розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг….».

Враховуючи, що рішення у справі ухвалене на користь позивача, нескладність справи, наявність визначеної судової практики, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та кількість підготовлених і поданих представником позивача заяв до суду (позовна заява), їх складність та об`ємність, витрачений час, суд вважає, що сума витрат у розмірі 9000 грн є завищеною.

Суд також зауважує, що позовна заява складається на підставі поданих позивачем документів, а також пояснень декларанта позивача, що були надані під час декларування ввезених на територію України товарів.

Окрім того, суд зауважує, що правнича допомога, яка складається із усної консультації з приводу наявної правової проблеми, вивчення наявних доказів, проведення консультацій та узгодження стратегії захисту порушених прав позивача за своєю природою входить до послуг зі складання позовної заяви, що передбачає вивчення та опрацювання необхідної кількості документів, аналіз законодавства та судової практики, підготовку правової позиції та узгодження її з позивачем.

Відтак, на засадах співмірності та справедливості, з урахуванням повного задоволення позову, на користь позивача підлягає стягненню 5000,00 грн понесених судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката Горшкової І.В.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, що пов`язані з перекладом письмових документів з іноземної мови на державну мову, суд зазначає таке.

Суд зазначає, що відповідно до ч.6 ст.137 КАС України, розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).

Положеннями ч.7 ст. 137 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.8 ст.137 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

В якості доказів на оплату послуг перекладача позивач надав копії рахунок на оплату №54 від 18.04.2025 на суму 3910,00 грн, акт №54 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) віл 24.04.2025. Крім того, здійснення вказаних послуг підтверджується матеріалами справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем організовано здійснення перекладу документів з англійської мови на українську мову.

Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що переклад документів замовлений позивачем вже під час розгляду справи в суді першої інстанції та наданий до суду з метою доведення своєї позиції, а понесені позивачем витрати безпосередньо пов`язані з розглядом цієї справи.

Отже, суд вважає, що пов`язані з перекладом документів є судовими витратами у розумінні ст. 132 КАС України.

Суд також зауважує, що відповідно до статті 254 МК України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.

Отже, стаття 254 МК України не зобов`язує декларанта під час розмитнення подавати переклад документів, складених іноземною мовою, а відповідач не вимагав у позивача здійснити переклад поданих документів, складених іноземною мовою.

Під час розгляду справи, суд надавав оцінку документам, які складені іноземною мовою та відповідно використовував їх переклад на державну мову, який здійснений на замовлення позивача.

Враховуючи надані позивачем докази понесення витрат на залучення перекладача, вимоги позивача в частині стягнення на користь позивача витрат, пов`язаних із залученням перекладача у розмірі 3910 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Аналогічного висновку щодо необхідності стягнення на користь особи судових витрат пов`язаних з перекладом дійшов Верховний Суд у постанові від 31.03.2020 по справі №160/7049/19.

Враховуючи предмет спору, суд вважає витрати на оплату послуг перекладача необхідними та неминучими, оскільки професійний переклад на українську мову документів, пов`язаних із оскаржуваними рішеннями, є необхідним для забезпечення повного та всебічного розгляду справи.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати, пов`язані з підготовкою справи до розгляду у розмірі 3910,00 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ТОП ПРЕМІУМ» (вул. Середня, буд.47, кв.36, м. Одеса, Одеська обл., 65091, код ЄДРПОУ 42937846) до Львівської митниці (вул. Костюшка, буд. 1, м. Львів, Львівська обл., 79000, код ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 10.01.2025 №UA209000/2025/900018/2.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2025/000040.

Стягнути з Львівської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ТОП ПРЕМІУМ» судовий збір у розмірі 3028,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн та витрати, пов`язані із залученням перекладача, у розмірі 3910,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Дмитро БАБЕНКО