Рішення № 131632126, 06.11.2025, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2025 року Справа № 280/8561/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст і підстави позовних вимог.

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі відповідач), у якій позивач просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 083950024525 від 29.08.2025;

2) зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивачу період роботи у Запорізькому міському відділі охорони здоров`я (російською: Запорожский отдел городского здравоохранения) з 26.09.1983р. по 06.06.1989;

3) зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 22.08.2025.

Крім того, просить судові витрати, що складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, покласти на відповідача.

Позовна заява та додатки до неї сформовані в підсистемі «Електронний суд» та подані у формі електронного документа представником позивача адвокатом Вишняковим Д.О., який діє на підставі ордеру серії АР №1267289 від 27.09.2025.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04.04.2025 позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11.04.2025 № 083950024525 було відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу (32 років), при цьому зазначено, що страховий стаж позивача на дату звернення до органів ПФУ становить 31 рік 2 місяці 11 днів. Надалі позивач уклала с ГУ ПФУ в Запорізькій області договір типовий договір №0 2508799100047 про участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, відповідно до якого 23.07.2025 позивачем було сплачено 24640 грн єдиного внеску за попередній період. 22.08.2025 позивач повторно звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії, проте 29.08.2025 ГУ ПФУ в Одеській області було відмовлено в призначенні пенсії у зв?язку з відсутністю у позивача необхідних 32 років страхового стажу. Зауважено, що позивач не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення трудової книжки. Вважаючи рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.

17.10.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що після перевірки пенсійної справи рішенням від 29.08.2025 Головним управлінням відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу (32 років). За наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування страховий стаж становить 24 роки 08 місяців 14 днів. При цьому відсутні підстави для зарахування періоду роботи з 26.09.1983 по 06.06.1989 до страхового стажу, необхідні уточнюючі довідки, видані на підставі первинних документів (особових карток, табелів обліку робочого часу, наказів, особових справ), які містять повні анкетні дані особи (прізвище, ім`я, по батькові без скорочень) та підтверджують факт роботи у зазначений період. Також не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки, оскільки у записах про прийняття та звільнення з роботи не прослідковується організація «Департамент охорони здоров`я Запорізької міської ради», як місце роботи позивача, яка засвідчила трудову книжку, що унеможливлює підтвердження достовірності записів. До моменту надання належних документів спірні періоди роботи не можуть бути зараховані до страхового стажу. З огляду на викладене просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

20.10.2025 судом отримано відповідь на відзив, в якій представник позивача зазначає, що у трьох різних територіальних органів Пенсійного фонду різний підхід до визначення кількості наявного страхового стажу у ОСОБА_1 . Крім того, відповідач не може мати дискреційних повноважень на порушення закону. Також надає докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу. Просить задовольнити позовну заяву, враховуючи стягнення з відповідача судових витрат, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

22.10.2025 до суду надійшли пояснення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в яких представник третьої особи зазначає, що відповідач, відмовляючи у призначенні пенсії позивачу, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, добросовісно та розсудливо. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 06.10.2025 суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін у відповідності до положень статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

22.08.2025 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернулася до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно статті 26 Закону України №1058-IV.

За результатами розгляду поданої позивачем заяви та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було прийнято рішення від 29.08.2025 № 083950024525, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (32 роки). Зазначено, що страховий стаж особи становить 24 роки 08 місяців 14 днів. За наданими документами до страхового стажу не зараховано:

періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки назва організації, що засвідчила видачу трудової книжки, «Департамент охорони здоров`я Запорізької міської ради», не прослідковується в записах про роботу.

період роботи з 26.09.1983 по 06.06.1989 згідно копій з наказів на прийняття та звільнення, оскільки ім`я та по-батькові вказано скорочено.

Позивач, не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком та незарахуванням до страхового стажу відповідних періодів його трудової діяльності, звернувся з цим позовом до суду.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV).

За змістом пункту 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Отже, з досягненням віку 60 років та за наявності станом на 01.01.2025 страхового стажу не менше 32 року позивач має право на отримання пенсії за віком.

Суд звертає увагу, що Закон №1058-ІV набрав чинності 01.01.2004. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ).

Слід зазначити, що Закон № 1788-XII відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно з приписами статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) .

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, статті 62 Закону України №1788-XII та пункту 1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Суд зазначає, що на момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252, зі змінами, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412 (далі - Інструкція № 162), відповідно до пункту 1.1 якої трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5. Інструкції № 162).

Згідно з пунктом 2.12 Інструкції № 162 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місце роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18).

В оскаржуваному рішенні відповідач посилається, зокрема, на те, що до страхового стажу не може бути зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки назва організації, що засвідчила видачу трудової книжки, «Департамент охорони здоров`я Запорізької міської ради», не прослідковується в записах про роботу.

Судом встановлено, що на титульній сторінці трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 21.10.1983 міститься печатка та підпис уповноваженої особи Департаменту охорони здоров`я Запорізької міської ради. При цьому вказана трудова книжка містить наступні записи про трудову діяльність ОСОБА_1 :

(запис №1) 03.07.1980 прийнята на посаду учнем машинописних робіт до Виробничого об`єднання «Запорожмасложирпром»;

(запис №2) 28.11.1980 присвоєно 1й розряд секретаря друкарки;

(запис №3) 29.10.1982 звільнена за власним бажанням;

(запис №4) 01.11.1982 прийнята комірником інструментів в Інструментальний завод ім. «Войкова»;

(запис №5) 03.10.1983 звільнена за власним бажанням.

Дослідивши записи, наявні в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 21.10.1983, суд вважає за необхідне зазначити, що на позивача не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Вказані відповідачем недоліки, а саме засвідчення трудової книжки організацією, назва якої не прослідковується, не можуть бути підставою для виключення таких періодів з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві (організації), та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства (організації) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Вказане відповідає сталій правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17, від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, від 26.06.2019 року у справі №607/4243/17.

Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок.

Відповідачем не враховано, що не всі недоліки можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

З огляду на викладене, до страхового стажу позивача підлягають зарахуванню періоди роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.10.1983, недостовірності або інших ознак юридичної дефектності якої не встановлено, а тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, а печатка організації назва якої не прослідковується, з огляду на те, що обов`язок належного оформлення трудової книжки покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, не може бути підставою для відмови у зарахуванні періодів його роботи.

Крім того, зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 29.08.2025 № 083950024525 слідує, що відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 26.09.1983 по 06.06.1989 згідно копій з наказів на прийняття та звільнення, оскільки ім`я та по-батькові вказано скорочено.

З трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 03.07.1980 судом встановлено, що в період з 26.09.1983 по 06.06.1989 ОСОБА_2 працювала на посаді бухгалтера у Запорізькому відділі міської охорони здоров`я.

На підтвердження здійснення трудової діяльності представником позивача зроблено запит до архівного управління Запорізької міської ради, на який отримано лист від 04.03.2025 №04-22/45, до якого долучено архівний витяг з наказу Запорізького міського відділу охорони здоров`я від 29.09.1983 №79л про зарахування на посаду бухгалтера матеріальної групи централізованої бухгалтерії міськвідділу ОСОБА_3 тимчасово з 26.09.1983, а також з наказу Запорізького міського відділу охорони здоров`я від 02.06.1989 №79л, відповідно до якого бухгалтера матеріального відділу централізованої бухгалтерії міського відділу охорони здоров`я ОСОБА_4 звільнено із займаної посади з 06.05.1989 та переведено для подальшої роботи старшим бухгалтером медсанчастини «Запоріжсталь». Крім того, листом архівного управління Запорізької міської ради від 24.03.2025 №04-22/52-54 надано архівні копії наказів, які стали підставою для оформлення архівного витягу, а також архівну довідку з інформацією про зміни у найменуванні установи (організації) за час її існування.

Суд зазначає, що накази від 29.09.1983 та від 02.06.1998, в яких зазначено прізвище та ініціали позивача, складались уповноваженою особою Запорізького міського відділу охорони здоров`я, а не позивачем, тому пенсійним органом безпідставно не був зарахований вказаний період трудової діяльності позивача до її страхового стажу. Вказані недоліки не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачеві у зарахуванні спірного періоду роботи до її загального страхового стажу на підставі трудової книжки та копій наказів, оскільки вина позивача в тому, що накази заповнені роботодавцем із зазначенням скороченого ім`я та по батькові, відсутня.

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як «існуюче майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення ЄСПЛ від 02 березня 2005 року «Фон Мальцан та інші проти Німеччини»). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.

Відтак статтю 1 зазначеного Протоколу №1 слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.

Тобто, в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.

Таким чином, офіційно працевлаштувавшись та маючи відповідні записи у трудовій книжці, позивач мала правомірні очікування, що набувши достатнього пенсійного віку та необхідного страхового стажу, їй буде призначено пенсію за віком.

Суд наголошує, що реалізовуючи обов`язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності - роз`яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків. Також у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов`язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів.

Проте відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про вчинення дій спрямованих на проведення перевірки відповідності змісту трудової книжки первинним документам, які підтверджують характер виконуваної роботи, підприємства, на яких працювала позивач, для призначення пенсії.

Отже, якщо поданих позивачем документів для зарахування до страхового стажу спірних періодів було недостатньо, орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, натомість за обставинами справи відповідачем жодних дій вчинено не було, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що неврахування відповідачем під час вирішення питання про призначення позивачу пенсії відомостей про роботу носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства, відповідачем не було забезпечено розгляду наданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком шляхом всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення від 29.08.2025 №083950024525, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На переконання суду, за наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Водночас, надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов`язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Так, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Крім того, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею Конвенції повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Водночас, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Тобто, оскільки призначення, нарахування та виплата пенсії відноситься до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження та вирішувати питання щодо призначення позивачу пенсії.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.04.2019 у справі №204/362/17, вказано, що єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулася із відповідною заявою. При цьому за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим. У цій же справі Верховний Суд вказав, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, не надав оцінку відомостям, наявним або відсутнім у трудовій книжці позивача, в той час як суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданим виключно органам Пенсійного фонду.

На підставі викладеного для повного та ефективного захисту прав позивача та дотримання гарантій щодо остаточного вирішення спору між сторонами, з огляду на наявність дискреційних повноважень при прийнятті рішень про призначення чи відмову в призначенні пенсії, суд вважає належним способом захисту порушених прав позивача у заявленому до розгляду спорі є зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди її роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.10.1983, а також період роботи з 26.09.1983 по 06.06.1989 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 03.07.1980 та копій наказів про прийняття та звільнення, у зв`язку із чим повторно розглянути заяву позивача від 22.08.2025 щодо призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

VI. Висновки суду.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав щодо незарахування певних періодів роботи до страхового стажу позивача, тому позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають частковому задоволенню.

VII. Розподіл судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Квитанцією від 27.09.2025 № 5ABB-K2UZ-QFZE підтверджується сплата позивачем судового збору. За таких обставин, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, судові витрати на оплату судового збору у розмірі 968,96 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Вирішуючи питання щодо відшкодування позивачеві понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин третьої-шостої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав: копію договору про надання правничої допомоги від 12.02.2025 (далі Договір); копію акта прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 20.10.2025 до Договору; довідку про отримання грошових коштів від 20.10.2025.

Відповідно до умов договору про надання правничої допомоги від 12.02.2025, укладеному між адвокатом Вишняковим Д.О. та ОСОБА_1 адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а клієнт зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені сторонами (пункт 1.1). За правову допомогу замовник сплачує адвокату винагороду у наступному розмірі, зокрема, складання позовної заяви, відповіді на відзив, заперечень апеляційних та касаційних скарг, відзиву на позовну заяву 5000 грн (пункт 3.1).

Згідно з актом прийому-передачі виконаних робіт та довідки про отримання грошових коштів загальна сума понесених позивачем витрат складає 10000,00 грн. Надаючи оцінку акту прийому-передачі виконаних робіт, судом встановлено, що адвокатом Вишняковим Дмитром Олександровичем надано послуги з: підготування та подання позовної заяви до Запорізького окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії (27.09.2025) 5000 грн; підготування та подання до Запорізького окружного адміністративного суду відповіді на відзив (справа №280/8561/25) (20.10.2025) 5000 грн.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 29.10.2020 у справі № 686/5064/20, від 05.03.2021 у справі №200/10801/19-а, від 16.03.2021 у справі №520/12065/19, постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, відповідно до якої відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях від 12 жовтня 2006 у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 26 лютого 2015 у справі «Баришевський проти України» зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц від 19.02.2020 саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Таким чином, суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021 по справі № 200/10535/19-а, від 05.08.2020 у справі № 640/15803/19, від 09.05.2023 у справі № 340/9009/21, від 08.11.2023 у справі № 160/17970/21, від 16.05.2024 у справі № 320/4539/21, Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 9901/459/21.

Відповідач, незважаючи на свою обізнаність про відкриття провадження у справі та, відповідно, про вимогу позивача щодо стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача правничої допомоги у цій справі, під час розгляду справи не подав клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу у разі, якщо вважав, що заявлена до відшкодування сума правничої допомоги є не співмірною зі складністю цієї справи.

Водночас суд також бере до уваги позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22, відповідно до якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою статті 134 КАС України, однак, не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Суд зазначає, що ця справа належить до категорії справ незначної складності, була призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до положень статті 263 КАС України, згідно з частиною другою якої суд розглядає такі справи у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Крім того, відповідно до частини третьої цієї статті заявами по суті справи є позов та відзив, у зв`язку з чим не було обов`язковим подання у цій справі відповіді на відзив.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, суд дійшов висновку, що розмір витрат 10000 грн, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, є суттєво завищеним, у зв`язку з чим підлягає зменшенню до 5000 грн.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 29.08.2025 № 083950024525 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.10.1983, а також період роботи з 26.09.1983 по 06.06.1989 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 03.07.1980 та копій наказів про прийняття та звільнення, у зв`язку із чим повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.08.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог задовольнити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, місцезнаходження: вул. Канатна, буд.83, м.Одеса, 65012; код ЄДРПОУ 20987385.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: пр.Соборний, буд.158-Б, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 06.11.2025.

Суддя К.В. Мінаєва