Рішення № 131619165, 06.11.2025, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 295/14130/24

2/296/589/25

Р І Ш Е Н Н Я

І МЕ НЕ М УК РА ЇН И

06 листопада 2025 року м.Житомир

Корольовський районний суд м.Житомира у складі головуючої судді Петровської М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Артеміда-Ф» звернулось до Богунського районного суду м. Житомира із вказаною позовною заявою, відповідно до змісту якої просить:

- стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання позики на умовах фінансового кредиту №00020063948 від 07.06.2020 р. в розмірі 42 144,79 грн (сорок дві тисячі сто сорок чотири гривні 79 копійок) на користь ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» судові витрати, що складаються із сплаченого судового збору в сумі 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) та витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 7 000 (сім тисяч) гривень 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 07 червня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія«ФОРЗА» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання позики на умовах фінансового кредиту №00020063948, який підписано з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит та зобов`язався його повернути і сплатити проценти за користування кредитом. Також вказує, що 30 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФОРЗА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» було укладено договір факторингу №20210630-Ф/2, відповідно до умов якого ТОВ "Фінансова компанія «Артеміда-Ф" набуло право вимоги за кредитним договором №00020063948. Оскільки відповідач в повному обсязі не повернув грошові кошти для погашення заборгованості за зобов`язанням, у нього виникла заборгованість, яка становить 42144,79 грнта складаєтьсяз наступного:10 375,00грн залишок заборгованостіза тілом;5758,00грн залишок заборгованостіпо процентамза користування;23343,75грн залишок заборгованостіпо простроченимпроцентам закористування позамежами строкудії договору(нарахованоновим кредиторомза періодз 01.07.2021по 28.09.2021);2667,84грн інфляційне збільшення (нараховано новим кредитором за період з 07.07.2020 по 23.02.2022).

Ухвалою судді Корольовського районного суду м.Житомира у даній справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву не подавав. Ухвала про відкриття провадження двічі направлялася на адресу відповідача за зареєстрованим місцем його проживання, у відповідності до приписів ЦПК України, однак поштові відправлення повернулись на адресу суду не врученими, з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою". Також відповідач повідомлявся про розгляд справи шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному веб-порталі судової влади України.

Постановою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року в справі № 910/1730/22 визначено, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Згідно з ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази,які маютьюридичне значеннядля вирішенняспору посуті,суд дійшовнаступних висновків.

Судом встановлено, що 07 червня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФОРЗА» (далі - Товариство) та ОСОБА_1 (далі - Клієнт) було укладено договір про надання позики на умовах фінансового кредиту №00020063948, підписаний відповідачем у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію», одноразовим ідентифікатором j037425p, згідно умов якого ОСОБА_1 надано кредит на споживчі цілі в сумі 10 375 грн строком на 30 днів до 06.07.2020, з процентною ставкою 1,85 % на день. Платіжні реквізити для перерахування суми кредиту № 4441-111Х-ХХХХ-0495.

Згідно додатку № 1 до договору про надання позики на умовах фінансового кредиту № 00020063948, ОСОБА_1 мав внести на погашення кредиту останній платіж до 06.07.2020. Загальна вартість кредиту складає 16 133,20 грн, з якої 10 375 грн сума основного боргу та 5 758,20 грн сума процентів.

30 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФОРЗА» (далі - Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" "Артеміда-Ф" (далі - Фактор) було укладено договір факторингу №20210630-Ф/2, відповідно до умов п.2.1 розділу 2 якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права Вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити Клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором.

Фінансування сплачується Фактором на банківський рахунок Клієнта, зазначений у пункті 12 цього Договору. Сума фінансування вважається отриманою після її зарахування на рахунок Клієнта (розділ 3 договору факторингу).

Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог у формі наведеної в Додатку №1 до цього Договору (п. 4.1 розділу 4 договору факторингу).

На виконання умов договору факторингу № 20210630-Ф/2 від 30.06.2021, ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» було сплачено ТОВ «Фінансова компанія «ФОРЗА» кошти в сумі 400 000 грн, згідно платіжної інструкції №279 від 05.07.2021, та в сумі 84 618 грн згідно платіжної інструкції №282 від 14.07.2021.

Згідно витягу з реєстру прав вимог № 1 до договору №20210630-Ф/2, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФОРЗА» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" "Артеміда-Ф" право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №00020063948 в загальному розмірі 16 133,20 грн (10 375,00 грн заборгованість по тілу; 5 758,20 грн заборгованість по відсоткам).

Згідно з детальним розрахунком заборгованості (виписка з особового рахунку), складеного ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», у ОСОБА_1 за кредитним договором №00020063948 станом на 06.09.2024 наявна заборгованість в розмірі 42 144,79 грн, з яких: 10 375,00грн залишок заборгованостіза тілом;5758,00грн залишок заборгованостіпо процентамза користування;23343,75грн залишок заборгованостіпо простроченимпроцентам закористування позамежами строкудії договору(нарахованоновим кредиторомза періодз 01.07.2021по 28.09.2021);2667,84грн інфляційне збільшення (нараховано новим кредитором за період з 07.07.2020 по 23.02.2022).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст.639ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частиною 1 ст.205ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). В порядку визначеному ч. 2 ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У відповідності до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Положеннями ст.1055ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 512ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як передбачено ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно зі ст.517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом ч.3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

У ч.2 ст.78ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові від 30 січня 2018 року в справі №161/16891/15 Верховний Суд вказав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10ЦПК України і статтею 17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст.ст.12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Кредитний договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

З матеріалів справи вбачається, що 07 червня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФОРЗА» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання позики на умовах фінансового кредиту №00020063948, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти шляхом переказу коштів у сумі 10 375,00 гривень строком з 07.06.2020 по 06.07.2020, зі сплатою відсотків.

Доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Аналогічні за змістом висновки, викладені і у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц.

При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Позивачем ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що товариством були перераховані грошові кошти відповідачу в розмірі, що передбачений договором, а відповідач ці кошти отримав.

Згідно з відповідями АТ «Сенс Банк» №35072-32.3/2025 від 24 липня 2025 року та АТ КБ «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7-250724/50428 від 30 липня 2025 року вбачається, що в банках не емітовано карту № НОМЕР_1 .

Наявний в матеріалах справи детальний розрахунок заборгованості сам по собі не може свідчити про наявність заборгованості у відповідача.

Позиція суду узгоджується із викладеною в постанові Житомирського апеляційного суду від 11.12.2024 в справі № 295/4571/24.

Відповідно до ст.1077ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 143/1269/17 (провадження № 61-5383св22), від 06.09.2023 у справі № 466/3066/13-ц (провадження № 61-785св23), від 26.01.2022у справі № 637/590/16-ц (провадження № 61-15865св21).

Так, витяг з реєстру прав вимог №1 до договору факторингу №20210630-Ф/2 від 30.06.2021 стосовно ОСОБА_1 сформовано представником ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» та він не містить підпису первинного кредитора ТОВ «Фінансова компанія «ФОРЗА». Разом з тим, форма Реєстру прав вимог, узгоджена сторонами договору факторингу, містить графу "Клієнт", де мають бути проставлені його підпис та печатка.

Отже,позивачем недоведено фактвідступлення праввимоги за договором про надання позики на умовах фінансового кредиту №00020063948 від ТОВ «Фінансова компанія «ФОРЗА» на користь ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф».

З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, що відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання позики на умовах фінансового кредиту №00020063948, оскільки не підтверджено факт отримання суми кредиту позичальником, його використання відповідачем (рух коштів по рахунку, на який отримано кредит), а також не підтверджено факт відступлення права вимоги за спірним кредитним договором на користь позивача.

Отже, у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" "Артеміда-Ф" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договоромпро наданняпозики наумовах фінансовогокредиту слід відмовити.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 141, 142, 247, 258, 259, 263-265, 268, 279, 352, 353 Цивільного процесуального кодексу України, -

ухвалив:

У задоволенні цивільного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» (м. Львів, вул. С. Бандери, 87, оф. 54, код ЄДРПОУ 42655697) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованостіза договоромпро наданняпозики наумовах фінансовогокредиту - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 06.11.2025.

Суддя М. В. Петровська