Ухвала суду № 131611635, 29.10.2025, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/28280/25-к

пр. 1-кс-24936/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2025 року м. Київ

Печерський районний суд міста Києва у складі:

слідчого судді - ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна,

У С Т А Н О В И В :

Короткий виклад вимог клопотання

На розгляд слідчому судді надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 , який дії в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 09.07.2014 у справі № 757/18793/14-к на грошові кошти в сумі 18 400 доларів США.

В обґрунтування клопотання вказано, що вилучені кошти належать ОСОБА_5 . Метою арешту вказаних грошових коштів в ухвалі слідчого судді було зазначено, що вони можуть бути призначені для винагороди особам, які допомагали ОСОБА_6 втекти з-під варти, фінансування його переміщення, проживання на території України та за кордоном після його втечі з-під варти, а також для подальшого переховування останнього від правоохоронних органів України.

Однак, ОСОБА_6 відбув покарання, а тому у застосуванні такого засобу забезпечення позову наразі відпала потреба. Крім того, вказані кошти були зняті ОСОБА_5 з її депозитного рахунку.

Позиції сторін

Представник власника майна, адвокат ОСОБА_3 , подав заяву про розгляд скарги без його участі.

Справа призначалась до розгляду неодноразово. Прокурор у судове засіданні від 29.10.2025 не прибув, про дату, час та місце проведення розгляду був повідомлений належно. Будь-які відомості, пояснення, докази на спростування викладених у клопотання обставин, органом досудового розслідування слідчому судді не подано.

Частиною 3 ст. 306 КПК України передбачено, що відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.

Відповідно до положень ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи принцип диспозитивності, слідчий суддя визнав за можливе прийняти рішення по суті скарги у відсутність осіб, які не з`явились, на підставі наданих доказів.

Обставини, встановлені слідчим суддею

Вивчивши скаргу, дослідивши матеріали справи, слідчий суддя дійшов висновку, що скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Слідчим суддею установлено, що в провадженні Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, перебуває кримінальне провадження № 42017000000000043 від 10.01.2017 за ознаками злочинів, ч. 2 ст. 364, ч. ст. 393 КК України.

06.07.2014 Генеральною прокуратурою України було зареєстровано кримінальне провадження № 42014100000000771 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України стосовно працівників конвойного полку.

06.07.2014 Генеральною прокуратурою України було зареєстровано кримінальне провадження № 42014100000000772 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 393 КК України, стосовно ОСОБА_6

06.07.2014 кримінальне провадження № 42014100000000771 було об`єднано з кримінальним провадженням № 42014100000000772 під єдиним номером № 42014100000000771.

07.07.2014 ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/10704/14-к надано дозвіл на проведення обшуку в будинку, який розташований за адресою АДРЕСА_1 з метою встановлення місця перебування ОСОБА_6

08.07.2014 працівниками правоохоронних органів був проведений обшук за адресою м. Київ, вул. Панфіловців, буд. 27, під час якого в присутності ОСОБА_4 були вилучені 18 400,00 доларів США.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 09.07.2014 у справі № 757/18793/14-к був накладений арешт на майно, у тому числі на грошові кошти на загальну суму 18400,00 (вісімнадцять тисяч чотириста) доларів США, вилучені за адресою: м. Київ, вул. Панфіловців, 27.

Метою арешту вказаних грошових коштів в ухвалі слідчого судді було зазначено, що вони можуть бути призначені для винагороди особам, які допомагали ОСОБА_6 втекти з-під варти, фінансування його переміщення, проживання на території України та за кордоном після його втечі з-під варти, а також для подальшого переховування останнього від правоохоронних органів України.

10.07.2014 постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України грошові кошти в сумі 18400,00 (вісімнадцять тисяч чотириста) доларів США були передані на депозитний рахунок відкритий Генеральною прокуратурою України в АТ «Укрексімбанк».

Вказаний факт також підтверджується листом Офісу Генерального прокурора №21-1608вих-23 від 02.08.2023.

09.07.2014 ОСОБА_6 старшим слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України ОСОБА_7 у кримінальному проваджені №42014100000000771 було повідомлено ОСОБА_6 про підозру у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 393 КК України.

02.11.2016 Генеральною прокуратурою України було зареєстровано кримінальне провадження № 42016000000003103 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369 КК України стосовно ОСОБА_6

03.11.2016 кримінальне провадження №42014100000000771 було об`єднано з кримінальним провадженням №42016000000003103 під єдиним номером №42014100000000771.

19.12.2016 Генеральною прокуратурою України було зареєстровано кримінальне провадження № 42016000000003958 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України стосовно ОСОБА_6

19.12.2016 кримінальне провадження №42014100000000771 було об`єднано з кримінальним провадженням № 42016000000003958 під єдиним номером № 42014100000000771.

21.12.2016 ОСОБА_6 старшим слідчим в особливо важливих справах Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 у кримінальному проваджені № 42014100000000771 було повідомлено ОСОБА_6 про зміну раніше повідомленої підозри у вчинені злочинів, передбачених ч.2 ст. 369, ч. 3 ст. 369, ч. 2 ст. 393 КК України. Вказане повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри було погоджено прокурором Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_9

Санкція частини 2 та частини 3 статті 369 КК України (в редакції на час вчинення злочину) передбачала такий вид покарання, як конфіскацію майна або без такої та спеціальну конфіскацію.

10.01.2017 з кримінального провадження № 42014100000000771 по обвинуваченню ОСОБА_6 були виділені матеріали стосовно ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та невстановлених осіб за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 та ч. 2 ст. 393 КК України в кримінальне провадження № 42017000000000043 від 10.01.2017, у тому числі процесуальні документи щодо вилучення грошових коштів ОСОБА_4 в сумі 18400,00 (вісімнадцять тисяч чотириста) доларів США, їх арешту та передачі на зберігання до АТ «Укрексімбанк».

Відповідно до листів Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві № 33910-25/к/11-03-15428/26 від 28.07.2025 та № 28325-23/к/11-03-15508/23 від 15.09.2023 ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 42017000000000043 від 10.01.2017 не перебувають у статусі підозрюваних.

Також, слідчим суддею встановлено, що 27.12.2012 ОСОБА_12 було оголошено в міжнародний розшук.

04.07.2013 ОСОБА_6 був затриманий на території Угорщини та в подальшому його було екстрадовано до України. 27.03.2014 до ОСОБА_6 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, після чого він до 06.07.2014 утримувався в Київському слідчому ізоляторі Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київської області.

Відразу після екстрадиції, ОСОБА_6 було поміщено під варту до ДУ «Київський слідчий ізолятор».

Вироком Деснянського районного суду міста Києва від 07.08.2020 у справі № 754/1100/17 ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 369, ч.2 ст. 393 КК України, та призначено йому покарання :

- за ч. 2 ст. 369 КК України у виді 5 років позбавлення волі із штрафом у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (8500 грн.), із конфіскацією всього майна;

- за ч. 2 ст. 393 КК України у виді 7 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим було визначено ОСОБА_6 покарання у виді 7 років позбавлення волі із штрафом у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (8500 грн.), із конфіскацією всього майна. Початок строку покарання ОСОБА_6 обчислювати з 08.02.2018.

Виправдано ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 369 КК України за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення.

Запобіжний захід ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили залишено у виді застави в сумі 528600 грн, що складає 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 20.04.2018.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 29.12.2022 у справі № 754/1100/17 (провадження №11-кп/824/342/2022), вирок Деснянського районного суду м. Києва від 07.08.2020, ухвалений щодо ОСОБА_6 , було залишено без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисників ОСОБА_13 та ОСОБА_3 , та апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 - без задоволення.

Постановою Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 06.07.2023 у справі № 754/1100/17, вирок Деснянського районного суду м. Києва від 07.08.2020 та ухвалу Київського апеляційного суду від 29.12.2022 щодо ОСОБА_6 скасовано в частині засудження ОСОБА_6 за епізодами від 25.06.2014 стосовно надання неправомірної вигоди за невчинення службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду, дій з використанням наданої їй влади і службового становища та від 04.07.2014 року щодо надання такої неправомірної вигоди, вчиненого повторно, і закрити кримінальне провадження в цій частині на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Перекваліфіковано дії ОСОБА_6 з ч. 2 ст. 369 КК України на ч. 1 ст. 369 КК України.

Визнано вважати засудженим ОСОБА_6 за епізодом від 29 червня 2014 стосовно надання неправомірної вигоди за невчинення службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду, дій з використанням наданої їй влади і службового становища за ч. 1 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 369, ч. 2 ст. 393 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону України № 838-VIII від 26.11.2015 року) зараховано строк попереднього ув`язнення ОСОБА_6 з 08.02.2018 по 29.12.2022 з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

У порядку ст. 577 КПК України зараховано час тримання ОСОБА_6 під вартою на території запитуваної держави російської федерації у зв`язку з вирішенням питання про видачу в Україну, а саме з 19.03.2015 по 08.07.2016, до загального строку відбування покарання, призначеного вироком Деснянського районного суду м. Києва від 07.08.2020.

Визнано вважати ОСОБА_6 таким, що повністю відбув покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 07.08.2020.

Релевантні джерела права

Процесуальні правовідносини регулюються главою 17 «Арешт майна» розділу ІІ «Заходи забезпечення кримінального провадження» КПК України.

Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

Положеннями ч. 1 ст. 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Згідно з ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Мотиви слідчого судді

Аналізуючи положення кримінального процесуального законодавства з приводу накладення арешту на майно особи, обов`язковою передумовою, яка обґрунтовує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину, наявність обґрунтованої підозри, підставу для арешту майна; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що визначено положенням ч. 2 ст. 173 КПК України. При цьому обов`язок доведення існування зазначеної умови КПК України окладається на орган досудового розслідування.

Норма-дефініція речових доказів (стаття 98 КПК) щодо критеріїв (умов) визнання матеріальних об`єктів речовими доказами (були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин) з одного боку дійсно, сформульована в категоричній формі, і вказані умови мають бути дотримані для визнання тих чи інших речей речовими доказами. У той же час, слід зважати на стадію кримінального провадження. Так, на стадії досудового розслідування не всі обставини, що підлягають з`ясуванню у кримінальному провадженні, можуть бути достовірно встановлені одразу ж, оскільки розслідування - це процес пізнання обставин подій минулого, пов`язаний з пошуком, виявленням та фіксацією відповідних слідів злочинного діяння.

Системний аналіз норм КПК та практики ЄСПЛ дозволяє дійти висновку, що КПК оперує поняттями, які відповідають декільком різним стандартам доказування (переконання) - стандарт «обґрунтованої підозри», переконання (доведення) «поза розумним сумнівом» та стандарти «достатніх підстав (доказів)» тощо. Стандарти «достатніх підстав (доказів)» використовуються в широкому колі різноманітних ситуацій, що виникають в ході кримінального провадження, тому вони не є сталими, а залежать від конкретної ситуації, цілі прийняття тих чи інших рішень (вчинення дій) та їх правових наслідків. При цьому, вони застосовуються як для прийняття процесуальних рішень слідчими суддями (судом) (статті 157, 163, частина 5 статті 234, 260 та інші статті КПК), так і слідчими, прокурорами (статті 134, 271, 276 КПК та інші).

З огляду на вимоги ч. 3 статті 170 КПК арешт майна на підставі п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК (тобто з метою забезпечення збереження речових доказів) передбачає дотримання стандарту «достатніх підстав» вважати, що майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК.

Стандарт «достатніх підстав (доказів)» для цілей арешту з метою забезпечення збереження речових доказів передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують певну річ з кримінальним правопорушенням (демонструють можливу приналежність до його вчинення в якості знаряддя або матеріального об`єкту, що містить певне відображення або інформацію про злочин), тобто наділяють її саму можливістю виконувати функцію доказу у кримінальному провадженні, і вони є достатніми, щоб виправдати її тимчасове обтяження у вигляді арешту для можливого використання в процесі доказування стороною обвинувачення у подальшому.

Метою накладення арешту в ухвалі слідчого судді зазначено запобігання їх використання для винагороди особам, які допомагали ОСОБА_6 втекти з-під варти, фінансування його переміщення, проживання на території України та за кордоном після його втечі з-під варти, а також для подальшого переховування останнього від правоохоронних органів України.

Однак, доданими до скарги доказами підтверджено, що ОСОБА_6 відбув покарання за вироком у кримінальному провадженні № 42014100000000771.

Крім того, 10.01.2017 з кримінального провадження № 42014100000000771 по обвинуваченню ОСОБА_6 були виділені матеріали стосовно ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та невстановлених осіб за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 та ч. 2 ст. 393 КК України в кримінальне провадження № 42017000000000043 від 10.01.2017, у тому числі процесуальні документи щодо вилучення грошових коштів ОСОБА_4 в сумі 18400,00 (вісімнадцять тисяч чотириста) доларів США.

У кримінальному провадженні № 42017000000000043 від 10.01.2017 ані ОСОБА_6 , ані ОСОБА_4 не повідомлено про підозру.

Крім того, 20.06.2013 за адресами м. Київ, вул. Панфіловців, 23 та м. Київ, вул. Панфіловців 27 в рамках проведення досудового розслідування у кримінальному проваджені № 12013000000000333 від 20.05.2013 правоохоронними органами вже проводився обшук і грошових коштів в сумі 18400,00 (вісімнадцять тисяч чотириста) доларів США знайдено та вилучено не було. Тобто, на момент проведення обшуку ОСОБА_6 перебував у міжнародному розшуку і коштів за місцем його проживання віднайдено не було.

Окрім цього, власниця грошових коштів ОСОБА_4 , з урахуванням спливу великої кількості часу, змогла частково підтвердити законність походження вилучених у неї під час обшуку грошових коштів в сумі 18400,00 (вісімнадцять тисяч чотириста) доларів США (копії заяв на видачу готівки № 1 від 11.06.2013, квитанції № 83060 від 12.06.2013, заяви на видачу готівки № 8584 від 17.06.2014, квитанції № 729601 від 17.06.2014).

При цьому, слідчий суддя звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи, в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

При цьому, з моменту вилучення майна та накладення на нього арешту ухвалою від 09.07.2024 минуло більше 11 років, а тому орган досудового розслідування зобов`язаний довести необхідність та наявність підстав для продовження такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, наявність потреб досудового розслідування у такому арешті майна, актуальність цього питання.

Така позиція суду узгоджується із практикою ЄСПЛ, яка сформована у справах «B.K.M. Lojistik Tasimacilik Ticaret Ltd Єirketi v. Slovenia» № 42079/12 від 17.01.2017 року, «Pendov v. Bulgaria» № 44229/11 від 26.03.2020 року, «Cгlin v. Romania» № 54491/14 від 05.04.2022 року, «Sadocha v. Ukraine» № 77508/11 від 11.07.2019 року.

З огляду на зазначене, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність у кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальший арешт майна ОСОБА_4 , який застосований тривалий час, з липня 2014 року, а тому арешт підлягає скасуванню.

Натомість, клопотання в частині зобов`язання уповноважених осіб органу досудового розслідування та АТ «Укрексімбанк» повернути ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , кошти в сумі 18 400,00 (вісімнадцять тисяч чотириста) доларів США є передчасною, оскільки наразі бездіяльність уповноважених осіб щодо неповернення цих коштів не встановлена.

На підставі викладеного, керуючись ст. 169, 170-174, 369-372, 376 КПК України, слідчий суддя

У Х В А Л И В:

Клопотання - задовольнити частково.

Частково скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09.07.2014 у справі № 757/18793/14-к, а саме з грошових коштів у сумі 18400,00 (вісімнадцять тисяч чотириста) доларів США, які були вилучені 08.07.2014 під час обшуку проведеного за адресою: м. Київ, вул. Панфіловців, буд. 27.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_14