Рішення № 131572354, 05.11.2025, Васильківський міськрайонний суд Київської області

справа № 362/892/25

провадження № 2/362/1671/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.11.25 року

Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Поповича О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кострубіцької Т.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Василькові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Васильківської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю.

Суд установив:

Зміст і підстави позовних вимог

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась до суду з позовом до Васильківської міської ради (далі відповідач), в якому просить визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що починаючи з 2002 року фактично проживає у даному будинку, здійснила ремонтні роботи, сплачує комунальні послуги. Посилаючись на те, що добросовісно заволоділа вказаним нерухомим майном, продовжує добросовісно, відкрито та безперервно володіти ним понад встановлений законом 10-річний строк позивач просила визнати за нею за набувальною давністю право власності на вказану частку житлового будинку на підставі статті 344 ЦК України.

Рух справи в суді

Ухвалою від 10 лютого 2025 року суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 17 квітня 2025 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

У чергове судове засідання по справі сторони не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач також просив суд розглядати справу без участі представника. Згідно наданого суду відзиву відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів можна зробити висновок, що позивач лише 19 квітня 2013 року прийняла у дар (у власність) належну ОСОБА_2 1/2 частини будинку у АДРЕСА_1 , тобто твердження позивача, що вона утримує весь будинок починаючи з 2002 року відповідачем оцінюється критично. Крім того, відповідач посилається на інформацію щодо реєстрації місця проживання позивача, згідно якої остання зареєструвала свої місце проживання у такому будинку тільки 20 червня 2015 року, що вказує на те, що 10-річний строк проживання позивача у будинку за вказаною адресою станом на дату звернення до суду не сплив. Відповідач також зазначає, що з матеріалів позовної заяви неможливо встановити чи надавалась відмова іншого власника від 1/2 частини будинку.

У своїй відповіді на відзив позивач наголошує, що право власності у неї виникло ще у 2013 році, що становить більше 10 років, фактично вона проживає у будинку з 2002 року. Також, вказує, що з 2002 року за даною адресою ні ОСОБА_3 , ні інші правонаступники за іншою 1/2 частиною будинку не проживали та згідно інформаційної довідки від 29 листопада 2024 року №405943889 право власності не зареєстровано.

Суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Відповідно до частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Встановлені судом фактичні обставини справи

З матеріалів справи вбачається, що на підставі Договору дарування частини житлового будинку та Договору дарування земельної ділянки від 19 квітня 2013 року позивач набула право власності на 1/2 частку житлового будинку та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності позивача на вказані об`єкти підтверджується відповідними відомостями з державного реєстру речових прав.

Позивачу та її бабусі (дарувальник) власники іншої 1/2 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 з 2002 року невідомі.

З метою встановлення правовласника за спірною частиною будинку позивачем направлено відповідні запити, зокрема до КП КОР «Київське обласне бюро технічної інвентаризації».

Відповідно до архівної довідки, наданої КП КОР «Київське обласне бюро технічної інвентаризації», станом на 31 грудня 2012 року право власності на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності зареєстровано:

- 1/2 частина на ім?я ОСОБА_3 , згідно з договором про надання у безстрокове користування земельної ділянки під будівництво житлового будинку, посвідченого Пиндик М.М., державним нотаріусом Першої Васильківської державної нотаріальної контори №6416 від 30 грудня 1964 року, реєстровий номер запису: 2630 в книзі 29;

- 1/2 частина на ім?я ОСОБА_2 , згідно з договором дарування частини житлового будинку, посвідченого Пясецькою Л.М., державним нотаріусом Другої Васильківської державної потаріальної контори №2137 від 11 липня 2002 року, реєстровий номер запису: 2630 в книзі 29.

Згідно з поясненнями позивача, з 2002 року за даною адресою ні ОСОБА_3 за іншою 1/2 частиною будинку не проживала.

Відповідно до наявних у матеріалах справи Акту про постійне проживання та обслуговування позивачем будинку та Акту про встановлення факту проживання від 01 червня 2024 року, позивач з 20 червня 2015 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично проживає з 2002 на постійній основі, обслуговує всю садибу самостійно, інші співвласники за даною адресою не проживають з 2002 року, їхнє місце знаходження невідоме.

Аналогічні відомості підтвердили свідки в судовому засіданні.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі, якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Інститут набувальної давності за своєю правовою природою покликаний усунути юридичну невизначеність поняття фактичного володіння майном, ввести до цивільного обороту вибулі з нього нерухомі речі, чим забезпечити стабільність цивільних правовідносин.

Набувальна давність є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, тобто не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України.

Так, згідно зі статтею 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У постанові Великої Палати Верховного від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 вказано, що «правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності».

Виходячи зі змісту статті 344 ЦК України, вищевказаної позиції Верховного Суду, умовами для визнання за особою права власності на нерухоме майно за набувальною давністю є: добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння.

Згідно з частиною першою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Під час розгляду справи суд оцінив всі докази, включаючи показання свідків, разом з іншими доказами, які підтверджують, що позивач добросовісно заволоділа і користується вищевказаним будинком, не приховувала факт знаходження майна у її фактичному володінні, таке володіння не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Відповідно до статей 335 і 344 ЦК України право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК України).

У матеріалах справи відсутні дані про осіб, які б пред`являли свої права на спірний будинок, що дає підстави дійти висновку про відсутність осіб (крім позивача), які могли б мати майнові права або законні інтереси на такий об`єкт.

Суд критично оцінює посилання відповідача на відсутність у матеріалах справи відмови попереднього власника від свого права власності на 1/2 спірного будинку, оскільки права набувача залежать не від волевиявлення попереднього власника, а від сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність визначених законом умов для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Надані позивачем докази суд визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з обставинами у справі.

Питання щодо розподілу судових витрат у позові не порушувалось і в судовому засіданні не ініціювалось.

Керуючись статтями 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

1.Задовольнити позов ОСОБА_1 .

2.Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. За правилами частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення: 05 листопада 2025 року.

Суддя О.В. Попович