Рішення № 131565078, 29.10.2025, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

____________________ Справа № 299/2444/25

Номер провадження 2-о/299/205/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

29.10.2025 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області у особі головуючого судді А.А.Надопта, секретар судового засідання О.М.Стрижак, за участю представника позивача адвоката В.В.Нечаєва, представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Виноградів цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог: Королівська селищна рада про встановлення факту, що має юридичне значення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог: Королівська селищна рада про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просить суд встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_2 неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заява мотивована тим, що 26.12.2006р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис за №20 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Від цього шлюбу в них народилися двоє синів: ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , який навчається у школі у 8 класі, старший син поступив на юридичний факультет, 1 курс.

Обгрунтовуючи свої вимоги позивач вказує, що вночі 21.05.2022р. відповідачка ОСОБА_6 покинула позивача та своїх дітей і виїхала у невідомому напрямку, залишивши не тільки сім`ю, але і всі особисті речі та телефон. При цьому Відповідачка не пояснила про цей намір нікому, а тому числі дітям, які просто лягли спати і зранку довідалися про зникнення матері. З приводу причини такого зникнення, позивач вважає, що це сталося у зв`язку із тим, що в квітні 2022р. позивач дізнався про те, що Відповідачка зраджує йому із іншим чоловіком по імені « ОСОБА_7 », тому Відповідачка після «розкриття» вирішила виїхати із сім`ї до коханця. Згодом, Відповідачка написала позивачу з нового номеру, щоб «... той її не шукав, тому що вона у Львівській області...», після чого здійснила один телефонний дзвінок старшому сину з питанням про те, з ким він бажає залишитись. На даний час, будь-який зв`язок з нею втрачений, вона не повертається ані додому, ані до своїх дітей. З 21 травня 2022 року сторони не проживають разом. Діти на повному утриманні батька. ІНФОРМАЦІЯ_4 сину ОСОБА_8 виповнилося 18 років, станом на сьогодні у ОСОБА_2 на утриманні є один неповнолітній син - ОСОБА_4 .

Рішенням Виноградівського районного суду від 04.10.2022р. у справі № 299/2601/22 шлюб між сторонами розірвано та визначено місце проживання дітей разом із батьком.

12.03.2025р. Виноградівським районним судом було видано судовий наказ про стягнення із ОСОБА_3 аліментів на утримання дітей у розмірі однієї третини заробітку (доходу) платника аліментів на кожну дитину, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, однак аліменти Відповідачка так і не сплачує, внаслідок чого виник борг.

Відповідно до довідки старости села Сасово - діти і на даний час проживають з батьком та бабкою, матір дітей перебуває у невідомому місці.

Позивач вказує, що матір дітей ухиляється від обов`язку систематичного утримання дітей, одноразово на день народження може надіслати певну суму коштів, або під час вступу у ВУЗ старшого сина могла надіслати частину коштів на навчання, однак з травня 2022 року матір про дітей матеріально не піклується, а тому є підстави для стягнення аліментів з неї на користь батька, шляхом видачі судового наказу.

На даний час позивач, хоча і має на свою користь рішення про визначення місяця проживання дітей разом із ним, позбавлений можливості довести, що він самостійно утримує і виховує дітей. Натомість Відповідачка уникає контактів та зустрічей із позивачем та спільними дітьми, отже існує спір, який підлягає вирішенню в рамках позову. Відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню двох синів, один з яких ще досі неповнолітній, не цікавиться їхнім життям вже протягом ТРЬОХ РОКІВ, не відвідувала і не відвідує їх всі ці 3 роки, як висновок діти навіть не знають де їхня біологічна мати і яка її доля станом на сьогодні, так само і їй байдуже що з її дітьми, чи їли вони, чи мають що вдягнути, чи не хворіють тощо.

Дитина на повному утриманні Позивача. Станом на травень 2025 року Відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, участі у вихованні синів не приймає, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, не спілкується з ними, тобто не дбає про її нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, так як це встановлено ч.І ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства».

За змістом вказаного Рішення суду, яке набрало законної сили 24.10.2024р., та є обов`язковим до виконання, а обставини, встановлені рішенням, мають преюдиційне значення у даному випадку, дитина проживає разом із батьком, який її утримує. Питання було предметом комісійного розгляду органу опіки і піклування при Виноградівській міській раді Закарпатської області, за результатами якого суд прийняв рішення про визначення місця проживання дитини разом із батьком, який самостійно виховує та утримує дитину.

Факт, який просить встановити позивач, є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав та можливість безперешкодної реалізації його особистих прав. Встановлення факту перебування дитини на особистому вихованні і утриманні потрібно позивачу з метою захисту прав та інтересів таких та прав його як батька, у тому числі, вільного переміщення, а також як підстава для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а також звільнення з військової служби.

Позивач також зазначає, що іншого порядку встановлення такого факту законодавством України не передбачено, а про необхідність надання саме «рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини» дійсно міститься пряма вказівка в Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560, тим самим законодавець надав право позивачу звертатись до суду саме з такою вимогою, хоча й встановлення такого факту прямо не передбачено нормами Сімейного кодексу.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, наведених у заяві та просив такі задоволити;

Відповідачка в судове засідання повторно не з`явилася, про час і місце судового засідання був повідомлена 30.07.2025р. та 12.08.2025р. через Оголошення про виклик особи, місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, яке розміщене на сайті Виноградівського районного суду, а відтак, враховуючи, що відповідачка повідомлена про місце і час розгляду справи у суді, а тому є всі підстави для вирішення справу на підставі наявних в ній та поданих сторонами доказів та матеріалів.

Так, за змістом ч.2 ст.43 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами.

У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (ч. 1 ст. 372 ЦПК України).

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Перевіряючи поважність причин неявки в судове засідання сторін, суд встановив, що сторонам надсилались судові повістки про виклик в судове засідання на адреси, засоби зв`язку, які зазначено в позовній заяві, однак сторони жодного разу не з`явились і не повідомляли суд про поважність причин неявки в судові засідання. Така поведінка сторін суперечить приписам статей 43, 44 ЦПК України, а тим більше що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З метою запобігання безладному руху справи з врахуванням особливостей судового процесу, та зважуючи на те що сторони нових доказів ніж ті що подано до суду не зможуть подати і такі слід вважати достатніми для вирішення заявлених позовних вимог, то зазначене на думку суду щодо розгляду справи за відсутності сторін не вплине на своєчасний розгляд справи та не призведе до порушення процесуальних прав сторін у спірних правовідносинах.

Оскільки явка сторін була визнана судом обов`язковою, а обставини справи з урахуванням позовних вимог та поданих сторонами доказів судом можливо встановити у повному обсязі, то на підставі приписів ЦПК неявка належним чином повідомленого відповідача, не перешкоджає розгляду справи в даному судовому засіданні, з винесенням заочного рішеня відповідно до приписів ст.ст.280-282 ЦПК України.

Третя особа без самостійних вимог: Королівська селищна рада в судове засідання також не з`явилася, про місце і час розгляду справи у суді повідомлена належним чином, проте 30.09.2025р. подала до суду заяву, в якій просила справу розглянути без її участі на підставі наявних у справі доказів, вказавши, що орган опіки та піклування не може підтвердити факт самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 його батьком ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог позивача та просив у їх задоволенні відмовити.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (батьки позивача), а також ОСОБА_11 (сестра позивача) показали, що їх невістка залишила їх сина та своїх дітей ще у 2022р., виїхала з коханцем в інше місце проживання, з цього часу з дітьми не спілкується, а весь тягар утримання та виховання дітей лежить на позивачеві.

Суд , заслухавши пояснення учасників процесу, визначивши юридичну природу правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Розглядаючи справу, суд забезпечив учасникам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, зокрема, позивач скористався правовою допомогою.

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950р. кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановлений законом, який вирішить спір щодо його права та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суди, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України, розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя (ст.5 ч.1 ЦПК), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Завданнями цивільного судочинства (ст.2 ЦПК) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно зі ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Розглядаючи вказану справу на підставі наведених і встановлених у судовому засідання фактів суд констатує, що вони регулюються правовідносинами, визначеними нормами ЦПК України.

В даній справі заявник звернувся 09.05.2025р. до суду з вказаною позовною заявою до відповідачки ОСОБА_3 , заінтересованої особи Королівської селищної ради про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просить суд встановити факт, що він самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

У справі, яка є предметом розгляду у суді, позивач просить встановити факт самостійного виховання дитини (дітей). Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину та для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а також для звільнення з військової служби.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання),

яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

У цій справі шлюб між сторонами відповідно до рішення Виноградівського районного суду від 03.06.2024р. було розірвано, місце проживання сина сторін визначено за місцем проживання заявника, дитина проживає разом з заявником, який бере на себе усі зобов`язання, пов`язані з утриманням дитини, його фінансовим та матеріальним забезпеченням.

Спори, що виникають між сторонами, вирішуються шляхом перемовин, а в разі неможливості вирішити конфлікт - у судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Вирішуючи заявлений позов, відповідно до встановлених у суді обставин, суд виходить з того, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.

Так законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.

Отже, за наявності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, визначивши юридичну природу правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до переконання, що відсутні докази на підтвердження існування підстав для необхідності встановлення такого юридичного факту, окрім того, задоволення заяви може створити передумови для ухилення заявника від мобілізації на період воєнного стану, який є особою призовного віку відповідно до Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Окрім того, у справі, яка розглядається, заявник просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки і для матері дитини.

У зв`язку із зазначеним, враховуючи на преюдиційні висновки рішення Виноградівського районного суду, яке набрало законної сили 24.10.2024р., суд зазначає, що судовим рішенням від 24.10.2024р. вже встановлено, що дитина ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає разом із батьком, який її утримує, а відтак суд приходить до переконання про відмову в задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 , оскільки факт, який просить встановити позивач, не породжує юридичних наслідків, тобто від його встановлення особисті права ОСОБА_2 як особи, яка може бути, в тому числі, призвана (мобілізована) на військову службу під час мобілізації, не зміняться та не припиняться.

При цьому суд вважає, що факт, який просить встановити позивач, за своєю суттю зводиться до визнання судом (документування) тієї обставини, що батько виконує свої батьківські обов`язки щодо свого рідного сина, що вже встановлено 04.10.2022р. Рішенням Виноградівського районного суду у справі №299/2601/22, яким шлюб між позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_13 розірвано та визначено місце проживання дітей разом із батьком, яке набрало законної сили 24.10.2024р.

Так, відповідно до статті 23 Закону № 2232-XII, підставою для відстрочки від призову під час мобілізації є, зокрема, встановлення факту самостійно виховання та утримання дитину за рішенням суду.

Окрім того, необхідність надання саме «рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини» передбачена і в Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560,

Тобто під час розгляду справи суд зобов`язаний залучити до участі в справі всіх зацікавлених осіб, якими є орган опіки та піклування та ТЦК АДРЕСА_1 (залучений судом під час розгляду даної справи), та встановити, чи здійснює один з батьків самостійне виховання та утримання дитини, з урахуванням того, що саме окреме провадження наділяє суд можливістю активної участі щодо встановлення обставин.

З огляду на встановлене, суд вважає, що позивач у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов`язку, а не дійсного захисту своїх сімейних прав, або інтересів дитини.

Як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Зважаючи на це, позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини у цій справі фактично пред`явлений особою, яка може бути мобілізована на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а відтак суд приходить до висновку, що позивач у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби), що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини з ним у зв`язку із самостійним вихованням дитини без участі матері.

Крім того, суд звертає увагу і на те, що у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі №139/122/14-ц вказано, що: «під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право».

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного утримання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Разом з тим, слід відзначити, що СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини.

Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо утримання дитини.

Окрім того, суд, оцінюючи доводи і докази, на які посилається позивач, враховує і висновки органу опіки та піклування, зокрема, 30.09.2025р. Королівська селищна рада подала до суду заяву, в якій вказала, що орган опіки та піклування не може підтвердити факт самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 його батьком ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Зокрема, в умовах воєнного стану саме орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про встановлення фату самостійного виховання та утримання батьком неповнолітньої дитини, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений ст.65 Конституції України обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з`ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань в цьому напрямку, та належним чином мотивувати свій висновок про можливість визначення такого факту.

Також, суд вказує на те, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин). Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі №754/5841/17.

Так, у зв`язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації з 24 лютого 2022 року указом Президента в Україні введено воєнний стан, строк дії якого наразі продовжено до 03.02.2026 року.

Відповідно до пп.4 п.1 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Аналіз зазначених норм права дозволяє зробити висновок, що встановлення факту, про який просить позивача, може бути підставою для подальшого отримання відстрочки чи звільнення з військової служби, проте умови існування в державі воєнного стану, строк дії якого наразі продовжено до 03.02.2026р., можуть визначати домінування суспільного інтересу над приватним, що характерно для сучасної України, яка перебуває зараз в стані війни з росією, у зв`язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації з 24.02.2022р.

На підставі викладеного, відповідно до вимог ст.ст.12,13,81,89,258,259,265,273,280-282 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третіх осіб без самостійних вимог: Королівська селищна рада та ІНФОРМАЦІЯ_6 про встановлення факту, що має юридичне значення відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду .

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення виготовлене 05.11.2025р.

Головуючий Надопта А. А.