Ухвала суду № 131562845, 22.10.2025, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/59752/24-ц

пр. № 4-с-124/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2025 року Печерський районний суд м. Києва

в складі головуючого - судді Литвинової І. В.

за участю секретаря судового засідання Когут Н. В.,

представника скаржника Київської міської ради - Перепелиціна К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві скаргу Київської міської ради на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № НОМЕР_1,

УСТАНОВИВ:

Представник Київської міської ради звернувся до суду із вказаною скаргою, у якій просив скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Лазаревої Альони про стягнення виконавчого збору від 28 листопада 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1; зупинити виконання постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, Лазаревої Альони про стягнення виконавчого збору від 28 листопада 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

24 грудня 2024 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва від скаргу повернуто скаржнику без розгляду.

18 березня 2025 року постановою Київського апеляційного суду, ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року скасовано, направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09 квітня 2025 року, головуючим суддю визначено Литвинову І.В.

Представник скаржника - представник Київської міської ради, Перепелицін К.М. у засіданні скаргу підтримував, просив її задовольнити.

Представник Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВМ Міністерства юстиції України, стягувач та/або його представник у судове засідання не з`явилися, повідомлялися належним чином.

Суд, вислухавши представника скаржника, вивчивши скаргу у межах ініційованого питання, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини і дійшов наступного висновку.

У відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на виконанні перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа виданого Печерським районним судом міста Києва від 10.12.2013 № 2-237/10, про погашення заборгованості Приватного підприємства «Лекс» перед публічним акціонерним товариством «Дочірній Банк Сбербанку Росії» за договором № 70-В/07 про відкриття кредитної лінії від 26 березня 2007 року, що виникла станом на 16 серпня 2010 року, в сумі 12 031 800 доларів США (що складало 94930902,00 грн.) - звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 16 червня 2007 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством «Банк НРБ» і ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., та зареєстрованим за №з-2794, а саме - належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 238,5 кв.м, жилою площею 126,8 кв.м, з встановленням початкової ціни предмету іпотеки для його реалізації - 2 371 000 доларів США та способу його реалізації - шляхом продажу з прилюдних торгів.

Постановою Верховного Суду України від 09 червня 2021 року № 757/14309/19 ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 21 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у частині відмови у задоволенні заяви Акціонерного товариства «Сбербанк» про заміну сторони виконавчого провадження № НОМЕР_1 боржника ОСОБА_1 на ОСОБА_2 скасовано. Замінено боржника ОСОБА_1 на його правонаступника ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, відкритому на виконання виконавчого листа, виданого Печерським районним судом міста Києва від 10 грудня 2013 року на виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 листопада 2012 року у справі № 2-237/2010.

На виконання вищезазначеної постанови Верховного суду старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Сніжинським Тарасом Євгенійовичем , 27 вересня 2021 року винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження, на підставі якої Київська міська рада у порядку ст. 1277 ЦКУ стала співборжником у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, маючи грошовий обов`язок перед стягувачем у розмірі 1/ 2 частини квартири, як предмету іпотеки, що становить 1 185 500,00 доларів США.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, Лазаревої Альони стягнуто виконавчий збір від 28 листопада 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Скаржник в обгрунтування скарги зазначає, що державним виконавцем не були вжиті жодні заходи примусу, що призвело до порушення прав територіальної громади м. Києва, яка в силу відумерлої спадщини зобов`язана була зареєструвати право власності на майно.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша ст. 18 Закону).

Згідно з частиною першою ст. 13 Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

У свою чергу відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" надає право державному виконавцю при здійсненні виконавчого провадження з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ і організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні дані для проведення виконавчих дій, пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Так, Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №2540/3203/18 дійшла висновку, що обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору є вчинення державним виконавцем дій, направлених на примусове виконання рішення суду, та фактичне стягнення суми боргу.

Зокрема у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 808/3791/16, зазначено, що примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а звернення стягувача із заявою про повернення виконавчого документа не звільняє боржника від обов`язку сплати виконавчого збору.

Проте, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду (постанова від 18 квітня 2018 року у справі № 761/11524/15-ц) та Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (постанова від 15 лютого 2018 року у справі №910/1587/13) вирішили, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувана суми.

Таким чином, при касаційному перегляді справи № 2540/3203/18 у КАС ВС виникла необхідність передати її на розгляд ВП ВС, адже існує виключна правова проблема із неоднаковим застосуванням норм Закону № 1404-VIII і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як випливає із фабули справи, суть спору полягає у невизначеності правового режиму застосування судами частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувану з підстави подання ним письмової заяви про повернення виконавчого документа.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що у разі стягнення виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Тому стягнення виконавчого збору можливе лише у разі фактичного виконання виконавчого документа.

У свою чергу суд апеляційної інстанції скасував це рішення з тих підстав, що стаття 27 Закону № 1404-VIII установлює загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем, а частина третя статті 40 цього Закону є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила застосовуватися не можуть. Тобто, вичерпний перелік підстав та умов, за якими виконавчий збір не стягується, визначений статтею 27 Закону № 1404-VIII, не застосовується до цих правовідносин. Крім того, примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

ВП ВС вважає вмотивованими висновки суду першої інстанції з огляду на те, що на момент виникнення спірних правовідносин обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору були: фактичне виконання виконавчого документа; вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

У постанові від 11 березня 2020 року наголошується, що виконавчий збір - за своїм змістом є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що державним виконавцем не було надано суду доказів, які б підтверджували те, що ним були вчинені дії, спрямовані на примусове виконання рішення суду.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог заявника в частині скасування постанови про стягнення виконавчого збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 12, 18, 63, 71, 74 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 447-452 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Скаргу Київської міської ради на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, задовольнити.

Скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, Лазаревої Альони про стягнення виконавчого збору від 28 листопада 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя І. В. Литвинова